Адаптація слизової оболонки тонкої кишки після шунтування шлунка з одним анастомозом
О. Ю. Усенко, О. С. Тивончук, Р. I. Виноградов, В. О. Кропельницький, І. С. Ромасько
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Порівняти морфологічні та морфометричні зміни слизової оболонки тонкої кишки у її загальній та біліопанкреатичній петлях у різні терміни після шунтування шлунка з одним анастомозом.
Матеріали і методи. У дослідження залучено 36 пацієнтів, що отримали хірургічне лікування у відділенні торакоабдомінальної хірургії Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України з приводу морбідного ожиріння, яке полягало у виконанні шунтування шлунка з одним анастомозом у різних варіантах (довгопетлеве, дистальне, мінішунтування) в період з 2016 по 2022 рік. Подальше амбулаторне спостереження за хворими передбачало плановий ендоскопічний огляд через 3, 12 та 24 міс після операції.
Результати. Через 3 міс після операції морфологічних та морфометричних змін у досліджуваних біоптатах слизової оболонки біліопанкреатичної та загальної петель тонкої кишки не було виявлено. Перші морфологічні та морфометричні зміни у слизовій оболонці тонкої кишки спостерігали через 12 міс після операції. Відмічено статистично значущу (р < 0,05) різницю показників довжини кишкових ворсинок у загальній та біліопанкреатичній петлях тонкої кишки – (0,390 ± 0,199) та (0,377 ± 0,184) мм відповідно. Ці зміни свідчать про гіпертрофію ворсинок у відвідній кишці для збільшення площі всмоктування. Товщина базального шару була більшою у біліопанкреатичній петлі, ніж у загальній, і становила (0,196 ± 0,068) та (0,167 ± 0,043) мм відповідно (р > 0,05). Статистично значущої різниці між показниками кількостей крипт, що містять клітини Панета, у біліопанкреатичній та загальній петлях не було виявлено, тому регулювальна функція цих клітин зберігалася за будь–якого варіанта шунтування шлунка з одним анастомозом.
Висновки. Морфологічні та морфометричні зміни у слизовій оболонці тонкої кишки після шунтування шлунка з одним анастомозом можуть бути пов’язані з різними фізіологічними умовами та мати клінічне значення для розуміння механізмів всмоктування та захисту кишечника. Для поглиблення розуміння цих процесів необхідні додаткові дослідження з більшою кількістю зразків та застосуванням сучасних методів морфологічного аналізу.
Ключові слова: шунтування шлунка з одним анастомозом; тонка кишка; слизова оболонка; морфологічні та морфометричні зміни.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):7-11
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.07
Алгоритм хірургічного лікування стійких форм туберкульозу легень
М. С. Опанасенко, Є. М. Маєтний, О. В. Терешкович, М. І. Калениченко, В. І. Лисенко,
Б. М. Конік, А. М. Степанюк, Л. І. Леванда, О. Д. Шестакова, О. М. Фащук, І. П. Нечаєнко
Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Підвищити ефективність хірургічного лікування мультирезистентного туберкульозу легень та туберкульозу легень із широкою медикаментозною резистентністю.
Матеріали і методи. Робота ґрунтується на аналізі результатів лікування 316 пацієнтів. Регламентована послідовність дій із визначення оптимального виду й об’єму хірургічного втручання.
Результати. Розроблено та впроваджено алгоритм хірургічного лікування мультирезистентного туберкульозу легень та туберкульозу легень із широкою медикаметозною резистентністю, обґрунтований результатами дослідження цієї складної категорії пацієнтів, яким проводили передопераційну підготовку, застосовували послідовність дій щодо оперативного втручання, а також технологію післяопераційного ведення з урахуванням актуальних схем специфічної терапії.
Висновки. Застосування розробленого алгоритму хірургічного лікування дозволило знизити показник частоти рецидиву туберкульозу легень і післяопераційних ускладнень з (14,4 ± 2,3) до (7,0 ± 1,3)% та вилікувати 92,5% хворих.
Ключові слова: туберкульоз легень; мультирезистентність; широка медикаментозна резистентність; хірургічне лікування.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):12-17
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.12
Лапароскопічний доступ – сучасний стандарт виконання розширеної резекції печінки
О. Ю. Усенко, Д. О. Федоров, О. В. Гриненко, О. М. Остапишен, О. О. Підопригора
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінити безпеку та ранні результати виконання лапароскопічним доступом розширеної резекції печінки при її вогнищевій патології шляхом їх ретроспективного порівняння з відповідними параметрами аналогічного відкритого втручання.
Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 162 пацієнти, яких було розподілено на дві групи: основну – 50 пацієнтів, яким було виконано лапароскопічну розширену резекцію печінки, та контрольну – 112 пацієнтів, яким було виконано відкриту розширену резекцію печінки. Групи порівнювали за віковою структурою, статтю, індексом маси тіла, типом патології (доброякісна/злоякісна), а також за характеристиками оперативного втручання і післяопераційного періоду. Статистичний аналіз включав t–тест для незалежних вибірок, тест хі–квадрат Пірсона та інші відповідні методи з обчисленням показника довірчої ймовірності р (параметричний критерій). Різницю показників вважали статистично значущою при р <0,05.
Результати. Лапароскопічна розширена резекція печінки була більш тривалою (p = 0,0012), проте асоціювалась із нижчим рівнем больового синдрому за візуально–аналоговою шкалою (р = 0,02) та меншою кількістю ліжко–днів до виписки (p = 0,0007), ніж аналогічне відкрите втручання. За віковою структурою, індексом маси тіла, кількістю новоутворень печінки, об’ємом крововтрати, частотою ускладнень та ступенем ішемічного ураження печінки статистично значущої різниці між групами не виявлено.
Висновки. Лапароскопічна розширена резекція печінки менш інвазивний метод, ніж відкрита, після неї швидше відновлюються пацієнти, хоча тривалість її й довша. Водночас лапароскопічне і відкрите втручання мали подібну частоту ускладнень, що свідчить про прийнятну безпечність та високу клінічну ефективність лапароскопічного підходу в лікуванні пацієнтів із захворюваннями печінки.
Ключові слова: лапароскопічна резекція печінки; відкрита резекція печінки; вогнищева патологія печінки.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):18-22
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.18
Аналіз ефективності знеболювання поранених із бойовою хірургічною травмою кінцівок під час медичної евакуації до закладів ранніх рівнів надання медичної допомоги
Д. О. Тимчишин1,2, О. О. Буднюк1
1Одеський національний медичний університет,
2Військово–медичний клінічний центр Південного регіону, м. Одеса
Реферат
Мета. Проаналізувати ефективність знеболювання поранених із бойовою хірургічною травмою кінцівок під час медичної евакуації до закладів ранніх рівнів надання медичної допомоги.
Матеріали і методи. Проаналізовано ефективність знеболювання 100 поранених із бойовою хірургічною травмою кінцівок на початку міжгоспітального транспортування та на момент його закінчення.
Результати. Виявлено підвищення показників рівня болю в динаміці із статистично значущою (р < 0,05) різницею між їх значеннями на початку медичної евакуації та на момент її закінчення.
Висновки. Незалежно від виду виконаного оперативного втручання та виду анестезіологічного забезпечення динаміка показників рівня болю під час міжгоспітального транспортування поранених була негативною. Таким чином, оптимізація знеболювання поранених під час медичної евакуації вкрай актуальна.
Ключові слова: бойова хірургічна травма; вогнепальні поранення кінцівок; знеболювання.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):23-27
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.23
Гістологічне та імуногістохімічне дослідження сполучної тканини у хворих із неспроможністю кишкових швів
О. Ю. Усенко1, Я. Ю. Войтів1, О. О. Дядик2, В. І. Макаров1
1Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ,
2Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ
Реферат
Мета. Визначення ролі патології сполучної тканини в розвитку неспроможності кишкових швів з метою покращення результатів лікування хворих із таким ускладненням.
Матеріали і методи. До дослідження залучено 45 пацієнтів із неспроможністю кишкових швів, які перебували на лікуванні у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України упродовж 2017 – 2023 рр. Проведені лабораторні, гістологічні, імуногістохімічні та статистичні дослідження.
Результати. При комплексному дослідженні фрагментів тканин тонкої та товстої кишок виявлено схожі морфологічні зміни у хворих із фенотиповими ознаками недиференційованої дисплазії сполучної тканини та з неспроможністю кишкових швів. При імуногістохімічному дослідженні тканин з моноклональними антитілами до α–гладком’язового актину в обох групах хворих виявлено нерівномірну, вогнищеву експресію у клітинах гладком’язового диференціювання та у фібробластах; з моноклональними антитілами до колагену IV типу – помірну позитивну експресію у базальній мембрані судин, у гладком’язових клітинах м’язового шару стінки судин, у ділянках сполучної тканини, що означало патологічне ремоделювання сполучної тканини.
Висновки. Схожі результати гістологічних та імуногістохімічних досліджень у хворих з ознаками недиференційованої дисплазії сполучної тканини та з неспроможністю кишкових швів підтверджують вплив патології сполучної тканини на розвиток цього ускладнення.
Ключові слова: післяопераційні ускладнення; недиференційована дисплазія сполучної тканини; неспроможність кишкових швів; гістологічні маркери; імуногістохімічні маркери.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):28-32
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.28
Результати хірургічного лікування інфекційного ендокардиту, ускладненого гострою серцевою недостатністю
Г. Б. Колтунова, А. П. Мазур, О. А. Крикунов
Національний інститут серцево–судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінити результати хірургічного лікування інфекційного ендокардиту, ускладненого гострою серцевою недостатністю.
Матеріали і методи. Досліджено клінічні дані 72 пацієнтів з інфекційним ендокардитом, ускладненим доопераційною гострою серцевою недостатністю, яким проведено кардіохірургічне лікування в Національному інституті серцево–судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України з 01.01.2019 по 30.12.2022 р. Діагноз інфекційного ендокардиту був встановлений у відповідності з критеріями університету Дюка. Усі пацієнти були віднесені до ІV функціонального класу за функціональною класифікацією Нью–Йоркської асоціації кардіологів.
Результати. Середня тривалість інфекційного ендокардиту від перших його ознак (гіпертермія вище 38 °С) до встановлення діагнозу становила 2 міс (2; 4 міс). Серед причин виникнення інфекційного ендокардиту домінували бронхо–легеневі захворювання – 24 (33,3%) спостереження, загальнохірургічні втручання – 7 (9,7%) та лікарняне інфікування – 7 (9,7%). Урологічні хірургічні втручання спричинили розвиток інфекційного ендокардиту у 6 (8,3%) пацієнтів, переохолодження – у 4 (5,6%), наркоманія – у 4 (5,6%), стоматологічні маніпуляції – у 1 (1,4%) пацієнта. У 19 (26,4%) пацієнтів причини розвитку інфекційного ендокардиту не були встановлені. У 62 (86,1%) пацієнтів виконана багатоклапанна корекція, у 10 (13,9%) – одноклапанна. Найчастішими були два основних варіанти: протезування аортального клапана в комбінації з пластикою мітрального і тристулкового клапанів – у 13 (18,1%) пацієнтів та пластика мітрального і тристулкового клапанів – у 14 (19,4%) пацієнтів. Оперативне втручання з приводу поєднаного ураження клапанного апарату лівих та правих відділів серця було виконано у 51 (70,8%) пацієнта з інфекційним ендокардитом, ускладненим гострою серцевою недостатністю.
Часте внутрішньосерцеве абсцедування – у 20 (27,8%) пацієнтів при ураженні аортального клапана та у 9 (12,5%) пацієнтів при ураженні мітрального клапана – свідчило про високу швидкість екстенсивного розповсюдження інфекції. Госпітальна летальність при хірургічному лікуванні інфекційного ендокардиту, ускладненого гострою серцевою недостатністю, становила 13,9%. Померли 10 пацієнтів.
Висновки. У 96,1% пацієнтів з інфекційним ендокардитом, ускладненим доопераційною гострою серцевою недостатністю, виконана багатоклапанна хірургічна корекція. При вихідній гострій серцевій недостатності на фоні інфекційного ендокардиту часто реєстрували внутрішньосерцеве абсцедування: 27,8% – при ураженні аортального клапана та 12,5% – при ураженні мітрального клапана. Госпітальна летальність при хірургічному лікуванні інфекційного ендокардиту, ускладненого доопераційною гострою серцевою недостатністю, становила 13,9%.
Ключові слова: кардіохірургія; реконструктивні втручання; клапани серця; внутрішньосерцеве абсцедування; госпітальна летальність; серцево–судинна хірургія.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):33-37
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.33
Обгрунтування етапності втручань у пацієнтів із мультифокальним атеросклерозом при поєднаному ураженні вінцевих артерій та артерій нижніх кінцівок
А. В. Габрієлян, О. В. Чевелюк
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України м. Київ
Реферат
Мета. Вивчити особливості виконання етапних втручань у пацієнтів із поєднаним ураженням вінцевих артерій та артерій нижніх кінцівок.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 26 пацієнтів із поєднаним ураженням вінцевих артерій та артерій нижніх кінцівок за період з 2016 по 2023 рік, першим етапом якого виконували реваскуляризацію міокарда, а також ретроспективно проаналізовані дані 22 пацієнтів, яким першочергово виконували реваскуляризацію артерій нижніх кінцівок до 2016 року. Операції виконували без штучного кровообігу. Використовували венозні й артеріальні графти.
Результати. Перебіг післяопераційного періоду не мав ускладнень у 35 (73%) пацієнтів. Періопераційні ускладнення оцінювали відповідно до наявності великих несприятливих серцево–судинних подій. Серед ускладнень в інтра– та післяопераційному періоді спостерігали інфаркт міокарда у 5 (23%) хворих, яким першочергово виконували реваскуляризацію артерій нижніх кінцівок (р <0,001), що супроводжувалось більш тривалою штучною вентиляцією легень та вищими дозами вазопресорної та інотропної підтримки у відділенні реанімації та інтенсивної терапії. Проблеми, пов’язані з посиленням ішемії нижніх кінцівок, відмічені у 5 (19%) пацієнтів, яким першим етапом виконували реваскуляризацію міокарда (р <0,005).
Висновки. При поєднаному ураженні вінцевих артерій та артерій нижніх кінцівок першочергово завжди слід виконувати вінцеве шунтування. Якщо не виконана корекція вінцевої патології, зростає ризик розвитку періопераційного інфаркту міокарда, фатальної аритмії та настання смерті.
Ключові слова: ішемічна хвороба серця; ураження вінцевих артерій; захворювання периферичних артерій; ішемія нижніх кінцівок; інфаркт міокарда; мультифокальний атеросклероз; етапність втручань.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):38-40
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.38
Порівняльна характеристика мініінвазивного та класичного (серединна стернотомія) методів вінцевого шунтування
В. В. Белейович, С. І. Філянін, М. М. Гончаренко, В. В. Антоненко
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Аналіз результатів і порівняльна характеристика мініінвазивного та класичного методів вінцевого шунтування при багатосудинному ураженні вінцевих артерій та наявності їх критичного стенозу.
Матеріали і методи. За останні два роки у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова виконано мініінвазивне вінцеве шунтування при багатосудинному ураженні вінцевих артерій у 27 пацієнтів (1ша група). У порівняльне дослідження також увійшли 27 пацієнтів, оперованих класичним методом (2га група). Середній вік хворих становив (53,1 ± 3,9) року. Чоловіків було 46 (85,2%), жінок – 8 (14,8%). За основними показниками, включаючи кількість уражених вінцевих артерій, вік, фізіологічні параметри тощо, групи між собою статистично значущо не відрізнялись. Основними методами дослідження були коронарографія, мультиспіральна комп’ютерна томографія вінцевих артерій з 3Dреконструкцією архітектоніки магістральних судин, грудної клітки та серця.
Результати. При спостереженні за пацієнтами обох груп у терміни до року після виконання операції не відмічено клінічних проявів стенокардії та серцевої недостатності, що дає підставу констатувати добру функцію шунтів.
Інтра та післяопераційні ускладнення у 1й групі виникли у 2 пацієнтів: потреба в конверсії через порушення ритму серця та гемодинаміки (1) та повторна торакотомія через кровотечу з артеріального шунта (1). У 2й групі ускладнення виникли також у 2 пацієнтів: діастаз груднини, що потребував стернопластики (1), та ексудація операційної рани, що потребувала встановлення вакуумного апарата протягом 4 днів із подальшим накладанням вторинних швів (1).
Висновки. Мініінвазивне вінцеве шунтування безпечний метод реваскуляризації міокарда при багатосудинному ураженні вінцевих артерій та наявності їх критичного стенозу. Методика уможливлює швидку реабілітацію та скорочення термінів перебування пацієнтів у стаціонарі, що економічно вигідно для лікувального закладу. Мініінвазивне вінцеве шунтування можна розглядати як альтернативу класичному методу вінцевого шунтування із серединної стернотомії.
Ключові слова: критичне ураження вінцевих артерій; мініінвазивне вінцеве шунтування; венозні та артеріальні аутотрансплантати; ліва внутрішня грудна артерія; серединна стернотомія.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):41-44
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.41
Вплив надлишкової маси тіла та ожиріння на результати коронарного шунтування на працюючому серці у пацієнтів різних вікових груп та з’ясування наявності «парадоксу ожиріння»
О. О. Журба1, В. В. Лазоришинець2, А. В. Руденко2
1Черкаський обласний кардіологічний центр,
2Національний інститут серцево–судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. З’ясувати вплив надлишкової маси тіла та ожиріння на результати коронарного шунтування у пацієнтів різних вікових груп та наявність «парадоксу ожиріння».
Матеріали і методи. У дослідження включено 3674 пацієнти (3061чоловіка і 613 жінок) з ішемічною хворобою серця, яким виконано коронарне шунтування на працюючому серці. Середній вік учасників дослідження становив (60,6 ± 0,8) року. Аналізували дані клініко–антропометричного дослідження із визначенням індексу маси тіла та його інтерпретацією. Дизайн дослідження побудований у залежності від вікової групи пацієнтів відповідно до вікової класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Результати. У досліджуваній вибірці пацієнти з надлишковою масою тіла становили 45,5%, з ожирінням – 40,1%. Частота нормальної маси тіла збільшувалася із збільшенням віку пацієнтів. У пацієнтів старечого віку цей показник був статистично значущо вищий, ніж у пацієнтів молодого віку (р = 0,0001, χ2 = 31,13) та пацієнтів похилого віку (р = 0,05, χ2 = 3,84). Найвища частота надлишкової маси тіла була у пацієнтів старечого віку, а найнижча – у пацієнтів молодого віку (р = 0,0001, χ2 = 22,95). Частота надлишкової маси тіла так само збільшувалася із збільшенням віку пацієнтів. Частота ожиріння була найвищою у пацієнтів молодого віку, а найнижчою у пацієнтів старечого віку (р = 0,0001, χ2 = 119,97). Із збільшенням віку частота ожиріння знижувалася. Рання післяопераційна летальність була статистично значущо вищою у пацієнтів із нормальною масою тіла, ніж у пацієнтів, що мали надлишкову масу тіла (р = 0,02, χ2 = 5,08).
Висновки. У вибірці, яка налічувала 3674 пацієнти з ішемічною хворобою серця, переважали пацієнти з надлишковою масою тіла та ожирінням різного ступеня, а нормальну і понижену масу тіла мали лише 14,4% пацієнтів. Щодо наявності «парадоксу ожиріння» і позитивного впливу надлишкової маси тіла на результати коронарного шунтування на працюючому серці з’ясовано, що рання післяопераційна летальність була статистично значущо (р = 0,02, χ2 = 5,08) вищою у пацієнтів із нормальною масою тіла, ніж у пацієнтів, що мали виключно надлишкову масу тіла.
Ключові слова: ішемічна хвороба серця; коронарне шунтування на працюючому серці; «парадокс ожиріння»; післяопераційна летальність.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):45-49
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.45
Ендоваскулярне лікування післяопераційної шлунково–кишкової кровотечі
В. А. Кондратюк, І. А. Мазанович, Н. Р. Присяжна, А. С. Лаврик
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Аналіз результатів ендоваскулярного лікування післяопераційної шлунково–кишкової кровотечі.
Матеріали і методи. За період 2014 – 2024 рр. виконано 328 ендоваскулярних втручань у 297 пацієнтів із післяопераційною шлунково–кишковою кровотечею. Найбільш частою була вірсунгоррагія після операцій на підшлунковій залозі. Виконано 304 емболізації та встановлено 24 стент–графти.
Результати. У 253 (85,2%) пацієнтів вдалося ангіографічно діагностувати джерело кровотечі, у них кровотеча була зупинена за допомогою пристроїв для емболізації і стент–графтів. У 44 (14,8%) пацієнтів точно діагностувати джерело кровотечі не вдалося, у них застосовували профілактичну емболізацію найбільш вірогідного джерела кровотечі. У 12 пацієнтів емболізація була повторною: у 6 пацієнтів її виконали двічі, у 5 – тричі, а у 1 пацієнта – чотири рази. У 16 (5,4%) пацієнтів, у тому числі у 15 після профілактичної емболізації, ендоваскулярний гемостаз виявився неефективним, їм знадобилося хірургічне втручання.
Висновки. Ендоваскулярне лікування завдяки своїй мініінвазивності, можливості повторного застосування, поєднанню діагностичного та лікувальному етапів є першочерговою методикою при лікуванні післяопераційної шлунково–кишкової кровотечі.
Ключові слова: шлунково–кишкова кровотеча; ендоваскулярне лікування.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):50-55
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.50
Клінічна характеристика гемодинаміки та лабораторних показників реципієнтів при виконанні ортотопічної трансплантації серця
М. М. Гончаренко
Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ
Реферат
Мета. Вивчити клініко–лабораторні характеристики реципієнтів при виконанні ортотопічної трансплантації серця за даними інтраопераційного моніторингу.
Матеріали і методи. Проведено дослідження клінічних та лабораторних даних 38 пацієнтів, яким була виконана в період з 2022 по 2024 рік за життєвими показаннями ортотопічна трансплантація серця. Середній вік пацієнтів становив (38,5 ± 13,5) року. Чоловіків було 35 (92,1%), жінок – 3 (7,9%). У кожного реципієнта, доставленого в операційну, було виміряно на 5 етапах операції під час ортотопічної трансплантації серця показники периферичного насичення киснем, артеріального та центрального венозного тиску.
Результати. Основною причиною хронічної серцевої недостатності з подальшою трансплантацією серця у всіх 38 (100%) пацієнтів була дилатаційна кардіоміопатія. Статистично значущі (p <0,05) ацидоз та гіперкапнія у реципієнтів під час трансплантації серця були найбільш вираженими на першому етапі оперативного втручання, до підключення апарата штучного кровообігу. Ацидоз під час трансплантації серця мав змішаний метаболічно–респіраторний генез із гіперкапнією та лактатацидозом. Встановлено статистично значущо (p <0,05) підвищений вміст лактату на першому і другому етапах та статистично значущу (p<0,05) гіперглікемію на всіх етапах оперативного втручання. Центральний венозний тиск був статистично значущо (p<0,05) вищим за референтні значення на етапах розпилу груднини та перед підключенням апарата штучного кровообігу. Встановлено прямий статистично значущий (p<0,05) кореляційний зв’язок між рівнем рН артеріальної крові та рівнем центрального венозного тиску (r = 0,334) з відповідним рівнянням лінійної регресії: рН = 4,7043 + центральний венозний тиск × 0,02391.
Висновки. Клініко–лабораторні характеристики реципієнтів при виконанні ортотопічної трансплантації серця продемонстрували наявність прямої кореляції між змішаним метаболічно–респіраторним ацидозом і центральним венозним тиском. Показники периферичної гемодинаміки при ортотопічній трансплантації серця відрізнялися нестабільністю на етапі відключення апарата штучного кровообігу.
Ключові слова: трансплантація серця; прекондиціювання донорських органів; кардіопротекція; ішемія; операційний моніторинг; гемодинаміка; лабораторні показники.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):56-59
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.56
Визначення протромбінового часу за методом Оврена у реципієнтів після трансплантації печінки від донора з діагнозом смерті мозку
Р. А. Зацаринний1, О. Ю. Хоменко1, 2, А. Ю. Лисенко1
1Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ,
2Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м.Київ
Реферат
Мета. Оцінка нового для України методу діагностики стану системи гемостазу у пацієнтів із патологією гепатобіліарної системи, яким була виконана трансплантація печінки від донора з діагнозом смерті мозку.
Матеріали і методи. Проведено пілотне проспективне дослідження із залученням 10 пацієнтів із цирозом печінки різної етіології, яким було виконано трансплантацію печінки від донора з діагнозом смерті мозку. Аналізували лабораторні показники функції печінки періоперативно, перші 5 днів, на 10–ту та 14–ту добу після операції та перед випискою або смертю пацієнта. Кореляцію показників протромбінового часу за Овреном з показниками протромбінового часу за Квіком та з показниками міжнародного нормалізованого відношення визначали, використовуючи коефіцієнт кореляції рангу Спірмена. Величини р ˂0,05 вважали статистично значущими.
Результати. Середня кількість балів за шкалою оцінки тяжкості печінкової недостатності (MELD) до операції становила 27,7 ± 6 (мінімальна – 15, максимальна – 36), що відповідало тяжкій печінковій недостатності класу С. Кореляція між значенням протромбінового часу за Квіком і за Овреном, а також між значеннями міжнародного нормалізованого відношення та протромбінового часу за Овреном була статистично значущо негативна: rs = –0,85315, p (двосторонній тест) = 0,00042 та rs = –0,90527, p (двосторонній тест) ˂0,05 відповідно. Показник протромбінового часу за Овреном становив 48% на 5–ту добу після операції, після чого функції та резерви коагуляції нормалізувалися починаючи з 10–го дня, що зручно оцінити за збільшенням зазначеного показника до 74,5% та вище.
Висновки. Визначення протромбінового часу за Овреном може покращити діагностику печінкової недостатності та моніторинг відновлення функції печінки у пацієнтів після її трансплантації від донора з діагнозом смерті мозку.
Ключові слова: протромбіновий час за Овреном; порушення коагуляції; печінкова недостатність; трансплантація печінки від донора з діагнозом смерті мозку.
Український журнал клінічної хірургії. 2024 Вересень-Жовтень; 91(5):60-67
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.5.60
Зміни показників ультразвукової еластометрії паренхіми печінки під час її радіочастотної абляції
Н. М. Костилєва
Національний центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Визначити в експерименті зміни пружності паренхіми печінки під час її радіочастотної абляції на різній відстані від електрода та їх відповідність зонам незворотного термічного пошкодження тканини.
Матеріали і методи. Методом ультразвукової еластометрії з визначенням величини модуля Юнга оцінено пружність паренхіми шести зразків ізольованої свинячої печінки під час радіочастотної абляції в автоматичному режимі впродовж 12 хв з початковою потужністю аплікатора 50 Вт та її подальшим автоматичним збільшенням на 10 Вт/хв до досягнення критичних значень імпедансу. Еластичність печінки в кілопаскалях визначали перед початком радіочастотної абляції, під час її проведення щохвилини впродовж 12 хв та через 15, 30 та 60 хв після процедури у трьох зонах, розташованих на відстані 1,0, 1,8 та 3,0 см від аплікатора.
Результати. До початку радіочастотної абляції показник пружності паренхіми печінки коливався в межах від 4,1 до 9,3 кПа та становив у середньому (6,64 ± 1,55) кПа. За умов максимальної потужності аплікатора – (109,67 ± 4,97) Вт – поперечний розмір гіперехогенної «хмари» на 12–й хв процедури дорівнював (18,0 ± 1,41) мм. Величина модуля Юнга в першій зоні еластометрії статистично значущо збільшувалася з 1–ї хвилини радіочастотної абляції і до 11–ї хвилини сягала рівня (46,38 ± 5,43) кПа та суттєво не змінювалась у подальшому. У другій зоні статистично значуще збільшення величини модуля Юнга до (44,22 ± 6,55) кПа спостерігали впродовж усієї процедури, а після її припинення вона змінювалась статистично незначущо. У третій зоні зміни величини модуля Юнга виникали через 3 хв від початку процедури і тривали до її завершення, але максимальне її значення – (15,63 ± 1,57) кПа – перевищувало вихідний рівень лише приблизно у 2 рази, а через годину по завершенні радіочастотної абляції величина модуля Юнга статистично значущо зменшувалася.
Висновки. Жорсткість паренхіми ізольованої свинячої печінки значно збільшується під час радіочастотної абляції за умов її достатньої тривалості, і залежно від відстані до електрода ці зміни мають різний фазовий характер. У локусах, що відповідають зоні незворотного некрозу тканин, початкове повільне приблизно двократне збільшення величини модуля Юнга впродовж перших 3 – 4 хв змінюється стрімким експоненційним збільшенням у наступні 5 – 6 хв та формуванням плато із 6 – 8–кратним перевищенням вихідного рівня, після чого показник суттєво не змінюється. Для визначення краю абляції паренхіми печінки шляхом еластометрії, окрім абсолютного значення величини модуля Юнга наприкінці радіочастотної абляції та кратності її збільшення відносно вихідного значення, не менш важливі такі критерії, як трифазовий характер збільшення цього показника та відсутність його зменшення впродовж години після процедури.
Ключові слова: паренхіма печінки; радіочастотна абляція; еластографія зсувної хвилі; ультразвукова еластометрія.