Криворучко І. А., Пасечник О. В., Іванова Ю. В., Мамонтов І. М., Гольцев К. А., Сивожелізов А. В., М’ясоєдов К. В., Граматюк С. М., Андреєщев С. А., Фарзуллаєв Н. Н.
Складні та невизначені питання лікування поранених у воєнний час в Україні: концепція раннього та безперервного закриття ран та дефектів м’яких тканин кінцівок
Реферат
Мета. Провести комплексний аналіз клінічної ефективності концепції раннього та безперервного закриття ран у воєнний час на основі власного досвіду лікування поранених.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективне когортне дослідження з елементами порівняльного аналізу, до якого було включено 146 пацієнтів (134 чоловіки та 12 жінок) віком від 21 до 84 років, середній вік становив (34,7 ± 8,9) року, що перебували на лікуванні з приводу бойових поранень м’яких тканин у період з березня 2022 по жовтень 2025 року. Всіх цих пацієнтів лікували згідно з концепцією раннього та безперервного закриття ран із використанням терапії негативним тиском та поетапних реконструктивних втручань, і вони склали основну групу. Контрольну групу склали 89 пацієнтів з аналогічними пораненнями, яких лікували стандартними методами без застосування концепції раннього та безперервного закриття ран у період 2014 — 2021 років.
Результати. Термін до остаточного закриття ран становив 12,4 доби, у контрольній групі – 24,8 доби (р < 0,001). Частота інфекційних ускладнень становила 8,9%, у контрольній групі — 28,7% (p < 0,001). Повного функціонального відновлення досягнуто у 87,7% пацієнтів, у контрольній групі – у 60 — 70% пацієнтів. Середня кількість хірургічних втручань на одного пацієнта становила 2,8 ± 1,1 (у контрольній групі – 4,6 ± 1,8), госпітальна летальність — 2,7% (у контрольній групі – 7,9%).
Висновки. Завдяки застосуванню концепції раннього та безперервного закриття ран у воєнний час отримано значно кращі клінічні результати, ніж у разі застосування стандартних методів лікування, а саме зменшилася частота ускладнень, скоротилися терміни лікування та підвищився показник функціонального відновлення.
Ключові слова: поранення; терапія негативним тиском; раннє закриття ран; реконструктивна хірургія.
Константинов А. І., Жернов О. А.
Реконструкція складних дефектів обличчя з використанням васкуляризованих скроневих та лобових клаптів
Реферат
Мета. Покращити результати хірургічного лікування хворих із рановими дефектами та деформаціями обличчя, використовуючи васкуляризовані скроневі та лобові клапті.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 11 пацієнтів із складними дефектами і деформаціями обличчя. Для пластики дефектів периферичної зони обличчя використовували скроневі шкірно–фасціальні клапті (n = 10), для пластики центральної зони – лобові клапті (n = 5). У 3 пацієнтів для пластики дефектів у нижніх і середніх ділянках периферичної зони використані попередньо сформовані клапті на фасціально–судинній ніжці поверхневої скроневої артерії. У 2 хворих застосовано попереднє розширення лобових клаптів.
Результати. Повністю приживилися клапті без ускладнень у 9 (81,8 ± 2,1%) пацієнтів. У 1 пацієнта виникло запалення та розійшлися шви. Ще у 1 пацієнта через дефіцит пластичного матеріалу виконана повторна корекція. У жодного пацієнта не виник некроз.
Висновки. Для закриття складних дефектів обличчя у його верхній і середній ділянках доцільне використання клаптів із власними джерелами кровопостачання з лобової та скроневої ділянок голови. За допомогою клаптів, попередньо сформованих у ділянці шиї на фасціально–судинній ніжці поверхневої скроневої артерії, можна ефективно закрити великі субтотальні чи тотальні дефекти обличчя.
Ключові слова: деформації обличчя; дефекти обличчя; оперативне лікування; скроневі клапті; лобові клапті; розширення тканин; судинна анатомія клаптів; попередньо сформовані клапті.
Міщенко В. В., Пономаренко А. В., Міщенко В. П.
Компенсаторно–адаптаційні зміни в організмі хворих із гострим калькульозним холециститом під впливом патологічних емоційних процесів під час війни в Україні
Реферат
Мета. Визначити вплив патологічних емоційних процесів на порушення компенсаторно–адаптаційних можливостей організму при гострому калькульозному холециститі під час війни в Україні.
Матеріали і методи. У хворих із гострим калькульозним холециститом діагностували тривожні стани, невротичні порушення, оцінювали самопочуття, активність, настрій, опірність стресу, визначали вміст кортизолу у крові та добовій сечі.
Результати. При гострому калькульозному холециститі у жінок високий рівень тривожності виявляли у 3,8 разу частіше, ніж у чоловіків. І чоловіки, і жінки мали хворобливі розлади. Оцінка самопочуття, активності, настрою у жінок була нижчою, ніж у чоловіків, в 1,8 разу і різнилася статистично значущо (р < 0,05). Жінок, вразливих до стресу, було у 5,9 разу більше, ніж чоловіків. У жінок рівень кортизолу в сироватці крові перевищував верхню межу референтного значення в 1,3 разу, у чоловіків – у 1,2 разу та корелював із депресією.
Висновки. У хворих із гострим калькульозним холециститом відмічено психоемоційну нестабільність, страх, стрес, викликані воєнними діями в Україні. Для оцінки ментального здоров’я слід досліджувати реактивну й особистісну тривожність, невротичні стани, самопочуття, активність, настрій, опірність стресу. Компенсаторно–адаптаційні зміни в організмі хворих із гострим калькульозним холециститом під впливом патологічних емоційних процесів під час війни в Україні потребують комплексного підходу, направленого на покращення психосоматичного здоров’я.
Ключові слова: емоційні процеси; компенсаторно–адаптаційні зміни; гострий калькульозний холецистит; війна в Україні.
Усенко О. Ю., Біляєва О. О., Кароль І. В.
Застосування вакуум–аспіраційних систем у поєднанні з пробіотичними антисептиками в комплексному лікуванні тяжкого перитоніту
Реферат
Мета. Оцінити клінічну ефективність застосування вакуум–аспіраційних систем у поєднанні з пробіотичними антисептиками в комплексному лікуванні тяжкого перитоніту.
Матеріали і методи. Обстежено 26 пацієнтів із тяжким розповсюдженим перитонітом токсичної та термінальної стадій, розподілених на дві групи: основну – 11 пацієнтів, яких лікували із застосуванням вакуумної терапії в поєднанні з пробіотичними антисептиками, і контрольну – 15 пацієнтів, яких лікували із застосуванням стандартної програмованої санації. Тяжкість стану пацієнтів оцінювали за шкалами APACHE II, SAPS II, SOFA, Mангеймським індексом перитоніту. Відстежували клінічні, біохімічні та імунологічні показники.
Результати. У пацієнтів основної групи температура тіла нормалізувалася до 36,9 (36,8; 37,4) °C, а внутрішньочеревний тиск знизився до 8 – 13 мм рт. ст. (p < 0,05). Вміст молекул середньої маси зменшився до 0,5 (0,5; 0,6) оптичних одиниць, лейкоцитарний індекс інтоксикації – з 4,1 (3,8; 4,5) до 1,7 (1,6; 1,9), різниця статистично значуща (p < 0,01). Підвищилася токсинзв’язувальна здатність альбуміну до 0,07 (0,07; 0,08) мг барвника/мг білка, знизилось значення альбумін–креатинінового співвідношення до 3,6 (3,4; 3,9). Імунна реактивність відновилася: показник спонтанного НСТ–тесту моноцитів становив 6,9 (6,7; 7,3)%, індукованого – 6,6 (6,3; 7,1)% (p < 0,05). Тривалість санації скоротилась до 5 (4; 6) діб, госпіталізації – до 18 (16; 20) діб (p < 0,001).
Висновки. У разі комбінованого використання вакуум–аспіраційних систем і пробіотичних антисептиків пришвидшується детоксикація, стабілізується мікроциркуляція, зменшується системне запалення та значно покращуються клінічні результати при тяжких формах перитоніту.
Ключові слова: перитоніт; вакуум–аспіраційні системи; пробіотичні антисептики; лікування.
С. Д. Шаповал
Стан мікроціркуляції нижніх кінцівок у хворих із сепсисом на тлі
ускладненого синдрому діабетичної стопи
Запорізький державний медико–фармацевтичний університет
Реферат
Мета. Вивчити показники кровообігу нижніх кінцівок у хворих із сепсисом на тлі ускладненого синдрому діабетичної стопи за допомогою лазерної доплерівської флоуметрії.
Матеріали і методи. Обстежено 126 хворих із сепсисом, причиною якого був ускладнений синдром діабетичної стопи. Всі пацієнти перебували на лікуванні у міському гнійно–септичному центрі з «ліжками діабетичної стопи» Запорізької міської лікарні №4 у 2005 – 2025 роках. Причиною сепсису у 115 (91,3%) хворих була «волога» гангрена нижніх кінцівок. У інших 11 (8,7%) хворих сепсис розвинувся через флегмону та розповсюджений остеомієліт стопи. Всі пацієнти були оперовані під загальним знеболюванням. Додатково для участі в дослідженні було сформовано контрольну групу із 18 практично здорових людей. Стан мікроциркуляції вивчали методом лазерної доплерівської флоуметрії за допомогою аналізатора ЛАКК–02 (ТОВ НВП «ЛАЗМА»).
Результати. При сепсисі на тлі ускладненого синдрому діабетичної стопи величина середнього потоку крові як постійна складова кровообігу становила (9,23 ± 0,54) перфузійних одиниць та у 3 рази перевищувала відповідний контрольний показник, ця різниця була статистично значущою (р < 0,05). Підвищення показника середньої перфузії свідчило про збільшення об’єму крові в артеріолах і венулах. Показник середнього коливання перфузії як змінної складової кровообігу становив (1,4 ± 0,22) перфузійних одиниць та перевищував контрольні показники у 2 рази (р < 0,05). Це свідчило про підвищення модуляції кровообігу та більш інтенсивне функціонування механізмів активного контролю мікроциркуляції. Коефіцієнт варіації становив (17,65 ± 1,69)% та був нижче контрольних величин у 2 рази, різниця статистично значуща (р < 0,05). Це відображало погіршення мікроциркуляції.
Висновки. Використання лазерної доплерівської флоуметрії у хворих із сепсисом на тлі ускладненого синдрому діабетичної стопи дозволяє отримати достовірні дані про стан мікроциркуляторного русла нижніх кінцівок.
Ключові слова: сепсис; ускладнений синдром діабетичної стопи; мікроциркуляція.
Русин В. І. , Русин А. В., Румянцев К. Є., Павук Ф. М., Діккер Г. М.
Дуоденоєюностомія для закриття інтраопераційного дефекту стінки дванадцятипалої кишки після правобічної геміколектомії
Реферат
Мета. Проаналізувати ефективність застосування дуоденоєюностомії для закриття дефекту стінки дванадцятипалої кишки після правобічної геміколектомії з приводу злоякісних новоутворень правої половини товстої кишки.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 11 пацієнтів із раком правої половини товстої кишки, у яких під час виконання правобічної геміколектомії виник дефект стінки дванадцятипалої кишки у двох або трьох сегментах. У 3 (27,3%) пацієнтів була ІІ стадія раку, у 6 (54,5%) – ІІІ, у 2 (18,2%) – IV. Отримали неоад’ювантну хіміотерапію 4 пацієнти. Оперативне втручання виконували чотири різні хірургічні бригади. Техніка закриття дефекту: мобілізація дванадцятипалої кишки за Каттеллом – Браашем, висічення країв дефекту з інтраопераційним гістологічним дослідженням (у 6 останніх пацієнтів), зовнішнє дренування спільної жовчної протоки за Кером, мобілізація петлі тонкої кишки за Ру, накладання дуоденоєюноанастомоза (бік у бік або кінець у бік) та формування довгої (80 – 90 см) ізольованої за Ру петлі.
Результати. Розмір дефекту стінки дванадцятипалої кишки коливався від 5 до 30 мм, у всіх пацієнтів пошкодження було трансмуральним. У ранньому післяопераційному періоді ускладнення виникли у 4 пацієнтів: нагноєння післяопераційної рани (3) та тромбоз глибоких вен (1). Неспроможності дуоденоєюно– або єюноєюноанастомоза не виникло у жодного пацієнта. Повторних лапаротомій не виконували. Летальності не зафіксовано. Усі пацієнти виписані у задовільному стані. Під спостереженням перебувають 8 пацієнтів. У 2 пацієнтів виник рецидив пухлини в зоні анастомоза, їм виконана панкреатодуоденальна резекція, результат задовільний. Прогресування захворювання у пацієнтів, що перебувають під спостереженням, не діагностовано.
Висновки. При проростанні пухлини товстої кишки у дванадцятипалу кишку можливі два об’єми втручання: резекція дванадцятипалої кишки (при її поверхневому проростанні або залученні в параканкрозний інфільтрат) або панкреатодуоденальна резекція (при глибокій інвазії). Вибирають метод, який забезпечить досягнення R0 резекції з урахуванням ризику ускладнень. Для профілактики рефлюксу та зниження навантаження на лінію швів єюноєюноанастомоз слід формувати на відстані 80 – 90 см від дуоденоєюноанастомоза. Запропонована методика дуоденоєюностомії дозволяє досягти задовільних безпосередніх та віддалених результатів у пацієнтів з інтраопераційним дефектом стінки дванадцятипалої кишки після правобічної геміколектомії.
Ключові слова: дуоденоєюностомія; правобічна геміколектомія; рак товстої кишки; дванадцятипала кишка; дефект стінки кишки.
Хомяк І. В., Терешкевич І. С., Савицька І. М., Дейниченко А. Г., Тумасова К. П.
Вплив пластикового стента на тканини стінки шлунка при ендоскопічній цистогастростомії
Реферат
Мета. Вивчити морфологічні зміни у тканинах стінки шлунка при її довготривалому контакті з поверхнею пластикового стента.
Матеріали і методи. Дослідження проведено у відділі експериментальної хірургії Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України на 32 статевозрілих лабораторних щурах самцях масою тіла 180 – 200 г. Для досягнення цілей дослідження тварини були розподілені на дві групи: контрольну та дослідну. Тваринам дослідної групи в асептичних умовах після лапаротомії в рану черевної стінки виводили шлунок, стінку його дна розсікали на 3 – 4 мм, залишаючи слизову оболонку неушкодженою, та імплантували фрагмент стента. У тварин контрольної групи розріз стінки шлунка зшивали атравматичною ниткою. Вимірювали товщину м’язової пластинки та слизової оболонки інтактних тварин та тварин обох груп, підраховували кількість судин гемомікроциркуляторного русла в 1 мм2 новоутвореної сполучної тканини у зоні оперативного втручання, а також їх відносну площу. Було виконано по 10 вимірювань препаратів кожної піддослідної тварини.
Результати. На 30–ту добу у тварин дослідної групи навколо імплантата сформувалась тонка капсула із переважно зрілої, шаруватої, помірно васкуляризованої сполучної тканини. Ознак запалення як у стінці капсули, так і в навколишніх тканинах не було. Товщина слизової оболонки була дещо більшою, ніж у тварин контрольної групи, як і кількість та відносна площа судин гемомікроциркуляторного русла у зоні втручання. Через 60 діб капсула навколо імплантата була дещо ущільнена, майже не потовщена. У слизовій оболонці над імплантатом деякі фундальні залози мали розширений просвіт. Гігантських клітин у складі капсули або навколо неї не було, що свідчило про зменшення проявів подразнення та запалення, а також про інертність та біосумісність поверхні імплантата. Зменшились кількість та відносна площа судин гемомікроциркуляторного русла. Тобто процес регенерації стінки шлунка у зоні розташування фрагмента стента можна порівняти з процесом її відновлення після накладання швів.
Висновки. Пластиковий стент не викликав значного подразнення та патологічних змін у слизовій оболонці шлунка та навколишніх тканинах як у термін 30, так і у термін 60 діб. У стінці шлунка навколо імплантата на 30–ту добу формувалась зріла сполучнотканинна капсула, яка майже не потовщувалась з часом. Деформації стінки органа та його рубцевих змін не виникло у жодної піддослідної тварини. Пластиковий стент можна використовувати для дренування несправжніх кіст підшлункової залози строком до 60 діб.
Ключові слова: слизова оболонка шлунка; пластиковий стент; панкреатит; несправжня кіста; цистогастростомія.
Валіхновська К. Г., Микитюк А. І.
Результати радіочастотної абляції метастазів колоректального раку в печінці
Реферат
Мета. Проаналізувати показники виживаності після радіочастотної абляції метастазів колоректального року в печінці та визначити клінічні, патологічні і лікувальні фактори, асоційовані з прогнозом.
Матеріали і методи. У ретроспективне когортне дослідження включено 33 пацієнти з метастазами колоректального раку, яким виконано радіочастотну абляцію внутрішньопечінкових вогнищ у період із січня 2013 по лютий 2024 року в онкологічному центрі третинного рівня. Пацієнтів стратифікували залежно від життєвого статусу на момент останнього спостереження. Проаналізовано демографічні, клініко–патологічні та лікувальні параметри, зокрема, час метастазування (синхронне чи метахронне), характер ураження печінки, системну терапію та безрецидивний інтервал після абляції. Показники виживаності порівнювали з використанням однофакторного статистичного аналізу.
Результати. На момент останнього спостереження 23 (69,7%) пацієнти продовжували жити, тоді як 10 (30,3%) пацієнтів померли внаслідок прогресування захворювання. Ці групи пацієнтів не відрізнялися за віком – відповідно (57,6 ± 4,2) та (59,9 ± 9,1) року (p = 0,06)) та статтю (p = 0,72). Локалізація первинної пухлини, ступінь її гістологічного диференціювання, показники пухлинного навантаження (кількість і максимальний розмір метастазів), характер ураження печінки, кількість ліній системної терапії до абляції, тип хірургічного втручання та наявність супутніх захворювань не мали статистично значущого впливу на показник загальної виживаності (щодо всіх змінних значення p > 0,05). Натомість час виникнення метастазів мав визначальний прогностичний вплив. Синхронні метастази були виявлені у всіх (100%) пацієнтів, які померли, та у 21,7% пацієнтів, які вижили (p < 0,001). Метахронні метастази виявлені виключно у пацієнтів, які вижили – 78,3% (p < 0,001). Рецидив після радіочастотної абляції не виникав статистично значущо частіше у пацієнтів, які вижили – 78,3%, ніж у пацієнтів, які померли – 10,0% (p = 0,0004), що свідчить про тісний зв’язок між метахронним перебігом захворювання, тривалішим безрецидивним інтервалом та кращим прогнозом.
Висновки. Час виникнення метастазів – важлива детермінанта результатів радіочастотної абляції при метастазах колоректального раку в печінці. Радіочастотна абляція найбільш корисна у пацієнтів із метахронними метастазами, тоді як синхронні метастази пов’язані з раннім рецидивом і менш сприятливими показниками виживаності, незважаючи на локальне лікування. Урахування часу виникнення метастазів при відборі пацієнтів для радіочастотної абляції може покращити її результати в межах мультимодальних стратегій лікування метастазів колоректального раку в печінці.
Ключові слова: колоректальний рак; метастази колоректального раку в печінці; радіочастотна абляція; синхронні метастази; метахронні метастази; виживаність; прогностичні фактори.
Сидюк А. В., Михальчишина І. В., Денека О. О.
Мастектомія «Goldilocks» у лікуванні мультицентричного та мультифокального раку молочної залози
Реферат
Мета. Покращити результати хірургічного лікування мультицентричного та мультифокального раку молочної залози.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективне дослідження на базі Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова із залученням 43 пацієнток, які отримували лікування з приводу онкопатології за період із 2021 по 2025 рік. Рак молочної залози ІІА стадії (T2N0M0) був у 13 пацієнток, ІІВ стадії (T2N1M0) – у 20, IIIA стадії (T3N1M0) – у 10. У 10 пацієнток виявлено мультицентричне ураження молочної залози, у 12 – мультифокальне. У 27 пацієнток пухлина розташовувалася у верхньозовнішньому квадранті, у 8 – в центральному. Середній вік пацієнток становив (53 ± 13,5) року. Мастектомію «Goldilocks» застосовували у жінок віком від 40 до 80 років із розташуванням пухлини у будь–якому квадранті молочної залози.
Результати. Мастектомія «Goldilocks» була виконана усім 43 пацієнткам через горизонтальний розріз. Медіана тривалості спостереження – 7 міс. У 38 (88,4%) пацієнток не виникло післяопераційних ускладнень, тоді як 5 (11,6%) пацієнток мали хоча б одне ускладнення. Порівняльний аналіз базових клініко–демографічних показників не виявив між обома цими групами статистично значущої різниці за віком: (54 ± 10,2) року – при ускладненнях, (57 ± 11,4) року – без ускладнень (p = 0,599) та частотою надлишкової маси тіла: відповідно 73,6 та 80% (p = 1,000). Натомість цукровий діабет та факт куріння суттєво частіше фіксували у пацієнток із післяопераційними ускладненнями. Так, цукровий діабет виявлено у 80% пацієнток з ускладненнями та у 21,1% пацієнток без ускладнень (p = 0,017), а куріння відмічено у 60 та 10,6% пацієнток відповідно (p = 0,024).
Висновки. У пацієнток із коморбідністю та місцево–поширеними, мультицентричними та мультифокальними формами раку молочної залози, якщо виконати органозберігальну операцію неможливо, не ризикуючи онкологічною безпекою та отриманням хорошого естетичного результату, можливе виконання мастектомії «Goldilocks». Згідно з результатами дослідження цукровий діабет і куріння асоційовані з вищим ризиком розвитку післяопераційних ускладнень, тоді як вік і надлишкова маса тіла на це статистично значущо не впливають.
Ключові слова: рак молочної залози; мультицентричний рак; мультифокальний рак; онкопластична хірургія.
Гур’єв С. О., Танасієнко П. В., Василов В. В.
Клініко–анатомічна характеристика пошкоджень у постраждалих із вогнепальними пораненнями довгих кісток верхньої кінцівки після конверсійного остеосинтезу
Реферат
Мета. Визначення клініко–анатомічної характеристики переломів у постраждалих із вогнепальними пораненнями довгих кісток верхньої кінцівки після конверсійного остеосинтезу.
Матеріали і методи. У ретроспективне дослідження включено 206 пацієнтів із переломами довгих кісток верхньої кінцівки, отриманими в результаті сучасних бойових дій. Усі пацієнти перебували на стаціонарному лікуванні у Чернівецькій обласній клінічній лікарні із 2022 по 2025 рік та відповідали критеріям включення в дослідження. Основний масив пацієнтів було розподілено на дві групи за методом лікування переломів довгих кісток.
Результати. Частота конверсійного остеосинтезу при пошкодженнях плечової кістки типу 13С за класифікацією AO/ASIF становила 35,3%, типу 13В – 23,5%, типу 12В – 17,6%. Найвищий клінічний результативний ризик виникнення показань до конверсійного остеосинтезу був у постраждалих із пошкодженнями типів 13С, 13В та 11С та характеризувався як катастрофічний. Частота конверсійного остеосинтезу при пошкодженнях передпліччя типу 2U2 становила 36,4%, типу 2R3 – 27,3%, типу 2R2 – 18,2%. Найвищий клінічний результативний ризик виникнення показань до конверсійного остеосинтезу був у постраждалих із пошкодженнями типів 2R3 та 2U2 та характеризувався як катастрофічний.
Висновки. Найчастіше конверсійний остеосинтез було виконано постраждалим із пошкодженнями типу 13С, що відповідали багатоуламковим переломам у дистальному відділі плечової кістки, та постраждалим із пошкодженнями кісток передпліччя типу 2U2. Ці пацієнти перебували на перших рангових місцях і становили відповідно 35,3 та 36,4% основного масиву, і у них визначено найвищий рівень клінічного результативного ризику виникнення показань до конверсії, що відповідав катастрофічному.
Ключові слова: постраждалі; остеосинтез; лікування; конверсія; бойові поранення; рани; верхня кінцівка
Анкін М. Л., Завертиленко Я. С., Зазірний І. М., Ладика В. О., Денисенко С. А.
П’ятирічні результати тотального ендопротезування кульшового суглоба з реконструкцією дефектів кульшової западини
Реферат
Мета. Оцінити п’ятирічні клінічні та рентгенологічні результати різних методів реконструкції дефектів кульшової западини при тотальному ендопротезуванні кульшового суглоба.
Матеріали і методи. До ретроспективного когортного дослідження включено 41 пацієнта, якому було виконано тотальне ендопротезування кульшового суглоба з реконструкцією дефектів кульшової западини у 2015 – 2020 роках. Тип дефекту визначали за класифікацією Paprosky. Застосовували різні методи реконструкції з використанням прес–фіт чашок з імпакційною кістковою пластикою, пористих танталових чашок з аугментами і без аугментів, антипротрузійних кілець з цементними чашками та кастомних (індивідуальних) 3D–друкованих конструкцій. Результати оцінювали за шкалою Харріса та рентгенологічно (визначали стабільність, остеоінтеграцію, міграцію, зони за DeLee–Charnley). Показником виживаності ацетабулярних компонентів слугувало невиконання ревізійних втручань протягом 5 років спостереження.
Результати. Середній показник за шкалою Харріса підвищився із початкових (39 ± 12) до 79 – 86 балів через 12 міс і залишався стабільним через 5 років (80 – 87 балів залежно від типу імплантата). Показник п’ятирічної виживаності ацетабулярних компонентів коливався в межах 82 – 93%, у разі використання кастомних 3D–друкованих чашок становив 100%. Рентгенологічно підтверджено загалом високу стабільність імплантатів, а частота асептичного розхитування залежала від типу конструкції та тяжкості кісткового дефекту.
Висновки. У разі застосування диференційованого підходу до реконструкції дефектів кульшової западини, класифікованих за Paprosky, середньо– та довгострокові результати добрі. Прес–фіт чашки з імпакційною кістковою пластикою ефективні при дефектах I–IIA типу за Paprosky, пористі танталові чашки з аугментами або без них оптимальні при дефектах II–III типу за Paprosky, антипротрузійні кільця та кастомні (індивідуальні ) 3D–друковані імплантати – при масивних дефектах IIB–IIIB типу за Paprosky за умови недостатньої первинної стабільності стандартних конструкцій.
Ключові слова: ендопротезування; дефект кульшової западини; перелом кульшової западини; імпакційна кісткова пластика; прес–фіт чашки; танталові чашки; антипротрузійне кільце; кастомні імплантати; 3D моделювання; класифікація Paprosky; шкала Харріса.
Іванчук М. А., Домбровський Д. Б., Іванчук П. Р., Савель К. В.
Порівняння роботизованої та лапароскопічної абдомінальної хірургії на основі узагальнення даних систематичних оглядів та мета–аналізів
Реферат
Мета. Госпітальна оцінка медичних технологій для підтримки керівників закладів охорони здоров’я у прийнятті науково обґрунтованого рішення щодо впровадження роботизованої хірургії.
Матеріали і методи. Дослідження виконано за методом umbrella review із пошуком у базі даних PubMed мета–аналізів та систематичних оглядів за останні п’ять років, у яких порівнювалась роботизована хірургія з лапароскопічною хірургією.
Результати. При роботизованій хірургії тривалість операції достовірно більша, ніж при лапароскопічній. Водночас при роботизованій хірургії кількість видалених лімфатичних вузлів більша, об’єм крововтрати менший та рідший перехід на відкрите втручання, ніж при лапароскопічній хірургії. Після роботизованої хірургії тривалість перебування у стаціонарі коротша та швидше відновлення фізіологічних функцій, ніж після лапароскопічної. За частотою ускладнень, повторних операцій та госпіталізацій, а також за показниками летальності достовірних відмінностей між роботизованою та лапароскопічною хірургією не виявлено. Аналіз економічної ефективності засвідчив, що витрати на роботизовану хірургію більші, ніж на лапароскопічну, проте для надкластерних закладів охорони здоров’я роботизація може бути виправданою за умови виконання великої кількості складних втручань з доведеним клінічним виграшем. Для кластерних закладів охорони здоров’я застосування роботизованої хірурії у рутинних операціях економічно недоцільне.
Висновки. Рекомендовано впровадження роботизованої хірургії для складних втручань у надкластерних закладах охорони здоров’я, у кластерних – виключно спільне з надкластерними закладами використання цієї платформи.
Ключові слова: роботизована хірургія; лапароскопічна хірургія; абдомінальна хірургія; госпітальна оцінка медичних технологій; мета–аналіз; систематичний огляд.
Грицак Л. І., Білянський Л. С., Аксан М. В.
Сучасне лікування хронічної анальної тріщини у дорослих: рекомендації та реальна хірургічна практика
Горовий В. І., Чайка О. М., Церковнюк Р. Г., Шапринський В. О., Соснін М. Д., Морару–Бурлеску Р. П., Омелянчук С. А., Капшук, В. М., Верба М. А
Уретрозберігальна (екстрауретральна) простатектомія при доброякісній гіперплазії передміхурової залози: еволюція від відкритих до лапароскопічних робот–асистованих операцій
Дронов О. І., Дронова В. Л., Мокрик О. М., Юркін Д. Є., Бакунець Ю. П., Козачук Є. С.
Коваленко А. Є., Галочка І. П., Кропельницький В. О., Сафронова О. В. Коваленко, Д.А.
Ангіосаркома щитоподібної залози
Kovalenko A. Y., Halochka I. P., Kropelnytskyi V. O., Safronova O. V., Kovalenko D. A.
Thyroid Angiosarcoma
Василь Іванович Русин