Минилапароскопические холецистэктомия и фундопликация по Ниссену в сочетании с протоколами fast track в условиях пандемии Covid-19
В. Н. Запорожан, А. В. Малиновский, М. М. Галимон
Одесский национальный медицинский университет
Реферат
Цель. Изучение результатов применения минилапароскопической холецистэктомии и минилапароскопической фундопликации по Ниссену в сочетании с протоколами fast track в условиях пандемии Covid-19.
Материалы и методы. Минилапароскопическая холецистэктомия выполнена 17 пациенткам, минилапароскопическая фундопликация по Ниссену — 8 пациенткам. Результаты. Для минилапароскопической холецистэктомии использовались один 10-миллиметровый, один 5-миллиметровый троакар и два 3-миллиметровых троакара для миниграсперов. Для минилапароскопической фундопликации использовались два 5-миллиметровых троакара и два 3-миллиметровых троакара для миниграсперов, а также без троакара вводился 5-миллиметровый ретрактор Натансона. После минилапароскопической холецистэктомии болевой синдром на 2-е сутки был оценен в среднем в (1,3 ± 1,4) балла (0 — 5 баллов), средняя продолжительность послеоперационного периода составила (2,2 ± 0,4) койко-дня (2 — 3 койко-дня). После минилапароскопической фундопликации болевой синдром на 2-е сутки был оценен в среднем в (1,4 ± 1,4) балла (0 — 3 балла), средняя продолжительность послеоперационного периода составила (2,7 ± 0,9) койко-дня (2 — 4 койко-дня).
Выводы. Минилапароскопические операции с успехом можно применять при хроническом калькулезном холецистите, небольших скользящих грыжах пищеводного отверстия диафрагмы и гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. После минилапароскопических операций в сочетании с разработанным протоколом fast track минимизируются болевой синдром и сроки пребывания больных в стационаре, что особенно актуально в условиях пандемии Covid-19, а также улучшается косметический результат. Требуется дальнейшая наработка материала для определения роли указанных минилапароскопических операций.
Ключевые слова: желчекаменная болезнь; грыжа пищеводного отверстия диафрагмы; минилапароскопия; пандемия Сovid-19; коронавирус.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):9-12.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.09
Використання біологічного зварювання як методу лікування метаплазії стравоходу
В. В. Тисельський, Б. Г. Бондарчук, В. А. Гордовський, А. Б. Кебкало
Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінити високочастотне зварювання живих тканин як варіант лікування хворих із стравоходом Барретта.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 73 хворих із стравоходом Барретта, у 36 із яких проводили аргоно-плазменну коагуляцію (1-ша група), а у 37 (2-га група) — високочастотне зварювання живих тканин. У дане дослідження були залучені хворі з коротким сегментом стравоходу Барретта С2-3М3-4 (Празька класифікація 2004 р.) та дисплазією тяжкого ступеня без вузлоутворення (VI Всесвітній конгрес Міжнародного товариства по захворюваннях стравоходу (ISED).
Результати. У хворих 1-ї групи виник виражений набряк стінки стравоходу (за даними ендоскопічної ультрасонографії). У цій групі у 5 (13,89%) хворих після аргоно-плазменної коагуляції спостерігали явища стенозу стравоходу, які були усунуті методом балонної дилатації. У 8 (22,22%) хворих даної групи виник рецидив захворювання, що потребувало додаткового сеансу аргоно-плазменної коагуляції. У хворих 2-ї групи вказані вище запальні явища були менш виражені, а регенерація слизової оболонки відбувалась швидше, ніж у хворих 1-ї групи — 53 та 115 днів відповідно. Рецидив захворювання відмічено лише у 2 (5,41%) хворих 2-ї групи.
Висновки. Високочастотне зварювання живих тканин є безпечною та ефективною методикою лікування пацієнтів з метаплазією стравоходу.
Ключові слова: метаплазія стравоходу; деструкція слизової оболонки за допомогою біологічного зварювання; аргоно-плазменна коагуляція.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):13-20.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.13
Профілактика пошкодження позапечінкових жовчовивідних шляхів та проток підшлункової залози при виконанні резекції шлунка за Більрот II з приводу ускладнених виразок дванадцятипалої кишки
Д. В. Максимчук2, В. І. Мамчич1, В. Д. Максимчук2
1Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ,
2Чорнобаївська багатопрофільна лікарня
Реферат
Мета. Розробити спосіб мобілізації та спосіб закриття «складної ручної» кукси дванадцятипалої кишки при операціях із приводу ускладнених гігантських пенетруючих пілородуоденальних виразок з метою запобігання ятрогенним пошкодженням позапечінкових жовчовивідних шляхів і проток підшлункової залози та поліпшити результати хірургічного лікування зазначеної патології.
Матеріали і методи. У дослідження включено 46 пацієнтів, прооперованих із приводу ускладнених гігантських пенетруючих пілородуоденальних виразок. До гігантських пілородуоденальних виразок віднесені виразки розміром більше 2,5 см. Запропоновано спосіб мобілізації дванадцятипалої кишки та спосіб ушивання «складної» кукси дванадцятипалої кишки. Спосіб мобілізації дванадцятипалої кишки передбачає дуоденотомію в зоні рубцево — виразкової трансформації та внутрішньокишкове пальцьове витягування доверху та вперед на себе всіх стінок кишки із спайкового процесу, що включає звільнення верхньогоризонтальної та частини низхідної ділянок дванадцятипалої кишки шляхом розтину вісцеральної очеревини по правому та лівому краях кишки на відстань, достатню для формування її кукси без натягу. Спосіб ушивання «складної» кукси дванадцятипалої кишки передбачає дуоденотомію в ділянці ураження циркулярним виразковим процесом. Це дозволяє визначити ступінь виразкового стенозу, провести екстериторизацію виразки та після мобілізації дванадцятипалої кишки за вказаним вище способом використати мобілізовані її стінки у формуванні кукси. Використання однорядного вузлового ввертаючого шва дозволяє рівномірно розподілити навантаження по всій лінії шва, що підвищує механічну міцність місця ушивання.
Результати. Середня тривалість операції становила 136,6 хв (95% довірчий інтервал: 125,2; 152,0); тривалість стаціонарного лікування — від 7 до 26 ліжко-днів, у середньому 15,7 дня (95% довірчий інтервал: 13,1; 18,2). Ускладнення, що виникли в ранньому післяопераційному періоді: інфекція в ділянці рани — 2 (4,3%), пневмонія — 2 (4,3%), інсульт — 1 (2,2%), тромбоемболія легеневої артерії — 1 (2,2%), неспроможність кукси дванадцятипалої кишки — 1 (2,2%) спостереження. Післяопераційна смертність становила 4,3%, померли 2 пацієнти, у 1 (2,2%) причиною смерті стала тромбоемболія легеневої артерії, у 1 (2,2%) — геморагічний інсульт. Неспроможність кукси дванадцятипалої кишки і поширений серозно-фібринозний перитоніт виявлені на 6-ту добу після операції у 1 (2,2%) пацієнта. Через 1 рік обстежено 31 пацієнта: при фіброгастроскопії у 1 (3,2%) пацієнта виявлено виразку задньої губи гастроєюноанастомоза, у 7 (22,6%) — поверхневий гастрит, у 1 (3,2%) — ерозивний гастрит кукси шлунка.
Висновки. Запропоновані спосіб мобілізації та спосіб формування кукси дванадцятипалої кишки при гігантській ускладненій циркулярній пілородуоденальній виразці дозволяють мінімізувати ймовірність неспроможності швів кукси, а також запобігати ятрогенному пошкодженню залучених у виразковий інфільтрат жовчних проток і проток підшлункової залози і може бути рекомендований до застосування в клінічній практиці. Особливу увагу слід приділити декомпресії дванадцятипалої кишки в післяопераційному періоді і стимуляції роботи кишечника.
Ключові слова: пілородуоденальна виразка; перфорація; кровотеча; пенетрація; резекція шлунка; кукса дванадцятипалої кишки; мобілізація дванадцятипалої кишки; жовчовивідні шляхи; підшлункова залоза.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):21-25.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.21
Мініінвазивний спосіб лікування неспроможності швів дванадцятипалої кишки
О. Ю. Усенко, Я. Ю. Войтів, І. С. Терешкевич, О. С. Тивончук
Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Покращення результатів лікування хворих із неспроможністю швів дванадцятипалої кишки.
Матеріали і методи. Об’єктом ретро- та проспективного дослідження були 17 хворих із неспроможністю швів, пошкодженнями та норицями дванадцятипалої кишки, які проходили лікування у Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова з 2010 по 2020 р. Усім хворим проводили комплексне обстеження, яке включало загальноклінічні, спеціальні лабораторні та інструментальні методи дослідження.
Результати. Нами напрацьовано та запатентовано мініінвазивний ендоскопічний спосіб лікування неспроможності швів дванадцятипалої кишки, який передбачає ендоскопічне встановлення нітинолового покритого саморозкривного стента в ділянку дефекту. За наявності ускладнення у вигляді нориці дванадцятипалої кишки запропоновано встановлення нітинолового покритого саморозкривного стента в ділянку дефекту та вакуум-терапію з боку зовнішнього отвору нориці. Шляхом застосування розробленого способу лікування вдалося зменшити кількість післяопераційних ускладнень та на 35% скоротити терміни перебування хворих у стаціонарі — з (38,21 ± 4,16) до (25,4 ± 3,7) ліжко-дня (р < 0,05). Загальна смертність у дослідній групі становила 9%, що майже вдвічі нижче за показник смертності в контрольній групі — 16%.
Висновки. Запропонований нами комбінований підхід з ендоскопічним встановленням саморозкривного стента в ділянку дефекту та вакуум-терапією з боку зовнішнього отвору нориці сприяє покращенню результатів лікування неспроможності швів дванадцятипалої кишки, а саме скороченню термінів перебування хворих у стаціонарі та зменшенню кількості ускладнень і смертності.
Ключові слова: неспроможність швів дванадцятипалої кишки; мініінвазивне лікування; нітиноловий стент.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):26-29.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.26
Треугольная пластика левого предсердия при левой атриомегалии
В. Ж. Букарим, А. А. Большак, В. В. Попов
Национальный институт сердечно-сосудистой хирургии имени Н. М. Амосова НАМН Украины, г. Киев
Реферат
Цель. Изучение возможностей методики треугольной пластики левого предсердия при протезировании митрального клапана.
Материалы и методы. В основную группу были включены 137 пациентов с изолированным митральным пороком, осложненным левой атриомегалией (диаметр левого предсердия ≥ 6,0 см), которым проведено хирургическое лечение в Национальном институте сердечно-сосудистой хирургии имени Н.М.Амосова с 01.10.2010 по 01.01.2019 г. Всем пациентам было выполнено протезирование митрального клапана с сохранением нативных структур митрального клапана в сочетании с редукцией полости левого предсердия с помощью методики треугольной пластики левого предсердия. В контрольную группу были включены 57 пациентов, которым при наличии порока митрального клапана и левой атриомегалии (диаметр левого предсердия ≥ 6,0 см) была выполнена только коррекция митрального порока без редукции левого предсердия.
Результаты. Из 137 пациентов основной группы на госпитальном этапе умерли 3 (2,2%). Динамика эхокардиографических показателей диаметра левого предсердия на разных этапах была следующей: (65,5 ± 3,8) мм до операции, (51,5 ± 2,1) мм после операции, (52,5 ± 2,2) мм в отдаленном периоде. В отдаленном периоде, в среднем через (5,1 ± 0,4) года, тромбоэмболические осложнения (транзиторные нарушения мозгового кровообращения) отметили у 2 (1,6%) из 125 пациентов.
Из 57 пациентов контрольной группы на госпитальном этапе умерли 2 (3,5%). Динамика эхокардиографических показателей диаметра левого предсердия на разных этапах была следующей: (66,7 ± 2,7) мм до операции, (63,5 ± 2,3) мм после операции, (71,5 ± 2,4) мм в отдаленном периоде. В отдаленном периоде, в среднем через (7,1 ± 0,4) года, тромбоэмболические осложнения отметили у 7 (14,6%) из 48 пациентов.
Выводы. Предложенная методика треугольной пластики левого предсердия является обязательной процедурой во время коррекции митрального порока при наличии левой атриомегалии (диаметр левого предсердия ≥ 6,0 см). Методика малотравматична и эффективна, приводит к значительному улучшению морфометрии левого предсердия и сопровождается низкими риском осложнений и госпитальной смертностью. Накопленный опыт и оценка отдаленных результатов методики позволят занять ей важное место среди других способов атриопластики.
Ключевые слова: левая атриомегалия; треугольная пластика левого предсердия; протезирование митрального клапана.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):30-35.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.30
Корекція анемії хронічних захворювань у періопераційному періоді при протезуванні аортального клапана
Б. М. Гуменюк
Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Визначити вплив доопераційної корекції гідроксидом заліза (III) та еритропоетином у пацієнтів з аортальними вадами серця, ускладненими анемією хронічних захворювань, на анемію після операції протезування аортального клапана за кровозберігаючою технологією в умовах штучного кровообігу.
Матеріали і методи. Проведено дослідження у 83 пацієнтів, яким була виконана операція протезування аортального клапана в умовах штучного кровообігу без гемоконцентруючих колонок та селл-сейвера. Відповідно до рівня гемоглобіну, заліза та використаних технологій кровозбереження всі пацієнти були розподілені на три групи. У групу А включено 31 пацієнта, у якого початкова концентрація гемоглобіну, гематокриту та заліза була в нормі. Пацієнти прооперовані із застосуванням компонентів донорської крові. У групу В включили 37 пацієнтів, які були прооперовані без застосування компонентів донорської крові за технологіями кровозбереження без гемоконцентруючих колонок та селл-сейвера. У групі С було 15 пацієнтів, які мали початкову доопераційну анемію хронічних захворювань з низькими значеннями гемоглобіну, гематокриту та заліза. За тиждень до операції їм була проведена доопераційна корекція анемії гідроксидом заліза (III) та еритропоетином. Наведена порівняльна характеристика застосування під час операції протезування аортального клапана донорської крові у групі А, доопераційної комбінованої корекції анемії хронічних захворювань у групі С та кровозберігаючих технологій у групах В та С. Досліджено вплив на рівень післяопераційної анемії застосування під час протезування аортального клапана компонентів донорської крові, доопераційної комбінованої корекції анемії хронічних захворювань з кровозберігаючою технологією в умовах штучного кровообігу без застосування гемоконцентруючих колонок та селл-сейвера.
Результати. Отримані результати досліджень свідчать, що у групі А з метою стабілізації рівнів гемоглобіну та гематокриту під час операції були необхідні компоненти донорської крові — (568,0 ± 93,0) мл еритроцитарної маси та (596,0 ± 48,0) мл свіжозамороженої плазми, що дорівнює 25% об’єму циркулюючої крові. У групі В після виконання операцій протезування аортального клапана за кровозберігаючою технологією без переливання препаратів донорської крові відбулося зниження рівня гемоглобіну на 19,9% (p ˂ 0,05), гематокриту на 17,5% (p ˂ 0,05), кількості тромбоцитів на 24,0% (p ˂ 0,05). Корекція доопераційної анемії гідроксидом заліза (ІІІ) та введення еритропоетину пацієнтам з анемією хронічних захворювань у групі С підвищували рівень сироваткового заліза у 6,2 разу (p ˂ 0,05), феритину у 5,4 разу (p ˂ 0,05), гемоглобіну на 6,7%. Виконання протезування аортального клапана за кровозберігаючими технологіями в умовах штучного кровообігу без застосування компонентів донорської крові у пацієнтів групи С стабілізувало в післяопераційному періоді рівні сироваткового заліза, гемоглобіну та кількість тромбоцитів.
Висновки. У 18% пацієнтів з аортальними вадами серця спостерігається анемія хронічних захворювань, зумовлена хронічними, переважно ревматичними запальними процесами з помірною анемією, гіпоферитинемією. Корекція анемії хронічних захворювань гідроксидом заліза (III) та стимуляція гемопоезу еритропоетином в доопераційному періоді підвищували рівень сироваткового заліза у 6,2 разу (p ˂ 0,05), коефіцієнт насиченості трансферину залізом на 41,9% (p ˂ 0,05), рівень феритину у 5,5 разу (p ˂ 0,05). Для стабілізації рівнів гемоглобіну та гематокриту під час операції протезування аортального клапана у пацієнтів групи А використовували компоненти донорської крові — (568,0 ± 93,0) мл еритроцитарної маси та (596,0 ± 48,0) мл свіжозамороженої плазми, що становило 25% об’єму циркулюючої крові. У пацієнтів групи В після виконання протезування аортального клапана за кровозберігаючою технологією зменшилися рівень гемоглобіну на 17,4%, сироваткового заліза на 15,2% та кількість тромбоцитів на 24,0%. Доопераційна корекція анемії гідроксидом заліза (III) та стимуляція гемопоезу еритропоетином у пацієнтів групи С, яким виконували протезування аортального клапана за безкровною технологією без застосування гемоконцентруючих колонок та селл-сейвера, зменшувала рівень післяопераційної анемії на 11,7% (p ˂ 0,05).
Ключові слова: анемія; гідроксид заліза (III); еритропоетин; протезування аортального клапана; кровозберігаюча технологія; штучний кровообіг.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):36-40.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.36
Результати хірургічного лікування хворих із цукровим діабетом та хронічною критичною ішемією нижньої кінцівки з урахуванням даних інтраопераційної дебітометрії
С. М. Діденко1, Ю. М. Гупало2, В. Ю. Субботін1, А. М. Куцин1, А. А. Жагдаль3
1Клінічна лікарня «Феофанія» Державного управління справами, м. Київ,
2Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, м. Київ,
3Інститут післядипломної освіти Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, м. Київ
Реферат
Мета. Проаналізувати результати хірургічного лікування хворих із цукровим діабетом, ішемічною формою синдрому діабетичної стопи та хронічною критичною ішемією нижньої кінцівки, зумовленою стенотично-оклюзійним ураженням стегнового артеріального та підколінно-гомілкового сегментів, з урахуванням даних інтраопераційної дебітометрії.
Матеріали і методи. Проаналізовані результати хірургічного лікування 67 хворих із цукровим діабетом 2-го типу, ішемічною формою синдрому діабетичної стопи та хронічною критичною ішемією нижньої кінцівки, зумовленою стенотично-оклюзійним ураженням стегнового артеріального та підколінно-гомілкового сегментів, через 1 та 12 міс. Усім хворим було виконано стегново-підколінне шунтування без втручання на артеріях підколінно-гомілкового сегмента. Згідно з отриманими результатами інтраопераційної дебітометрії пацієнти були розподілені на три групи: 1-шу — 22 пацієнти із дебітом шунта більше 60 мл/хв, 2-гу — 25 пацієнтів із дебітом шунта 30- 60 мл/хв, 3-тю — 20 пацієнтів із дебітом шунта менше 30 мл/хв. При тромбозі первинної зони артеріальної реконструкції виконували повторне втручання — гібридну артеріальну реконструкцію (тромбектомія із шунта та балонна ангіопластика артерій підколінно-гомілкового сегмента).
Результати. У 1-й групі (n=22) первинну прохідність зони артеріальної реконструкції через 1міс спостерігали у 20 (90,9%), через 12 міс — у 17 (77,3%) хворих; у 2-й групі (n=25) — відповідно у 19 (76%) та 14 (56%) хворих; у 3-й групі (n=20) — відповідно у 9 (45%) та 4 (20%).
Тромбоз зони артеріальної реконструкції протягом року діагностований у 32 хворих, із них протягом 1-го місяця після первинного шунтування — у 19 (59,4%), протягом подальших 11 міс — у 13 (40,6%) хворих. Після повторного втручання з приводу тромбозу зони артеріальної реконструкції, яке полягало у виконанні гібридної артеріальної реконструкції, вторинну прохідність зони артеріальної реконструкції протягом 12 міс спостерігали у 24 (75%) із 32 хворих. У разі відновлення відтоку з підколінної артерії в одну гомілкову артерію (n=23) протягом 12 міс ретромбоз зони артеріальної реконструкції виник у 7 хворих, вторинну прохідність зони артеріальної реконструкції протягом 12 міс спостерігали у 16 (69,6%) хворих. У разі відновлення відтоку з підколінної у дві гомілкові артерії (n=9) протягом 12 міс ретромбоз зони артеріальної реконструкції виник у 1 хворого, вторинну прохідність зони артеріальної реконструкції протягом 12 міс спостерігали у 8 (88,9%) хворих.
Висновки. При поєднаному стенотично-оклюзійному ураженні стегнового артеріального сегмента та артерій підколінно-гомілкового сегмента ізольоване відновлення прохідності стегнового артеріального сегмента без втручання на артеріях підколінно-гомілкового сегмента потребує урахування даних інтраопераційної дебітометрії з визначенням дебіту шунта. Інтраопераційна дебітометрія з визначенням дебіту шунта є ефективною діагностичною методикою, за даними якої можливий диференційований підхід до тактики хірургічного лікування хворих із цукровим діабетом, хронічною критичною ішемією нижньої кінцівки, зумовленою стенотично-оклюзійним ураженням стегнового артеріального сегмента та артерій підколінно-гомілкового сегмента.
Граничною величиною дебіту шунта, за наявності якої можливе ізольоване відновлення прохідності стегнового артеріального сегмента, є показники вище 60 мл/хв, подальше втручання на артеріях підколінно-гомілкового сегмента показане тільки у хворих із тромбозом шунта; при дебіті шунта 30-60 мл/хв реконструкцію артерій підколінно-гомілкового сегмента після відновлення прохідності стегнового артеріального сегмента можна відстрочити та виконати планово другим етапом; при дебіті шунта менше 30 мл/хв потрібна одночасна реконструкція стегнового артеріального сегмента та артерій підколінно-гомілкового сегмента шляхом виконання гібридної артеріальної реконструкції. Остання є ефективним методом відновлення кровообігу у хворих із цукровим діабетом та хронічною критичною ішемією нижньої кінцівки, зумовленою стенотично-оклюзійним ураженням стегнового артеріального сегмента та артерій підколінно-гомілкового сегмента та за результатами (показник прохідності зони артеріальної реконструкції протягом 12 міс становив 75%) достовірно не відрізняється від результатів реконструкції стегнового артеріального сегмента у хворих 1-ї групи: дебіт шунта більше 60 мл/хв, показник прохідності зони артеріальної реконструкції протягом 12 міс становить 77,3% (p>0,05).
При тромбозі первинної зони артеріальної реконструкції доповнення тромбектомії із шунта відновленням магістрального кровотоку з підколінної у дві гомілкові артерії шляхом виконання балонної ангіопластики демонструє достовірно кращий показник вторинної прохідності зони артеріальної реконструкції через 12 міс — 88,9% у порівнянні з показником вторинної прохідності зони артеріальної реконструкції через 12 міс після відновлення магістрального кровотоку з підколінної артерії в одну гомілкову артерію — 69,6% (p<0,05).
Ключові слова: інтраопераційна дебітометрія; дебіт шунта; цукровий діабет; хронічна критична ішемія нижньої кінцівки; гібридна артеріальна реконструкція; ішемічна форма синдрому діабетичної стопи.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):41-45.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.41
Реконструкція дуги аорти у пацієнтів із транспозицією магістральних артерій: результати одноетапної корекції
Я. П. Труба1, М. П. Радченко2, І. В. Дзюрий1, О. С. Головенко1, В. В. Лазоришинець1
1Національний інститут серцево-судинної хірургії
імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ,
2Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України, м. Київ
Реферат
Мета. Проаналізувати безпосередні й віддалені результати одноетапного хірургічного лікування транспозиції магістральних артерій у поєднанні з обструкцією на рівні дуги аорти.
Матеріали і методи. За період із 2010 по 2019 р. у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України та Науково-практичному медичному центрі дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України 52 немовлятам виконано одноетапну корекцію транспозиції магістральних артерій з обструкцією на рівні дуги аорти. У дослідження залучені тільки пацієнти з двошлуночковою фізіологією і подальшою двошлуночковою корекцією. Хлопчиків було 35 (67,3%), дівчаток — 17 (32,7%). Середній вік пацієнтів — (0,6 ± 0,3) міс, середня маса тіла — (3,6 ± 0,8) кг. Основним методом діагностики у визначенні вади та оцінки безпосередніх і віддалених результатів було ехокардіографічне обстеження. У 24 (46,2%) пацієнтів під час реконструкції дуги аорти було проведено селективну антеградну церебральну перфузію.
Результати. Лікарняна смертність становила 3,8% (n=2). Тривалість штучного кровообігу в середньому становила (194,3 ± 73,1) хв, перетискання аорти — (108,5 ± 35,6) хв, селективної церебральної перфузії — (19,6 ± 7,2) хв. У ранньому післяопераційному періоді 6 (11,5%) пацієнтів були з розведеною грудниною. Середній термін спостереження у віддаленому періоді становив (3,7 ± 2,8) року (від 1 міс до 9,1 року). У віддаленому періоді померла 1 дитина. У 5 (9,6%) пацієнтів у післяопераційному періоді розвинувся рестеноз на дузі аорти, який успішно був вилікуваний ендоваскулярно шляхом балонної дилатації у 3 пацієнтів, двом виконали повторну пластику дуги аорти хірургічним шляхом. Компресії трахеї, головних бронхів, неврологічних ускладнень у віддаленому періоді не спостерігали.
Висновки. Одноетапна корекція транспозиції магістральних артерій у поєднанні з гіпоплазією дуги аорти — ефективний і безпечний метод лікування немовлят із добрими безпосередніми й віддаленими результатами. Проведене дослідження дає підставу вважати дану хірургічну стратегію прийнятною альтернативою двохетапному хірургічному лікуванню цієї комплексної патології.
Ключові слова: транспозиція магістральних артерій; обструкція дуги аорти; одноетапна корекція.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):46-49.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.46
Можливості рентгенендоваскулярних втручань при масивній арозивній кровотечі на тлі гострого деструктивного панкреатиту
В. В. Грубнік, О. М. Загороднюк, Є. А. Койчев, М. М.Чернов
Одеський національний медичний університет
Реферат
Мета. Оцінити ефективність рентгенендоваскулярних втручань при масивній арозивній кровотечі у хворих із гострим деструктивним панкреатитом.
Матеріали і методи. Рентгенендоваскулярні втручання застосовані у 9 пацієнтів, у яких виникла масивна арозивна кровотеча як ускладнення гострого деструктивного панкреатиту.
Результати. У найближчий час кровотеча зупинилась у всіх 9 (100%) хворих. На 2-гу добу у 2 хворих, яким виконувалась емболізація власної печінкової артерії, виник рецидив кровотечі. Повторні ангіографія та спроби емболізації були неефективні, обоє хворі померли. У хворих, у яких виконувалась емболізація підшлунково-дванадцятипалокишкової та селезінкової артерій, кровотеча не відновлялася. Таким чином, ми отримали добрі результати — із 9 хворих одужали 7 (77,8%), незважаючи на тяжкість їх стану та невтішний прогноз.
Висновки. Дотримання наведеної тактики в лікуванні кровотечі при гострому деструктивному панкреатиті мало високу ефективність, особливо при суперселективній емболізації з виявленням джерела кровотечі.
Ключові слова: гострий деструктивний панкреатит; рентгенендоваскулярні втручання; арозивна кровотеча.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):50-54.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.50
Лапароскопічна преперитонеальна алопластика післяопераційних вентральних гриж
Я. П. Фелештинський, О. М. Лерчук, В. В. Сміщук, Я. М. Гудима
Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ
Реферат
Мета. Підвищити ефективність хірургічного лікування післяопераційних вентральних гриж шляхом виконання лапароскопічної преперитонеальної алогерніопластики.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів хірургічного лікування 126 хворих із післяопераційними вентральними грижами віком від 30 до 75 років, які були прооперовані в клініці кафедри хірургії і проктології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика за період з 2012 по 2019 р. Жінок було 80 (63,5%), чоловіків — 46 (36,5%). Середній вік пацієнтів становив (54,7 ± 3,3) року.
Відповідно до класифікації Європейської асоціації хірургів-герніологів (The European Hernia Society — EHS, Гент, Бельгія, 2008 р.) розподіл післяопераційних вентральних гриж був таким: грижі M1W1R0 діагностовано y 6 (4,8%) пацієнтів, M2W1R0 — y 12 (9,5%), M2W2R0 — y 14 (11,1%), M3W1R0 — y 10 (7,9%), M3W2R0 — y 11 (8,7%), M3W3R0 — y 8 (6,3%), M4W1R0 — y 7 (5,6%), M4W2R0 — y 3 (2,4%), M4W3R0 — y 5 (4,0%), M5W1R0 — y 8 (6,3%), M5W2R0 — y 4 (3,2%), M2-3W2R0 — y 19 (15,1%), M3-4W2R0 — y 8 (6,3%), M3-4W3R0 — y 4 (3,2%), M1-4W3R0 — y 4 (3,2%), M3-5W3R0 — y 3 (2,4%). Пацієнтів із післяопераційними вентральними грижами великих розмірів (W3) і діастазом прямих м’язів живота понад 5 см не включали в дослідження. В залежності від методики виконання алогерніопластики післяопераційних вентральних гриж хворі були розподілені на дві групи. У 1-й групі у 63 (50%) хворих виконали удосконалену лапароскопічну преперитонеальну алогерніопластику з трансфасціальним зшиванням країв дефекту черевної стінки. У 2-й групі у 63 (50%) хворих виконали відкриту преперитонеальну алогерніопластику. В обох групах хворих для алогерніопластики використовували легкі поліпропіленові сітки.
Результати. Лапароскопічна алопластика післяопераційних вентральних гриж із трансфасціальними швами, яку застосовували у 1-й групі хворих, мала суттєві переваги: значно менша інтенсивність післяопераційного болю, зменшення частоти сероми на 94% — відносний ризик 0,06 (0,01 — 0,28), p<0,001; ризику нагноєння післяопераційної рани на 90% — відносний ризик 0,10 (0,01 — 1,98), p=0,211; ризику виникнення хронічного інфільтрату на 86% — відносний ризик 0,14 (0,01 — 2,70), р=0,369. У цілому щодо всіх ускладнень (безпосередні результати) відмічено зниження ризику їх виникнення на 93% — відносний ризик 0,07 (0,02 — 0,28), p<0,001 у пацієнтів 1-ї групи у порівнянні з пацієнтами 2-ї групи. Віддалені результати хірургічного лікування післяопераційних вентральних гриж також підтверджують перевагу лапароскопічної преперитонеальної алогерніопластики із трансфасціальним зшиванням країв дефекту над відкритою преперитонеальною алопластикою: зменшення ризику розвитку хронічного болю на ділянці передньої черевної стінки на 68% — відносний ризик 0,32 (0,03 — 3,18), p=0,617 та ризику виникнення рецидиву грижі на 87% — відносний ризик 0,13 (0,01 — 2,67), p=0,367.
Висновки. Виконання лапароскопічної преперитонеальної алогерніопластики при післяопераційних вентральних грижах (1-ша група хворих) завдяки мінімізації хірургічної дисекції тканин черевної стінки супроводжується значно меншою інтенсивністю післяопераційного болю та меншою частотою післяопераційних ускладнень у порівнянні з відкритою преперитонеальною алогерніопластикою (2-га група хворих), а саме: у 1-й групі частота сероми становила 3,2%, у 2-й — 34,9%, у 1-й групі не фіксували нагноєння післяопераційної рани, запального інфільтрату черевної стінки, у 2-й групі частота цих ускладнень становила 6,4 та 4,8% відповідно, у 1-й групі хронічний післяопераційний біль спостерігали у 2,1% хворих, у 2-й — у 6,3%, у 1-й групі рецидиву грижі не було, у 2-й групі частота рецидиву грижі становила 6,3%.
Ключові слова: післяопераційна вентральна грижа; лапароскопічна преперитонеальна алогерніопластика; відкрита преперитонеальна алогерніопластика; серома; нагноєння післяопераційної рани; хронічний біль; рецидив грижі.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):55-59.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.55
Використання ультразвукової енергії в хірургічному лікуванні хронічного геморою ІІІ-IV стадій
О. В. Іванько1, Аль-Хадраві Раад Абдулсад2
1Київська міська клінічна лікарня № 1,
2Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ
Реферат
Мета. Покращення якості лікування хворих із хронічним гемороєм ІІІ-IV стадій шляхом використання ультразвукової енергії під час оперативного втручання.
Матеріали і методи. Представлено результати лікування 129 пацієнтів із хронічним гемороєм ІІІ-IV стадій: у 58 пацієнтів використовували ультразвукову енергію (1-ша досліджувана група — основна); у 71 пацієнта виконували операції за стандартною методикою (2-га досліджувана група — контрольна).
Результати. Середня тривалість оперативного втручання у пацієнтів 1-ї групи становила (15,8 ± 1,7) хв, 2-ї групи — (38,6 ± 1,5) хв (р < 0,05). На біль у післяопераційному періоді пацієнти 1-ї групи скаржились протягом (3,4 ± 0,2) доби, 2-ї групи — протягом (7,5 ± 0,5) доби (р < 0,05). У пацієнтів 1-ї групи з метою знеболювання застосовували лише ненаркотичні аналгетики протягом (3,4 ± 0,2) доби; у пацієнтів 2-ї групи наркотичні засоби знеболювання використовували (2,1 ± 0,2) доби, ненаркотичні — (5,4 ± 0,3) доби. Після оперативного втручання у пацієнтів 2-ї групи рівень больового синдрому в 1-шу добу відповідав (9,1 ± 0,4) бала, що у 2,4 разу вище, ніж у пацієнтів 1-ї групи (р < 0,05). Середня тривалість перебування у стаціонарі прооперованих пацієнтів 1-ї групи становила (2,8 ± 0,2) доби, 2-ї групи — (4,3 ± 0,4) доби (р < 0,05).
Висновки. Використання ультразвукової енергії дозволяє скоротити тривалість оперативного втручання, середній термін перебування пацієнта у стаціонарі, зменшити рівень больового синдрому. Крім цього, у разі застосування ультразвуку відпадає потреба використовувати в післяопераційному періоді наркотичні аналгетики. Показники якості життя протягом 6 міс після операції кращі у пацієнтів, яких оперували з використанням ультразвукової енергії, ніж у пацієнтів, яким виконували класичну гемороїдектомію.
Ключові слова: ультразвук; операція; хронічний геморой.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):60-64 .
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.60
Концептуальні принципи евакуації поранених із бойовою хірургічною травмою на рівнях медичного забезпечення
І. П. Хоменко1, І. А. Лурін2, С. О. Король2, В. Ю. Шаповалов3, Б. В. Матвійчук4
1 Командування медичних сил Збройних Сил України, м. Київ,
2 Українська військово-медична академія, м. Київ,
3 Військово-медичний центр Південного регіону, м. Одеса,
4 Військово-медичний лікувально-реабілітаційний центр, м. Ірпінь
Реферат
Мета. Покращити результати лікування поранених із бойовою хірургічною травмою шляхом розробки та впровадження в систему медичної евакуації об’єктивних шкал оцінки тяжкості травми під час проведення Антитерористичної операції / Операції об’єднаних сил.
Матеріали і методи. Проведено комплексне медико-статистичне дослідження, у яке було залучено 684 поранених із бойовою хірургічною травмою. Динамічний лікарський контроль та визначення ступеня тяжкості травми за шкалою AdTS (Admission trauma Scale) застосовано на всіх рівнях медичного забезпечення.
Результати. На початку проведення Антитерористичної операції / Операції об’єднаних сил виникали випадки смерті під час транспортування поранених у нестабільному стані (понад 9 балів) у військово-медичні клінічні центри. Поранені у стані травматичного шоку транспортувались на четвертий рівень медичного забезпечення, що було організаційним дефектом надання допомоги, який призводив до смерті військовослужбовців. У той же час була невиправданою затримка військовослужбовців із пораненнями кисті і стопи (до 5 балів) на першому та другому рівнях медичного забезпечення, що призводило до розвитку тяжких ускладнень. У зв’язку з означеним авторами було впроваджено диференційований підхід до медичної евакуації поранених із бойовою хірургічною травмою залежно від ступеня тяжкості травми.
Висновки. Евакуація поранених із бойовою хірургічною травмою є невід’ємною частиною системи медичного забезпечення Антитерористичної операції / Операції об’єднаних сил, нерозривно пов’язаною з процесом надання допомоги під час транспортування. Медичну евакуацію поранених з ушкодженнями органа зору, кисті та стопи необхідно здійснювати терміново у спеціалізовані клініки четвертого рівня медичного забезпечення.
Ключові слова: бойова хірургічна травма; медична евакуація; оцінка тяжкості травми; рівні медичного забезпечення; травматичний шок.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):65-70 .
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.65
Ефективність застосування пацієнтспецифічних імплантатів при лікуванні дефектів cтінок орбіти, поєднаних із переломами вилицевого комплексу
Ю. В. Чепурний, А. В. Копчак, Д. М. Черногорський, О. І. Жуковцева
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ
Реферат
Мета. Вивчити клінічну ефективність застосування пацієнтспецифічних імплантатів в усуненні дефектів стінок орбіти, поєднаних з переломами вилицевого комплексу, у порівнянні із стандартними методами реконструкції.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 43 пацієнтів основної (n = 25) і контрольної (n = 18) груп із дефектами стінок орбіти, поєднаними з переломами вилицевого комплексу, зокрема частоти післяопераційного енофтальму, диплопії та різниці об’єму реконструйованої і неушкодженої орбіти.
Результати. Середня площа дефектів у обстежених пацієнтів становила (6,3 ± 3,5) см2. Частота післяопераційного енфотальму в основній групі становила 18%, у контрольній — 44,4%, частота диплопії — відповідно 16 і 44,4%. Середня різниця між об’ємом неушкодженої і травмованої орбіти в основній групі становила (0,94 ± 0,65) cм3 в контрольній — (2,4 ± 2,3) см3.
Висновки. Для післятравматичних дефектів орбіти, що поєднуються з переломами вилицевого комплексу, характерна значна площа ушкодження стінок орбіти з поширенням на апікальні відділи. Реконструкція орбіти та вилицевого комплексу із застосуванням пацієнтспецифічних імплантатів дозволяє забезпечити ефективну реабілітацію пацієнтів щодо усунення післятравматичного енофтальму за низького ризику зниження гостроти зору.
Ключові слова: пацієнтспецифічні імплантати; реконструкція орбіти; переломи вилицевого комплексу; енофтальм; диплопія.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):71-78 .
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.71
Роль мітохондрій в ішемічно—реперфузійному пошкодженні головного мозку при операціях на дузі аорти в умовах експерименту
С. М. Граматюк1, Ю. В. Іванова1,2, В. І. Кравченко3, О. О. Логвіненко3
1Інститут клітинної біореабілітації, м. Харків,
2Харківський національний медичний університет,
3Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Дослідити в експерименті функціональний стан мітохондрій клітин головного мозку після його гострого ішемічного пошкодження і процеси, які відбуваються в головному мозку в умовах експериментальної ішемії/реперфузії; проаналізувати кореляцію досліджуваних станів з ішемічно-реперфузійними змінами в головному мозку хворих з аневризмою дуги аорти, оперованих в умовах гіпотермії й штучної церебральної перфузії.
Матеріали і методи. Першим етапом дослідження була оцінка стану мітохондрій клітин головного мозку в умовах ішемії/реперфузії первинної культури нейронів, отриманих з ембріонів щурів 17 — 18 діб гестації за допомогою механічної і ферментативної дисоціації кори головного мозку. Другий етап дослідження проведено на 14 білих щурах-самцях (Rattus norvegicus). У 7 тварин створювали ішемію/реперфузію головного мозку шляхом тимчасового механічного блокування кровоплину по судинах дуги аорти з наступним його відновленням, а саме: виконували торакотомію по нижньому краю III ребра для доступу до дуги аорти і магістральних судин та їх механічної оклюзії тривалістю 30 хв. Ще у 7 піддослідних тварин виконували лише торакотомію без впливу на церебральний кровоплин. Після виведення тварин з експерименту кров забирали з порожнини серця, головний мозок видаляли з черепної коробки за стандартною методикою. Після закінчення експерименту проводили МТТ-тест для оцінки життєздатності нейронів головного мозку. Оцінювали головні параметри функціонування мітохондрій, а також швидкість їх дихання у станах II і III за Чансом і дихальний контроль — відношення швидкості дихання у стані ІІІ до швидкості дихання у стані IV за Чансом. Оцінювали трансмембранний мітохондріальний потенціал у суспензії клітин головного мозку, визначали вміст лактату в головному мозку. Визначали активність лактатдегідрогенази в культуральному середовищі. Проводили імуноцитохімічне дослідження культур нейронів. Оцінювали мембранний мітохондріальний потенціал у культивованих нейронах. Вимірювали дихання ізольованих мітохондрій. Визначали енергетичний стан мітохондрій. Ступінь розвитку апоптотичних процесів визначали за ступенем фрагментації ДНК.
Результати. Встановлено, що показник дихального контролю мітохондрій ішемізованого мозку, виміряний при pH 7,4, був знижений більше ніж на 40% у порівнянні з відповідним показником мітохондрій контрольної культури. Швидкість повністю стимульованого дихання мітохондрій (стан III), які були виділені з головного мозку через 24 год після ішемії/реперфузії, була значно нижче, ніж швидкість дихання мітохондрій контрольних культур, що свідчить про пошкодження дихального ланцюга переносу електронів мітохондрій клітин при ішемії/реперфузії, а також про нездатність таких мітохондрій ефективно переносити електрони від субстратів окислення на кисень внаслідок пошкодження окремих комплексів електрон-транспортного ланцюга. Таким чином, в умовах ішемії відбувається одночасно декілька процесів, які впливають на функціонування мітохондрій та біоенергетику клітин. У результаті одночасної дії цих процесів функціонування мітохондрій порушується настільки виражено, що стає одним із ключових моментів дисфункції й загибелі клітин головного мозку. Статистично значущої різниці за результатами між обома досліджуваними групами тварин не було виявлено.
Висновки. В умовах ішемії/реперфузії головного мозку в його клітинах виникають значні порушення функції мітохондрій, які проявляються підвищенням генерації активних форм кисню, зниженням трансмембранного мітохондріального потенціалу й швидкості дихання мітохондрій на 40%, що супроводжується розвитком лактат-ацидозу. В комплексі лікувальних засобів при ішемії/реперфузії головного мозку доцільно використання мітохондріально-спрямованих антиоксидантів, а також роз’єднувачів дихання та окислювального фосфорилювання.
Ключові слова: ішемія головного мозку; судини дуги аорти; аневризма дуги аорти; мітохондріальна дисфункція.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):79-83 .
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.79
Актуальні аспекти правового регулювання вилучення донорських анатомічних матеріалів для трансплантації
А. В. Мусієнко1, О. А. Скомаровський2, К. Р. Добкіна1, В. В. Мусієнко1
1Державний університет інфраструктури та технологій, м. Київ,
2Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ
Реферат
Мета. Дослідження актуальних правових аспектів вилучення донорських анатомічних матеріалів, визначення основних проблемних питань такої діяльності та окреслення шляхів удосконалення нормативно-правових гарантій охорони життя та здоров’я особи при експлантації донорських анатомічних матеріалів.
Матеріали і методи. Досліджено сучасну національну та міжнародну нормативну базу, що встановлює основні принципи вилучення донорських анатомічних матеріалів. Використані методи пошуку, аналізу, систематизації та узагальнення інформації.
Результати. Необхідність у досконалій правовій базі трансплантології пов’язана насамперед з особливими відносинами між донором і реципієнтом, специфіка яких полягає у рівному для кожного з них праві на життя. До недоліків нормативно-правового регулювання трансплантації часто відносять чинну юридичну модель надання згоди або незгоди на вилучення анатомічних матеріалів у померлих осіб. У такій ситуації, на думку авторів, необхідно, зберігши чинну юридичну модель отримання згоди, зосередитись на вдосконаленні самої її процедури, механізму фіксації та державного контролю. Також необхідна подальша гармонізація національного законодавства з міжнародними принципами правового регулювання вилучення донорських анатомічних матеріалів з урахуванням національних особливостей та реалізації державної політики з розвитку трансплантації. Результати дослідження підтверджено авторським статистичним спостереженням.
Висновки. Виходячи із незаперечності пріоритету прав людини, необхідності гарантій права людини на життя і тілесну недоторканність незалежно від юридичної моделі отримання згоди на вилучення анатомічних матеріалів, держава повинна забезпечити дієвий механізм ефективного контролю отримання та фіксації згоди потенційного донора.
Ключові слова: трансплантація; донор; реципієнт; анатомічний матеріал; правове регулювання.
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):84-88.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.84
Ускладнені кишкові анастомози: фактори ризику, превентивні заходи
О. І. Ткаченко, В. Є. Максимовський, В. В. Пирогов
Одеський національний медичний університет
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):89-93.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.89
Інтраопераційна діагностика «сторожових лімфовузлів» з метою вибору техніки хірургічного лікування раку шлунка та матки
- P. П. Нікітенко, В. В. Грубнік, І. З. Гладчук, О. М. Степановічус
Одеський національний медичний університет
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):94-96 .
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.94
Особливості діагностики та лікування мукоцеле червоподібного відростка
В. І. Ляховський, А. В. Сидоренко, І. І. Нємченко, О. П. Ковальов, Т. В. Городова-Андрєєва, П. В. Савчук
Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, м. Полтава
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):97-98 .
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.97
Комбінована хіатально-парахіатальна грижа, ускладнена заворотом шлунка
В. Д. Шейко1, А. Г. Оганезян1, С. І. Калюжка2, С. В. Небаба2, Д. В. Капустянський1, С. П. Кравченко1
1Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, м. Полтава,
2Полтавська обласна клінічна лікарня імені М.В. Скліфосовського
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):99-101 .
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.99
Предоперационная подготовка инфицированных ран поверхностных тканей методом гипербарической оксигенации озонсодержащей смесью
Н. Ф. Чухраев2, Г. В. Терехов1, М. В. Костылев1, С. П. Галич1, И. П. Дмитренко1, С. Н. Титаренко1, И. М. Савицкая1, А. Ф. Дзыгал3
1Национальный институт хирургии и трансплантологии имени А. А. Шалимова НАМН Украины, г. Киев,
Klinichna khirurhiia. 2020 May/June;87(5-6):102-104 .
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.5-6.102
КОНСЕНСУС ЕКСПЕРТІВ
ЩОДО НОВИХ СТАНДАРТІВ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ПЕРИФЕРИЧНИХ АРТЕРІЙ В СВІТЛІ СУЧАСНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ТА ДАНИХ КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ, З ОГЛЯДУ НА ВАЖЛИВІСТЬ ПРОФІЛАКТИКИ НЕСПРИЯТЛИВИХ ПОДІЙ ІЗ КІНЦІВКОЮ ТА СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ПОДІЙ