Результати хірургічного лікування протокової аденокарциноми головки підшлункової залози з ураженням магістральних судин та залученням судинних країв резекції

В. П. Шкарбан, А. О. Савицький

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Покращення результатів хірургічного лікування хворих із протоковою аденокарциномою головки підшлункової залози з ураженням магістральних судин та залученням судинних країв резекції за рахунок планування радикального оперативного втручання в обʼємі R0-резекції перед операцією та застосування розширених хірургічних методів.

Матеріали і методи. В дослідження включено 98 хворих із протоковою аденокарциномою головки підшлункової залози та підозрою на венозну інвазію й розповсюдження пухлинного росту вздовж судин портомезентеріальної осі, оперованих у відділенні хірургії підшлункової залози та жовчовивідних проток Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова в період з 2020 по 2024 рік. Пацієнти були розподілені на дві групи: основну – 51 (52,0%) пацієнт, якому виконали радикальне оперативне втручання з резекцією верхньої брижової вени/ворітної печінкової вени та розширеною лімфонейродисекцією за розробленим діагностично-лікувальним алгоритмом, та контрольну (ретроспективну) – 47 (48,0%) пацієнтів, у яких за даними планового патоморфологічного дослідження були позитивні судинні краї резекції підшлункової залози. 

Результати. В основній групі тотальну мезопанкреатектомію з видаленням ключових зон вегетативної іннервації підшлункової залози було виконано у 100% пацієнтів. Розповсюдження клітин протокової аденокарциноми у структури мезопанкреас за даними планового патоморфологічного дослідження було виявлено у 43 (84,3%) пацієнтів. Медіана загальної виживаності становила 21,0 міс, показник однорічної виживаності становив 66,7%, трирічної — 25,5%. Пʼятирічної виживаності не було досягнуто. 

Висновки. Виконання панкреатодуоденектомії, доповненої венозною резекцією та тотальною мезопанкреатектомією, дозволило досягти негативних судинних країв резекції та радикальності оперативного лікування (R0-резекція) у 84,3% пацієнтів основної групи.

Ключові слова: протокова аденокарцинома головки підшлункової залози; резекція ворітної печінкової вени; мезопанкреас; мезопанкреатектомія.

Застосування сальникового клаптя та його поєднання з NHS-PEG для профілактики ускладнень після панкреатодуоденектомії

В. Й. Сморжевський, О. М. Симонов

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити ефективність застосування сальникового клаптя та його поєднання з еластичною прокладкою, обробленою NHS-PEG, для профілактики ускладнень після панкреатодуоденектомії, а також проаналізувати динаміку рівнів запальних біомаркерів і визначити їх прогностичну цінність.

Матеріали і методи. Проведено проспективне порівняльне дослідження із залученням 97 пацієнтів, яким було виконано панкреатодуоденектомію з приводу пухлин панкреатобіліарної зони у 2023 – 2024 роках. Пацієнтів розподілили на три групи: контрольну (n=32) – стандартна панкреатодуоденектомія без укриття панкреатоєюноанастомоза; 1-шу (n=29) – панкреатодуоденектомія з укриттям панкреатоєюноанастомоза клаптем великого сальника (лише сальник); 2-гу (n=36) – панкреатодуоденектомія з комбінованим укриттям панкреатоєюноанастомоза сальником та еластичною прокладкою, обробленою NHS-PEG (сальник+NHS-PEG). Аналізували частоту клінічно значущої післяопераційної панкреатичної нориці (ступені B і C), післяопераційної кровотечі та динаміку рівнів C-реактивного білка, інтерлейкіну-6, прокальцитоніну і лейкоцитів у 0-ву, 1-шу, 3-тю та 7-му доби після операції. 

Результати. Частота післяопераційної панкреатичної нориці ступенів B і C становила 18,8% у контрольній групі, 10,3% у 1-й групі (лише сальник) та 5,6% у 2-й групі (сальник+NHS-PEG). Статистичний аналіз міжгрупових відмінностей за допомогою критерію χ2 не виявив статистично значущих розбіжностей (р > 0,05). Найнижчі рівні C-реактивного білка та інтерлейкіну-6 на 1-шу, 3-тю та 7-му доби виявлені у 2-й групі (сальник+NHS-PEG), p < 0,05. Pівень прокальцитоніну статистично значущо відрізнявся лише на 7-му добу, тоді як зміни рівнів лейкоцитів не були статистично значущими. Вивчення динаміки зазначених біомаркерів усередині груп підтвердило швидше зниження рівнів C-реактивного білка та інтерлейкіну-6 у 2-й групі (сальник+NHS-PEG). ROC-аналіз продемонстрував помірну прогностичну здатність рівнів інтерлейкіну-6 (AUC = 0,694 на 1-шу добу) та С-реактивного білка (AUC = 0,686 на 3-тю добу) щодо розвитку післяопераційної панкреатичної нориці ступенів B і C.

Висновки. Укриття панкреатоєюноанастомоза сальниковим клаптем зменшує післяопераційну запальну відповідь, а його поєднання з NHS-PEG асоціюється з найнижчою частотою післяопераційної панкреатичної нориці та найбільш вираженим імуномодулюючим ефектом. Методика безпечна, технічно відтворювана і має перспективи для рутинного застосування.

Ключові слова: панкреатодуоденектомія; післяопераційна панкреатична нориця; сальник; NHS-PEG; С-реактивний білок; інтерлейкін-6; прокальцитонін.

 

Особливості перебігу гнійного медіастиніту у хворих із коморбідним вторинним імунодефіцитом

В. О. Шапринський, В. Ф. Кривецький, Є. В. Шапринський, Б. О. Мітюк, О. О. Воровський, В. Г. Сулейманова, М. А. Верба

Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова

Реферат

Мета. Охарактеризувати імунну відповідь у хворих із гнійним медіастинітом на фоні вторинного імунодефіциту та обґрунтувати цілеспрямоване хірургічне лікування гнійно-септичних ускладнень.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати діагностики та лікування гнійного медіастиніту у 67 пацієнтів, яких було об’єднано у дві групи: основну – 35 пацієнтів, у яких поява гнійно-септичних ускладнень супроводжувалась пригніченням імунної відповіді, та контрольну – 32 пацієнти, у яких порушень імунітету на етапах лікування не зареєстровано. 

Результати. Індуктивна фаза імунної відповіді у хворих із гнійним медіастинітом на фоні вторинного імунодефіциту характеризувалася розвитком повільної адаптаційної реакції імунітету, ефекторна — повільним та нетривалим наростанням ознак системної запальної реакції, підвищенням рівня сироваткових імуноглобулінів, помірним збільшенням фагоцитарної активності нейтрофілів.

Висновки. Вторинна імунна недостатність при гнійному медіастиніті, що визначає особливості перебігу гнійно-септичних ускладнень і тактику лікувальних заходів, проявляється у 52% пацієнтів.

Ключові слова: гнійний медіастиніт; вторинний імунодефіцит; флегмона шиї; перебіг ранового процесу; діагностика; хірургічне лікування.

 

Особливості передопераційного стану пацієнтів з аневризмами аорти і ураженням коронарних артерій

І. І. Жеков

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчити та проаналізувати особливості передопераційного стану пацієнтів з аневризмами аорти та супутнім ураженням коронарних артерій.

Матеріали і методи. У дослідженні взяв участь 241 пацієнт з аневризмою аорти та супутнім ураженням коронарних артерій, якому виконали одночасні або етапні хірургічні втручання на аорті та коронарне шунтування. Чоловіків було 204, жінок – 37. Середній вік учасників дослідження становив (62,6 ± 8,6) року. Аналізували дані клінічного, лабораторного й інструментального обстеження, демографічні показники, характеристики аневризм аорти, супутню патологію, ехокардіографічні параметри та стан коронарного русла. Дизайн дослідження побудований у залежності від локалізації аортальної патології та типу виконаного хірургічного втручання з формуванням двох клінічних груп: 1-ї – 227 пацієнтів з аневризмами висхідної аорти та 2-ї – 14 пацієнтів з аневризмами грудної частини низхідної аорти. Контрольну групу склали 100 пацієнтів з аневризмами аорти без ураження коронарних артерій.

Результати. Виявлено статистично значущі відмінності демографічних показників пацієнтів із поєднаними та ізольованими аневризмами аорти. Пацієнти 1-ї групи були старшими – (62,6 ± 8,6) року, ніж пацієнти контрольної групи – (53,0 ± 13,5) року, за цим показником групи різнилися статистично значущо (p = 0,001). У 1-й та 2-й групах чоловіків було статистично значущо (p = 0,001) більше, ніж у контрольній групі. Розшарування аорти виявлено у 21 (9,3%) пацієнта 1-ї групи та у 3 (21,4%) пацієнтів 2-ї групи, тоді як у контрольній групі розшарування аорти зустрічалося статистично значущо (p = 0,001) частіше. Показник середнього ризику за шкалою European System for Cardiac Operative Risk Evaluatіon II (EuroScore II) був статистично значущо (p = 0,001) вищим у пацієнтів з поєднаною патологією 1-ї та 2-ї груп, ніж у пацієнтів з ізольованими аневризмами аорти (контрольна група) – відповідно (9,29 ± 5,0), (6,0 ± 2,0) та (5,5 ± 2,8)%. Найвища частота артеріальної гіпертензії була у пацієнтів 2-ї групи – 71,4%, а у пацієнтів 1-ї групи цей показник становив 37,0%. Середній діаметр висхідної аорти був статистично значущо (р = 0,001) більшим у пацієнтів 1-ї групи ніж у пацієнтів з ізольованими аневризмами – відповідно (5,2 ± 1,2) та (4,58 ± 1,5) см, а фракція викиду лівого шлуночка – (52,8 ± 8,7)% – була статистично значущо (p=0,003) нижчою у пацієнтів 1-ї групи, ніж у пацієнтів з ізольованими аневризмами – (55,9 ± 8,3)%. Шляхом аналізу обсягу коронарної реваскуляризації встановлено, що середня кількість шунтів була статистично значущо (p=0,05) більшою у 2-й групі – 2,4 ± 0,8, ніж у 1-й групі — 2,0 ± 0,9, що відображає більш широке ураження коронарного русла при патології грудної частини низхідної аорти.

Висновки. Пацієнти з поєднаною патологією аорти та коронарних артерій мають старший вік та вищий операційний ризик, ніж пацієнти з ізольованими аневризмами аорти, серед них переважають чоловіки. У 1-й групі діаметр висхідної аорти був статистично значущо (p=0,001) більшим – (5,2 ± 1,2) см, а фракція викиду лівого шлуночка була статистично значущо (p=0,003) нижчою – (52,8 ± 8,7)%, ніж у контрольній групі (ізольовані аневризми) – відповідно (4,58 ± 1,5) см та (55,9 ± 8,3)%. Розшарування аорти зустрічалося статистично значущо (p < 0,001) частіше у пацієнтів без коронарної патології, ніж у пацієнтів з коронарною патологією — 51,0 та 9,3% відповідно, що пояснюється екстреним характером гострого розшарування аорти. Середня кількість шунтів була статистично значущо (p = 0,05) більшою у 2-й групі, ніж у 1-й групі — 2,4 ± 0,8 та 2,0 ± 0,9 відповідно. Тактика одномоментного виконання протезування аорти та коронарного шунтування обґрунтована у відібраних пацієнтів зі збереженою функцією лівого шлуночка.

Ключові слова: аневризма аорти; ішемічна хвороба серця; коронарне шунтування; протезування висхідної аорти; операційний ризик.

 

Кількісні параметри венозного рефлюксу у пацієнтів із хронічними захворюваннями вен нижніх кінцівок

О. Ю. Атаманюк, В. Д. Скрипко, М. Д. Ризюк

Івано-Франківський національний медичний університет

Реферат 

Мета. Проаналізувати кількісні параметри патологічного венозного рефлюксу у пацієнтів із хронічними захворюваннями вен нижніх кінцівок та оцінити їх діагностичну значущість.

Матеріали і методи. До проспективного одноцентрового дослідження було включено 73 пацієнти з хронічними захворюваннями вен нижніх кінцівок (клінічні класи С2 — С6). Середній вік пацієнтів – (48,6 ± 6,4) року, середній індекс маси тіла – (26,1 ± 1,2) кг/м2. Для провокації венозного рефлюксу використовували дистальну ручну компресію та маневр Вальсальви. У проєкції сафенофеморального з’єднання великої підшкірної вени вимірювали її площу в поперечному перерізі, тривалість, об’єм та усереднену за часом швидкість рефлюксу.

Результати. При виконанні дистальної ручної компресії та маневру Вальсальви площа великої підшкірної вени в поперечному перерізі становила відповідно (0,71 ± 0,35) та (0,76 ± 0,39) см2, тривалість рефлексу – відповідно (2,9 ± 1,78) та (3,8 ± 1,64) с, об’єм рефлюксу становив відповідно (226,17 ± 218,9) та (269,48 ± 288) мл/хв, усереднена за часом швидкість рефлюксу становила відповідно (4,68 ± 3) та (5,25 ± 3,7) см/с. Виявлено позитивну сильну кореляцію між показниками площі великої підшкірної вени в її поперечному перерізі та об’єму рефлюксу під час виконання як дистальної ручної компресії (r=0,85), так і маневру Вальсальви (r=0,75) та між показниками об’єму і усередненої за часом швидкості рефлюксу. Більші значення досліджуваних параметрів асоціювались із вищим клінічним класом хронічного захворювання вен.

Висновки. Об’єм та усереднена за часом швидкість рефлюксу можуть слугувати ефективними критеріями оцінки тяжкості хронічного захворювання вен.

Ключові слова: хронічні захворювання вен нижніх кінцівок; велика підшкірна вена; ультразвукова діагностика; кількісні параметри венозного рефлюксу.

 

Формування рукавної колостоми з пристроєм для відведення кишкового вмісту

В. І. Кустрьо1,О. В. Лангазо2

1Берегівська лікарня імені Бертолона Ліннера,
2Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака, м. Ужгород

Реферат

Мета. Покращити результати хірургічного лікування хворих, яке полягало у виконанні ургентної колостомії, шляхом застосування запропонованого пристрою для відведення кишкового вмісту за межі операційного поля при формуванні рукавної колостоми та попередження гнійно-септичних параколостомних ускладнень. 

Матеріали і методи. Проаналізовано результати мікробіологічного дослідження змиву з параколостомної рани і шкірно-кишкових швів та гнійно-септичні ускладнення після ургентної колостомії у зв’язку з гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки у 43 хворих, у тому числі у 11 хворих (1-ша група) після формування колостоми за стандартною методикою з накладанням калоприймача відразу після операції та у 32 хворих (2-га група) після формування рукавної колостоми з пристроєм для відведення кишкового вмісту за межі операційного поля та накладанням калоприймача після видалення пристрою. 

Результати. Тимчасове використання запропонованого пристрою забезпечувало механічну ізоляцію параколостомної рани від потрапляння на неї та шкірно-кишкові шви калових мас, попереджуючи їх забруднення кишковим вмістом, інфікування та розвиток гнійно-септичних ускладнень ще на етапі формування колостоми, оскільки весь кишковий вміст оминав параколостомну рану та шкірно-кишкові шви і потрапляв у закриту ємність для його збору, розташовану за межами операційного поля, що особливо важливо при ургентних операціях на непідготовленому кишечнику. Завдяки цьому зменшилась частота післяопераційних гнійно-септичних параколостомних ускладнень з 27,2 до 3,8%, параколостомного дерматиту з 36,3 до 12,5%, тривалість лікування хворих у стаціонарі скоротилась із (21 ± 3) до (11 ± 2) доби.

Висновки. Тимчасова механічна ізоляція колостомної рани та шкірно-кишкових швів від контамінації кишковим вмістом у найближчий найбільш критичний період після операції шляхом його відведення за допомогою запропонованого пристрою за межі операційної рани без потрапляння на шкірно-кишкові шви забезпечила покращення умов її заживлення, а також результати хірургічного лікування хворих, яке полягало у виконанні ургентної колостомії на непідготовленому кишечнику.

Ключові слова: ургентна колостомія; пристрій для відведення кишкового вмісту; профілактика параколостомних ускладнень.

 

Місцеве лікування операційних ран у хворих із гострим парапроктитом

І. М. Шевчук1, О. В. Новицький1, Р. Т. Кузенко1, А. Л. Шаповал1, С. С. Сніжко1, А. С. Сверстюк2

1Івано-Франківський національний медичний університет,

2Тернопільський національний медичний університет імені 

І. Я. Горбачевського

Реферат

Мета. Оцінити ефективність послідовного застосування розчину та мазі «Ацербін» (Австрія) для місцевого лікування операційних ран у хворих із гострим парапроктитом.

Матеріали і методи. Для місцевого лікування операційних ран у 57 хворих із гострим парапроктитом використали розчин і мазь «Ацербін» (Австрія), які мають антисептичну, знеболювальну, протинабрякову і ранозагоювальну дію. 

Результати. Під впливом запропонованого методу лікування місцевий больовий синдром зникав у середньому на (7,02 ± 0,40) доби, очищення ран за трансформацією ранових виділень наставало в середньому на (7,11 ± 0,16) доби, грануляції у видимій частині рани з’явилися в середньому на (7,72 ± 0,10) доби після операції (р < 0,05). На 8-му добу у хворих, яких лікували із застосуванням розчину і мазі «Ацербін», висівали тільки поодинокі колонії мікроорганізмів. У хворих, яких лікували без застосування розчину і мазі «Ацербін», висівали в середньому (2,1 ± 0,4) × 105 колонієутворювальних одиниць/см3. 

Висновки. Послідовне застосування розчину і мазі «Ацербін» у хворих із гострим парапроктитом статистично значущо пришвидшувало ліквідацію перифокальної інфільтрації тканин, очищення рани від гнійно-некротичних мас за трансформацією ранових виділень, появу грануляцій та крайової епітелізації.

Ключові слова: гострий парапроктит; операційна рана; вторинне інфікування; формула Байєса.

Long-term results of hemithyroidectomy for nodular and unilateral multinodular euthyroid goiters.

1. Кh. Saidova, O. М. Shahsuvarov, R. H. Huseynov, Sh. I. Alakbarova, A. A. Mailova, N. F. Muradov, N. Z. Aliyeva

Scientific Center of Surgery named M. A. Topchubashov, Baku, Republic of Azerbaijan

Abstract

Objective. Of the study is to evaluate the results of hemithyroidectomy for nodular and unilateral multinodulareuthyroid goiter.

Material and methods. Total of 98 patients, aged 20 to 74 years with nodular (46) and unilateral multinodular euthyroid goiter (52) who had undergone hemithyroidectomy, were examined (women — 80.6%, men – 19.4%). 

Results and discussion. The incidence of postoperative hypothyroidism in nodular and multinodular goiter was 19.6% and 21.2%, respectively, and the recurrence rate was 4.3% and 11.5%, respectively. This group of patients had a low level of postoperative hormonal therapy (36.1±4.4 mcg and 40.9±5.1 mcg, respectively). 84.8% of patients with nodulargoiter and 78.8% of those with unilateral multinodular goiter did not require burdensome hormonal therapy. 

Conclusion. Performing a hemithyroidectomy for nodular and unilateral multinodular euthyroid goiter is the optimal volume of surgery. However, the choice of this procedure for unilateral multinodular euthyroid goiter is a joint decision between the surgeon and the patient, made, taking into account risk factors for recurrence and postoperative hypothyroidism are determined individually for each patient.

Keywords: nodular and multinodular goiter, hemithyroidectomy, recurrence, postoperative hypothyroidism, risk factors.

 

П’ятирічний досвід ендопротезування кульшового суглоба у пацієнтів із наслідками перенесених переломів кульшової западини

М. Л. Анкін, Я. С. Завертиленко, М. М. Барилович, В. О. Ладика

Національний університет охорони здоровʼя України імені П. Л. Шупика, м. Київ

Реферат

Мета. Ретроспективний аналіз та оцінка п’ятирічних результатів тотального ендопротезування кульшового суглоба у пацієнтів із наслідками переломів кульшової западини, яких раніше лікували за допомогою відкритої репозиції та внутрішньої фіксації.

Матеріали і методи. У ретроспективний аналіз включено 46 пацієнтів, яким провели лікування у 2017 – 2021 роках. Середній вік пацієнтів становив (39,3 ± 12,1) року. Показаннями до тотального ендопротезування кульшового суглоба були деформуючий артроз III – IV ступеня, асептичний некроз головки стегнової кістки та значне порушення функції суглоба. Пацієнтів розподілено на дві групи: 1-шу – 37 (80,4%) пацієнтів, яким виконали одноетапне втручання (видалення фіксаторів та тотальне ендопротезування кульшового суглоба), та 2-гу – 9 (19,6%) пацієнтів, у яких застосували двохетапну тактику (видалення фіксаторів за 3 – 4 міс до тотального ендопротезування кульшового суглоба). Функціональний результат лікування оцінювали за шкалою Харріса.

Результати. Середня кількість балів за шкалою Харріса збільшилася з 67 ± 14 перед операцією до 88 ± 8 у 1-й групі та 92 ± 6 у 2-й групі через 5 років після операції. У 42 (91,3%) пацієнтів протягом 5 років спостерігалася стабільність ендопротеза без рентгенологічних ознак розхитування фіксатора. Післяопераційні ускладнення виникли у 6 пацієнтів, їх частота становила 14%, зокрема, септичного розхитування фіксатора — 4,3% та асептичного розхитування фіксатора — 4,3%.

Висновки. Тотальне ендопротезування кульшового суглоба — ефективний метод лікування наслідків перенесених переломів кульшової западини. Двохетапна тактика демонструє кращі функціональні результати, ніж одноетапне втручання — відповідно (92 ± 6) та (88 ± 8) балів за шкалою Харріса, та доцільна для пацієнтів, у яких підозрюють наявність інфекції, спостерігається виражене розхитування фіксатора або минуло понад 5 років після первинного втручання.

Ключові слова: ендопротезування кульшового суглоба; перелом кульшової западини; посттравматичний остеоартрит; остеосинтез; шкала Харріса.

 

Оновлені рекомендації Товариства з хірургічних інфекцій щодо лікування внутрішньочеревної інфекції 2024 року

І. А. Криворучко1, С. А. Андреєщев2, М. В. Книгін1 

1Харківський національний медичний університет,

2Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

Оновлені рекомендації щодо гострого панкреатиту 2025 року: дизайн допомоги майбутнього. Частина 1

С. М. Чуклін, С. С. Чуклін

Медичний центр Святої Параскеви, м. Львів

 

Механічна підтримка кровообігу у пацієнтів із термінальною стадією серцевої недостатності: показання до застосування та сучасні можливості

О. С. Никоненко1, В. Г. Танський 2

1Запорізький державний медико–фармацевтичний університет, 

2Ковельське міськрайонне територіальне медичне об’єднання

 

Причини виникнення, діагностика та лікування травм селезінки

В. І. Ляховський, М. О. Дудченко, М. І. Кравців, Т. Ю. Ляховська, О. М. Люлька

Полтавський державний медичний університет

 

Застосування сучасних пов’язок нового покоління у педіатричній практиці

Я. Д. Бондаренко, М. С. Котовщиків, В. В. Доценко, Д. Є. Кулик
Харківський національний медичний університет

 

Contrasting molecular pathways in colorectal carcinogenesis: insights from the cancer stem cell paradigm

1. Kostovska1, O. Kostovski2

1Department of Medical and Experimental Biochemistry, Faculty of Medicine, Ss. Cyril and Methodius University in Skopje, 1000 Skopje, Republic of North Macedonia 

2University Clinic of Digestive Surgery, Clinical Center “Mother Theresa”, 1000, Skopje, Republic of North Macedonia

 

Діагностика та хірургічне лікування уламкових поранень серця та діафрагми з міграцією до правого шлуночка в умовах війни

В. В. Лазоришинець1, Р. М. Вітовський1,2, О. М. Уніцька1, А. Р. Вітовський1, С. Санду1, В. В. Филипчук1 

1Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ,
2Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ

 

Результати хірургічного лікування гострої емпієми плеври та її ускладнень

В. В. Бойко1, 2, В. В. Ткаченко2, 3, А. Л. Сочнєва3, В. В. Кріцак2, 3, Д. В. Мінухін1, Д. О. Євтушенко1, В. І. Ткаченко3, В. І. Пономарьов3, В. В. Пономарьова3

1Харківський національний медичний університет, 

2Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, м. Харків, 

3Навчально-науковий медичний інститут Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», м. Харків

Реферат

Мета. Узагальнення результатів лікування гострої емпієми плеврита та її ускладнень.

Матеріали і методи. Проведено узагальнений аналіз результатів консервативного та оперативного лікування 426 пацієнтів із гострою емпіємою плеври та її ускладненнями за період 2008 — 2024 років. Динаміку перебігу хвороби визначали з урахуванням лабораторних, імунологічних показників, використання дискретного плазмаферезу та мікробного збудника. 

Результати. Це дослідження надало уявлення про динаміку перебігу захворювання в залежності від його тяжкості та мікробного збудника, а також було визначено потребу в консервативному, мініінвазивному торакоскопічному та стандартному оперативному лікуванні. 

Висновки. Гостра емпієма плеври, незважаючи на стрімкий розвиток торакальної хірургії, залишається тяжким захворюванням із великою кількістю ускладнень його перебігу та оперативного лікування. Визначення мікробного збудника, лабораторних та імунологічних показників, аналіз їх динаміки дозволяють судити про динаміку перебігу захворювання та відіграють роль додаткового маркера у визначенні показань до своєчасного оперативного лікування в комплексі з альтернативними консервативними методиками.

Ключові слова: гостра емпієма плеври; торакоскопія; стандартне оперативне лікування; лабораторні та імунологічні показники; мікробна флора; дискретний плазмаферез.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.12

Лапароскопічне лікування гігантських гриж стравохідного отвору діафрагми

В. В. Грубнік, В. С. Іщенко, Д. В. Корчевий, В. В. Грубнік 

Одеський національний медичний університет

Реферат

Мета. Оцінити результати лікування гігантських гриж стравохідного отвору діафрагми із застосуванням стандартної та вдосконаленої лапароскопічної техніки.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 82 пацієнтів із гігантськими грижами стравохідного отвору діафрагми (площа дефекту більше 20 см² або міграція більше половини шлунка в середостіння), які оперовані лапароскопічно у 2015 — 2023 роках. Жінок було 49 (59,8%), чоловіків – 33 (40,2%) віком 49 — 79 років, середній вік пацієнтів становив (64 ± 7,6) року. Використано стандартну техніку круропластики з сітчастим імплантатом (14 пацієнтів) та вдосконалену методику з послаблювальними розрізами діафрагми і закриттям дефектів самофіксувальними сітками ProGrip (68 пацієнтів). У більшості пацієнтів виконано фундоплікацію за Ніссеном або за Тупе.

Результати. У 81 (98,8%) із 82 пацієнтів операцію завершено лапароскопічно, лише у 1 пацієнта вдалися до конверсії. Жоден пацієнт у стаціонарі не помер. Загальна частота післяопераційних ускладнень, переважно легких, становила 13,4%. Після застосування сіток (n=14) частота ускладнень була високою: ерозію імплантата зі стриктурами стравоходу відмічено у 5 (35,7%) пацієнтів, міграцію сітки у просвіт стравоходу – у 2, мікроперфорацію з медіастинітом – у 1 пацієнта. Після операцій за удосконаленою методикою (n=68) серйозних ускладнень, пов’язаних із сіткою, не було; частота анатомічного рецидиву грижі за період спостереження 6 – 48 міс становила 10,3%. Виконання послаблювальних розрізів діафрагми запобігало надмірному натягу її ніжок та уможливлювало стабільне адекватне закриття дефекту.

Висновки. Лапароскопічна корекція гігантських гриж стравохідного отвору діафрагми безпечна та ефективна процедура. Оскільки використання сітчастих імплантатів у конфігурації «keyhole» не позбавлена ризику тяжких ускладнень, їх варто застосовувати лише вибірково. Запропонована методика діафрагмальних послаблювальних розрізів діафрагми із закриттям дефектів самофіксувальними сітками уможливлює мінімізацію ускладнень і низьку частоту рецидивів.

Ключові слова: гігантська грижа стравохідного отвору діафрагми; лапароскопічна герніопластика; круропластика; сітчасті імплантати; послаблювальні розрізи; фундоплікація.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.18

Бальна система оцінки ризику розвитку післяопераційної панкреатичної нориці на основі доопераційної комп’ютерно-томографічної морфометрії підшлункової залози

О. Ю. Усенко, О. М. Симонов, Є. Д. Присяжнюк, Р. С. Павлюк

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Розробка та валідація об’єктивної шестибальної шкали ризику розвитку клінічно значущої післяопераційної панкреатичної нориці на основі доопераційних комп’ютерно-томографічних параметрів підшлункової залози та індивідуальних клінічних даних.

Матеріали і методи. У дослідження включено 234 пацієнти, яким виконано панкреатодуоденектомію у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова в період із січня 2022 по листопад 2023 року. Виконано планіметричний аналіз зображень підшлункової залози, отриманих за допомогою комп’ютерної томографії: оцінювали щільність паренхіми, діаметр головної панкреатичної протоки та індекс маси тіла, співвідношення діаметра головної панкреатичної протоки до товщини паренхіми у двох ортогональних площинах. Клінічно значущі післяопераційні панкреатичні нориці визначали за критеріями Міжнародної дослідницької групи з панкреатичної хірургії (типи B і C). Проведено одно- і багатофакторний статистичний аналіз із розрахунком ROC-кривих та площу під ними (AUC).

Результати. Клінічно значущі післяопераційні панкреатичні нориці виявлено у 44 (18,8%) пацієнтів. Незалежними предикторами їх виникнення були: щільність паренхими 30 одиниць Хаунефілда і менше (відношення шансів = 0,905; AUC=0,91), співвідношення діаметра головної панкреатичної протоки до товщини паренхіми 0,2 і менше у вентродорсальній (відношення шансів = 0,136; AUC=0,86) і краніокаудальній (відношення шансів = 0,274) площинах, діаметр протоки менше 3 мм та індекс маси тіла 25 кг/м² і більше (p < 0,01 для обох показників). Комбінована модель досягла AUC=0,92. На основі цих змінних розроблено шестибальну шкалу: 0 – 2 бали – низький ризик (частота клінічно значущих панкреатичних нориць 4,6%), 3 бали – помірний ризик (27,8%), 4 бали – високий ризик (50%), 5 – 6 балів – дуже високий ризик (82,5%). Вища бальна оцінка асоціювалася з тяжчими формами нориці.

Висновки. Запропонована повністю доопераційна шестибальна шкала, що базується на комп’ютерно-томографічній морфометрії та клінічних параметрах, має високу точність у прогнозуванні розвитку клінічно значущих післяопераційних панкреатичних нориць (AUC = 0,89). Її впровадження дозволяє персоналізувати хірургічну тактику, оптимізувати профілактичні заходи та знизити частоту ускладнень. Потребує зовнішньої валідації.

Ключові слова: панкреатодуоденектомія; післяопераційна панкреатична нориця; комп’ютерно-томографічна морфометрія; щільність паренхіми; діаметр головної панкреатичної протоки; співвідношення діаметра головної панкреатичної протоки до товщини паренхіми; індекс маси тіла; шкала ризику.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.27

Мініінвазивні втручання при синдромі Mirizzi

В. В. Грубнік, В. В. Колодій, Д. А. Фомін, М. Ю. Грубнік, С. І. Підмазко 

Одеський національний медичний університет

Реферат

Мета. Проаналізувати можливості та результати застосування мініінвазивних втручань у пацієнтів із синдромом Mirizzi.

Матеріали і методи. Синдром Mirizzi діагностовано у 68 (1,5%) із 4562 пацієнтів, оперованих з приводу жовчнокам’яної хвороби за 2010 – 2025 роки. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 68 пацієнтів із синдромом Mirizzi. Середній вік пацієнтів становив (64,8 ± 5,2) року; жінок було 43, чоловіків – 25. Передопераційна діагностика включала ультразвукове дослідження, магнітно-резонансну холангіопанкреатографію, ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію та за необхідності черезшкірну черезпечінкову холангіостомію. Всі оперативні втручання розпочинали лапароскопічно. У разі складнощів візуалізації анатомічних структур застосовували флуоресцентну холангіографію з індоціаніном зеленим та/або лапароскопічну субтотальну холецистектомію.

Результати. Лапароскопічне лікування успішно завершено у 58 (85,3%) із 68 пацієнтів, перехід у 3 (4,4%) пацієнтів проведено лікування лише ендоскопічними методами, до відкритої операції знадобився у 7 (10,3%) пацієнтів. Застосування індоціаніну зеленого уможливлює чітку візуалізацію жовчних проток та запобігання їх пошкодженню. Лапароскопічна субтотальна холецистектомія, яка стала ефективною тактикою у складних хворих, дозволила уникнути відкритого втручання у частини з них. Померла 1 пацієнтка, причиною смерті стало ускладнення ендоскопічної папілотомії (кровотеча); інших зумовлених виконанням процедур смертей не відзначено. Післяопераційні ускладнення (жовчотеча, плеврит, пневмонія, нагноєння рани тощо) виникли у окремих хворих, усі вони вилікувані консервативно.

Висновки. Синдром Mirizzi — тяжке ускладнення жовчнокам’яної хвороби. Удосконалення технології лапароскопічних операцій (флуоресцентна холангіографія з індоціаніном зеленим, субтотальна холецистектомія) уможливило суттєво знизити частоту конверсій та виконати мініінвазивні втручання у більшості пацієнтів. Візуалізація жовчних проток за допомогою індоціаніну зеленого зменшує ризик їх пошкодження. Лапароскопічна субтотальна холецистектомія доцільна у окремих хворих для уникнення відкритої операції та завершення лікування мініінвазивним методом без серйозних ускладнень.

Ключові слова: синдром Mirizzi; лапароскопічна холецистектомія; субтотальна холецистектомія; флуоресцентна холангіографія; мініінвазивна хірургія.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.32

Релапаротомія у лікуванні післяопераційних ускладнень в абдомінальній хірургії

Я. А. Король1, Р. Я. Король2

1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

2Комунальне некомерційне підприємство «1 територіальне медичне об’єднання м. Львова», м. Львів

Реферат

Мета. Аналіз результатів застосування релапаротомії для лікування ускладнень після операцій з приводу різної абдомінальної патології та виокремлення факторів ризику летальності після цього втручання. 

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 72 пацієнтів, яких оперовано в клініці хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (база – відділення № 2 Центру хірургії та онкології Комунального некомерційного підприємства «1 територіальне медичне об’єднання м. Львова») за період із січня 2021 до грудня 2024 року. Повторні втручання виконували здебільшого пацієнтам, які отримували лікування з приводу гострої спайкової кишкової непрохідності та колоректального раку з його ускладненнями – по 11 (15,3%) пацієнтів відповідно. Переважна більшість досліджуваних ускладнень (44,4%) потребувала повторного втручання під загальним знеболюванням (за класифікацією Clavien-Dindo) та супроводжувалася виникненням поліорганної дисфункції (45,8%).

Результати. У разі виникнення перитоніту або порушення кишкової прохідності, внутрішньочеревної кровотечі виконували вимушену релапаротомію – 64 (88,9%) пацієнти. У решти 8 (11,1%) пацієнтів виконано програмоване повторне втручання, внаслідок непередбачуваного варіанта перебігу патології при очікуваному її прогресуванні (гостре порушення мезентеріального кровообігу) або для покрокової санації гнійно-деструктивних вогнищ (гострий деструктивний панкреатит з гнійно-септичними ускладненнями). Ускладнення у ранньому періоді після релапаротомії виникли у більшості пацієнтів – 40 (55,5%), причому у 16 (40%) для їх ліквідації довелось виконати повторні втручання, зокрема, у 9 (22,5%) – один раз, у решти 7 (17,5%) – від 2 до 4 раз. Померло 39 хворих, післяопераційна летальність становила 54,2%. За допомогою багатофакторного аналізу (U-критерій Манна-Вітні) визначено 4 предиктори летальності після виконання релапаротомії.

Висновки. Ускладнення після оперативного лікування колоректального раку та гострої спайкової кишкової непрохідності потребують виконання релапаротомії. Поліорганна недостатність та сепсис – найчастіші ускладнення після релапаротомії. Летальність після виконання релапаротомії залишається високою. Ускладнення класу IVa і вище за класифікацією Clavien-Dindo є найсуттєвішим предиктором летальності після виконання релапаротомії. 

Ключові слова: абдомінальна хірургія; вимушена релапаротомія; програмована релапаротомія; післяопераційні ускладнення; післяопераційна летальність.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.36

Стимуляція відвідної петлі перед закриттям протективної ілеостоми у пацієнтів із раком прямої кишки

В. І. Русин, А. В. Русин, К. Є. Румянцев, Ф. М. Павук, О. О. Дутко 

Ужгородський національний університет

Реферат

Мета. Виявлення впливу запропонованого методу стимуляції відвідної петлі перед закриттям протективної ілеостоми на частоту виникнення післяопераційної динамічної кишкової непрохідності.

Матеріали і методи. У дослідження включено 37 пацієнтів, яким проведено обстеження і лікування у відділенні хірургії пухлин Закарпатського протипухлинного центру за період з 2020 по 2025 рік. Пацієнти рандомізовані у дві групи. До контрольної групи увійшли 20 пацієнтів, у яких не застосовували стимуляцію відвідної петлі перед операцією закриття ілеостоми. До досліджуваної групи увійшли 17 пацієнтів, яким виконали стимуляцію відвідної петлі перед закриттям ілеостоми.

Результати. У контрольній групі ілеостому закривали в середньому на (142 ± 45,1) доби, в досліджуваній – на (132 ± 35,2) доби. Відмінність між групами за строком закриття ілеостоми не була статистично значущою (p = 0,62). У досліджуваній групі частота виникнення динамічної кишкової непрохідності була меншою в 1,7 разу. За цим показником відмінність між групами виявилась статистично значущою (p = 0,047). Перше випорожнення після операції у контрольній групі наставало у строки від 3 до 7 діб, у середньому на (4,4 ± 1,23) доби. У досліджуваній групі перша дефекація відбувалась раніше – у строки від 2 до 5 діб, у середньому на (3,35 ± 1,11) доби. Різниця між групами за цим показником була статистично значущою (p=0,012). Термін перебування у стаціонарі після операції пацієнтів контрольної групи становив від 7 до 19 днів, у середньому (10,95 ± 4,07) доби; пацієнтів досліджуваної групи виписували раніше на 1,54 доби, у середньому на (9,41 ± 2,53) доби (p˃0,05). 

Висновки. Передопераційна іригаційна стимуляція відвідної петлі достатньо ефективний метод профілактики гострої динамічної кишкової непрохідності після операції закриття протективної ілеостоми у пацієнтів із раком прямої кишки.

Ключові слова: рак прямої кишки; протективна ілеостома; відвідна петля; післяопераційний ілеус; стимуляція відвідної петлі.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.41

Особливості лікування злоякісних захворювань товстої кишки, ускладнених перфорацією 

М. А. Кубрак, С. М. Завгородній, М. Б. Данилюк

Запорізький державний медико-фармацевтичний університет 

Реферат

Мета. Проаналізувати результати діагностики та лікування злоякісної патології товстої кишки, ускладненої перфорацією на періопераційному етапі. 

Матеріали і методи. У ретроспективно-проспективне дослідження увійшло 180 (100%) хворих з ускладненими формами раку ободової кишки. Основна група (проспективна) включала 109 (60,65%) пацієнтів, контрольна (ретроспективна) – 71 (39,44%) пацієнта. Перфорація виявлена у 24 (22,02%) пацієнтів основної групи та у 16 (22,54%) пацієнтів контрольної групи.

Результати. Для діагностики використано мінімальний об’єм методів: ультразвукове дослідження та оглядову рентгенографію. Розширення класичних підходів ургентної хірургії до лікування раку товстої кишки, ускладненого перфорацією, дало змогу виконати первинні онкорадикальні хірургічні втручання у 23 (95,83%) пацієнтів основної групи, у 7 (29,17%) із них – лапароскопічно.

Висновки. Розширення об’єму оперативного втручання до онкохірургічних стандартів у пацієнтів зі злоякісними захворюваннями товстої кишки, ускладненими перфорацією, мало гарні результати в ранньому післяопераційному періоді.

Ключові слова: товста кишка; рак; ускладнення; перфорація; оперативні втручання; лапароскопія.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.45

Фактори ризику розвитку післяопераційного синдрому малого серцевого викиду у дітей із вродженими вадами серця

О. О. Якімішен, С. М. Бойко, І. В. Дзюрий, І. А. Перепека, Я. П. Труба

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ 

Реферат

Мета. Проаналізувати частоту та фактори ризику розвитку післяопераційного синдрому малого серцевого викиду у дітей із вродженими вадами серця.

Матеріали і методи. Із 2020 по 2024 рік у відділенні хірургічного лікування вроджених вад серця у новонароджених та дітей молодшого віку Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України оперовано 421 пацієнта, у тому числі 200 у віці до 1 року. В ранньому післяопераційному періоді синдром малого серцевого викиду виник у 46 (10,9%) пацієнтів, у тому числі у 31 (67,4%) дитини віком до року, частіше він зустрічався у пацієнток – 28 (60,8%). Проведено ретроспективний аналіз факторів ризику виникнення синдрому малого серцевого викиду у дітей після кардіохірургічних операцій. 

Результати. Вік менше 1 року, тривалість штучного кровообігу більше 120 хв, перетискання аорти більше 60 хв, гіперлактатемія понад 2 ммоль/л були незалежними факторами (p < 0,05) ризику розвитку синдрому малого серцевого викиду в ранньому післяопераційному періоді у пацієнтів із вродженими вадами серця та безпосередньо впливали на тривалість штучної вентиляції легень, термін перебування у відділенні інтенсивної терапії та показники летальності (6,52% — у разі розвитку ускладнення, 0,53% — без ускладнення).

Висновки. Синдром малого серцевого викиду часте та тяжке ускладнення після кардіохірургічних втручань у дітей. Малий вік, тривалий штучний кровообіг, тривале перетискання аорти, гіперлактатемія – фактори ризику виникнення синдрому малого серцевого викиду. У разі вчасного виявлення та невідкладно розпочатого лікування скорочується тривалість перебування пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії, тривалість штучної вентиляції легень, зменшуються показники летальності або її немає.

Ключові слова: дисфункція лівого шлуночка; скоротливість міокарда; синдром малого серцевого викиду; ехокардіографія; метаболічні потреби; поліорганна недостатність. 

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.50

Комплексний персоналізований підхід до діагностики та лікування феохромоцитом і парагангліом

О. М. Симонов, А. А. Скумс, О. М. Гулько, М. В. Антоненко, П. В. Гурін, Б. І. Цубера, О. В. Полякова

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити ефективність комплексного підходу до діагностики та лікування феохромоцитом та парагангліом з особливим акцентом на роль селективного венозного забору крові, рентгенендоваскулярної селективної електрокоагуляційної оклюзії та біохімічної стратифікації в оптимізації хірургічної тактики у вітчизняній клінічній практиці.

Матеріали і методи. У дослідження включено 248 пацієнтів із морфологічно підтвердженими феохромоцитомами та парагангліомами, які перебували на лікуванні у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова у 2016 – 2025 роках: 129 (52,0%) жінок і 119 (48,0%) чоловіків, їх середній вік становив (43,8 ± 12,4) року. Всім пацієнтам визначено рівні метанефринів плазми крові методом високоефективної рідинної хроматографії з тандемною мас–спектрометрією, виконано комп’ютерну та магнітно–резонансну томографію. Селективний венозний забір крові виконано у 35 пацієнтів зі складною діагностикою, рентгенендоваскулярну селективну електрокоагуляційну оклюзію у 183 пацієнтів як етап передопераційної підготовки. Генетичне тестування методом секвенування нового покоління застосовано у 12 пацієнтів. Всі пацієнти оперовані після адекватної α–блокади.

Результати. Підвищення рівня метанефринів виявлено у 91,9% пацієнтів. У 75% пацієнтів із «біохімічно німими» пухлинами діагноз встановлено за допомогою визначення рівня 3–метокситираміну. Селективний венозний забір крові дозволив досягти латералізації у 80% пацієнтів та змінити хірургічну тактику у 31,4% пацієнтів, уникнувши двобічної адреналектомії у 5 пацієнтів. Рентгенендоваскулярна селективна електрокоагуляційна оклюзія привела до нормалізації рівня метанефринів у 66,7% та забезпечила гемодинамічну стабільність під час операції у 91,8% пацієнтів. Середній об’єм крововтрати після цієї процедури становив (66,4 ± 12,2) мл. Мутації в генах виявлено у 83,3% пацієнтів, переважно в гені SDHB (90%). Загальна частота післяопераційних ускладнень становила 8,9%, трирічна безрецидивна виживаність – 92,1%.

Висновки. Комплексний підхід із використанням селективного венозного забору крові та рентгенендоваскулярної селективної електрокоагуляційної оклюзії суттєво покращує результати лікування феохромоцитом та парагангліом. Селективний венозний забір крові дозволяє оптимізувати хірургічну тактику та уникнути виконання необґрунтованих двобічних адреналектомій. Рентгенендоваскулярна селективна електрокоагуляційна оклюзія ефективно знижує гормональне навантаження та інтраопераційні ризики. Визначення рівня 3–метокситираміну підвищує діагностичну чутливість у пацієнтів із «біохімічно німими» пухлинами. Генетичне тестування має критичне значення для прогнозування перебігу захворювання.

Ключові слова: феохромоцитома; парагангліома; селективний венозний забір крові; рентгенендоваскулярна селективна електрокоагуляційна оклюзія; метанефрини; 3–метокситирамін; мутації в гені SDHB; адреналектомія.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.60

Роль прокальцитоніну при конверсійному остеосинтезі бойової травми кінцівок

С. О. Гур’єв1, П. В.Танасієнко2, В. В. Василов3

1Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ,

2Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,

3Чернівецька обласна клінічна лікарня

Реферат

Мета. Визначення можливості використання маркера запалення прокальцитоніну у клінічній практиці при конверсійному остеосинтезі бойової травми кінцівок.

Матеріали і методи. Проведено аналіз 174 пошкоджень довгих кісток кінцівок, отриманих під час сучасних бойових дій через повномасштабне вторгнення Росії, у період з 2022 по 2024 рік. Усі пацієнти, що взяли участь у дослідженні, – військові, які перебували на лікуванні у Чернівецькій обласній клінічній лікарні на етапі надання кваліфікованої медичної допомоги. 

Результати. Доведено, що використання прокальцитоніну для прогнозування перебігу травматичного процесу у постраждалих із переломами довгих кісток як маркера загрози виникнення запалення доречне для вирішення питання про можливість та доцільність конверсії. Після виконання конверсійного остеосинтезу вірогідно знизилися рівні прокальцитоніну крові у постраждалих із бойовою травмою кінцівок, що вказувало на зменшення загрози виникнення у них інфекційних ускладнень. 

Висновки. Використання вимірювання рівня прокальцитоніну крові перспективне у клінічній практиці при конверсії методу остеосинтезу. 

Ключові слова: бойова травма; довгі кістки; маркери запалення; інфекційні ускладнення; переломи; тактика лікування.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.65

Тактика місцевого та хірургічного лікування локальних межових і глибоких циркулярних опіків кінцівок внаслідок вибухової травми

О. В. Кравцов1, 2, 3, І. М. Мамонтов2, Г. А. Олійник2, О. Є. Грязін2, 3

1Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, м. Харків,
2Харківський національний медичний університет,
3Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова, м. Харків

Реферат

Мета. Підвищення ефективності лікування пацієнтів із межовими та глибокими циркулярними опіками кінцівок внаслідок бойової травми шляхом удосконалення методів діагностики, місцевого та раннього оперативного лікування, профілактики поглиблення опікового ушкодження.

Матеріали і методи. У дослідженні використані результати лікування 40 постраждалих із межовими та глибокими циркулярними опіками кінцівок у Харківському опіковому центрі в період з 2022 по 2025 рік. Усіх пацієнтів було розподілено на дві групи в залежності від глибини ушкодження: 1-шу – 28 пацієнтів із межовими опіками кистей та 2-гу — 12 пацієнтів із глибокими циркулярними опіками, які у свою чергу були розподілені на дві підгрупи – контрольну та основну – в залежності від строків і об’єму оперативного втручання. Хворим 2-ї групи вимірювали внутрішньотканинний тиск у динаміці за допомогою системи Kompartmentdruck Monitor System фірми MIPM (Mammendorfer Institut für Physik und Medizin) GmbH (Німеччина).

Результати. Під впливом місцевого атравматичного лікування у пацієнтів 1-ї групи з межовими опіками кистей зменшилася глибина термічного ушкодження, поліпшився подальший перебіг ранового процесу зі спонтанною епітелізацією в оптимальні терміни. Завдяки своєчасному хірургічному втручанню у пацієнтів 2-ї групи з глибокими опіками, спрямованому на декомпресію термічно ушкоджених  тканин, із динамічним вимірюванням внутрішньотканинного тиску скоротилися терміни виконання вільної аутодермопластики сітчастими трансплантатами з (11,6 ± 0,6) доби (контрольна підгрупа) до (7,3 ± 0,5) доби  (основна група). Шкірний покрив у пацієнтів контрольної підгрупи відновився в терміни (28,6 ± 0,8) доби, а у пацієнтів основної підгрупи – в терміни (22,8 ± 1,2) доби, що дозволило скоротити тривалість стаціонарного лікування з (34,5 ± 0,9) доби (контрольна підгрупа) до (27,5 ± 0,7) доби (основна підгрупа).

Висновки. Ефективне, доступне та атравматичне місцеве лікування пацієнтів із межовими опіками кінцівок у фунціональних зонах в умовах вологого середовища та превентивної інфузійної медикаментозної терапії зменшує деструкцію термічно ушкоджених тканин, попереджає поглиблення опікової поверхні, що приводить до спонтанної епітелізації в оптимальні терміни. Завдяки активній хірургічній тактиці з об’єктивізацією показників внутрішньотканинного тиску у постраждалих із глибокими циркулярними опіками кінцівок зникає компартмент-синдром, на фоні якого формується вторинне поглиблення опікової рани. Непоглиблення опіків є оптимальною умовою для формування грануляційної тканини та виконання аутодермопластики із задовільним результатом.

Ключові слова: опіки; місцеве лікування; компартмент-синдром; внутрішньотканинний тиск; хірургічне лікування.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.70

Екзосомна доставка комплексів CRISPR/Cas9 для таргетного редагування KRAS^G12D у хворих з раком підшлункової залози: передумови до клінічного хірургічного застосування

С. М. Граматюк1, 2, Ю. В. Іванова3, І. М. Мамонтов3, 6, І. А. Криворучко3, Е. Хаббард6, 7, К. Саргсян2, 4, 5

1Інститут клітинної біореабілітації, Українська асоціація біобанків, м. Харків,

2Медичний університет Граца, Австрія,

3Харківський національний медичний університет, 

4Єреванський державний медичний університет, Вірменія,

5Медичний центр Cedars–Sinai, м. Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, США,

6Австрійська філія Української асоціації біобанків, м. Грац, Австрія,

7Незалежний консультант із біологічних наук та біобанкінгу, м. Гантсвілл, Алабама, США

Реферат

Мета. Оцінити екзосоми, отримані від пацієнтів із протоковою аденокарциномою підшлункової залози, як носії комплексів CRISPR/Cas9 для таргетинтного редагування KRAS^G12D у хворих з раком підшлункової залози та протестувати їх стабільність, ефективність редагування і застосовність для ендоскопічного або інтраопераційного введення.

Матеріали і методи. Біологічний матеріал, який було отримано від 42 пацієнтів із протоковою аденокарциномою підшлункової залози, включав пухлинну тканину, асцитичну рідину та периферичну кров. Із пухлинної тканини були створені первинні культури протокової аденокарциноми підшлункової залози та органоїди. Екзосоми виділяли з асцитичної рідини та супернатантів культур, очищували й навантажували комплексами Cas9/sgRNA, спрямованими на мутацію KRAS^G12D. Характеристика везикул включала аналіз відстеження наночастинок, трансмісійну електронну мікроскопію та вестерн–блотинг. Ефективність редагування та функціональні зміни досліджували у клітинах протокової аденокарциноми підшлункової залози, отриманих від пацієнтів. Для оцінки хірургічної придатності було застосовано модель внутрішньопухлинної ендоскопічної ультразвукової тонкоголкової ін’єкції з уведенням DiI–маркованих екзосом у блок гідрогелю колаген – Maтригель (3:1).

Результати. Екзосоми було отримано з високим виходом – (1,6 ± 0,3) × 10¹⁰ частинок/мл діаметром (102 ± 9) нм, понад 90% яких були ефективно марковані. Ефективність навантаження комплексами Cas9/sgRNA становила (47 ± 5)%. У культурах протокової аденокарциноми підшлункової залози (n = 12) доставка за допомогою екзосом забезпечила (31,4 ± 4,2)% інделів у локусі KRAS^G12D та зниження експресії білка KRAS на (48 ± 6)%. Життєздатність функціонально редагованих клітин знизилась на 35%, майже утричі зріс апоптоз та на 45% зменшилась міграційна здатність. Комбіноване застосування з гемцитабіном додатково зменшило життєздатність функціонально редагованих клітин на 25%. У моделі внутрішньопухлинної ендоскопічної ультразвукової тонкоголкової ін’єкції екзосоми зберігали стабільність – (102 ± 9) нм до ін’єкції та (104 ± 11) нм після ін’єкції (p > 0,05) і за 24 год дифузно розподілялись у тканині на 3 – 4 мм, що підтверджувало їх придатність для хірургічного використання.

Висновки. Екзосоми, отримані від пацієнтів, біосумісна платформа для доставки комплексів CRISPR/Cas9 до пухлинних клітин протокової аденокарциноми підшлункової залози, забезпечують ефективне редагування KRAS^G12D та пригнічення пухлинної активності. Валідація моделі внутрішньопухлинної ендоскопічної ультразвукової тонкоголкової ін’єкції демонструє реалістичність трансляції цієї стратегії до клінічного внутрішньопухлинного лікування.

Ключові слова: протокова аденокарцинома підшлункової залози; KRAS^G12D; комплекси CRISPR/Cas9; екзосоми; редагування генів; модель внутрішньопухлинної ендоскопічної ультразвукової ін’єкції; внутрішньопухлинна терапія; трансляційна онкологія.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.80

Аналіз оновлених Керівних принципів Американського коледжу гастроентерологів 2024 року щодо лікування гострого панкреатиту

І. А. Криворучко 

Харківський національний медичний університет

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.84

Ускладнення після хірургічної корекції вроджених вад серця у дітей

М. Г. Мельниченко, М. А. Каштальян, В. П. Бузовський

Одеський національний медичний університет

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.91

Хірургічне лікування немовляти з фізіологією єдиного шлуночка серця та дзеркальним розташуванням органів

А. О. Гуліч, Я. П. Труба, І. В. Дзюрий, Г. В. Майстрюк, В. В. Лазоришинець

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України, м. Київ

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.03

Використання сальникового клаптя у профілактиці запалення після панкреатодуоденектомії 

О. Ю. Усенко, О. М. Симонов

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Визначити вплив покриття панкреатоєюноанастомоза сальниковим клаптем на інтенсивність запальної реакції після панкреатодуоденектомії.

Матеріали і методи. Проведено проспективне дослідження за участю 60 пацієнтів, яким виконано панкреатодуоденектомію. В основній групі використовували сальникове покриття панкреатоєюноанастомоза, у контрольній – стандартну техніку. Визначали рівні C–реактивного білка, інтерлейкіну–6, прокальцитоніну і лейкоцитів до операції та на 1–шу, 3–тю і 7–му добу після втручання. Для статистичного опрацювання даних застосовано U–критерій Манна – Вітні, тест Фрідмана, регресійний аналіз, коефіцієнт Коена та аналіз чутливості.

Результати. У пацієнтів основної групи відзначено статистично значущо (p<0,001) нижчі рівні запальних маркерів на всіх етапах дослідження з особливо вираженою різницею на 7–му добу (коефіцієнт Коена d для C–реактивного білка –1,15, інтерлейкіну–6 –1,43, лейкоцитів –1,94). Регресійний аналіз підтвердив незалежний протизапальний ефект сальникового покриття панкреатоєюноанастомоза. 

Висновки. Застосування сальникового покриття анастомоза статистично значущо знижує вираженість запальної

відповіді після панкреатодуоденектомії та може бути рекомендоване як ефективний компонент профілактики післяопераційних ускладнень.

Ключові слова: панкреатодуоденектомія; сальникове покриття анастомоза; запалення; інтерлейкін–6; C–реактивний білок; лейкоцити; післяопераційні ускладнення; панкреатоєюноанастомоз

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.11

Порівняльний аналіз ефективності ручного та механічного способів формування дуоденоентероанастомоза при панкреатодуоденектомії зі збереженням воротаря

С. О. Мотельчук, О. І. Литвин

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Порівняти клінічні результати формування дуоденоентероанастомоза вручну та з використанням механічного зшивача при панкреатодуоденектомії зі збереженням воротаря.

Матеріали і методи. До дослідження залучено 79 пацієнтів, яким була виконана панкреатодуоденектомія зі збереженням воротаря у період із березня 2021 по лютий 2024 року. Залежно від способу формування анастомоза до-

сліджувані пацієнти були розподілені на дві групи: 1–шу – 50 пацієнтів, у яких дуоденоентероанастомоз сформували вручну, і 2–гу – 29 пацієнтів, у яких дуоденоентероанастомоз сформували за допомогою механічного зшивача.

Результати. У разі формування механічного дуоденоентероанастомоза тривалість оперативного втручання становила в середньому 362 хв і була коротшою, ніж у разі формування дуоденоентероанастомоза вручну – 403 хв, різниця статистично значуща (p = 0,004). Також у 2–й групі були значно меншими, ніж у 1–й групі, тривалість застосування назогастрального зонда – 2 і 7 діб відповідно (p = 0,0001) та термін до початку ентерального харчування – 3 і

7 діб відповідно (p = 0,0001).

Висновки. Механічний спосіб формування дуоденоентероанастомоза безпечний та технічно доцільний, дозволяє статистично значущо скоротити тривалість операції порівняно із стандартною ручною технікою, не характеризується підвищенням ризику ускладнень. Зафіксовано статистично значущу відмінність між досліджуваними групами зачастотою затримки спорожнення шлунка, виникнення післяопераційної панкреатичної нориці. Використання зшивальних апаратів уможливлює стандартизацію техніки, зменшення варіабельності, пов’язаної з людським фактором,

та вищу відтворюваність процедури. Цей підхід перспективний, особливо в центрах із високим операційним навантаженням, де ефективність має критичне значення для збереження безпеки пацієнтів.

Ключові слова: панкреатодуоденектомія зі збереженням воротаря; дуоденоентероанастомоз; механічний шов; за-

тримка спорожнення шлунка; гастростаз.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.15

Особливості хірургічного лікування гіпертригліцерид–індукованого гострого панкреатиту

І. М. Шевчук, Р. Т. Кузенко, С. С. Сніжко, О. В. Новицький, А. Л. Шаповал

Івано–Франківський національний медичний університет

Реферат

Мета. Оцінити ефективність хірургічного лікування пацієнтів із гіпертригліцерид–індукованим гострим панкреатитом із використанням плазмаферезу та пріоритетним застосуванням мініінвазивних хірургічних втручань.

Матеріали і методи. Оцінено результати лікування 92 пацієнтів із гіпертригліцерид–індукованим гострим панкреатитом, проведеного за 2019 – 2024 роки. У контрольній групі було 35 (38,04%), в основній – 57 (61,96%) пацієнтів, яким додатково застосовували плазмаферез. 

Результати. Після використання плазмаферезу середні показники холестерину, тригліцеридів та коефіцієнта атерогенності були статистично значущо (р ˂ 0,05) нижчі, ніж до лікування.У контрольній групі зниження зазначених показників було статистично незначущим (р ˃ 0,05). На тлі застосування плазмаферезу мініінвазивні хірургічні втручання стали остаточним методом лікування у 31 (63,27%) із 49 пацієнтів, у контрольній групі – у 15 (53,57%) із 28 пацієнтів. Усі пацієнти одужали. Некорегована артеріальна гіпертензія, морбідне ожиріння, цукровий діабет II типу та гіпертригліцеридемія достовірні несприятливі прогностичні фактори ризику у пацієнтів із гіпертригліцерид–індукованим гострим панкреатитом.

Висновки. У пацієнтів із гіпертригліцерид–індукованим гострим панкреатитом рання лабораторна діагностика та своєчасне застосування плазмаферезу дозволяють відкоригувати показники ліпідного обміну і підвищити вірогідність сприятливого перебігу захворювання з пріоритетним застосуванням мініінвазивних оперативних втручань. 

Ключові слова: гострий панкреатит; гіпертригліцеридемія; плазмаферез; хірургічне лікування.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.20

Ефективність консервативного та оперативного лікування гострого панкреатиту тяжкого ступеня аліментарної етіології

Р. В. Зіновенко1,2, С. М. Завгородній1

1Запорізький державний медико–фармацевтичний університет, 

2Запорізька міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги

Реферат

Мета. Проаналізувати результати лікування пацієнтів із гострим панкреатитом тяжкого ступеня аліментарної етіології.

Матеріали і методи. До ретроспективного аналізу включено 35 історій хвороб пацієнтів із гострим панкреатитом тяжкого ступеня аліментарної етіології, що отримували лікування у хірургічних відділеннях Запорізької міської лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги із січня 2023 по вересень 2024 року.

Результати. На фоні проведеного лікування 29 (82,86%) пацієнтів були виписані з поліпшенням для продовження консервативної терапії та спостереження в амбулаторних умовах. Померло 6 (17,14%) пацієнтів. Серед померлих оперативне лікування було проведено 5 (83,33%). Післяопераційна летальність при гострому панкреатиті тяжкого ступеня аліментарної етіології становила 31,25%, тоді як летальність неоперованих пацієнтів – 5,26% (p = 0,0048, U = 112,5).

Висновки. Лікування пацієнтів із гострим панкреатитом тяжкого ступеня

аліментарної етіології на основі персоналізованого підходу з використанням мультихірургічних методів, поєднаних з індивідуально направленою консервативною терапією, матиме кращі результати, що знайде відображення у зменшенні частоти післяопераційних ускладнень і показника смертності.

Ключові слова: гострий панкреатит тяжкого ступеня; аліментарна етіологія; консервативне лікування; оперативне лікування.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.25

Ефективність застосування місцевої та внутрішньовенної озонотерапії в мініінвазивному лікуванні абсцесів печінки

Е. Ю. Бабабейлі

Нахічеванський державний університет, Нахічеванська Автономна Республіка, Азербайджан

Реферат

Мета. Розробка методичного алгоритму підвищення ефективності хірургічного лікування порожнистих утворень в печінці, а також нової хірургічної техніки місцевого і внутрішньовенного введення оптимізованої дози озонового розчину під час черезшкірної пункційної аспірації, лапароскопічної або черезшкірної дренажної катетеризації. 

Матеріали і методи. Проведено порівняльний аналіз результатів лікування 128 пацієнтів, яким у 2016 – 2024 роках було виконано мініінвазивні втручання з приводу абсцесу печінки. Жінок було 82 (64,1%), чоловіків – 46 (35,9%). У 98 (76,6%) пацієнтів абсцес печінки локалізувався у правій частці, у 30 (23,4%) – у лівій. Досліджуваних пацієнтів було розподілено на дві групи: 1–шу – 32 пацієнти, яким виконали черезшкірну пункційну аспірацію, і 2–гу – 96 пацієнтів, яким виконали лапароскопічну або черезшкірну дренажну катетеризацію. Аналізували клініко–анамнестичні дані пацієнтів, тривалість перебування у стаціонарі, результати лікування та летальність.

Результати. Зі 128 пацієнтів у 121 (94,5%) абсцес печінки повністю розсмоктався на 4 – 5–му тижні, і лікування було успішно завершено. У 5 (3,9%) пацієнтів порожнина абсцесу зменшилася на 50% на 8 – 10–му тижні. У 1 (0,8%) пацієнта абсцес не розсмоктався повністю на 5 – 6–му місяці. Помер 1 (0,8%) пацієнт. Жодних серйозних ускладнень у пацієнтів обох груп не спостерігали. Відмінних результатів лікування було досягнуто у разі використання оптимізованої дози озонового розчину в обох групах.

Висновки. Найкращий мініінвазивний метод – катетеризація. Постійне використання дренажного катетера безпечне й ефективне. Місцеве застосування оптимізованої дози озонованого розчину та введення його внутрішньовенно протягом 5 – 7 – 10 днів просте, легке, економічно вигідне й ефективне. Кількість пацієнтів, які одужали, збільшилася в 1,1 – 1,5 разу, частота ускладнень знизилася в 1,3 – 1,7 разу, летальність – в 1,7 – 2,1 разу.

Ключові слова: абсцес печінки; мініінвазивна хірургія; оптимізована доза озонового розчину.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.30

Рукавна колостомія в хірургічному лікуванні хворих із гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки 

О. В. Лангазо1, В. І. Кустрьо2

1Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака,
2Берегівська лікарня імені Бертолона Ліннера

Реферат

Мета. Покращити результати хірургічного лікування хворих із гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки, яке полягає у виконанні ургентної колостомії, шляхом запровадження нових розроблених методів попередження ранніх та віддалених гнійно–септичних параколостомних ускладнень. 

Матеріали і методи. Проаналізовано гнійносептичні параколостомні ускладнення у 85 хворих, оперованих у зв’язку з гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки, у яких була виконана ургентна колостомія: у 33 хворих (1–ша група) створена колостома за стандартною методикою з накладанням калоприймача безпосередньо після операції, у 52 хворих (2–га група) – рукавна колостома за запропонованою методикою з відстроченим накладанням калоприймача. У віці від 40 до 59 років було 15 хворих, від 60 до 74 років – 58, старше 75 років – 12. У всіх хворих діагностовано одне або декілька соматичних захворювань у стадії компенсації або субкомпенсації. Обидві групи порівнянні за віком, наявною супутньою патологією, ступенем гострої обтураційної непрохідності товстої кишки.

Результати. Завдяки застосуванню запропонованої рукавної колостоми при хірургічному лікуванні гострої обтураційної непрохідності товстої кишки зменшилася частота післяопераційних гнійно–септичних параколостомних ускладнень з 27,2 до 3,8%, параколостомного дерматиту з 33,3 до 13,4%, післяопераційна летальність з 9,1 до 3,8%, тривалість лікування хворих у стаціонарі з (21 ± 3) до (11 ± 2) доби.

Висновки. Попередження інфікування колостомічної рани шляхом відведення кишкового вмісту через рукав–відвід за межі операційного поля, оминаючи шкірно–кишкові шви, забезпечило покращення умов її загоювання, а також результати хірургічного лікування хворих із гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки. 

Ключові слова: гостра обтураційна непрохідність товстої кишки; хірургічне лікування; профілактика параколостомних ускладнень.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.34

Періопераційна антибіотикопрофілактика інфекцій в абдомінальній хірургії: доказова медицина та сучасні тенденції

В. І. Лупальцов, Т. О. Чумаченко

Харківський національний медичний університет

Реферат

Мета. Узагальнення результатів власних досліджень щодо застосування періопераційної антибіотикопрофілактики в абдомінальній хірургії та сучасних підходів до антибіотикопрофілактики з позицій доказової медицини.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 415 пацієнтів із гострою абдомінальною патологією, із них у 165 розвинувся перитоніт, та сучасні міжнародні рекомендації щодо застосування періопераційної антибіотикопрофілактики в абдомінальній хірургії.

Результати. Для ефективної періопераційної антибіотикопрофілактики як ключового елемента стратегії профілактики інфекцій важливо дотримуватись основних принципів, визначених міжнародними стандартами та підтверджених клінічним досвідом. 

Висновки. Періопераційна антибіотикопрофілактика абдомінальних інфекцій знижує ризик виникнення ускладнень та запобігає розвитку антибіотикорезистентності. Антимікробна монотерапія, наприклад, іміпенемом циластатином ефективна в елективній колоректальній хірургії, у неелективній хірургії рекомендована комбінація парентеральних антибіотиків, ефективних проти типових кишкових збудників. Рекомендується впровадження контрольних чек–листів та локальних протоколів періопераційної антибіотикопрофілактики на основі мікробіологічного моніторингу. Періопераційна антибіотикопрофілактика – це доповнення до хірургічних стандартів, а не їх заміна.

Ключові слова: інтраабдомінальна інфекція; гнійно–септичне ускладнення; періопераційна антибіотикопрофілактика; антимікробна монотерапія.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.40

Результати лікування та якість життя пацієнтів після езофагектомії з одномоментною реконструкцією за допомогою різних шлункових трансплантатів

Є. А. Шудрак1, А. В. Городецький1, Ю. А. Діброва2, А. А. Шудрак1, Ю. М. Кондрацький1, Н. О. Коваль1, О. Ю. Добржанський1, А. В. Колесник1, М. О. Пепенін1, Є. О. Козак1, В. О. Турчак1

1Національний інститут раку, м. Київ, 

2Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ

Реферат

Мета. Порівняти короткострокові післяопераційні результати та якість життя пацієнтів після езофагектомії з одномоментною реконструкцією за допомогою різних шлункових трансплантатів. 

Матеріали і методи. У проспективне одноцентрове когортне дослідження залучено 195 пацієнтів із резектабельним раком стравоходу або стравохідно–шлункового з’єднання, яким було виконано езофагектомію за Льюїсом із відновленням безперервності травного каналу за допомогою різних шлункових трансплантатів. Основними кінцевими точками були частота неспроможності анастомоза, внутрішньогрудних ускладнень, летальність, тривалість перебування у стаціонарі та якість життя за шкалою Європейської організації з дослідження і лікування раку QLQ–OES18. 

Результати. У разі використання типового шлункового трансплантата отримано найкращі результати: менша кількість ускладнень – 31,6%, коротша тривалість госпіталізації – (15,3 ± 4,5) дня та кращі показники якості життя, особливо щодо харчових обмежень (p=0,01). Хоча статистична значущість була досягнута не за всіма показниками, простежувалась стабільна тенденція на користь зазначеного варіанта реконструкції. 

Висновки. Варіант одномоментної реконструкції після езофагектомії за допомогою типового шлункового трансплантата оптимальний: клінічний перебіг захворювання і функціональні результати кращі, ніж у разі використання інших варіантів. 

Ключові слова: езофагектомія; шлунковий трансплантат; якість життя; анастомоз; шкала QLQ–OES18.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.45

Виживаність пацієнтів після мультимодального лікування недрібноклітинного раку легенів ІІІА(N2) cтадії у довготривалій перспективі

В. Д. Захаричев, П. І. Гордійчук, Б. О. Борисюк 

Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,

Національний інститут раку, м. Київ

Реферат

Мета. Визначити показники загальної та безрецидивної виживаності пацієнтів із недрібноклітинним раком легенів IIIA(N2) стадії після різних режимів мультимодального лікування.

Матеріали і методи. Проведено порівняльне дослідження різних режимів неоад’ювантного та ад’ювантного лікування з використанням променевої терапії та хіміотерапії у разі виконання хірургічного втручання при недрібноклітинному раку легенів ІІІА(N2) стадії. Було вивчено ефект неоад’ювантної хіміопроменевої терапії у 43 пацієнтів, неоад’ювантної хіміотерапії у 200 та неоад’ювантної хіміотерапії з подальшим хірургічним втручанням і променевою терапією в ад’ювантному режимі у 63 пацієнтів. У всіх пацієнтів неоад’ювантна хіміотерапія включала 4 цикли за схемами цисплатин + доцетаксел або карбоплатин + паклітаксел. Променева терапія полягала у щоденних сеансах разовою осередковою дозою 2 Гр та сумарною осередковою дозою до 50 Гр із подальшою радикальною операцією. Дослідження виконані у відділенні пухлин легенів та середостіння Національного інституту раку. 

Результати. З терміну 12 міс і до кінця дослідження найкращі показники безрецидивної виживаності зареєстровані у пацієнтів, яким проводили неоад’ювантну хіміопроменеву терапію. У разі повної та високого ступеня морфологічної відповіді пухлини на лікування вони значно довше жили, ніж інші пацієнти цієї групи. Пацієнтів із повною морфологічною відповіддю пухлини на лікування було найбільше також у цій групі. Неоад’ювантна хіміопроменева терапія сприяла зменшенню кількості пневмонектомій на користь резекцій легенів. Показник загальної п’ятирічної виживаності становив (30,1 ± 5,7)% після неоад’ювантної хіміопроменевої терапії, (12,3 ± 3,5)% після неоад’ювантної хіміотерапії та (6,3 ± 2,2)% після неоад’ювантної хіміотерапії з ад’ювантною променевою терапією.

Висновки. За показником довготривалої виживаності пацієнтів із недрібноклітинним раком легенів IIIA(N2) стадії неоад’ювантна хіміопроменева терапія переважає над іншими методами неоад’ювантного та ад’ювантного лікування. Показники п’ятирічної безрецидивної виживаності демонстрували лише пацієнти, яким проводили неоад’ювантну хіміопроменеву терапію, і становили вони (21,5 ± 6,4)%. 

Ключові слова: недрібноклітинний рак легенів ІІІА(N2) стадії; неоад’ювантна хіміопроменева терапія; неоад’ювантна хіміотерапія; довготривала загальна та безрецидивна виживаність.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.50

Ефективність органозберігальних оперативних втручань у пацієнтів із наслідками мінно–вибухових поранень ділянки ліктьового суглоба

Ю. В. Поляченко, О. О. Коструб, О. В. Долгополов, Р. І. Блонський, А. О. Ворона, В. В. Зінченко

Інститут травматології та ортопедії НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Покращити результати оперативного лікування пацієнтів із бойовою хірургічною травмою ділянки ліктьового суглоба.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 35 пацієнтів із мінно–вибуховими пораненнями ділянки ліктьового суглоба, отриманими у ході бойових дій, які спричинили переломи дистального метаепіфіза плечової кістки, а у 37,1% пацієнтів ще й дефекти м’яких тканин і пошкодження нервових структур. Усім пацієнтам виконано органозберігальні реконструктивні оперативні втручання, які полягали в резекції зони несправжнього суглоба, металоостеосинтезі спеціальними пластинами та кістковій аутопластиці з використанням крила клубової кістки. Ступінь кісткової консолідації контролювали за допомогою рентгенографії та комп’ютерної томографії на 5–й, 12–й і 16–й тижні після операції. Для адекватної інтерпретації даних застосовували індекс кісткової консолідації, який визначали за площею кісткового дефекту, що дозволило точніше врахувати особливості кісткових дефектів зони метаепіфіза плечової кістки.

Результати. На 5–му тижні часткову кісткову консолідацію відмічено у 34,3% пацієнтів, мінімальні ознаки консолідації – у 45,7%, а у 20% пацієнтів ознак зрощення переломів не було. На 12–му тижні часткової кісткової консолідації досягнуто у 57,1% пацієнтів, на 16–му тижні – у 60%, а повне зрощення переломів зафіксовано у 11,4% пацієнтів. Значення індексу кісткової консолідації знижувалися зі збільшенням розміру ураження: від 0,1891 тижня/мм² у пацієнтів із найменшими дефектами до 0,0466 тижня/мм² у пацієнтів із найбільшими дефектами. Пацієнтам, у яких затримувалась кісткова консолідація, було застосовано концентрат кісткового мозкового аспірату, що сприяло появі позитивної рентгенологічної динаміки у більшості з них.

Висновки. Отримані результати підтверджують доцільність органозберігальної тактики лікування вогнепальних ушкоджень ліктьового суглоба та ефективність металоостеосинтезу з кістковою аутопластикою в поєднанні з клітинними технологіями. 

Ключові слова: бойова хірургічна травма; ліктьовий суглоб; дистальний метаепіфіз плечової кістки; вогнепальне поранення; перелом; кісткова аутопластика.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.56

Метод «відкритого живота»: історія розвитку, еволюція підходів та сучасна тактика

О. Ю. Усенко, О. С Тивончук, Р. І. Виноградов, Ю. А. Владимиренко

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

The «open abdomen» method: history of development, evolution of approaches and modern tactics

1. Y. Usenko, O. S. Tyvonchuk, R. I. Vinogradov, Y. A. Vladymirenko

Shalimov National Scientific Center of Surgery and Transplantation of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kyiv

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.67

Вибрані аспекти етіології, патогенезу та лікування гострого панкреатиту та його ускладнених форм

Н. І. Іскра1, С. О. Гур’єв2, В. А Кушнір2, О. О. Дирда1

1Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,

2Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ 

 

Selected aspects of etiology, pathogenesis and treatment of acute pancreatitis and its complicated forms

Н. I. Iskra1, S. O. Guryev2, V. A. Kushnir2, O. O. Dyrda1

1Shupyk National University of Health Care of Ukraine, Kyiv,

2Ukrainian Scientific and Practical Center for Emergency Medical Care and Disaster Medicine of the Ministry of Health of Ukraine, Kyiv

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.73

Перша в Україні операція «Трикутник» (панкреатодуоденектомія) при злоякісній пухлині головки підшлункової залози

В. М. Копчак, Л. О. Перерва, П. А. Азадов

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.77

Успішне лікування гігантської трофічної виразки гомілки артеріального генезу

В. І. Ляховський1, Г. Ю. Скрипник2, О. М. Безкоровайний2, А. Л. Боркунов2, А. В. Сидоренко2, Д. А. Щербань2

1Полтавський державний медичний університет, 

2Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського 

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.82

Запорожченко Борис Сергійович

Zaporozhchenko Borys Serhiiovych

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.02

Значення біомаркерів у діагностиці та моніторингу ускладненого перебігу гострої емпієми плеври

В. В. Бойко1, 2, В. В. Ткаченко2, 3, А. Л. Сочнєва3, В. В. Кріцак2, 3, П. І. Корж 2, 3, Д. В. Мінухін1, Д. О. Євтушенко1, А. А. Серенко2, В. І. Ткаченко3

1Харківський національний медичний університет,

2Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, м. Харків,

3Навчально-науковий медичний інститут Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», м. Харків

Реферат

Мета. Визначити значення біомаркерів у діагностиці та моніторингу ускладненого перебігу гострої емпієми плеври.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 426 пацієнтів із гострою емпіємою плеври за період 2008 — 2022 років. У це дослідження залучено пацієнтів (n = 64), які мали клінічні та лабораторні ознаки синдрому системної запальної відповіді та клінічно доведену інфекцію, яка ускладнила перебіг емпієми плеври — сепсис (1-ша група), та пацієнтів (n = 63) з гострою емпіємою плеври без ознак системного інфекційного процесу — без встановленого сепсису (2-га група).

Результати. Отримані результати дослідження дозволили скласти уявлення про значення біомаркерів у діагностиці та моніторингу ускладненого перебігу гострої емпієми плеври в різні періоди комплексного лікування. 

Висновки. Використання додаткових біомаркерів, що відображають конкретні патологічні процеси, може стати важливим інструментом для ухвалення клінічних рішень щодо ведення пацієнтів із сепсисом. 

Ключові слова: гостра емпієма плеври; біомаркери; ускладнений перебіг захворювання.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.07

Повторні операції при вираженому рефлекс-езофагіті після трубчастої резекції шлунка

В. В. Грубнік, О. В. Медведєв, В. С. Іщенко

Одеський національний медичний університет

Реферат

Мета. Оцінити ефективність повторних хірургічних втручань у лікуванні гастроезофагеальної рефлюксної хвороби після трубчастої резекції шлунка у хворих із морбідним ожирінням.

Матеріали і методи. У дослідження включено 249 пацієнтів, яким із 2018 по 2024 рік виконано трубчасту резекцію шлунка. Для діагностики використовували рентгенологічне дослідження, фіброезофагогастродуоденоскопію та гістологічне дослідження. Аналізували ефективність первинного і повторного хірургічних втручань: симптоми гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, індекс маси тіла та ускладнення. Повторно оперовані 22 пацієнти: у 5 виконано гастрошунтування, у 17 застосовано пластику стравохідного отвору діафрагми та формування клапанного механізму.

Результати. Первинне хірургічне втручання забезпечило ефективну втрату надлишкової маси тіла (зменшення у середньому на 76,7%). У 39% пацієнтів після трубчастої резекції шлунка виявлено симптоми гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Повторні гастрошунтувальні операції повністю усунули симптоми у всіх 5 пацієнтів, але у 2 з них з’явилися симптоми мальабсорбції. Із 17 пацієнтів, яким було виконано пластичне ушивання стравохідного отвору діафрагми та формування клапанного механізму, у 15 симптоми повністю зникли, у 2 значно зменшились. Ускладнень під час повторних втручань не зафіксовано.

Висновки. Повторне хірургічне втручання при стійких проявах гастроезофагеальної рефлюксної хвороби після трубчастої резекції шлунка може бути ефективною альтернативою медикаментозному лікуванню. У разі наявності великих гриж стравохідного отвору діафрагми доцільна пластика з формуванням клапанного механізму в зоні шлунково-стравохідного переходу. Такий підхід забезпечує стійке покращення стану пацієнтів без значних ризиків.

Ключові слова: трубчаста резекція шлунка; рефлюксний езофагіт; гастроезофагеальна рефлюксна хвороба; грижа стравохідного отвору діафрагми; повторна баріатрична хірургія; пластика стравохідного отвору діафрагми; формування шлунково-стравохідного клапана.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.11

Вибір оптимального терміну виконання лапароскопічної холецистектомії при гострому калькульозному холециститі на тлі перипанкреатичного інфільтрату

І. Л. Кязімов, А. А. Мамедов, Е. А. Алієва, З. Т. Ширінов, Ф. Ідрісов, З. Е. Намазова

Науково-хірургічний центр імені академіка М. А. Топчубашева, Азербайджан, м. Баку

Реферат

Мета. Вибір оптимального терміну виконання лапароскопічної холецистектомії при гострому калькульозному холециститі на тлі перипанкреатичного інфільтрату.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 80 пацієнтів із гострим калькульозним холециститом на тлі перипанкреатичного інфільтрату в клініці у період із 2022 по 2025 рік. Вік пацієнтів коливався від 21 до 72 років. Чоловіків було 50 (62,5%), жінок – 30 (37,5%). Тривалість захворювання до 24 год відмічено у 20 (25%), від 25 до 72 год – у 20 (25%), понад 72 год – у 40 (50%) хворих. Усіх пацієнтів розподілено на 2 групи. До 1-ї групи (контрольної), включили 50 (62,5%) хворих, які до госпіталізації в клініку були оперовані в районних лікарнях і приватних міських клініках із приводу гострого калькульозного холециститу на тлі перипанкреатичного інфільтрату, до 2-ї групи (основної) – 30 (37,5%) хворих із гострим калькульозним холециститом, які первинно були госпіталізовані в клініку, з них 20 (66,7%) на тлі перипанкреатичного інфільтрату, 10 (33,3%) — на тлі легкого панкреатиту.

Результати. У 10 (33,3%) пацієнтів із гострим калькульозним холециститом на тлі легкого панкреатиту виконано невідкладну лапароскопічну холецистектомію. Перебіг післяопераційного періоду без ускладнень. Хворі виписані на 2 — 3-тю добу після операції. Стан 20 (66,7%) хворих із гострим калькульозним холециститом на тлі перипанкреатичного інфільтрату при госпіталізації був оцінений як тяжкий. Незважаючи на проведену інтенсивну терапію, больовий синдром залишався у 12 (60%) хворих. Цим хворим виконано ранню лапароскопічну холецистектомію. У 8 пацієнтів із гострим калькульозним холециститом на тлі перипанкреатичного інфільтрату проводили передопераційну інтенсивну консервативну терапію. На 20 – 25-ту добу поліпшення стану хворих уможливило планове виконання лапароскопічної холецистектомії.

Висновки. Порівняльний аналіз результатів лапароскопічної холецистектомії при гострому калькульозному холециститі на тлі перипанкреатичного інфільтрату та легкої форми панкреатиту свідчить про те, що для запобігання інтра- і післяопераційним ускладненням відтермінова лапароскопічна холецистектомія, коли середні строки консервативного лікування становлять 20 — 25 днів від початку нападу гострого калькульозного холециститу, краща, ніж рання. 

Ключові слова: лапароскопічна холецистектомія; гострий калькульозний холецистит; перипанкреатичний інфільтрат; оптимальний термін виконання лапароскопічної холецистектомії.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.15

Результати лікування перипанкреатичних рідинних скупчень при гострому панкреатиті

В. І. Пилипчук, І. І. Генюк

Івано-Франківський національний медичний університет

Реферат

Мета. Проаналізувати результати лікування пацієнтів із перипанкреатичними рідинними скупченнями при гострому панкреатиті.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 272 пацієнтів із гострим панкреатитом у хірургічному відділенні Івано-Франківської обласної клінічної лікарні в період 2022 — 2024 років. У 105 (38,6%) пацієнтів діагностовані рідинні скупчення в перипанкреатичному просторі. Жінок було 23 (21,9%), чоловіків – 82 (78,1%). Оперативне втручання з приводу рідинних скупчень виконано 67 (63,8%) пацієнтам. У 55 (82,1%) пацієнтів для цього використано мініінвазивні методи (перкутанне, ендоскопічне трансмуральне, лапароскопічне дренування, дренування заочеревинного простору через люмботомічний доступ).

Результати. У 36 (65,5%) пацієнтів мініінвазивні втручання стали кінцевим етапом лікування. У 19 (34,5%) пацієнтів у зв’язку з прогресуванням панкреонекрозу застосували відкриті лапаротомічні методи дренування.

Висновки. Застосування мініінвазивних методів дренування рідинних скупчень при гострому панкреатиті ефективне, дозволяє у 65,5% пацієнтів досягнути позитивного результату лікування та уникнути виконання лапаротомії.

Ключові слова: перипанкреатичні рідинні скупчення; гострий панкреатит; мініінвазивне дренування; некректомія; ендоскопічне лікування; хірургічне втручання.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.20

Черезшкірні мініінвазивні втручання в лікуванні перипанкреатичних рідинних скупчень після резекції підшлункової залози

М. В. Костилєв, В. П. Шкарбан, В. І. Трачук, В. О. Шатало

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Meтa. Оцінити ефективність та безпечність ехоконтрольованих мініінвазивних втручань при перипанкреатичних рідинних скупченнях після резекції підшлункової залози.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження та лікування 27 пацієнтів, у яких у середньому через (14,6 ± 11,7) доби після резекційних втручань на підшлунковій залозі було виявлено 43 перипанкреатичних рідинних скупчення. Чоловіків було13, жінок — 14 віком від 36 до 78 років, середній вік пацієнтів становив (60 ± 11,1) року. Показання до черезшкірного втручання грунтувалися на клінічній картині (гарячка, ознаки гастростазу, больовий синдром), лабораторних показниках (лейкоцитоз із зсувом формули вліво, підвищені рівні С-реактивного білка та прокальцитоніну) та наявності рідинного скупчення об’ємом понад 30 мл за даними ультразвукового дослідження або мультиспіральної комп’ютерної томографії. Для лікування 36 рідинних скупчень було виконано дренування, а 7 — їх пункцію під сонографічним контролем.

Результати. Підвищення температури тіла понад 38 °С спостерігали у 29,6% пацієнтів, абдомінальний больовий синдром – у 11,1%, гастростаз – у 7,4%; поєднання двох клінічних синдромів — у 25,9%, трьох – у 3,7% пацієнтів. Лейкоцитоз було виявлено у 81,5% пацієнтів, зсув лейкоцитарної формули вліво – у 40,7%, підвищені рівні С-реактивного протеїну та прокальцитоніну – у 63,0 і в 22,2% пацієнтів відповідно. Дренаж точно та безпечно був заведений усередину рідинного скупчення у всіх пацієнтів (технічна успішність 100,0%). Після першого дренування без необхідності виконання додаткових процедур повністю зникли 39 рідинних скупчень (первинна клінічна успішність 90,7%), успішне лікування з виконанням додаткових втручань (корекція положення дренажу, його заміна, встановлення додаткових дренажів) відмічено щодо 41 рідинного скупчення (загальна клінічна успішність 95,3%). У лікуванні 2 рідинних скупчень виникла потреба у виконанні повторного хірургічного втручання (клінічна невдача 4,7%).

Висновки. Черезшкірні пункційно-дренувальні втручання під сонографічним контролем безпечні й ефективні у пацієнтів із перипанкреатичними рідинними скупченнями після резекції підшлункової залози.

Ключові слова: перипанкреатичні рідинні скупчення; післяопераційні ускладнення; резекція підшлункової залози; мініінвазивні втручання; черезшкірне дренування.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.26

Виявлення та ідентифікація сторонніх об’єктів методами інфрачервоного сканування: огляд літератури і власні дослідження

Ю. В. Іванова1, Б. Б. Бандурян2, К. В. М’ясоєдов1, І. А. Криворучко1, С. А. Андреєщев3

1Харківський національний медичний університет, 

2Інститут електрофізики і радіаційних технологій НАН України, м. Харків, 

3Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Розробка та апробація способу реєстрації температури з високою просторовою роздільною здатністю під впливом надвисокочастотної гіпертермії. 

Матеріали і методи. Проведено експеримент in vitro, який полягав у поміщенні у м’язову тканину свині сторонніх об’єктів (пластику, деревини, металу). 

Як генератор надвисокої частоти використовували стандартний медичний апарат ЛУЧ-3 з частотою електромагнітних коливань 2,45 ГГц. Об’єкти дослідження ідентифікували за допомогою спектрально-аналітичної установки, створеної на базі спектрометра ІКС-21 та тепловізора LAND-814. Розроблений спосіб забезпечував візуалізацію спектральних складових, підвищення чутливості і спектральної роздільної здатності при вимірюванні спектра інфрачервоного випромінювання.

Результати. Встановлено, що під впливом випромінювання надвисокої частоти на об’єкти з різними коефіцієнтами пропускання, поглинання, відбиття тепла, а також із різними теплоємністю і теплопровідністю виникають аномалії температурних градієнтів. Методи мікрохвильової гіпертермії, інфрачервоного зондування, спектрального аналізу, динамічної теплової томографії дозволяють виявляти та ідентифікувати об’єкти не тільки на поверхні, а й на різній глибині.

Ключові слова: інформаційний потенціал; системи технічного зору; ізотерми; інтегральне теплобачення; кореляційна гіпертермія надвисокої частоти; сторонні тіла; експеримент. 

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.34

Клітинна кардіоміопластика при рефрактерній стенокардії: експериментальне обґрунтування оптимального способу та клінічний досвід

С. І. Естрін1, Т. В. Кравченко2, С. М. Граматюк2, Ю. В. Іванова1, 2, І. А. Криворучко1, Д. В. Мінухін1

1Харківський національний медичний університет,

2Асоціація біобанків України, м. Харків

Реферат

Мета. Експериментальне обгрунтування оптимального способу клітинної кардіоміопластики та ознайомлення з клінічним досвідом.

Матеріали і методи. Дослідження включало експериментальну і клінічну частини. Експериментальна частина виконана на 122 щурах інбредної лінії Вістар-Кайота масою тіла 200 — 220 г, яким здійснювали індукцію інфаркту міокарда шляхом прошивання і перев’язки передньої міжшлуночкової артерії. Тварин розподілили на п’ять груп, у кожній групі (окрім контролю) застосовували різні шляхи введення стовбурових клітин. У динаміці вивчали маркери неоангіогенезу в сироватці крові, концентрацію фактора росту ендотелію судин, рівень ендотеліну-1, виконували ехокардіографію з розрахунком функціональних показників серця. Клінічна частина дослідження базувалася на аналізі результатів лікування 30 хворих, у яких вивчали ефективність впливу на ремоделювання міокарда використання аутологічних мезенхімальних стовбурових клітин. Діагноз встановлювали на підставі вивчення клінічної картини, даних анамнезу, результатів інвазивних і неінвазивних методів обстеження. 

Результати. Експериментальними дoслiдженнями дoведенo пoзитивний вплив iнтрамioкардiальнoгo введення аутoлогічних мезенхіматозних стовбурових клітин на функцioнальний резерв i метабoлiзм кардioмioцитiв завдяки паракриннoму ефекту i стимуляцiї прoцесiв ангioгенезу, щo пiдтверджувалoся статистично значущим пiдвищенням рiвня фактора росту ендотелію судин, пiдвищенням кoнцентрацiй пoхiдних oксиду азoту з oднoчасним зниженням кoнцентрацiї ендoтелiну-1 дo нoрмальних значень. Трансплантацiя аутoлoгiчних стoвбурoвих клiтин кiсткoвoгo мoзку сприяла збільшенню фракції викиду лівого шлуночка (t = 2,5, p < 0,05) й ударного об’єму (t = 1,9, p < 0,05). 

Висновки. Оптимальне трансміокардіальне введення стовбурових клітин. Клінічне дослідження показало пoкращення загальнoгo унiпoлярнoгo вoльтажу з (7,3 ± 1,1) дo (8,9 ± 1,8) мВ через 6 мiс i (8,1 ± 1,3) мВ через 12 мiс (р = 0,03), пoзитивні зміни пoказникiв внутрiшньoсерцевoї гемoдинамiки та зменшення глибини i плoщi дефектiв перфузiї мioкарда, сприяння стимуляції неоангіогенезу, поліпшення якoстi життя пацієнтів. 

Ключові слова: рефрактерна стенокардія; стовбурові клітини; клітинна кардіоміопластика; експеримент.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.45

Міжфасціальні блокади черевної стінки для періопераційної аналгезії при лапароскопічній холецистектомії

О. Ю. Усенко, Я. Ю. Войтів, А. О. Борисенко, К. С. Бойко, В. І. Макаров

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Порівняти вплив лапароскопічно контрольованого TAP-блоку та TAP- блоку під ультразвуковою навігацією при лапароскопічній холецистектомії на знеболювання, гемодинаміку, швидкість відновлення пацієнтів.

Матеріали і методи. Лапароскопічну холецистектомію було виконано у 40 пацієнтів, яких розподілили на дві групи по 20 пацієнтів у кожній групі. У 1-й групі після індукції та інтубації виконували ТАР-блок під ультразвуковою навігацією. У 2-й групі після індукції та інтубації, встановлення першого оптичного порту виконували лапароскопічно контрольований ТАР-блок. За демографічними (вік, стать) та клінічними (індекс маси тіла, наявна супутня коморбідність, функціональний клас за шкалою ASA) показниками групи пацієнтів були порівнянні. В обох групах фіксували тривалість виконання блокади. Інтраопераційно моніторили гемодинаміку. Пацієнти оцінювали рівень болю за візуальною аналоговою шкалою через 0, 2, 4, 8 год після операції. 

Результати. Тривалість виконання блокади була меншою у 2-й групі – 1,7 хв, ніж у 1-й групі – 3,8 хв. Інтраопераційно досліджені гемодинамічні показники в обох групах не мали статистично значущих відхилень. Пацієнти 1-ї групи потребували меншої кількості наркотичних аналгетиків інтраопераційно та відмічали менш інтенсивний больовий синдром у перші години після операції. В обох групах не було потреби у застосуванні опіоїдних аналгетиків у післяопераційному періоді.

Висновки. Лапароскопічно контрольований TAP-блок не менш ефективний для періопераційної аналгезії, ніж TAP-блок під ультразвуковою навігацією. Також виконання методики лапароскопічно контрольованою TAP-блоку швидше, ніж ТАР-блоку під ультразвуковим контролем, та не потребує додаткового матеріально-технічного забезпечення. 

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.50

Особливості динаміки показників імунної системи при застосуванні комбінованої органно-клітинної трансплантації нирки

О. С. Вороняк

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ 

Реферат

Мета. Порівняти імунологічні показники реципієнтів після трансплантації нирки, яким застосовували різні варіанти імуносупресивної терапії.

Матеріали і методи. До 1-ї досліджуваної групи включено 15 пацієнтів, яким була виконана перша комбінована органно-клітинна трансплантація нирки від живого родинного донора. До 2-ї досліджуваної групи було включено 30 реципієнтів, яким була виконана перша трансплантація нирки від живого родинного донора, і вони отримували стандартну імуносупресивну терапію. Основним діагнозом у всіх досліджуваних реципієнтів була термінальна ниркова недостатність внаслідок прогресування хронічного гломерулонефриту, пролонгована програмним гемодіалізом. Імунний статус реципієнтів оцінювали за результатами імунофенотипування лімфоцитів периферичної крові, які причетні до трансплантаційного імунітету, та за рівнями циркулюючих імуноглобулів класу G. Контрольну групу склали 30 здорових донорів крові.

Результати. Відмічено більш виражене зменшення рівнів Т- і NK-лімфоцитів периферичної крові у пацієнтів 1-ї групи, ніж у пацієнтів 2-ї групи, компенсаторно вищий рівень В-лімфоцитів у пацієнтів обох досліджуваних груп у перші 30 діб після трансплантації нирки та статистично значущо (p < 0,05) вищі рівні регуляторних Т- клітин уже з 14-го до 360-го дня періоду спостереження у пацієнтів 1-ї групи на противагу пацієнтам 2-ї групи. У пацієнтів 1-ї групи також були статистично значущо (p < 0,05) вищі рівні циркулюючих імуноглобулінів класу G у всі терміни періоду спостереження.

Висновки. Додаткове введення стовбурових клітин збільшує пул регуляторних Т-клітин, відновлює рівні В-клітин та циркулюючих імуноглобулінів класу G, а також відіграє роль фактора віддаленої стабілізації рівнів білків імуноглобулінової фракції та забезпечує кращі результати трансплантації нирки.

Ключові слова: трансплантація нирки; імуносупресивна терапія; стовбурові клітини; індукційна терапія; ниркова недостатність; імунограма.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.57

Реакція маркерів коагулопатії у пацієнтів із переломами довгих кісток на тлі COVID-19

С. О. Гур’єв1, С. Д. Хіміч2, А. В. Макогончук2, Є. О. Скобенко3

1Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, м. Київ,

2Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,

3Центр інноваційних медичних технологій НАН України, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчення динаміки рівня діагностичного маркера Д-димеру для характеристики перебігу COVID-19 та ранньої діагностики тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів із переломами довгих кісток. 

Матеріали і методи. Для виконання завдань дослідження сформовано його ретроспективний масив у складі 289 пацієнтів із переломами кісток скелета, що лікувались у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги з березня 2020 по лютий 2021 року. До основної групи були включені 157 пацієнтів із переломами кісток скелета на тлі COVID – 19, до контрольної групи – 132 пацієнти з переломами кісток скелета без COVID – 19. 

Результати. На 1-шу добу лікування у 45,9% пацієнтів основної групи рівні Д-димеру були високі, у той час як серед пацієнтів контрольної групи такі результати реєструвалися у більше ніж 4 рази рідше. Вкрай високі показники Д-димеру спостерігали у 26,0% пацієнтів основної групи, а в контрольній групі таких пацієнтів не було виявлено. На 3-тю добу лікування у 53,5% пацієнтів основної групи визначено високий рівень Д-димеру, що було у 5,5 разу частіше, ніж у контрольній групі. Вкрай високі рівні Д-димеру спостерігали у 26,7% пацієнтів основної групи і не спостерігали в контрольній групі. На 10-ту добу лікування нормальний та субнормальний рівні Д-димеру визначено у 44,0% пацієнтів основної групи, однак це більше ніж удвічі рідше, ніж у контрольній групі. Високий рівень Д-димеру мали 49,0% пацієнтів основної групи і лише 3,0% пацієнтів контрольної групи.

Висновки. Початкові рівні Д-димеру мають прогностичну цінність для виявлення тромбоемболічних ускладнень у найбільш ранні терміни.

Пікові значення Д-димеру визначаються на 3-тю добу лікування і мають тенденцію до зниження на 10-ту добу. Високі рівні Д-димеру у пацієнтів із переломами довгих кісток на тлі COVID-19 мають значення несприятливого прогностичного фактора, однак ця теза потребує додаткових досліджень.

Ключові слова: венозний тромбоемболізм; ускладнення; діагностика; політравма; СOVID-19; переломи; лікування.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.62

Штучний інтелект і радіологічна діагностика в гепатології

М. М. Колотілов, В. В. Солодущенко, Б. А. Тарасюк, В. С. Березенко

Всеукраїнський центр материнства та дитинства НАМН України, м. Київ

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.67

Інтраопераційна флуоресцентна візуалізація в онкології

Д. О. Джужа1, С. Д. Мясоєдов2, С. А. Андреєщев3 

1Національний інститут раку, м. Київ,

2Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,

3Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

Intraoperative fluorescence imaging in oncology

1. O. Dzhuzha1, S. D. Myasoedov2, S. A. Andreieshchev3

1National Cancer Institute, Kyiv,
2Shupyk National University of Health Care of Ukraine, Kyiv,
3Shalimov National Research Center for Surgery and Transplantation, Kyiv

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.72

Видалення уламка у проєкції дистальної позачерепної частини внутрішньої сонної артерії 

П. І. Нікульніков, А. В. Ратушнюк, А. В. Гоменюк, Н. Р. Присяжна, О. Л. Бабій, О. В. Каширова, О. О. Думінець 

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.75

Пластика посттравматичних дефектів колумели та крила носа 

Ю. Й. Голик1, В. С. Савчин1, 2, Н. В. Тузюк², О. Б. Матвійчук¹, О. М. Пилип’як3

1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

2Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи,

34-та міська поліклініка, м. Львів

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.3.78

Микола Миколайович ВЕЛИГОЦЬКИЙ 

до 85-річчя від дня народження

 

Судинний контроль під час виконання лапароскопічної резекції постеролатеральних сегментів печінки

О. Ю. Усенко, О. В. Гриненко, Д. О. Федоров, О. М. Остапишен, О. О. Підопригора

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінка безпеки й ефективності застосування селективної васкулярної ексклюзії як способу судинного контролю під час виконання лапароскопічної резекції постеролатеральних сегментів печінки та стандартизація її техніки.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 68 пацієнтів, яким за період з 1 січня 2018 по 31 серпня 2024 року у відділенні хірургії та трансплантації печінки виконано лапароскопічну анатомічну резекцію постеролатеральних сегментів печінки. У 17 пацієнтів (основна група) під час резекції печінки судинний контроль здійснювали за допомогою селективної васкулярної ексклюзії (прийом Прінгла, доповнений тимчасовим перетисканням правої печінкової вени), а у 51 пацієнта (контрольна група) – за допомогою стандартного прийому Прінгла. Проведено порівняльний аналіз досліджуваних груп пацієнтів за статтю, віком, спектром патології, складністю лапароскопічної резекції печінки, оціненої за шкалою IWATE, інтраопераційними даними, ранніми післяопераційними результатами та частотою післяопераційних ускладнень за Clavien-Dindo. 

Результати. Досліджувані групи були порівнянними за віком, статтю, розмірами новоутворень та оцінкою складності лапароскопічної резекції печінки за шкалою IWATE, однак в основній групі частота спостережень інтимного прилягання пухлини до правої печінкової вени була статистично значущо (p = 0,039) більша – 76,5%, ніж у контрольній групі – 45,8%. В основній групі відмічено меншу тривалість операції – (253,8 ± 64,8) хв, ніж у контрольній групі – (281,5 ± 89,5) хв (p = 0,177), менший об’єм інтраопераційної крововтрати – (411,8 ± 238,8) та (512,7 ± 315,1) мл відповідно (p = 0,174). Інтраопераційну гемотрансфузію застосували у 1 (5,9%) пацієнта основної групи та у 11 (21,6%) пацієнтів контрольної групи, однак виявлена різниця за цим показником не досягла рівня статистичної значущості (р=0,064). Тривалість застосування судинного контролю в основній групі становила (52,7 ± 15,6) хв і була статистично значущо (p = 0,009) меншою, ніж у контрольній групі – (68,8 ± 33,2) хв. Рівень аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази на 1-шу, 3-тю, 7-му добу був вищим у контрольній групі. Тривалість післяопераційного перебування пацієнтів у стаціонарі була порівнянною в обох групах, проте показник загальної морбідності був нижчим в основній групі – 5,9%, ніж у контрольній групі – 23,5% (p = 0,041). 

Висновки. Селективна васкулярна ексклюзія як метод судинного контролю під час виконання лапароскопічної резекції постеролатеральних сегментів печінки безпечна та ефективна, покращує візуалізацію інтрапаренхіматозних структур печінки під час транссекції паренхіми, знижує імовірність їх пошкодження та крововтрати навіть у разі близького прилягання новоутворення до правої печінкової вени. Це дає можливість зменшити тривалість як операції, так і застосування прийому Прінгла, що сприяє менш вираженим ішемічно-реперфузійним змінам паренхіми печінки. 

Ключові слова: лапароскопічна резекція печінки; прийом Прінгла; селективна васкулярна ексклюзія.

 

Оцінка функціонального стану сфінктерного апарату прямої кишки у пацієнтів із поєднаною аноректальною патологією до та після комбінованих операцій з використанням сучасних високочастотного електрохірургічного та радіохвильового хірургічного апаратів

В. В. Балицький 

Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,

Хмельницька обласна лікарня

Реферат

Мета. Оцінити функціональний стан сфінктерного апарату прямої кишки за допомогою новоствореного сфінктерометра у пацієнтів із різноманітними варіантами поєднаної аноректальної патології до та після комбінованих операцій з використанням сучасних високочастотного електрохірургічного та радіохвильового хірургічного апаратів. 

Матеріали і методи. Проаналізовані результати анальної манометрії з використанням новоствореного сучасного прецензійного тензометричного сфінктерометра у 56 пацієнтів із різноманітними варіантами поєднаних захворювань анального каналу і прямої кишки до операції та на 7-му, 14-ту і 30-ту добу після операції.

Результати. Основні показники сфінктерометрії (тонус та максимальне скорочення сфінктера, кашльова проба і проба з натужуванням) при найбільш поширених варіантах поєднаної аноректальної патології були підвищені перед операцією, знижувались на 7-му добу після операції, поступово відновлювались на 14-ту добу, а повне відновлення всіх функцій сфінктера без будь-яких проявів анальної інконтиненції спостерігали на 30-ту добу. 

Висновки. У разі застосування радіохвильового хірургічного апарата «Surgitron», а також високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin» під час комбінованих операцій у пацієнтів із різноманітними варіантами поєднаної аноректальної патології формується тонкий шар коагуляційного некрозу з найменшим пошкоджувальним впливом на тканини та без порушення функції сфінктерного апарату прямої кишки, що запобігає виникненню як транзиторної, так і стійкої анальної інконтиненції.

Ключові слова: поєднана аноректальна патологія; анальна манометрія; сфінктерометр; сфінктерний апарат прямої кишки. 

 

Особливості перебігу грамнегативного сепсису у хворих із гнійно-запальними процесами м’яких тканин 

С. Д. Шаповал

Запорізький державний медико-фармацевтичний університет

Реферат

Мета. З’ясувати особливості перебігу грамнегативного сепсису при гнійно-запальних процесах м’яких тканин.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 362 хворих із грамнегативним сепсисом, які перебували на обстеженні та лікуванні у гнійно-септичному центрі м. Запоріжжя у 1991 — 2024 роках (основна група). Усі хворі мали позалікарняний сепсис. Основну групу хворих було розподілено на дві підгрупи: 1-шу — 280 (77,3%) хворих, що лікувалися протягом 1991 — 2016 років, і 2-гу — 82 (22,7%) хворих, що лікувалися протягом 2017 — 2024 років. У 1-й підгрупі неускладнену форму захворювання відмічено у 201 (71,8%) хворого, а септичний шок — у 79 (39,3%) хворих, у 2-й підгрупі – відповідно у 48 (58,5%) і 34 (44,5%) хворих. Контрольну групу склали 348 хворих із грампозитивним сепсисом, що перебували на лікуванні у зазначеному центрі в аналогічний часовий період. Основна та контрольна групи репрезентативні.

Результати. Грамнегативний сепсис розвивався швидше, ніж грампозитивний, мав «злоякісний» характер та у значно більшої кількості пацієнтів (р<0,05) спостерігався септичний шок. Первинний гнійний осередок практично завжди збігався із вхідними воротами інфекції. У 35 (10,1%) пацієнтів із грампозитивним сепсисом були вторинні (метастатичні) гнійні вогнища в різних віддалених органах та тканинах, тоді як у хворих із грамнегативним сепсисисом метастатичних гнійних вогнищ не було. Якщо площа гнійно-некротичного ураження не перевищувала 150 см2, найчастіше розвивався грампозитивний сепсис. Статистично значущо (р<0,05) частіше розвивався грамнегативний сепсис, якщо площа гнійно-некротичного ураження перевищувала 300 см2. Пацієнтів, у яких рівень мікробного обсіменіння первинного гнійного осередку значно перевищував «критичний» рівень (107 — 1012 на 1 г тканини), було статистично значущо (р<0,05) більше при грамнегативному сепсисі (53,2%), ніж при грампозитивному (34,7%). Гіпотермію, лихоманку, зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску, анемічний синдром, прискорену швидкість осідання еритроцитів, більш помітні зміни у загальному аналізі сечі відмічали статистично значущо (р<0,05) частіше при грамнегативному сепсисі, ніж при грампозитивному. Частота позитивних результатів бактеріологічного посіву крові при грампозитивному сепсисі становила від 12,8 до 32,3%, при грамнегативному – від 8,9 до 17,8%. Завдяки запропонованим схемам комплексної інтенсивної терапії в основній групі летальність знизилася з 24,4% в 1-й підгрупі до 20,5% у 2-й підгрупі, а середній термін перебування хворих у стаціонарі скоротився з (27,2 ± 4,3) доби в 1-й підгрупі до (22,6 ± 3,7) доби у 2-й підгрупі. 

Висновки. Знання відмінностей перебігу грампозитивного і грамнегативного сепсису дає підстави для призначення цілеспрямованої етіотропної терапії. У хворих із септичним шоком та адекватним контролем джерела інфекції доцільно використовувати коротшу, а не тривалішу антимікробну терапію. Оптимальний режим антибактеріальної терапії — використання карбапенемів у максимальному дозуванні в поєднанні з лінезолідом.

Ключові слова: грамнегативний сепсис; грампозитивний сепсис; перебіг захворювання; діагностика; лікування; летальність.

 

Методи непрямої реваскуляризації у хворих з акральною ішемією верхніх кінцівок

Є. В. Симулик, А. Г. Орлов, В. І. Кірімов

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Поліпшити результати хірургічного лікування ішемії дистальних відділів верхніх кінцівок шляхом визначення показань до застосування різних його методів і аналізу їх ефективності.

Матеріали і методи. Проведено порівняльний аналіз результатів грудної і періартеріальної симпатектомії, виконаної у 64 пацієнтів (40 чоловіків та 24 жінок) із хронічною ішемією дистальних відділів верхніх кінцівок у період з 2011 до 2023 року. Вік пацієнтів коливався від 26 до 92 років, середній вік становив 49,09 року.

Результати. У всіх хворих після втручання на долонній артеріальній дузі відновився магістральний рух крові. Триплексне сканування артеріальної дуги кисті та пальцевих артерій і транскутанна оксиметрія показали збільшення лінійної швидкості руху крові і зниження індексів периферичного судинного опору у всіх хворих. Лінійна швидкість руху крові у хворих з облітеруючим тромбангіїтом після виконання дигітальної періартеріальної симпатектомії в середньому збільшилася на 64%, у хворих із синдромом Рейно – на 100%, у хворих з облітеруючим атеросклерозом – на 135%.

Висновки. Згідно з отриманими результатами реваскуляризаційний ефект десимпатизації тим вище, чим більш дистально усунені симпатичні нервові волокна. Періартеріальна дигітальна симпатектомія забезпечує виражений тривалий ефект, що дає підстави обирати її як метод лікування акральної ішемії кисті. Безпосереднє втручання на артеріальній дузі кисті у деяких пацієнтів дозволяє відновити магістральний рух крові, що значно покращує результати лікування.

Ключові слова: акральна ішемія кінцівок; симпатектомія; оперативні втручання; дистальні відділи артеріального русла.

 

Віддалені результати лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок

В. І. Русин1, Ф. М. Павук1, М. І. Борсенко2, Н. М. Попович1, В. В. Русин1

1Ужгородський національний університет,

2Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака, м. Ужгород

Реферат

Мета. Для покращення результатів стандартного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок оцінити ефективність склерохірургічного та хірургічного втручань у віддаленому післяопераційному періоді.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів обстеження і лікування 228 хворих із варикозною хворобою нижніх кінцівок у хірургічній клініці Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака з 2012 по 2015 рік. У дослідження включено хворих із варикозною хворобою класів С2-С6 за класифікацією CEAP, у яких як оперативне лікування була застосована склеротерапія – 153 (67,1%) хворих (1-ша група) або класична флебектомія – 75 (32,9%) хворих (2-га група).

Результати. На основі проведеного дуплексного ангіосканування оперованих кінцівок (189 у 1-й групі та 96 у 2-й групі) виявлені технічні і тактичні помилки оперативного втручання: патологічна кукса великої підшкірної вени з варикозною трансформацією пригирлових приток на 8 (4,2%) кінцівках у 1-й групі та на 6 (6,3%) кінцівках у 2-й групі; «додатковий» помилково залишений стовбур великої підшкірної вени – на 5 (2,6%) та на 11 (11,5%) кінцівках відповідно; варикозна трансформація передньої додаткової вени стегна на 42 (22,2%) та на 25 (26,0%) кінцівках відповідно; часткова та повна реканалізація стовбура великої підшкірної вени на 54 (28,6%) та 30 (15,9%) кінцівках відповідно у 1-й групі; «латеральний» варикоз на 5 (2,6%) кінцівках у 1-й групі та на 18 (18,8%) кінцівках у 2-й групі. Часткова та повна реканалізація стовбура великої підшкірної вени, на наш погляд, була пов’язана з поганою компресією після склеротерапії та неспроможною пронизною веною стегна на 18 (9,5%) кінцівках.

Висновки. Порівняльний аналіз динаміки варикозної хвороби і результатів лікування пацієнтів у віддаленому післяопераційному періоді підтвердив вищу результативність флебектомії, після якої хороші результати фіксували статистично значущо (p<0,05) частіше, ніж після склерохірургічного втручання. Сумарна частота добрих та задовільних (позитивних) результатів лікування продемонструвала порівнянну ефективність флебектомії і склерохірургічного втручання – 85,4 та 89,9% відповідно.

Ключові слова: варикозна хвороба; склеротерапія; флебектомія; кросектомія.

 

Носо-щічні повношарові аутотрансплантати у реконструкції кусаних ран носа

Д. В. Андрющенко1, В. С. Савчин1,2, Н. В. Тузюк2, В. Т. Бочар1

1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

2Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи

Реферат

Мета. Оцінити доцільність реконструкції кусаних дефектів носа носо-щічними клаптями. 

Матеріали і методи. Протягом 2020 — 2023 років до Львівського обласного госпіталя ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи звернулися 5 постраждалих віком від 22 до 47 років після укусу домашніх собак. Лікування розпочато в день госпіталізації з виконання первинної хірургічної обробки рани. За ходом втручання з’ясовували характер дефекту, зокрема чи ушкоджені хрящі та кістки носа. Шкірний клапоть мобілізували гострим шляхом максимально обережно, щоб не ушкодити судини та нерви. Неприпустимий навіть мінімальний натяг країв рани. Рану зашивали вузловими швами. Упродовж 5 днів пацієнти отримували антибіотики. 

Результати. Використовуючи носо-щічний клапоть, вдалося отримати хороший естетичний результат як щодо носа за рахунок дуже схожої за текстурою і кольором донорської ділянки, так і щодо донорської ділянки завдяки суміщенню післяопераційного рубця з природною носо-губною складкою і близькості до ранового дефекту. Цей метод дав можливість усунути великі дефекти м’яких тканин в області кінчика носа. Післяопераційних ускладнень не було. Клапті приживилися у 100% пацієнтів.

Висновки. Реконструкція кусаних ран носа – складна проблема пластичної хірургії. Бажаний естетичний результат операції залежить від якнайшвидшої госпіталізації постраждалого, ретельної первинної хірургічної обробки рани, антибіотикопрофілактики. Пластика кусаних дефектів в області кінчика носа носо-щічним клаптем є операцією вибору.

Ключові слова: ніс; кусані рани; дефект; пластика; носо-щічний аутотрансплантат.

 

Вибір хірургічної техніки нефректомії у живого родинного донора

О. С. Вороняк,  Р. О. Зограб’ян, В. С. , Патля 

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Порівняти результати відкритого та лапароскопічного методів нефректомії у живого родинного донора.

Матеріали і методи. У дослідження включено 20 пацієнтів, яким була виконана лапароскопічна (група І, n=10) та відкрита (група ІІ, n=10) лівобічна  донорська нефректомія. 

Результати. Проведений порівняльний аналіз показав переваги лапароскопічної донорської нефректомії над відкритою донорською нефректомією, які полягали у меншій тривалості виконання операції – (141 ± 19,9) та (167 ± 22,7) хв відповідно, меншій частоті хірургічних ускладнень, меншій кількості ліжко-днів – 5,5 ± 1,95 та 6,3 ± 1,94 відповідно, менших інтенсивності та тривалості післяопераційного болю. При цьому тривалість теплової ішемії нирки була статистично значущо меншою при відкритій операції – (18,6 ± 4,7) с, ніж при лапароскопічній – (135 ± 43) с, проте без відмінності короткострокової функції ниркового трансплантата у реципієнта.

Висновки. У разі виконання лапароскопічної донорської нефректомії зменшуються негативні наслідки операції для живого донора, проте досвід хірурга-трансплантолога вирішальний при виборі методу донорської  нефректомії.

Ключові слова: лапароскопічна донорська нефректомія; відкрита донорська нефректомія; трансплантація нирки.

 

Ризик-орієнтована характеристика бойової абдомінальної травми

С. О. Гур’єв1, В. А. Кушнір1, О. С. Соловйов1, С. І. Панасенко2

1Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ,

2Полтавський державний медичний університет

Реферат

Мета. Формування ризик-орієнтованої характеристики сучасної бойової абдомінальної травми як фундаментальної підстави створення ефективних клінічних протоколів та клінічних маршрутів у процесі надання медичної допомоги постраждалим. 

Матеріали і методи. Проведено аналіз 376 спостережень бойової абдомінальної травми у змішаному масиві військових і цивільних постраждалих. Визначено та проаналізовано клініко-нозологічну структуру пошкоджень, клінічні результативні ризики смерті постраждалого із застосуванням концепції Clinical Risk Management. Фактичний матеріал дослідження було проаналізовано із використанням методів параметричного та непараметричного і фрактального аналізу. Висновки та положення, отримані у дослідженні, перебувають у межах поля вірогідності. 

Результати. Встановлено, що бойова абдомінальна травма має складну клініко-нозологічну структуру, у 18,8% постраждалих поєднується з пошкодженням інших анатомічних ділянок, тобто є поліструктурною, з коефіцієнтом поєднання 1,48. У 83,9% постраждалих така травма є відкритою. Найбільшу питому вагу (44,4%) мають відносно нетяжкі клініко-нозологічні форми пошкоджень – непроникаюче поранення живота без пошкодження внутрішніх органів. Клініко-нозологічні форми бойової абдомінальної травми характеризуються різноманіттям із коефіцієнтом дисипації 17,1. Усі вони є ризикутворюючими факторами, що формують клінічний результативний ризик смерті постраждалого. Загальний показник ризику смерті постраждалих з абдомінальною травмою катастрофічний (0,86), однак вірогідно залежить від клініко-нозологічної форми пошкодження, а показники ризику при різних клініко-нозологічних формах пошкодження мають значний коефіцієнт дисипації – 5,8. Найбільші клінічні результативні ризики смерті постраждалого, що можна кваліфікувати як катастрофічні, мають клініко-нозологічні форми пошкодження, які викликають зовнішню або внутрішню кровотечу, а також розвиток інфекційних ускладнень травматичного процесу. 

Висновки. Абдомінальна травма є основним компонентом у структурі бойової травми. Вона має ознаки досить складного за основними клінічними характеристиками, поєднаного та поліструктурного пошкодження. Клініко-нозологічна структура бойової абдомінальної травми складна з високим коефіцієнтом дисипації показників питомої ваги клініко-нозологічних форм пошкодження. Кожна клініко-нозологічна форма абдомінальних пошкоджень має власний показник ризику виникнення негативного результату перебігу травматичного процесу (смерті постраждалого), який коливається від 0,17 (несуттєвий) до 0,92 (катастрофічний).

Ключові слова: бойова абдомінальна травма; абдомінальна нозологія; ризик. 

 

Трансплантація жирової тканини в ділянки з підвищеною васкуляризацією

О. А. Жернов1, О. Р. Фейта2, О. О. Гузь3

1Київська міська клінічна лікарня № 2,

2Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,

3Київський міський клінічний онкологічний центр

Реферат

Мета. Вивчення в експерименті можливості покращення процесів реваскуляризації жирових трансплантатів зі збереженою часточковою структурою за рахунок переміщення їх у добре васкуляризоване реципієнтне місце. 

Матеріали і методи. Сформовано розширені шкірно-м’язово-жирові васкуляризовані тканини, які були засновані на штучному генеруванні судинної системи клаптя шляхом імплантації розширювача у підклаптевий простір, різні види розширених клаптів із наступною імплантацією жирового трансплантата. Зразки клаптів та жирових трансплантатів в терміни 1 тиждень та 4 тижні після трансплантації було оцінено на наявність інтактних і ядерних жирових клітин, цист і вакуолей, явищ запалення, фіброзу тощо, а також неоваскуляризації.

Результати. Через 4 тижні після трансплантації щільність мікросудин у розширених шкірно-м’язових клаптях щурів основної групи незначно зменшилась у порівнянні з відповідним показником через 1 тиждень і становила 15,20 ± 0,95 у підгрупі А та 14,70 ± 0,72 у підгрупі Б (р=0,97). Через 4 тижні щільність судин у клаптях щурів контрольної групи у порівнянні із щільністю судин через 1 тиждень незначно зросла і становила 10,33 ± 1,31 (р=1,00). Щільність мікросудин у прилеглих жирових трансплантатах у підгрупі А основної групи – 3,08 ± 0,16 та підгрупі Б основної групи – 2,98 ± 0,25 також була більшою, ніж у контрольній групі 2,30 ± 0,52 (р<0,01).

Висновки. Встановлена суттєва різниця в капілярній щільності у жирових трансплантатах щурів, у яких використовували розширені клапті, і щурів, у яких використовували нерозширені клапті.

Ключові слова: розширені клапті; об’єднані клапті; експериментальна модель; васкуляризація; васкуляризовані тканини; трансплантація жирової тканини. 

 

Вплив на тканини тонкої кишки біозварювання в автоматичному режимі із застосуванням алгоритмів штучного інтелекту

М. Ю. Крестянов1, Д. Д. Кункін2, І. М. Савицька3, О. А. Гейленко3, В. А. Калашніков2

1Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,

2Товариство з обмеженою відповідальністю «СВАРМЕД», м. Ірпінь,

3Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Моделювання відновлення прохідності кишкової трубки накладанням міжкишкових анастомозів бік у бік із використанням розробленої технології біозварювання для мінімізації людського фактора при виконанні хірургічних втручань.

Матеріали і методи. Експериментальні дослідження виконано на 32 білих щурах (дві групи по 16 тварин). У контрольній групі тканини тонкої кишки з’єднували, накладаючи анастомози в ручному режимі, в основній групі — в автоматичному режимі із застосуванням алгоритмів штучного інтелекту. Біологічний матеріал для досліджень брали безпосередньо після електрозварювання стінок тонкої кишки та на 40-ву добу. Під час аутопсії для гістологічних досліджень видаляли ділянку тонкої кишки із зоною сформованого анастомоза.

Результати. Безпосередньо після електрозварювання тканин стінки тонкої кишки у щурів контрольної групи відзначено більш виражену судинну реакцію, яка супроводжувалась стазом як у зоні незворотних змін, так і частково у зоні виражених змін, а також надмірне скорочення гладких міоцитів стінок артерій та артеріол із різким повнокров’ям судин венозного типу, судини гемомікроциркуляторного русла в зоні незворотних змін були порожні або з ознаками стазу. У щурів основної групи в зоні незворотних змін, яка переважно була вужча, ніж у щурів контрольної групи, спостерігали виражене повнокров’я та стаз, ділянок із порожніми судинами майже не було. Крім того, відзначено асиметрію в розподілі порожнин випаровування. Летальність у контрольній групі в ранні терміни (1 — 4 доби) становила 25% (загинули 4 тварини із 16 переважно через неспроможність шва) і була вищою, ніж в основній групі – 6,25% (загинула 1 тварина із 16 через парез кишкової трубки).

Через 40 діб у тварин основної групи в зоні зварювання формувався нормотрофічний або дещо потовщений, значно вужчий, ніж у тварин контрольної групи, рубець з частковим відновленням структури тонкої кишки. 

Висновки. У разі використання автоматичного режиму для накладання тонкокишкового анастомоза значно зменшувались летальність в ранні терміни та кількість ускладнень, більш повноцінно відновлювалась стінка тонкої кишки.

Ключові слова: електрозварювання живих біологічних тканин; штучний інтелект; електрозварювальний анастомоз тонкої кишки; неспроможність анастомоза; електрохірургія.

 

Антибактеріальна дія екстракорпоральної ударно-хвильової терапії на золотистий стафілокок при хронічному остеомієліті у щурів

Д. Л. Кирик, Ю. К. Ременюк, Г. І. Герцен, Г. Г. Білоножкін, М. С. Некрячевський

Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчити антибактеріальну дію екстракорпоральної ударно-хвильової терапії, а також синергічний ефект її комбінації із системними антибіотиками на золотистий стафілокок при хронічному остеомієліті у щурів.

Матеріали і методи. Досліджено антибактеріальну дію екстракорпоральної ударно-хвильової терапії та синергічний ефект її комбінації з антибіотиками на золотистий стафілокок при хронічному остеомієліті стегнової кістки у 28 статевозрілих щурів, що були розподілені на відповідні групи. Отримані результати оцінювали за об’єктивними критеріями кількісного бактеріологічного дослідження штамів золотистого стафілокока, їх здатності до біоплівкоутворення та адгезивної активності.

Результати. Встановлено ефективність антибактеріальної дії ударних хвиль, а також їх поєднання із системною антибіотикотерапією на золотистий стафілокок. Комбіноване використання екстракорпоральної ударно-хвильової терапії із системними антибіотиками пригнічувало здатність бактерій до біоплівкоутворення та знижувало рівень їх адгезії.

Висновки. Бактерицидну дію екстракорпоральної ударно-хвильової терапії, а також синергічний ефект її комбінації із системними антибіотиками доцільно враховувати при лікуванні хронічного остеомієліту.

Ключові слова: екстракорпоральна ударно-хвильова терапія; хронічний остеомієліт; золотистий стафілокок; біоплівка.

 

Гібридне транслюмінальне дренування обмеженого некротичного скупчення під одночасним ультрасонографічним та ендоскопічним контролем у пацієнтки з інфікованим гострим некротичним панкреатитом

О. О. Дирда1, 3, Н. В. Пузир3, Я. М. Сусак2, Г. Г. Рощин1, І. І. Лемко4

1Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,

2Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ, 

3Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги,

4Територіальне медичне об’єднання Міністерства внутрішніх справ України по Закарпатській області, м. Ужгород

 

Лікування ліпедеми у чоловіка

П. С. Зубанов, А. Г. Ігнатьєва

Міжнародна клініка пластичної та реконструктивної хірургії, м. Київ

 

Рекомендації Європейської асоціації герніологів щодо лікування пахових гриж за методикою Ліхтенштейна 2023 року

О. Ю. Усенко¹, В. І. Десятерик², І. В. Корпусенко², С. П. Міхно², М. М. Свірідов²

1Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ,

2Дніпровський державний медичний університет

 

Ранні біліарні ускладнення після панкреатодуоденектомії

О. Ю. Усенко, В. М. Копчак, П. В. Огородник, І. В. Хомяк, О. І. Литвин, А. Г. Дейниченко, С. О. Мотельчук

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити частоту, фактори ризику виникнення та методи лікування ранніх біліарних ускладнень після панкреатодуоденектомії.

Матеріали і методи. Проведено ретро– та проспективне дослідження, яким було охоплено 451 пацієнта, що перебував на лікуванні у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України з січня 2015 по грудень 2022 року. Чоловіків було 235 (52,1%), жінок – 216 (47,9%). Вік пацієнтів коливався від 35 до 80 років, середній вік становив (61 ± 9,3) року. Панкреатодуоденектомію зі збереженням воротаря за Traverso виконали 135 пацієнтам, із видаленням воротаря за Whipple – 316 пацієнтам. Досліджуваним пацієнтам проводили клінічні, лабораторні, бактеріологічні та інструментальні обстеження.

Результати. У 55 (12,2%) пацієнтів виникли ранні біліарні ускладнення: у 6 (1,3%) – стеноз гепатикоєюноанастомоза, у 13 (2,9%) – тимчасова жовтяниця, у 10 (2,2%) – жовчотеча та у 26 (5,8%) – холангіт. У 6 пацієнтів зі стенозом гепатикоєюноанастомоза діаметр спільної жовчної протоки був менше 5 мм, що статистично значущо (р < 0,001) впливало на розвиток ранніх біліарних ускладнень, причому у 3 цих пацієнтів було виконано повторне хірургічне втручання. Тимчасова жовтяниця самостійно минула у всіх 13 пацієнтів. Жовчотеча припинилася спонтанно у 5 пацієнтів, іншим 5 пацієнтам знадобилися мініінвазивні методи лікування (4) або релапаротомія (1). Повторні епізоди холангіту спостерігали у 26 пацієнтів після припинення антибіотикотерапії. Жоден пацієнт не помер. Частота повторних операцій становила 7%. У 11% пацієнтів були успішні мініінвазивні методи. 

Висновки. До факторів ризику виникнення жовчних нориць після панкреатодуоденектомії, частота яких становила 2%, віднесені чоловіча стать, ожиріння, знижений рівень альбуміну в сироватці крові, ендобіліарне стентування в передопераційному періоді, діаметр спільної жовчної протоки менше 5 мм, анастомози на сегментних жовчних протоках, а також те, що жовчотеча із гепатикоєюноанастомоза асоціюється із слабкістю біліарної стінки. У лікуванні ранніх біліарних ускладнень після панкреатодуоденектомії ефективне використання мініінвазивних технологій. Профілактика ранніх біліарних ускладнень після панкреатодуоденектомії включає прецизійну хірургічну техніку, вибір адекватного шовного матеріалу та оцінку всіх факторів ризику їх виникнення.

Ключові слова: панкреатодуоденектомія; ранні біліарні ускладнення; жовчотеча; тимчасова жовтяниця; холангіт; стеноз гепатикоєюноанастомоза.

 

Особливості діагностики та хірургічного лікування посттравматичного панкреатиту при вогнепальному пораненні підшлункової залози на етапі надання високоспеціалізованої медичної допомоги

В. О. Шапринський1, А. В. Верба1, І. П. Марцинковський1, А. В. Ордатій2, В. Д. Романчук1, В. Ф. Білощицький3, О. А. Камінський1, А. М. Форманчук1, М. А. Верба1

1Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова, 

2Військово–медичний клінічний центр Центрального регіону, м. Вінниця, 

3Вінницька обласна клінічна лікарня імені М. І. Пирогова

Реферат

Мета. Аналіз особливостей діагностики та лікування посттравматичного панкреатиту на етапі надання високоспеціалізованої хірургічної допомоги з метою покращення результатів лікування вогнепальних поранень підшлункової залози. 

Матеріали і методи. Проаналізовано результати діагностики та лікування вогнепального поранення черевної порожнини з пошкодженням підшлункової залози у 23 пацієнтів. Усі пацієнти – чоловіки призовного віку, їх середній вік становив (35,7 ± 12,8) року, вони отримали вогнепальне поранення черевної порожнини під час військових дій.

Результати. На етапі надання високоспеціалізованої медичної допомоги всім пацієнтам виконано оперативне втручання з приводу вогнепального пошкодження підшлункової залози. У 18 (78,3%) поранених перебіг посттравматичного панкреатиту ускладнився розвитком деструктивного панкреатиту. Усім цим пораненим виконана релапаротомія. 

Висновки. При вогнепальній травмі підшлункової залози завжди розвивається посттравматичний панкреатит, який має прихований перебіг на фоні пошкодження інших органів та складний для діагностики і лікування.

Ключові слова: вогнепальне поранення підшлункової залози; посттравматичний панкреатит; високоспеціалізована медична допомога.

 

Нутритивна підтримка у профілактиці та лікуванні ентеральної недостатності у пацієнтів із гострим панкреатитом

В. П. Андрющенко, Д. В. Андрющенко, В. В. Куновський, М. В. Прикупенко

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького 

Реферат

Мета. Оцінити ефективність нутритивної підтримки у хворих із гострим панкреатитом із визначенням її змісту та вдосконаленням методик реалізації.

Матеріали і методи. Для вивчення результатів застосування методик нутритивної підтримки при гострому панкреатиті у дослідження залучено 82 хворих, серед яких виокремлено дві групи: основну – 58 хворих, у комплексі лікування котрих реалізовувались ці методики у до– та післяопераційному періодах, і порівняльну – 24 хворих, яких лікували без застосування методик нутритивної підтримки. Для проведення нутритивної підтримки встановлювали зонд у початковий відділ тонкої кишки фіброгастродуоденоскопічно (n=25), при її субопераційній назогастроінтестинальній інкубації (n=12) та при формуванні єюностоми за Вітцелем (n=21).

Результати. Застосували харчові суміші в поєднанні з пробіотиками та середниками–коректорами метаболізму за оригінальними способами. Позитивний результат проявлявся нормалізацією лейкоцитозу та рівня білків плазми крові, відновленням моторно–евакуаційної функції та нівелюванням мікроструктурних змін слизової оболонки тонкої кишки, а також більш швидким процесом «очищення» гнійно–некротичного осередку в черевній порожнині.

Висновки. Нутритивна підтримка є ефективним компонентом комплексного хірургічного лікування хворих із гострим панкреатитом. 

Ключові слова: гострий панкреатит; череззондова нутритивна підтримка; ентеральна недостатність.

 

Об’єм стимульованої панкреатичної секреції у хворих із хронічним біліарним панкреатитом залежно від функціонального стану підшлункової залози і показників тиску у проксимальному відділі дванадцятипалої кишки

О. П. Харлановська, С. П. Кожара

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Дослідити об’єм стимульованої панкреатичної секреції у хворих із хронічним біліарним панкреатитом залежно від стану процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі і показників тиску у проксимальному відділі дванадцятипалої кишки після інтрадуоденального введення 0,1 М розчину соляної кислоти та соняшникової олії.

Матеріали і методи. Обстежено 316 пацієнтів із хронічним біліарним панкреатитом. Функцію підшлункової залози оцінювали методом комплексного фракційного гастродуоденального зондування, стан процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі – шляхом вимірювання тиску в антральному відділі шлунка під час стимульованої панкреатичної секреції методом відкритого катетера.

Результати. У групі хворих із хронічним біліарним панкреатитом із тиском в антральному відділі шлунка 0 – 5 мм рт. ст. при тиску в дванадцятипалій кишці після введення соняшникової олії 14 – 18 мм рт. ст. частка хворих з об’ємом секреції 0 – 50 мл була більшою, а частка хворих з об’ємом секреції понад 300 мл – меншою, ніж при тиску у дванадцятипалій кишці 19 – 42 мм рт. ст. – 16,13 і 1,61% та 7,55 і 15,09% відповідно (p < 0,025). У групі хворих із хронічним біліарним панкреатитом із нестабільним тиском в антральному відділі шлунка при тиску у дванадцятипалій кишці після введення сонашникової олії 14 – 18 мм рт. ст. частка хворих з об’ємом секреції 101 – 180 мл була більшою, а частка хворих з об’ємом секреції понад 300 мл – меншою, ніж при тиску у дванадцятипалій кишці 19 – 42 мм рт. ст. – 31,58 і 7,89% та 18,42 і 23,68% відповідно (p < 0,05).

Висновки. При хронічному біліарному панкреатиті з балансом процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі у пацієнтів із нормальною збудливістю залози порівняно з пацієнтами з підвищеною збудливістю залози переважає стійка гіпосекреція з об’ємом секреції 0 – 50 мл і не спостерігається стійка гіперсекреція з об’ємом секреції понад 300 мл, що можна вважати нормальною реакцією на гальмівний вплив дискінезії жовчовивідних шляхів. При хронічному біліарному панкреатиті з дисбалансом процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі у пацієнтів зі зниженою збудливістю залози переважає стійка гіпосекреція з об’ємом секреції 101 – 180 мл, тоді як у пацієнтів із підвищеною збудливістю залози – стійка гіперсекреція з об’ємом секреції понад 300 мл, що можна вважати факторами ризику розвитку хронічного і гострого панкреатиту.

Ключові слова: дванадцятипала кишка; тиск; підшлункова залоза; панкреатична секреція.

 

Комплексний індивідуалізований підхід до лікування хворих із гострою кишковою непрохідністю пухлинного генезу 

М. А. Кубрак, С. М. Завгородній, М. Б. Данилюк, Ю. О. Чемерис

Запорізький державний медико–фармацевтичний університет

Реферат

Мета. Проаналізувати результати використання комплексного індивідуалізованого підходу до лікування хворих із гострою кишковою непрохідністю пухлинного генезу. 

Матеріали і методи. У дослідження залучено 125 пацієнтів із гострою кишковою непрохідністю як ускладненням раку ободової кишки.

Результати. Використання стратегії комплексного індивідуалізованого підходу до лікування гострої кишкової непрохідності пухлинного генезу дало змогу збільшити частку відтермінованих оперативних втручань з 65,31 до 81,08% (p = 0,0297), зменшити частку операцій, що завершувалися накладанням колостоми, з 79,59 до 21,62% (p = 0,0081), зменшити частоту періопераційних ускладнень з 42,86 до 17,57% (p = 0,0267) та летальність з 12,25 до 5,41% (p = 0,0491).

Висновки. Використання розробленої стратегії комплексного лікування гострої кишкової непрохідності пухлинного генезу значно покращило ранні періопераційні результати у хворих цієї категорії.

Ключові слова: товста кишка; рак; ускладнення; гостра кишкова непрохідність; оперативні втручання; ендоскопія.

 

Горизонтальна редукційна мамопластика в хірургічному лікуванні раку молочної залози

І. В. Михальчишина, О. О. Денека

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Пошук надійного методу онкологічної резекції молочної залози, широкого доступу до аксилярної ділянки, зменшення тривалості операції та кількості післяопераційних ускладнень.

Матеріали і методи. З 2021 по 2024 рік виконано 63 редукційних мамопластики: 25 горизонтальних та 38 T–подібним розрізом. Рак молочної залози ІІА стадії (T2N0M0) був у 26 пацієнток, ІІВ стадії (T2N1M0) – у 32, IIIA стадії (T3N1M0) – у 5. Горизонтальну редукційну мамопластику застосовували у жінок віком від 35 до 80 років із розташуванням пухлини у будь–якому квадранті молочних залоз. У 15 пацієнток пухлина розташовувалася у верхніх квадрантах, у 20 – у нижніх.

Результати. Після горизонтальної редукційної мамопластики була зниженою частота післяопераційних ускладнень, ніж після редукційної мамопластики T–подібним розрізом, також зменшилася кількість післяопераційних ліжко–днів. Згідно із запропонованим опитувальником BREAST–Q естетичний результат був оцінений більшістю пацієнток як задовільний. Середня кількість післяопераційних ліжко–днів становила (4 ± 1,2).

Висновки. Використання горизонтальної редукційної мамопластики забезпечило максимально зручний доступ до пухлини та аксилярної ділянки, зменшення кількості післяопераційних ускладнень та скорочення терміну перебування пацієнтів у стаціонарі.

Ключові слова: рак молочної залози; горизонтальна редукційна мамопластика, редукційна мамопластика T–подібним розрізом.

 

Оцінка жорсткості печінкових метастазів колоректального раку та навколишньої паренхіми за даними ультразвукової еластометрії

Н. М. Костилєва, В. І. Трачук

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Порівняти показники жорсткості печінкових метастазів колоректального раку та навколишньої паренхіми за даними еластометрії зсувної хвилі для подальшого визначення краю абляції та контролю за ним.

Матеріали і методи. Методом ультразвукової еластометрії з визначенням модуля жорсткості тканини оцінено жорсткість 31 печінкового метастазу та навколишньої паренхіми у 20 хворих із колоректальним раком, 13 чоловіків та 7 жінок віком від 43 до 84 років, середній вік становив (61,2 ± 9,9) року. Первинна пухлина локалізувалась у прямій кишці у 2, товстій кишці у 18 хворих, у тому числі у 10 – у сигмоподібній ободовій кишці та у 8 – у ректосигмоїдній області. Гістологічно у 85% пацієнтів виявлено метастази помірно диференційованої (G2), а у 10% – низькодиференційованої (G3) тубулярної аденокарциноми товстої кишки. Метахронне метастазування виявлено у 75% хворих. 

Результати. Показники жорсткості метастазів коливалися від 9,1 до 31,6 кПа, у середньому становили (19,46 ± 5,15) кПа та були статистично значущо (р < 0,0001) вищі показників жорсткості навколишньої паренхіми, які в середньому становили (6,12 ± 1,12) кПа; показники жорсткості метастатичних вогнищ були вищі, ніж показники жорсткості навколишньої паренхіми, у 1,6 – 6,9 разу, в середньому у (3,23 ± 0,94) разу. Показники жорсткості навколишньої паренхіми у пацієнтів із ультразвуковими ознаками стеатозу (n=12) були статистично значущо (р < 0,0005) вищі, ніж у пацієнтів із незміненою паренхімою (n=8) – (6,51 ± 1,03) та (4,98 ± 0,27) кПа відповідно. За даними кореляційного аналізу з використанням моделі лінійної регресії між показниками жорсткості метастатичних вогнищ та їх розмірами виявлено помітний (за шкалою Чеддока) зворотний зв’язок із коефіцієнтом кореляції –0,38, а між показниками жорсткості незміненої навколишньої паренхіми та метастатичних вогнищ –прямий нещільний зв’язок із коефіцієнтом кореляції –0,30. Між показниками жорсткості метастатичних вогнищ та глибиною їх розташування виявлено зворотний зв’язок із коефіцієнтом кореляції –0,30. Використання моделей нелінійної регресії не супроводжувалося збільшенням значення коефіцієнта кореляції. 

Висновки. Жорсткість печінкових метастазів колоректального раку суттєво перевищує жорсткість паренхіми навколо вогнищ, що можна використовувати для визначення майбутнього краю абляції та контролю за її здійсненням. Між показниками жорсткості печінкових метастазів колоректального раку та їх розмірами існує нещільний, але помітний зворотний кореляційний зв’язок. Показники жорсткості паренхіми печінки у пацієнтів з ультразвуковими ознаками стеатозу статистично значущо вищі, ніж показники жорсткості незміненої паренхіми. 

Ключові слова: колоректальний рак; жорсткість печінкових метастазів, навколишня паренхіма; еластометрія зсувної хвилі.

 

Порівняння епідуральної анестезії та TAP block для знеболювання у колоректальній хірургії

О. Є. Сидюк1, О. Ю. Хоменко1,2, А. О. Борисенко1, К. С. Бойко1

1Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ,

2Національний медичний Університет імені О. О. Богомольця, м. Київ

Реферат

Мета. Порівняти використання епідуральної анестезії та TAP block під час колоректальних оперативних втручань, оцінити знеболювальний ефект, вплив на гемодинамічні показники та післяопераційне відновлення пацієнтів.

Матеріали і методи. Дослідження проведено під час колоректальних операцій у 18 пацієнтів, яких було розподілено на дві групи. У групі А виконували катетеризацію епідурального простору, у групі Б – латеральний TAP block білатерально під ультразвуковим контролем. Оцінювали інтраопераційні та післяопераційні показники гемодинаміки, рівень болю за візуальною аналоговою шкалою через 1, 6 та 24 год після операції, частоту виникнення побічних реакцій.

Результати. У пацієнтів групи А інтраопераційно були нижчі показники систолічного артеріального тиску, частоти серцевих скорочень через 1, 6, 12 год після операції, у них частіше застосовували норадреналін. Рівень болю був нижчим через 1 год після втручання у групі Б, але вищим через 6 та 12 год. Пацієнти групи Б більш комфортно почували себе після операції та швидше активізувалися. Обидві групи не різнилися за тривалістю перебування у відділенні інтенсивної терапії.

Висновки. TAP block може бути альтернативою епідуральній анестезії під час оперативних втручань на товстій кишці. 

Ключові слова: техніка знеболювання; регіонарна анестезія; епідуральна анестезія; післяопераційне знеболювання.

 

Обґрунтування показань до ампутацій кінцівок у цивільних постраждалих із полісистемними пошкодженнями внаслідок сучасних бойових дій

С. О. Гур’єв1, В. А. Кушнір1, О. С. Соловйов1, С. І. Панасенко2 

1Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ,

2Полтавський державний медичний університет

Реферат 

Мета. Визначити стандартизовані критерії необхідності ампутацій кінцівок у цивільних постраждалих із полісистемними пошкодженнями внаслідок сучасних бойових дій. 

Матеріали і методи. Вивчено та проаналізовано загальний масив дослідження у кількості 2122 постраждалих із пораненнями внаслідок сучасних бойових дій на сході України після повномасштабного вторгнення російських військ на нашу територію за період із лютого 2022 по листопад 2024 року, із яких 1069 (50,38%) мали пошкодження кінцівок. Масив дослідження сформовано методом необоротної рандомізації за ознакою поєднання цивільного статусу постраждалого та пошкодження кінцівки як компонента полісистемного пошкодження. 

Результати. Розроблено оригінальну стандартизовану систему оцінки, що базується на органічному поєднанні оцінки ознак безпосереднього пошкодження кінцівки та ознак загального пошкодження. Це дозволяє об’єктивно оцінити пошкодження кінцівки як компонента полісистемного пошкодження. Особливо важливо, що такий підхід уможливлює визначити безпеку збереження кінцівки для життя постраждалого. Встановлено, що питання необхідності ампутації кінцівки виникає щодо постраждалих з оцінкою загального стану більше 20 балів за оригінальною стантартизованою шкалою, причому це залежить від клініко–анатомічної ознаки пошкодження. Так, найвищий ризик ампутації – 62% – при пошкодженні передпліччя у постраждалих з оцінкою загального стану більше 30 балів, а при пошкодженні гомілки та стопи, тобто дистальних відділів нижньої кінцівки, цей показник становить 41,18 та 42,86% відповідно. Також встановлено, що у постраждалих, стан яких оцінено як вкрай тяжкий, частота пошкодження нижніх кінцівок становить 64,46%, зокрема, стегна – 16,82% та гомілки – 30,84%. У цілому саме пошкодження нижніх кінцівок відносять до найтяжчих. 

Висновки. Формування показань до ампутації кінцівок у цивільних постраждалих із полісистемними пошкодженнями внаслідок сучасних бойових дій потребує стандартизованого підходу, що ґрунтується на об’єктивних критеріях оцінки. Оцінюватись повинен не тільки стан кінцівки, а й загальний стан постраждалого, оскільки бойова травма кінцівок поліструктурна та полісистемна. При інтерпретації оцінки потреби в ампутації кінцівки пріоритетним має бути принцип збереження життя постраждалого, а не пошкодженої кінцівки, тому обґрунтоване застосування комбінованих стандартизованих систем оцінки.

Ключові слова: постраждалі; ампутація кінцівок; стандартизовані системи оцінки; бойові дії.

 

Особливості адаптаційних механізмів організму як прояв системної запальної реакції на операційний стрес у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією після тотального ендопротезування кульшового суглоба

Д. І. Вако1,2, М. В. Хартанович3, К. Ю. Шарлай4

1Національний медичний університет імeні О. О. Богомольця, м. Київ,

2Інститут серця МОЗ України, м. Київ,

3RHÖN–KLINIKUM, м. Бад–Нойштадт, Німеччина,

4Свято–Михайлівська клінічна лікарня м. Києва

Реферат 

Мета. Вивчення ступеня прояву операційного стресу і системної запальної реакції після тотального ендопротезування кульшового суглоба з використанням модифікованого заднього доступу у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією. 

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 55 пацієнтів, яким було виконано тотальне ендопротезування кульшового суглоба з використанням модифікованого заднього доступу. Визначали рівні інсуліну, кортизолу, глюкози, інтерлейкіну–6 та фактора некрозу пухлин–α, розраховували індекс HOMA (Homeostasis model assessment), оцінювали больовий статус та функцію кульшового суглоба. 

Результати. Напруженість стресових реакцій характеризувалась значними коливаннями упродовж дослідження. Так, індекс HOMA мав мінімальні значення, хоча після операції безпосередньо та через добу різниця між ними була статистично значущою. Рівень кортизолу після операції безпосередньо підвищився статистично незначущо, через добу досяг статистично значущого максимуму, наприкінці дослідження не відрізнявся від вихідного значення. Ступінь вираженості системної запальної реакції (концентрація інтерлейкіну–6 та фактора некрозу пухлин–α) так само варіював упродовж дослідження. Так, після оперативного втручання безпосередньо рівні обох зазначених показників статистично значущо збільшилися, через добу рівень фактора некрозу пухлин–α незначно знизився, а рівень інтерлейкіну–6 не змінився, на 7–му добу обидва показники статистично значущо знизилися до значень, нижчих за вихідні. Інтенсивність больового синдрому, оцінена за візуальною аналоговою шкалою, була найбільш вираженою перед операцією, через добу після операції вона досягла максимуму, хоча й не була великою, на 7–му добу біль майже зник. Показник функції кульшового суглоба, визначений за шкалою Харріса, значно статистично значущо збільшився: із (56,1 ± 6,0) бала (вихідні значення) до (84,3 ± 5,8) бала (через місяць після оперативного втручання). 

Висновки. Важливо враховувати обсяг хірургічного втручання та необхідно впроваджувати мініінвазивний доступ для досягнення кращих результатів лікування пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією.

Ключові слова: адаптаційні механізми організму; системна запальна реакція; операційний стрес; остеоартроз; кардіальна патологія; ендопротезування кульшового суглоба.

 

Особливості лікувального процесу у пацієнтів із переломами кісток гомілки на тлі пандемії COVID–19

П. В. Танасієнко1, С. О. Гур’єв2, Є. О. Скобенко3

1Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова, 

2Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ, 

3Центр інноваційних медичних технологій НАН України, м. Київ

Реферат

Мета. Проаналізувати розподіл пацієнтів із переломами кісток гомілки за методами лікування у період пандемії COVID–19 та визначити його зміни порівняно з «доковідним» періодом. 

Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано методи лікування 289 пацієнтів із травмою у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги з 2019 по 2021 рік. Пошкодження кісток гомілки було виявлено у 83 (28,7%) пацієнтів. 

Результати. Під час пандемії COVID–19 частота оперативного лікування пацієнтів із переломами проксимальної частини великогомілкової кістки зменшилася більше ніж удвічі, а частота консервативного лікування збільшилася більше ніж у 4 рази, що відповідає світовим тенденціям у лікуванні цього виду пошкоджень під час пандемії. Кількість пацієнтів із діафізарними переломами великогомілкової кістки, яким проводили оперативне лікування, зменшилася у 1,4 разу. Консервативним методам лікування пацієнтів надався пріоритет, що підтверджується збільшенням частоти цього виду лікування у 3,7 разу в порівнянні з періодом до пандемії. У пацієнтів із переломами дистальної частини великогомілкової кістки хірургічне лікування застосовували у 2,5 разу рідше, ніж у період до пандемії. Зворотну тенденцію спостерігали стосовно консервативних методів лікування: кількість пацієнтів, у яких застосували такий метод лікування, збільшилася у 4 рази.

Висновки. Під час пандемії COVID–19 значно зменшилась кількість пацієнтів із травматичним пошкодженням гомілки, включаючи всі локалізації, крім кісточок – таких пацієнтів у цей період стало більше. Епідемічні обмеження та механізми скринінгу пацієнтів із переломами кісток гомілки всіх локалізацій під час пандемії COVID–19 змінили підходи до їх лікування у бік більш широкого використання консервативних методик.

Ключові слова: пандемія; переломи; гомілка; консервативне лікування; хірургічне лікування.

 

Особливості навчання в інтернатурі за спеціальністю «Хірургія» на клінічній базі Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова

О. Ю. Усенко1, Я. Ю. Войтів1, Р. В. Салютін2, А. В. Варга2

1Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,

2Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

Аденоїдно–кістозна карцинома молочної залози у чоловіка

І. В. Михальчишина, В. А. Кропельницький, О. О. Денека

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

Хірургічне лікування проксимальних біліарних і біліоваскулярних пошкоджень

О. Ю. Усенко, О. В. Гриненко, В. М. Мельничук, Д. О. Федоров, А. І. Жиленко, О. О. Попов, А. В. Гусєв

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Визначення показань до резекційних оперативних втручань при різних типах пошкоджень жовчовивідних шляхів, оцінка ризику й ефективності таких операцій та показників післяопераційних ускладнень і летальності.

Матеріали і методи. Із січня 2004 по червень 2024 року у відділенні трансплантації та хірургії печінки Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України виконано 36 резекцій печінки з приводу пошкодження жовчовивідних шляхів. Критерієм включення пацієнтів у дослідження було виконання резекції печінки з приводу ятрогенного пошкодження жовчовивідних шляхів.

Результати. Показаннями до резекції печінки з біліарною реконструкцією були високе пошкодження жовчних проток, його комбінація з васкулярними пошкодженнями, тривалий період після пошкодження жовчовивідних шляхів з некротичними чи атрофічними змінами печінки. Передопераційна підготовка направлена на ліквідацію ускладнень, спровокованих пошкодженням жовчовивідних шляхів. Вибір хірургічної тактики залежав від рівня травми жовчних проток та характеру комбінованого судинного пошкодження. Більша частина тяжких ускладнень пов’язана з розвитком проявів печінкової недостатності та сепсису. Летальність у післяопераційному періоді становила 19,4% (померли 7 пацієнтів) та була пов’язана з неможливістю достатньої корекції септичних ускладнень на доопераційному етапі.

Висновки. Резекція печінки у багатьох пацієнтів є найбільш ефективним методом лікування ятрогенного пошкодження жовчовивідних шляхів. Ураховуючи потенційно високі показники ускладнень та летальності в цій групі пацієнтів, для успішного лікування потрібно мати чіткі показання до виконання резекційних операцій. Резекція печінки при пошкодженнях жовчовивідних шляхів повинна виконуватись в умовах повної ліквідації попередніх ускладнень та компенсації стану пацієнта. Недопущення або ефективне лікування хронічного гнійного запалення жовчовивідних шляхів та сепсису є головним завданням хірурга на доопераційному етапі, адже вони спричиняють летальність у цій групі пацієнтів.

Ключові слова: лапароскопічна холецистектомія; біліарне пошкодження; резекція печінки; біліарна реконструкція.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.13

Ендоскопічна аргоноплазмова коагуляція як метод гемостазу при кровотечі з панкреатогастроанастомоза після панкреатодуоденектомії

А. В. Скумс, Б. І. Цубера, І. С. Терешкевич, І. П. Галочка, А. А. Скумс, О. М. Гулько, П. В. Гурін

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити результат застосування ендоскопічної аргоноплазмової коагуляції для зупинки кровотечі з панкреатогастроанастомоза після панкреатодуоденектомії.

Матеріали і методи. За період 2019-2023 рр. виконано 48 панкреатодуоденектомій. На етапі реконструкції вперше застосовано панкреатогастростомію як альтернативу панкреатоєюностомії. Цей тип реконструкції має ряд технічних та анатомічних переваг. 

Результати. Частота післяопераційної кровотечі становила 12,5% (n=6). У всіх спостереженнях відмічено інтралюмінальну кровотечу з кукси підшлункової залози у просвіт шлунка, що не була пов’язана з виникненням панкреатичної нориці. Застосування аргоноплазмової коагуляції забезпечило одноетапну зупинку кровотечі без потреби в релапаротомії.

Висновки. Наш клінічний досвід показав обнадійливі безпосередні  результати. Аргоноплазмову коагуляцію можна успішно використовувати при кровотечі з кукси підшлункової залози у просвіт шлунка без ризику виникнення неспроможності анастомоза.

Ключові слова: панкреатодуоденектомія; панкреатогастростомія; післяопераційна кровотеча; ендоскопічна аргоноплазмова коагуляція.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.18

Ефективність дуодено- та гастроєюностомії з використанням зшивальних апаратів при панкреатодуоденектомії

О. Ю. Усенко, В. М. Копчак, П. В. Огородник, І. В. Хомяк, О. І. Литвин, А. Г. Дейниченко, С. О. Мотельчук

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчити вплив сформованих апаратних дуодено- та гастроєюноанастомозів на розвиток уповільнення спорожнення шлунка. 

Матеріали і методи. Проведено дослідження із залученням 136 пацієнтів за період із січня 2019 по червень 2024 року, яким виконали панкреатодуоденектомію зі збереженням воротаря за Traverso та з видаленням воротаря за Whipple. Пацієнтів було розподілено на дві групи: контрольну — 102 пацієнти (ретроспективна частина дослідження) та основну — 34 пацієнти (проспективна частина дослідження). У свою чергу пацієнтів контрольної групи було розподілено на дві підгрупи: К1 – 26 (25,5%) пацієнтів з явищами уповільнення спорожнення шлунка і К2 – 76 (74,5%) пацієнтів без ознак порушення моторної функції шлунка. Основну групу так само було розподілено на дві підгрупи: О1 — 5 (14,7%) пацієнтів, у яких розвинулось уповільнення спорожнення шлунка, та О2 — 29 (85,3%) пацієнтів без симптомів уповільнення евакуаційної функції шлунка. У лікуванні пацієнтів контрольної групи використано стандартну техніку хірургічного втручання, у лікуванні пацієнтів основної групи — запропоновану тактику формування дуодено- та гастроєюноанастомозів із використанням зшивальних апаратів та заходи для попередження виникнення уповільнення спорожнення шлунка в перед-, інтра- та післяопераційному періодах.

Результати. У разі формування дуодено- або гастроєюноанастомоза з використанням зшивальних степлерів частота післяопераційної затримки спорожнення шлунка зменшилась із 25,5 до 14,7% (р<0,05), тривалість оперативного втручання — із 403 до 362 хв (p = 0,027). Тривалість операції у підгрупі К1 становила 393 хв, К2 – 406 хв, у підгрупі О1 – 390 хв, О2 – 363 хв і статистично значущо не була пов’язана із виникненням гастростазу (р=0,5). Тривалість перебування назогастрального зонда була коротшою в основній групі, ніж у контрольній — 2 і 7 днів відповідно (p < 0,0001). Кількість днів до початку споживання рідкої їжі також була меншою в основній групі, ніж у контрольній — 3 і 7 відповідно (p < 0,0001).

Висновки. У разі формування степлерного анастомоза зменшується ризик затримки спорожнення шлунка після панкреатодуоденектомії незалежно від того, чи була виконана резекція воротаря, з 25,5 до 14,7% (р<0,05) та пришвидшується післяопераційне відновлення пацієнтів із гастростазом, водночас не збільшується ризик виникнення клінічно значущої післяопераційної зовнішньої панкреатичної нориці: 14,7% — контрольна група та 8,8% — основна група (р=0,001).

Ключові слова: уповільнення спорожнення шлунка; панкреатодуоденектомія зі збереженням воротаря за Traversо; панкреатодуоденектомія із видаленням воротаря за Whipple.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.23

Синдром мальнутриції як прогностичний чинник ризику неспроможності кишкових швів у пацієнтів похилого і старечого віку з перфорацією виразки шлунка та дванадцятипалої кишки

М. Б. Данилюк, С. М. Завгородній, М. А. Кубрак, Ю. О. Чемерис

Запорізький державний медико-фармацевтичний університет

Реферат

Мета. Вивчити вплив синдрому мальнутриції на ризик неспроможності кишкових швів у пацієнтів похилого та старечого віку з перфорацією виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 100 хворих похилого і старечого віку з перфорацією виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, які були оперовані невідкладно. За результатами попередньо проведених досліджень та даними аналізу літературних джерел в основу діагностики синдрому старечої астенії було покладено шкалу Edmonton Frail.

Результати. На підставі проведеної оцінки наявності синдрому старечої астенії хворих загальної вибірки було розділено на дві групи: А — 42 (42,0%) хворі без синдрому старечої астенії; Б — 58 (58,0%) хворих із виявленим синдромом старечої астенії. Визначення рівнів загального білка та альбуміну крові підтвердило наявність синдрому мальнутриції у пацієнтів із синдромом старечої астенії: група А – відповідно 70,93 (66,00; 76,00) та 34,61 (31,50; 38,20) г/л; група Б — відповідно 61,35 (55,00; 70,00) г/л (р = 0,0009, U = 224,0) та 29,75 (24,70; 35,70) г/л (р = 0,0072, U = 268,0). Шляхом аналізу частоти післяопераційних ускладнень виявлено, що, хоча діагнози, показники поширеності запального процесу та об’єму оперативного втручання у групах були порівнянні, частота неспроможності кишкових швів у групі Б була більшою – 11 (19,0%) хворих, ніж у групі А — 2 (4,8%) хворих (р = 0,0386, U = 1045,0). Отримані результати підтверджують, що наявність синдрому мальнутриції можна вважати прогностичним чинником розвитку такого ускладнення, як неспроможність кишкових швів.

Висновки. Визначено статистично значущий вплив синдрому мальнутриції на частоту неспроможності кишкових швів: 4,8% — у хворих без старечої астенії; 19,0% — у хворих із старечою астенією (р = 0,0386, U = 1045,0). Визначення синдрому старечої астенії до операції у пацієнтів похилого і старечого віку уможливить обрати оптимальний об’єм оперативного втручання та своєчасно розпочати коригувальну терапію в ранньому післяопераційному періоді для зниження частоти хірургічних післяопераційних ускладнень та покращення якості лікування цієї категорії пацієнтів.

Ключові слова: мальнутриція; перфорація; синдром старечої астенії; перитоніт.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.27

Терапія негативним тиском у поєднанні з тканинною терапією у лікуванні хронічних ран у хворих із цукровим діабетом

Ю. В. Іванова1, І. А. Криворучко1, С. М. Граматюк2, К. В. М’ясоєдов1, І. С. Пуляєва1

1Харківський національний медичний університет, 

2Інститут клітинної біореабілітації, м. Харків

Реферат

Мета. Вивчення ефективності технології поєднаного застосування терапії ран негативним тиском і тканинної терапії в різних фазах ранового процесу у хворих із цукровим діабетом.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 18 хворих із цукровим діабетом ІІ типу і IV ступенем ішемії кінцівки за Фонтейном на базі відділення гострих захворювань судин Інституту загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України у 2022 — 2024 рр. Комплексне обстеження включало лабораторні, променеві та мікробіологічні методи дослідження. Виконували діагностичну ангіографію за Сельдінгером та ендоваскулярну або гібридну реваскуляризацію кінцівки. У першій фазі ранового процесу використовували комбінацію терапії негативним тиском (-125 мм рт. ст.) з гідрогелевими пов’язками, у другій фазі – комбінацію терапії негативним тиском  (-75 – -115 мм рт. ст.) з використанням амніотичної мембрани. Проводили планіметричне дослідження ран, оцінювали динаміку ранового процесу і швидкість крайової епітелізації. 

Результати. На 5–11-ту добу місцевого лікування контамінація ран зменшувалась нижче критичних значень (менше 105 колонієутворювальних одиниць/г). Швидкість загоювання ран до 5 – 11-ї доби лікування становила (1,58 ± 0,44)%, до 21-ї доби – (4,72 ± 0,63)% (p <0,01). У всіх хворих вдалося досягти спонтанної епітелізації ран у терміни від 25 до 41 доби. Середня кількість ліжко-днів становила 22,4 ± 1,8.

Висновки. Терапія негативним тиском (за умови відновлення магістрального кровообігу кінцівки) безпечна й ефективна для лікування діабетичних ран на всіх етапах, сприяє зменшенню кількості високих ампутацій та розширенню можливостей лікування цієї категорії хворих. Використання амніотичної мембрани в лікуванні ран перспективне. Цей метод остаточного закриття ран знижує потребу у пластичних оперативних втручаннях. Низька імуногенність і відсутність реакції відторгнення, значне прискорення епітелізації, пригнічення ангіогенезу, фіброзу і запалення, відновлення морфології епітеліального покриву — суттєві переваги амніопластики. 

Ключові слова: цукровий діабет; хронічні рани; лікування; вакуумна терапія; амніотична мембрана людини.

 

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.33

Реконструкція дефектів та деформацій обличчя з використанням клаптів шиї та грудної клітки

О. А. Жернов1, А. І. Константинов2, О. М. Свиридюк1

1Київська міська клінічна лікарня № 2,

2Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ

Реферат

Мета. Розробка методів отримання збільшених клаптів із власними судинами у шийно-грудній області для реконструкції дефектів і деформацій нижніх та середніх відділів обличчя.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 16 пацієнтів із дефектами і деформаціями обличчя. Використано 19 клаптів у шийно-грудній області: бічні шкірно-м’язові клапті шиї з підшкірним м’язом (5), надключичні (4), двочастинні (bilobed) бічні шкірно-м’язові клапті шиї з надключичними клаптями (6), а також двочастинні шийно-грудні клапті з надключичними клаптями (4). Для збільшення кількості пластичного матеріалу застосували балонне розширення 14 клаптів. 

Результати. Отримано повне приживлення 13 (68,4% ± 2,3%) клаптів, у 3 спостереженнях видалити повністю рубці не вдалося, у 2 спостереженнях виникло запалення та розійшлися шви і в 1 спостереженні виник некроз 20% площі шийного клаптя.

Висновки. Найбільш перспективні для пластики дефектів і деформацій обличчя шийно-грудні, надключичні та бічні шкірно-м’язові клапті шиї. Використовуючи методи розширення шкіри, можна збільшити кількість пластичного матеріалу.

Ключові слова: дефекти і деформації обличчя; оперативне лікування; клапті шиї; розширення тканин; судинна анатомія клаптів; перфорантні судини.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.38

Візуальний порівняльний аналіз ефективності SMAS- та deep-ритидектомії 

Р. В. Бондарєв, Є. О. Логвінов

Міжнародний європейський університет, м. Київ

Реферат

Мета. Візуально оцінити гармонійність обличчя у пацієнток із віковими змінами обличчя і шиї після виконання SMAS- чи deep-ритидектомії.

Матеріали і методи. Всього оперовано 210 пацієнток. У 90 пацієнток виконана deep-ритидектомія, у 15 із них у поєднанні з медіальною платизмопластикою. SMAS-ритидектомію виконали у 120 пацієнток, у 26 із них її доповнювали медіальною платизмопластикою. Результати операції оцінювали через 6 міс.

Результати. Візуальні результати deep-ритидектомії були кращі й підтвердили очікування пацієнток від хірургічної контурної корекції обличчя. Спостерігали специфічні результативні комбінації, притаманні deep-ритидектомії: гармонійність лінії брів, зменшення глибини глабели і «гусячих лапок» (верхня третина обличчя); візуальне зменшення опущення верхньої повіки, збільшення повноти верхньої і нижньої частин щоки, зменшення періорбітальної зони (середня третина обличчя); зменшення «ліній-маріонеток», носогубних ліній, збільшення повноти верхньої і нижньої губ, гармонійність кутиків рота (нижня третина обличчя); округлість первинної дуги лінії нижньої щелепи; зменшення відносної висоти нижньої третини обличчя та збільшення різниці між довжиною міжвиличної та міжгоніальної ліній.

Висновки. Deep-ритидектомія більш досконала хірургічна процедура, яка усуває обвислість не тільки шкіри, а й глибших тканин та структур обличчя, включно з м’язами, зв’язками та фасціями, її результати полягають у більш вираженому комплексному омолодженні обличчя, чіткості нижньої третини обличчя та лінії щелепи.

Ключові слова: вікові зміни обличчя і шиї; ритидектомія; фейсліфтинг; аналіз; ефективність. 

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.43

Парадокс позитивного впливу надлишкової маси тіла та ожиріння на результати коронарного шунтування в залежності від віку і статі пацієнтів  

О. О. Журба1, В. В. Лазоришинець2, А. В. Руденко2 

1Черкаський обласний кардіологічний центр,

2Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. З’ясувати наявність «парадоксу ожиріння» та встановити його вплив на результати коронарного шунтування на працюючому серці у пацієнтів різних віку та статі.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 3674 пацієнти з ішемічною хворобою серця, 3061 чоловік та 613 жінок, яким виконано коронарне шунтування на працюючому серці. Середній вік учасників дослідження становив (60,6 ± 0,8) року. Проаналізовані дані клініко-антропометричного дослідження із визначенням та інтерпретацією індексу маси тіла. Дизайн дослідження побудований у залежності від віку та статі пацієнтів. 

Результати. Найвищий індекс маси тіла був у пацієнток старечого віку — 30,9 кг/м2 та у пацієнтів молодого віку — 29,7 кг/м2, а найнижчий — у пацієнток молодого віку — 24,9 кг/м2 (р=0,01, χ2=5,78) та у пацієнтів старечого віку — 28,0 кг/м2 (р≥0,05). Серед пацієнтів найбільшу частоту нормальної маси тіла (24,7%) спостерігали у старечому віці, а найменшу (8,7%) — у молодому віці (р=0,0001, χ2=45,02); серед пацієнток – відповідно у молодому віці (25,0%) та у старечому віці (7,1%), р≥0,05. Найбільшою (51,2%) була частка пацієнтів із надлишковою масою тіла у похилому віці, а найменшою (42,3%) — у молодому віці (р=0,0001, χ2=19,55). Щодо поширеності надлишкової маси тіла у пацієнток, то найбільша їх частка (53,6%) з такою масою тіла зафіксована у старечому віці, а найменша (25,0%) – у молодому віці (р≥0,05). Із надлишковою масою тіла статистично значущо (р=0,0001, χ2=38,14) частіше зустрічалися пацієнти, ніж пацієнтки. У пацієнтів частота ожиріння була найвищою у молодому віці, а найнижчою — у старечому віці (р=0,0001, χ2=143,28). У пацієнток найвищу (59,0%) частоту ожиріння спостерігали у середньому віці, а найнижчу (39,3%) — у старечому віці (р=0,0001, χ2=65,15). Частота ожиріння була статистично значущо вищою у жінок — 50,9%, ніж у чоловіків — 38,0% (р=0,0001, χ2=42,49). Рання післяопераційна летальність була статистично значущо (р=0,017, χ2=5,68) вищою у пацієнтів, причому найвищий її показник зафіксовано у похилому віці. Показник ранньої післяопераційної летальності у пацієнтів з нормальною масою тіла був статистично значущо (р=0,018, χ2=5,63) вищим, ніж у пацієнтів із надлишковою масою тіла.

Висновки. Із надлишковою масою тіла було найбільше пацієнтів похилого віку, а найменше — пацієнтів молодого віку (р=0,0001, χ2=19,55). Пацієнти з надлишковою масою тіла зустрічалися статистично значущо (р=0,0001, χ2=38,14) частіше, ніж пацієнтки. У пацієнтів частота ожиріння була найвищою у молодому віці, а найнижчою — у старечому віці (р=0,0001, χ2=143,28), у пацієнток — відповідно у середньому та старечому віці (р=0,0001, χ2=65,15). Жінок з ожирінням було статистично значущо (р=0,0001, χ2=42,49) більше, ніж чоловіків. Показник ранньої післяопераційної летальності у пацієнтів із нормальною масою тіла був статистично значущо (р=0,018, χ2=5,63) вищим, ніж у пацієнтів із надлишковою масою тіла.  

Ключові слова: ішемічна хвороба серця; коронарне шунтування на працюючому серці; «парадокс ожиріння»; післяопераційна летальність.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.48

Інфекція SARS-CoV-2 як можливий фактор ризику розвитку гострого інфекційного ендокардиту нативного клапана, ускладненого внутрішньосерцевими абсцесами

Собіров Барно Бобір огли

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчити клінічні особливості інфекції SARS-CoV-2 як можливого фактора ризику розвитку гострого інфекційного ендокардиту нативного клапана, ускладненого внутрішньосерцевими абсцесами, та його механізми, у тому числі персистенцію інфекції SARS-CoV-2 у серцево-судинній системі у віддаленому періоді після її перенесення.

Матеріали і методи. У когортне ретроспективне дослідження, проведене в Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України за період з 01.07.2020 до 01.07.2022 року, увійшли 64 пацієнти з інфекційним ендокардитом ускладненим внутрішньосерцевими абсцесами, який у 18 із них був асоційований з інфекцією SARS-CoV-2. У всіх пацієнтів виявлено чіткий зв’язок між появою серцевих симптомів та інфекцією SARS-CoV-2. Середній термін звернення за медичною допомогою після перенесеної інфекції SARS-CoV-2 становив (2 ± 1,2) міс. Досліджуваних пацієнтів (n=64) було розподілено на дві групи: 1-шу – 18 (28,1%) пацієнтів з інфекційним ендокардитом нативного клапана, ускладненим внутрішньосерцевими абсцесами, з інфекцією SARS-CoV-2 та 2-гу – 46 (71,8%) пацієнтів з інфекційним ендокардитом нативного клапана, ускладненим внутрішньосерцевими абсцесами, без інфекції SARS-CoV-2. Середній вік пацієнтів становив (48,7 ± 1,4) року. 

Результати. Діагноз SARS-CoV-2 був підтверджений у всіх пацієнтів за допомогою бактеріологічного дослідження матеріалу рото- та носоглотки методом полімеразної ланцюгової реакції. Діагноз інфекційного ендокардиту, ускладненого внутрішньосерцевими абсцесами, був підтверджений згідно з модифікованими критеріями Дюкського університету. За даними трансторакальної, трансезофагеальної ехокардіографії та комп’ютерної томографії було виявлено масивні вегетації аортального клапана у 38 (59,4%) пацієнтів, мітрального – у 8 (12,5%), аортального, мітрального та тристулкового клапанів — у 18 (28,1%). Внутрішньосерцеві абсцеси зареєстровані у всіх 64 (100%) пацієнтів, у 9 (14,1%) із них — із фістулізацією у праві відділи серця. За частотою запальної патології легень, абсцесів аортального клапана досліджувані групи пацієнтів різнилися статистично значущо – р=0,001 і p=0,002 відповідно. У всіх пацієнтів внутрішньосерцеву анатомію було відновлено за допомогою аутоперикарда. 

Висновки. На етапі госпіталізації хворих із синдромом системної запальної відповіді до стаціонару ефективність наданої допомоги залежить від своєчасної діагностики ускладнень основного захворювання. У більшості поточних звітів про SARS-CoV-2 містяться лише короткі описи серцево-судинних проявів у цих пацієнтів. Ураховуючи, яким величезним тягарем ця хвороба лягає на медичну галузь, і значний несприятливий прогностичний вплив ураження серця інфекційним ендокардитом, необхідні подальші дослідження, щоб зрозуміти частоту, механізми, клінічну картину та різні серцево-судинні прояви у пацієнтів із SARS-CoV-2.

Ключові слова: персистенція інфекції; фістулізація абсцесів; аутоперикард; гостра серцева недостатність; інфекція SARS-CoV-2.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.53

Визначення оптимальної трансфузійної терапії для забезпечення раннього хірургічного лікування опіків

Г. П. Козинець1,2, О. М. Линник1,2, О.М. Коваленко3, В. П. Циганков1

1Національний університет охорони здоров’я Україні імені П. Л. Шупика, м. Київ,

2Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології НАМН України, м. Київ,

3Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ

Реферат

Мета. Визначення оптимальної програми використання інфузійних розчинів для забезпечення раннього хірургічного лікування дермальних поверхневих та глибоких опіків.

Матеріали і методи. Стратегія трансфузійної терапії полягає в урахуванні концепції ROSE (Resuscitation, Optimization, Stabilization, Evacuation). Для вивчення дії інгібітора протеаз у комплексному лікуванні обстежено 12 пацієнтів основної групи та 22 пацієнти контрольної групи. Визначали вміст кальпаїнів, α1-інгібітора протеаз, α2-макроглобуліну, фактора некрозу пухлин-α та інтерлейкіну-6 у периферичній крові на 2 — 3-тю та 7 — 8-му добу після опіку.

Результати. Визначений вміст кальпаїнів, α1-інгібітора, α2-макроглобуліну та прозапальних цитокінів у периферичній крові на 2 — 3-тю добу після опіку був високий. Застосування улінастатину в основній групі знизило рівень кальпаїнів у 1,16 разу відносно контрольної групи на 7 – 8-му добу, показники α1-інгібітора протеаз та α2-макроглобуліну збереглися на вихідному рівні, показник фактора некрозу пухлин-α був у 1,15, а інтерлейкіну-6 — в 1,6 разу нижче, ніж відповідні показники в контрольній групі. В основній групі середній термін раннього закриття опікових ран аутодермотрансплантатами зменшився на 3,36 доби, термін повного остаточного закриття ран — до (22,1 ± 6,92) доби, що було в 1,57 разу менше, ніж у контрольній групі.

Висновки. Визначена оптимальна програма використання інфузійних розчинів для забезпечення раннього хірургічного лікування опіків із дотриманням концепції ROSE та застосуванням препарату інгібітора протеаз. Це дозволило регулювати надмірне системне запалення шляхом запобігання підвищенню рівнів інтерлейкіну-6 і фактора некрозу пухлин-α та покращити збалансованість протеолітичної-антипротеолітичної системи, що у комплексі сприяло оптимізації розвитку ранового процесу, дозволяло раніше виконати першу аутодермопластику та скоротити терміни повного остаточного закриття ранових поверхонь в 1,57 разу.

Ключові слова: опіки; інфузійна ресусцитація; трансфузійна терапія; протеоліз; ендотеліальна дисфункція; запалення; цитокіни; хірургічне лікування опіків.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.61

Особливості стресових реакцій у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією у залежності від виду хірургічного доступу при ендопротезуванні кульшового суглоба

Д. І. Вако1, 2, М. В. Хартанович3

1Національний медичний університет імeні О. О. Богомольця, м. Київ, 

2Інститут серця МОЗ України, м. Київ, 

3RHÖN-KLINIKUM, м. Бад-Нойштадт, Німеччина

Реферат

Мета. Порівняння особливостей стресових реакцій у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією до операції та в ранньому періоді після тотального ендопротезування кульшового суглоба у залежності від виду хірургічного доступу. 

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 90 пацієнтів, яким було виконано тотальне ендопротезування кульшового суглоба з використанням стандартного заднього доступу (1-ша група) і модифікованого заднього доступу (2-га група). Визначали рівні інсуліну, кортизолу, глюкози, інтерлейкіну-6 та фактора некрозу пухлин-α, розраховували індекс HOMA (Homeostasis model assessment) та оцінювали больовий статус і функцію оперованого суглоба. 

Результати. Упродовж дослідження інтенсивність болю залишалася статистично значущо меншою у хворих, яким виконували модифікований задній доступ. Величини індексу HOMA на початку дослідження в обох групах були однаковими. У разі використання модифікованого заднього доступу одразу після операції та на 1-шу добу вони були статистично значущо нижчими, ніж у пацієнтів, у яких використовували стандартний задній доступ, на 7-му добу різнилися майже статистично значущо (p = 0,08), при цьому були нижчими. Схожу динаміку спостерігали й щодо кортизолемії. Концентрація інтерлейкіну-6 та фактора некрозу пухлин-α упродовж перших трьох етапів дослідження відмінностей між групами не мала, на 7-му добу після операції цей показник у хворих, яким виконали модифікований задній доступ, став статистично значущо меншим. Оцінка функції кульшового суглоба упродовж 7 діб після операції була однаковою після виконання обох доступів, але через місяць у хворих, яким виконували модифікований задній доступ, функція суглоба стала статистично значущо кращою. 

Висновки. Модифікований задній доступ має переваги над стандартним при операції тотального ендопротезування кульшового суглоба у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією. 

Ключові слова: стресові реакції; остеоартроз; кардіальна патологія; тотальне ендопротезування кульшового суглоба; хірургічний доступ.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.67

Хірургічне лікування пошкоджень передньої хрестоподібної зв’язки у гострому періоді у військових

О. О. Коструб1, Р. І. Блонський1, О. В. Волос2, 

1Інститут травматології та ортопедії НАМН України, м. Київ,

2Надвірнянська центральна районна лікарня, Івано–Франківська область

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.74

Мініінвазивне лікування бронхоплевральної нориці

А. В. Сидюк, І. В. Бабій, О. М. Санжаров, О. Т. Тесля

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України, м.Київ

 

 

Вплив функціонального стану підшлункової залози на показники тиску у проксимальній частині дванадцятипалої кишки у хворих із хронічним біліарним панкреатитом та з постхолецистектомічним синдромом

О. Ю. Усенко, О. П. Харлановська,  С. П. Кожара  

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Дослідити тиск у проксимальній частині дванадцятипалої кишки після інтрадуоденального введення 0,1 М розчину соляної кислоти і соняшникової олії у хворих із хронічним біліарним панкреатитом та з постхолецистектомічним синдромом залежно від стану процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі.

Матеріали і методи. Обстежено 316 пацієнтів із клінічним діагнозом хронічного біліарного панкреатиту та 53 пацієнти із постхолецистектомічним синдромом. Функцію підшлункової залози оцінювали методом комплексного фракційного гастродуоденального зондування. Для оцінки стану процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі вимірювали тиск в антральному відділі шлунка під час стимульованої панкреатичної секреції методом відкритого катетера. 

Результати. У хворих із хронічним біліарним панкреатитом та з постхолецистектомічним синдромом після інтрадуоденального введення 0,1 М розчину соляної кислоти та соняшникової олії спостерігали 4 діапазони тиску в порожнині дванадцятипалої кишки: 0 – 5, 6 – 13, 14 – 18 та 19 – 42 мм рт. ст. Після інтрадуоденального введення 0,1 М розчину соляної кислоти серед пацієнтів із хронічним біліарним панкреатитом при тиску в антральному відділі шлунка 0 – 5 мм рт. ст. статистично значущо збільшувалась частка пацієнтів із тиском 6 – 13 мм рт. ст. (48,09%) та зменшувалась частка пацієнтів із тиском 19 – 42 мм рт. ст. (19,85%) у порожнині дванадцятипалої кишки порівняно з відповідними показниками при нестабільному тиску в антральному відділі шлунка — 35,59 і 30,51% (p < 0,05) і при тиску в антральному відділі шлунка 6 – 9 мм рт. ст. — 32 і 36% (p < 0,025). Серед хворих із постхолецистектомічним синдромом при тиску в антральному відділі шлунка 0 – 5 мм рт. ст. статистично значущо збільшувалась частка хворих із тиском 6 – 13 мм рт. ст. (52,94%) та зменшувалась частка хворих із тиском 19 – 42 мм рт. ст. (11,76%) порівняно з відповідними показниками при нестабільному тиску в антральному відділі шлунка — 19,35 і 51,61% (p < 0,01). Після інтрадуоденального введення соняшникової олії серед хворих із хронічним біліарним панкреатитом при тиску в антральному відділі шлунка 0 – 5 мм рт. ст. статистично значущо збільшувалась частка хворих із тиском 14 – 18 мм рт. ст. (47,33%) та зменшувалась частка хворих із тиском 19 – 42 мм рт. ст. (40,46%) порівняно з відповідними показниками при нестабільному тиску в антральному відділі шлунка — 32,2 та 64,41% (p < 0,01), 6 – 9 мм рт. ст. — 36 та 64% (p < 0,01) та 10 і вище мм рт. ст. — 17,65 та 82,35% (p < 0,025).

Висновки. Тиск у проксимальній частині дванадцятипалої кишки після введення 0,1 М розчину соляної кислоти та соняшникової олії залежить від стану процесу збудження у підшлунковій залозі: тиск у діапазоні 0 – 5 та 6 – 13 мм рт. ст. після введення 0,1 М розчину соляної кислоти і 6 – 13 та 14 – 18 мм рт. ст. після введення соняшникової олії свідчить про нормальну або знижену збудливість підшлункової залози, тиск у діапазоні 14 – 18 та 19 – 42 мм рт. ст. після введення 0,1 М розчину соляної кислоти і 19 – 42 мм рт. ст. після введення соняшникової олії — про підвищену збудливість підшлункової залози.

Ключові слова: дванадцятипала кишка; тиск; підшлункова залоза; секреція.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.09

Підвищення ефективності хірургічного лікування деструктивних захворювань легень і плеври при наданні спеціалізованої допомоги в сучасних умовах 

І. А. Калабуха, Є. М. Маєтний

Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського НАМН України, м. Київ 

Реферат

Мета. Визначити оптимальні об’єми діагностичних і лікувальних заходів у пацієнтів із деструктивними захворюваннями легень і плеври, оцінити можливості цифрової обробки даних і денситометрії для попередження і лікування ускладнень цих захворювань при наданні спеціалізованої допомоги в сучасних умовах. 

Матеріали і методи. Робота ґрунтується на аналізі результатів лікування 107 хворих із деструктивними процесами в легенях та плеврі (52 військовослужбовців та 55 цивільних осіб), ускладненими емпіємою плеври з бронхоплевральним сполученням. 

Результати. Легенево-плевральні ускладнення розвинулись у 88,4% пацієнтів із неоднорідною структурою паренхіми, визначеною при комп’ютерно-томографічній денситометрії. Фіброзні або емфізематозні зміни паренхіми при цифровій обробці даних та денситометрії визначалися об’єктивно, що стало підставою для об’єктивного визначення персоналізованої лікувальної тактики, моніторингу лікувального процесу та оцінки отриманих результатів. 

Висновки. Лікування пацієнтів із деструктивними захворюваннями легень і плеври доцільно проводити в закладах високоспеціалізованої медичної допомоги, комп’ютерна томографія органів грудної порожнини із застосуванням спеціалізованих додатків та фібробронхоскопія дозволяють індивідуалізувати тактику лікування, а денситометрія та аналіз внутрішньогрудних структурних змін — оцінити ефективність лікування та  етапи перебігу патологічного процесу. 

Ключові слова. туберкульоз; денситометрія; цифрова обробка зображень; хірургічне лікування. 

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.17

Вплив супутньої патології на клінічний перебіг  ішемічної мітральної регургітації та на вибір тактики хірургічної корекції мітрального клапана 

В. С. Мороз, В. В. Лазоришинець

Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України, 

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Встановити особливості клінічного перебігу ішемічної мітральної регургітації в залежності від виконаної хірургічної корекції мітрального клапана.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 140 пацієнтів з ішемічною мітральною регургітацією (99 чоловіків і 41 жінка), яким виконані операції з реваскуляризації міокарда та реконструкції мітрального клапана – його пластика (дослідна група) чи протезування (контрольна група). Середній вік пацієнтів становив (65,9 ± 4,0) року. В анамнезі усі пацієнти мали ішемічну хворобу серця та ішемічну мітральну регургітацію. Проаналізовано дані первинної облікової медичної документації: історій хвороб, первинних медичних карт, фізикального, клініко-лабораторного та інструментального обстежень, а також протоколи оперативних втручань.

Результати. Встановлено особливості клінічного перебігу та розвитку ішемічної мітральної регургітації. Серед скарг пацієнтів з мітральною регургітацією на тлі ішемічної хвороби серця переважали задишка, біль за грудниною та зниження толерантності до фізичного навантаження. При вивченні наявної супутньої патології (артеріальна гіпертензія, інфаркт міокарда та мітральна недостатність) визначено певні відмінності між дослідною і контрольною групами. Частота мітральної недостатності вираженого ступеня була статистично значущо вищою в контрольній групі (р = 0,03; χ2 = 4,69), а частота мітральної недостатності помірного ступеня — в дослідній групі (p = 0,05, χ2 = 3,74). В контрольній групі статистично значущо вищою була частота інфаркту міокарда (p = 0,04, χ2 = 4,09) і частота артеріальної гіпертензії ІІІ ступеня (р = 0,008, χ2 = 6,93), а в дослідній групі статистично значущо вищою була частота артеріальної гіпертензії ІІ ступеня (р = 0,01, χ2 = 6,08). 

Висновки. Супутня патологія впливає на клінічний перебіг ішемічної мітральної регургітації та на вибір тактики корекції хірургічної мітрального клапана. У пацієнтів домінували скарги облігатної групи: задишка при незначному фізичному навантаженні та біль за грудниною і в серці. Контрольна група відрізнялася від дослідної за такими визначеними особливостями клінічного перебігу ішемічної мітральної регургітації: дебют артеріальної гіпертензії на 4,8 року раніше і відповідно тривалість її на 5,7 року довша; статистично значущо вищі показники частоти артеріальної гіпертензії ІІІ ступеня (р = 0,008, χ2 = 6,93), інфаркту міокарда (p = 0,04, χ2 = 4,09) та мітральної недостатності вираженого ступеня (р = 0,03; χ2 = 4,69).

Ключові слова: ішемічна хвороба серця; пластика мітрального клапана; протезування мітрального клапана; ремоделювання лівого шлуночка; інфаркт міокарда; артеріальна гіпертензія. 

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.22

Двонаправлений кавапульмональний анастомоз як етап гемодинамічної корекції синдрому гіпоплазії лівих відділів серця

Г. В. Майстрюк, І. В. Дзюрий, Я. П. Труба, В. В. Лазоришинець

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Ретроспективний аналіз періопераційних характеристик пацієнтів із синдромом гіпоплазії лівих відділів серця, оцінка безпосередніх та віддалених результатів після виконання двонаправленого кавапульмонального анастомоза.

Матеріали і методи. За період з 2010 по 2023 рік у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України виконано двонаправлений кавапульмональний анастомоз у 8 пацієнтів із синдромом гіпоплазії лівих відділів серця: 7 хлопчиків і 1 дівчинки. Медіана віку пацієнтів на момент втручання становила 8 міс. Основними методами дослідження були трансторакальна ехокардіографія та катетеризація порожнин серця.

Результати. В ранньому післяопераційному періоді жоден пацієнт не помер. У 2 пацієнтів до виконання двонаправленого кавапульмонального анастомоза був високий тиск у системі легеневої артерії через наявність гемодинамічно значущих колатеральних судин, які були ендоваскулярно закриті перед втручанням. У всіх пацієнтів було виконано другий етап гемодинамічної корекції у вигляді двонаправленого кавапульмонального анастомоза. Середня тривалість операції становила 480 хв, штучного кровообігу — 117 хв. Медіана транспульмонального градієнта на інтраопераційному етапі – 6 мм рт. ст., у післяопераційному періоді – 7 мм рт. ст. Тиск у системі верхньої порожнистої вени та сатурація крові після виконання другого етапу гемодинамічної корекції становили відповідно 15 мм рт. ст. та 84%. Симпатоміметична підтримка тривала 48 год, загальна тривалість перебування у відділенні реанімації та інтенсивної терапії становила 168 год. Третій етап гемодинамічної корекції виконано 4 пацієнтам.

Висновки.  Двонаправлений кавапульмональний анастомоз у пацієнтів із синдромом гіпоплазії лівих відділів серця забезпечує кращий легеневий кровообіг, чим сприяє підвищенню сатурації крові, усуває об’ємне перенавантаження правого шлуночка, зменшуючи венозне повернення до нього, відтерміновує розвиток серцевої недостатності. Важливе своєчасне виконання кожного етапу гемодинамічної корекції, це позначається на ранніх і віддалених результатах, тяжкості стану передопераційної та післяопераційної гемодинаміки, показниках міжетапної виживаності та післяопераційних ускладнень.

Ключові слова: вроджені вади серця; синдром гіпоплазії лівих відділів серця; двонаправлений кавапульмональний анастомоз; операція Норвуда; єдиний шлуночок серця по правому типу.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.27

Бактеріальні агенти як етіологічні чинники інфекційного ендокардиту

С. Е. Солтані, О. А. Крикунов

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Проаналізувати бактеріальні агенти як етіологічні чинники інфекційного ендокардиту у пацієнтів з ураженням мітрального клапана.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 287 пацієнтів, яким виконані операції на мітральному клапані, 205 чоловіків і 82 жінки. Середній вік пацієнтів цієї вибірки становив (50,1 ± 2,9) року, у них в анамнезі був інфекційний ендокардит з ураженням мітрального клапана. Всім пацієнтам проведено хірургічне лікування – пластика (дослідна група)/протезування (контрольна група) мітрального клапана. Проаналізовано дані первинної облікової медичної документації (історій хвороб, первинних медичних карт), результати гістологічного і бактеріологічного досліджень та інструментального обстеження.

Результати. У 49,1% пацієнтів етіологічними чинниками інфекційного ендокардиту були бронхолегеневі (16,4%), урологічні (12,2%), загальнохірургічні (6,6%) захворювання, у 20,6% – внутрішньолікарняна інфекція. У 30,3% пацієнтів причину інфекційного ендокардиту не ідентифіковано. Встановлено найпоширенішу мікрофлору: Staphylococcus spp. (19,2%); Enterococcus spp. (15,0%); Streptococcus spp. (3,5%). При деталізації ідентифікації збудника під час гістологічного дослідження інтраопераційного матеріалу з’ясовані найпоширеніші бактеріальні агенти як етіологічні чинники інфекційного ендокардиту. Enterococcus, Staphylococcus та Staphylococcus epidermidis. Найпоширеніша мікрофлора у дослідній групі: Enterococcus – 15,4%, Staphylococcus – 9,5%, Staphylococcus epidermidis – 9,5% та Staphylococcus aureus – 7,4%, в контрольній групі: Enterococcus – 23,2%, Staphylococcus – 10,6%, Staphylococcus epidermidis – 6,7% та Streptococcus – 4,7% (р ≥ 0,05). При гістологічному дослідженні вегетацій мітрального клапана встановлені найпоширеніші бактеріальні агенти: Staphylococcus aureus (3,6%), Staphylococcus epidermidis (5,1%) та Enterococcus faecalis (10,7%). У результаті гістологічного дослідження мітрального клапана з’ясовані відмінності у факторах схильності до розвитку інфекційного ендокардиту. 

Висновки. Визначено, що у пацієнтів, яким виконана пластика мітрального клапана, не було грибкової мікрофлори та мікс-форм мікроорганізмів, а у пацієнтів, яким виконане протезування МК, вони зустрічалися поодиноко. Встановлено, що бактеріальна мікрофлора в дослідній і контрольній групах мала відмінності. З’ясовано, що первинний інфекційний ендокардит мітрального клапана статистично значущо частіше зустрічався в дослідній групі – 56,2%, ніж у контрольній групі – 38,7% (p = 0,004, χ2 = 8,15). 

Ключові слова: гістологія; бактеріологічне дослідження; мікрофлора; фактори схильності до розвитку інфекційного ендокардиту.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.33

Особливості хірургічного лікування дефектів м’яких тканин скальпа при бойовій травмі 

О. А. Гиндич, Є. В. Симулик

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Покращити результати хірургічного лікування дефектів м’яких тканин скальпа при бойовій травмі.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 9 пацієнтів із дефектами м’яких тканин скальпа середніх розмірів, які перебували на лікуванні у відділенні пластичної, реконструктивної та відновлювальної хірургії  Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова у 2022 — 2024 роках.

Результати. Використання ротаційних рандомізованих місцевих клаптів для закриття дефектів м’яких тканин скальпа дозволило знизити частоту післяопераційних ускладнень, покращити естетичний результат лікування та скоротити період реабілітації пацієнтів. 

Висновки. Для закриття повношарових дефектів м’яких тканин скальпа середніх розмірів оптимальне використання ротаційних рандомізованих місцевих клаптів.

Ключові слова: дефект скальпа; бойова травма; ротаційні рандомізовані місцеві клапті.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.38

Септичний шок: лікування та сучасне трактування питання 

С. Д. Шаповал

Запорізький державний медико-фармацевтичний університет

Реферат

Мета. Проаналізувати результати лікування хворих із септичним шоком, що здійснювалося згідно з рішеннями Погоджувальної міжнародної конференції та протоколами настанови «Сепсис-3».

Матеріали і методи. Під нашим спостереженням перебували 283 хворих із сепсисом, які лікувалися в гнійно-септичному центрі Запорізької міської лікарні № 3 впродовж 1991 – 2024 рр. Досліджувані хворі були розподілені на такі групи: 1-ша – 193 (68,2%) хворих із сепсисом, яких лікували згідно з рішеннями Погоджувальної міжнародної конференції щодо питань сепсису і септичного шоку (2012, 2004), у 1991 – 2015 роках, та 2-га – 90 (31,8%) хворих, яких лікували за протоколами настанови «Сепсис-3», прийнятої у 2016 році, у 2016 – 2024 роках. У 1-й групі було 118 (61,1%) хворих із сепсисом і 75 (38,9%) – із септичним шоком, у 2-й групі – 56 (62,2%) хворих із сепсисом і 34 (37,8%) – із септичним шоком. Тобто разом в обох групах було 109 пацієнтів із септичним шоком.

Результати. Із 75 пацієнтів із септичним шоком 1-ї групи померло 56, летальність становила 74,7%. Із 34 хворих із септичним шоком 2-ї групи померло 23, летальність становила 67,6%. У 1-й групі 17 (30,4%) пацієнтів померли неоперованими в перші години чи добу септичного шоку, тоді як у 2-й групі таких пацієнтів було лише 4 (17,4 %). Показник летальності хворих із септичним шоком, що були неоперовані, у 2-й групі був меншим на 13,0% (х2=5,63; р<0,0177). Також середній термін перебування хворих із септичним шоком 2-ї групи у стаціонарі був меншим на (4,7 ± 0,24) доби (t=4,36; р<0,001).

Висновки. Інтенсивну терапію при септичному шоку потрібно продовжувати, поки гемодинамічні показники продовжують поліпшуватися, а первинну інфузійну терапію слід обмежувати та керуватися оцінкою реагування організму на введення розчинів. Норадреналін збільшує переднавантаження, системний судинний опір та серцевий викид, тому його застосування у пацієнтів із персистуючою гіпотензією потрібно на ранніх стадіях септичного шоку. У хворих з адекватним контролем джерела інфекції слід використовувати більш коротку, а не більш тривалу антибактеріальну терапію. Оптимальний режим проведення антибактеріальної терапії – використання карбапенемів у максимальному дозуванні у сполученні з лінезолідом.

Ключові слова: септичний шок; інфузійна терапія; інотропи; антибактеріальна терапія; довгострокові результати.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.47

Застосування тактики хірургічного контролю ушкоджень у лікуванні тяжкопоранених із бойовою травмою живота в умовах сучасної війни

Е. М. Хорошун1,2, І. А. Лурін3,4, С. А. Шипілов1,2, В. В. Макаров1,2, С. І. Панасенко1,5, В. В. Негодуйко1,2, Ю. В. Бунін1, В. О. Бородай1, В. В. Купріянчук1, Р. В. Салютін6

1Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, м. Харків,

2Харківська національний медичний університет,

3Національна академія медичних наук України, м. Київ,

4Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами, м. Київ,

5Полтавський державний медичний університет,

6Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Аналіз результатів упровадження тактики хірургічного контролю ушкоджень в лікуванні тяжкопоранених із бойовою травмою живота в умовах інтенсивного військового конфлікту в розрізі зменшення частоти ускладнень та летальності.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 259 тяжкопоранених із бойовою травмою живота, щодо яких було застосовано тактику хірургічного контролю ушкоджень. Всі поранені – чоловіки, їх середній вік становив (32 ± 3,2) року. Всім пораненим визначали загальноклінічні показники, маркери сепсису та коагулограму, електролітний та лужно-основний склад крові. Проводили ультразвукове дослідження органів грудної та черевної порожнин за FAST-протоколом, за показаннями – мультиспіральну комп’ютерну томографію та рентгенографічне дослідження голови, органів грудної та черевної порожнин, таза, електрокардіо- та тромбоеластографію. Критерії, за якими визначалися щодо застосування тактики хірургічного контролю ушкоджень: рівень свідомості (оглушення, сопор, кома), температура тіла менше 35 °С, шоковий індекс Альговера більше 1,0, сатурація крові менше 85%, позитивне ультразвукове дослідження живота за FAST-протоколом. Відповідно до тактики хірургічного контролю ушкоджень обсяг «скороченої» лапаротомії (перший етап) у тяжкопоранених із бойовою травмою живота включав зупинку кровотечі, контроль кишкової контамінації та тимчасове закриття рани, другий етап передбачав гемостатичну ресусцитацію, корекцію ацидозу, переохолодження та коагулопатії, третій етап – підготовку до остаточної реконструктивної операції. 

Результати. Серед 259 тяжкопоранених із бойовою травмою живота 26 (10,0%) доставлені у критичному стані клінічної смерті, їм в умовах протишокової палати приймального відділення як перший етап лікування виконано лівобічну реанімаційну торакотомію з тимчасовим перетисканням низхідної частини аорти та прямим масажем серця. У 12 (46,2%) пацієнтів після ефективної реанімації з відновленням серцевої діяльності виконана серединна лапаротомія із ресусцитативним політампонуванням живота. Середній термін евакуації постраждалого з моменту поранення становив (32 ± 4) хв. В умовах діагностичного відділення поранених обстежували та направляли в операційне відділення. Середній термін від доставки на етап надання допомоги до оперативного втручання становив (25 ± 5) хв. У 92% пацієнтів для абдомінального доступу використана тотальна серединна лапаротомія, що дозволяло швидко оглянути всі відділи черевної порожнини та малого таза. Використання сучасних коагуляторів у режимі «різання» та спрей – коагуляції забезпечувало одночасно безкровний та швидкий операційний доступ без втрати часу на подальшу зупинку кровотечі з операційної рани.  Всього діагностовано 691 ушкодження органів живота у досліджуваних пацієнтів. Перший етап тактики хірургічного контролю ушкоджень завершували тимчасовим закриттям абдомінального доступу, він займав (85 ± 2,2) хв. Досягнення достатніх показників фізіологічного стану дозволяло інтервал між першим та другим етапами мінімізувати до 24 — 36 год. Третій етап у середньому тривав (92 ± 3,2) хв. У 16,3% тяжкопоранених із бойовою травмою живота розвинулись ускладнення. Післяопераційна летальність становила 10,4%. 

Висновки. Застосування тактики хірургічного контролю ушкоджень у тяжкопоранених із бойовою травмою живота на рівнях медичного забезпечення, що максимально наближені до вогнища санітарних втрат, за умови дотримання чітко визначених показань до етапного лікування та його обсягу дозволяє зменшити частоту післяопераційних ускладнень до 16,3% та летальність до 10,4% (щодо цієї категорії поранених у літературі повідомляється про середні показники летальності 31% та частоти ускладнень 39 — 43%).

Ключові слова: бойова травма живота; тактика хірургічного контролю ушкоджень.

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.54

Експериментальне обґрунтування доцільності застосування гіперосмолярних колоїдних розчинів з метою корекції дисфункції нирок за умов термічного ураження шкіри 

О. І. Тірон1, І. П. Хоменко2, 3, І. А. Лурін2, С. В. Тертишний1, 4, Г. Ф. Степанов1, Р. С. Вастьянов1

1Одеський національний медичний університет,

2Національна академія медичних наук України, м. Київ,

3Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами, м. Київ,

4Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, м. Одеса

Реферат

Мета. Вивчення ефективності впливу гіперосмолярних колоїдних розчинів лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5% на зміни функціональної активності нирок у динаміці термічного ушкодження шкіри.

Матеріали і методи. Дослідження проведено за умов хронічного експерименту на моделі опікового ураження шкіри. Через 1, 3, 7, 14, 21 і 30 діб після термічного опіку шкіри в гомогенатах нирок визначали концентрацію проміжних продуктів ліпопероксидації та активність антиоксидантних ферментів. Функціональну активність нирок визначали на моделі індукованого водного діурезу. 

Результати. Продемонстровано виражені порушення фільтраційної, екскреторної та дезінтоксикаційної функцій нирок протягом 30 діб післяопікового періоду, а також прискорення процесів ліпопероксидації та пригнічення активності антиоксидантного захисту. Фізіологічний розчин не мав термозахисного ефекту за умов моделі опіку шкіри. Застосування гіперосмолярних колоїдних розчинів лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5% ефективно запобігало вільнорадикальному механізму ураження нефроцитів та активації ферментативної ланки антиоксидантного захисту. Оптимум захисної активності застосованих гіперосмолярних колоїдних розчинів лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5% припадав на 7 – 14-ту доби досліду і тривав до його закінчення. 

Висновки. Схема фармакологічної корекції термічного ураження щитоподібної залози з уведенням гіперосмолярних колоїдних розчинів із багатоіонним складом лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5% патогенетично обгрунтована, здатна не лише відновити функціональну активність нефроцитів, а й запобігти їх ураженню в динаміці післяопікового процесу.

Ключові слова: опік шкіри; щитоподібна залоза; нирки; антиоксидантний захист, індукований водний діурез; патологічна дизрегуляція органів та систем; гіперосмолярні колоїдні розчини лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5%; патогенетично обґрунтована фармакологічна корекція. 

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.62

Міграція сторонніх тіл по травному каналу після вогнепального осколкового сліпого поранення обличчя з частковим руйнуванням мостоподібного протеза верхньої щелепи 

І. А. Лурін1, 2, Е. М. Хорошун3, 4, В. В. Негодуйко3, 4, В. В. Макаров3, 4, І. В. Вєрьовкін 5, Р. В. Салютін6 

1Національна академія медичних наук України, м. Київ,

2Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами, м. Київ,

3Харківський національний медичний університет,

4Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, м. Харків,

5Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», м. Київ,

6Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.65

Каніковський Олег Євгенійович

(до 60-річчя від дня народження)

 

Лапароскопічне шунтування шлунка з одним анастомозом: порівняльний аналіз метаболічного та баріатричного ефекту

О. Ю. Усенко, О. С. Тивончук, Р. I. Виноградов

Національний науковий центр хіругії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ 

Реферат

Мета. Порівняти результати впливу операцій довгопетлевого, дистального та міні-шунтування шлунка з одним анастомозом на втрату надлишкової маси тіла, показники білкового, ліпідного, вуглеводного обміну, корекцію метаболічного синдрому та розвиток дефіцитних станів через 36 міс.

Матеріали і методи. Пацієнтів із морбідним ожирінням було розподілено на 3 групи: 1-ша – 25 пацієнтів, яким було виконано довгопетлеве шунтування шлунка з довжиною біліопанкреатичної петлі 200 см; 2-га – 25 пацієнтів, яким було виконано міні–шунтування шлунка з довжиною біліопанкреатичної петлі 200 см із лапароскопічного доступу; 3-тя – 25 пацієнтів, яким було виконано дистальне шунтування шлунка з довжиною загальної петлі 250 см. 

Результати. Через 36 міс після операції втрата надлишкової маси тіла становила (69 ± 1,1)% у 1-й, (70,1 ± 1,3)% – у 2-й та (72 ± 0,9)% – у 3-й групі; ремісію дисліпідемії спостерігали у 4 (80%) із 5 хворих 1-ї групи, у 11 (84,6%) із 13 хворих 2-ї групи та у 7 (100%) із 7 хворих 3-ї групи; ремісію цукрового діабету ІІ типу – відповідно у 3 (75%) із 4, у 5 (83,3%) із 6 та у 6 (100%) із 6 пацієнтів, повну ремісію артеріальної гіпертензії – відповідно у 6 (46,2%) із 13, у 7 (50%) із 14 та у 9 (60%) із 15 пацієнтів. 

Висновки. Лапароскопічне довгопетлеве шунтування шлунка з одним анастомозом ефективне та безпечне, після нього не виникають тяжкі дефіцитні стани, його можна використовувати як первинну баріатричну операцію.

Ключові слова: шунтування шлунка з одним анастомозом; морбідне ожиріння; загальна петля; біліопанкреатична петля; дефіцитні стани; пізні післяопераційні ускладнення.

 

Обстеження пацієнтів із цукровим діабетом та захворюванням периферичних артерій за адаптованими критеріями ішемії класифікації WIfI

І. Л. Савон, Т. І. Лазунько, О. О. Максимова

Запорізький державний медико-фармацевтичний університет

Реферат

Мета. Поєднання визначення показників класу ішемії за класифікацією WIfI та одночасного виконання ультразвукового дуплексного сканування артерій обох нижніх кінцівок при первинному обстеженні пацієнтів із цукровим діабетом та захворюванням периферичних артерій для прогнозування загоєння, визначення ризику ампутації та необхідності реваскуляризації. 

Матеріали і методи. Проведено лікування 74 пацієнтів із цукровим діабетом та захворюванням периферичних артерій, які мали ознаки інфекції, виразки або деструкції глибоких тканин стопи. Пацієнти були розподілені на дві групи: основну — 43 пацієнти (клас ішемії визначали за класифікацією WIfI з одночасним виконанням ультразвукового дуплексного сканування артерій нижніх кінцівок з оцінкою ураження за ультразвуковими критеріями) і контрольну — 31 пацієнт (клас ішемії за класифікацією WIfI визначали лише за допомогою портативного доплера). Пацієнтам обох груп проводили комплексне лікування.

Результати. При спостереженні впродовж 1 року частота повторної госпіталізації пацієнтів, пов’язаної з погіршенням стану через ішемію кінцівки, в основній групі була статистично значущо (р=0,03) менша, ніж у контрольній групі.

Висновки. Інтеграція ультразвукового дуплексного сканування на первинному етапі діагностики дозволяє точніше визначити ступінь ішемії та вчасно спрямувати пацієнта на судинну корекцію.

Ключові слова: цукровий діабет; захворювання периферичних артерій; ультразвукове дуплексне сканування; класифікація WIfI.

 

Удосконалення методик лапароскопічних втручань на жовчних протоках при холедохолітіазі

В. В. Грубнік, В. В. Ільяшенко, К. В. Загребельна-Караяні, Р. С. Парфентьєв

Одеський національний медичний університет

Реферат

Мета. Удосконалення методики лапароскопічної холедохолітотомії для покращення результатів лікування холедохолітіазу.

Матеріали і методи. Дослідження охоплює період з 2012 по 2022 рік, протягом якого було проведено лікування 144 пацієнтів із холедохолітіазом. У 120 хворих вдалося успішно виконати оперативне втручання повністю лапароскопічним доступом: у 48 хворих (1-ша група), у яких виконували дренування спільної жовчної протоки Т-подібним дренажем; у 34 хворих (2-га група), у яких втручання на спільній жовчній протоці було завершено первинним швом протоки; у 38 хворих (3-тя група) був антеградно встановлений біліарний стент із подальшим зашиванням холедохотомічного отвору наглухо. 

Результати. У 1-й групі у 5 (10,4%) хворих виникли серйозні ускладнення, що потребували повторних оперативних втручань: дислокація Т-подібного дренажу у 1 (2,1%) хворого, розвиток жовчного перитоніту у 4 (8,3%) хворих. У лікуванні хворих 2-ї групи відзначено ряд переваг порівняно з лікуванням хворих, у яких встановлювали Т-подібні дренажі. Більшість хворих із первинним швом спільної жовчної протоки виписували на 3-тю добу після операції, і вони поверталися до активної трудової діяльності через 2 — 3 тижні. Водночас у 3 (8,8%) пацієнтів цієї групи виникли ускладнення, що потребували повторних оперативних втручань: у 1 хворої із множинним холедохолітіазом витікання жовчі в черевну порожнину було спричинено залишковим каменем, у 2 хворих – папілітом і частковим запальним стенозом великого сосочка дванадцятипалої кишки. Їм було виконано ендоскопічну папілотомію. Із 38 пацієнтів 3-ї групи у 32 біліарні стенти самостійно мігрували до кишечника. Ніяких скарг ці хворі у віддалені терміни не мали. У 6 пацієнтів стенти залишалися у протоках протягом 30 діб після операції. У 5 з них виконана ендоскопічна дозована папілотомія голчастим папілотомом, після чого стенти легко вилучалися з проток. У 1 пацієнта разом зі стентом із спільної жовчної протоки випав камінь діаметром до 6 мм. У жодного пацієнта не було ознак панкреатиту або підвищення рівня амілази крові. 

Висновки. Лапароскопічні втручання на спільній жовчній протоці дозволяють успішно видаляти великі та численні конкременти за один етап. Первинний шов спільної жовчної протоки має суттєві переваги над встановленням Т-подібних дренажів, дозволяє скоротити терміни лікування. При множинному холедохолітіазі та підозрі на стеноз великого сосочка дванадцятипалої кишки доцільно первинний шов спільної жовчної протоки комбінувати з антеградним стентуванням жовчних проток.

Ключові слова: холедохолітіаз; лапароскопічні втручання; жовчні протоки; біліарне стентування.

 

Нова методика анальної манометрії для оцінки функціонального стану сфінктерного апарату прямої кишки

В. В. Балицький

Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,

Хмельницька обласна лікарня

Реферат

Мета. Розробка нового сучасного прецензійного тензометричного сфінктерометра для оцінки функціонального стану сфінктерного апарату прямої кишки в нормі з підвищенням точності результатів реєстрації створюваних у ньому абсолютних величин тиску.

Матеріали і методи. Проаналізовані результати анальної манометрії (сфінктерометрії) 90 пацієнтів (45 чоловіків і 45 жінок) у віці від 18 до 72 років без аноректальної патології та проявів анальної інконтиненції для встановлення нормальних показників стану сфінктерного апарату прямої кишки з використанням новоствореного сучасного прецензійного тензометричного сфінктерометра.

Результати. Проведене сфінктерометричне дослідження дозволило встановити такі показники функціонального стану сфінктерного апарату прямої кишки в нормі для чоловіків: тонус сфінктера (26,7 ± 2,2) мм рт. ст., максимальне скорочення (35,6 ± 5,1) мм рт. ст., градієнт вольового скорочення (9 ± 4,9) мм рт. ст., кашльова проба (36,5 ± 4,9) мм рт. ст., проба з натужуванням (38,2 ± 3,5) мм рт. ст.; для жінок: тонус сфінктера (23,3 ± 2,5) мм рт. ст., максимальне скорочення (31,3 ± 4,3) мм рт. ст., градієнт вольового скорочення (8,0 ± 3,6) мм рт. ст., кашльова проба (31,6 ± 3,0) мм рт. ст., проба з натужуванням (32,4 ± 3,0) мм рт. ст.

Висновки. Запропонована методика анальної манометрії дозволяє детально дослідити й об’єктивно оцінити функціональний стан сфінктерного апарату прямої кишки в нормі у чоловіків і жінок за такими показниками, як тонус і максимальне скорочення сфінктера, градієнт вольового скорочення, а також виконати проби кашльову та з натужуванням.

Ключові слова: анальна манометрія; сфінктерометр; сфінктерний апарат прямої кишки. 

 

Вибіркове неоперативне лікування вогнепальних проникаючих поранень живота

Е. М. Хорошун1, 2, І. А. Лурін3, В. В. Макаров1, 2, С. І. Панасенко1, 4, В. В. Негодуйко1, 2, С. А. Шипілов1, 2, Ю. В. Бунін1, Р. В. Салютін5

1Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, м. Харків,

2Харківський національний медичний університет,

3Національна академія медичних наук України, м. Київ,

4Полтавський державний медичний університет,

5Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Проаналізувати власний досвід і визначити доцільність та тактику вибіркового неоперативного лікування вогнепальних проникаючих поранень живота. 

Матеріали і методи. У дослідження залучено 74 військовослужбовці (усі – чоловіки) із вогнепальними осколковими проникаючими пораненнями живота, яких було розподілено на дві групи: основну –  26 (35,2% ± 0,2%) поранених, які отримали неоперативне лікування, і контрольну – 48 (64,8% ± 0,3%) поранених, які отримали оперативне лікування в обсязі діагностичної лапаротомії або лапароскопії. Неоперативне лікування включало в себе знеболювання, антибіотикопрофілактику, введення протиправцевого анатоксину та перев’язки.

Результати. Загалом вибіркове неоперативне лікування вогнепальних проникаючих поранень живота застосували у 1% поранених. Ізольовані поранення живота були у 32 (43,2% ± 0,2%), торакоабдомінальні – у 42 (56,8% ± 0,3%) пацієнтів. За кількістю сторонніх тіл поранення були поодинокі – у 66 (89,2% ± 0,3%) та множинні (печінки та заочеревинного простору) – у 8 (10,8% ± 0,1%) пацієнтів. В основній групі оперативних втручань та ускладнень не було, у контрольній групі виконано 8 (16,7% ± 0,1%) діагностичних лапаротомій та 40 (83,3% ± 0,3%) діагностичних лапароскопій, ускладнень було 2 (4,2% ± 0,1%) — серома та пневмонія. Середній термін лікування становив (5 ± 0,3) доби — в основній групі та (8 ± 0,4) доби – у контрольній групі.

Висновки. Вибіркове неоперативне лікування вогнепальних проникаючих поранень живота показано у гемодинамічно стабільних пацієнтів без зниженого рівня свідомості та ознак перитоніту і внутрішньочеревної кровотечі, абдомінального больового синдрому з терміном спостереження 24 — 48 год. Тактика вибіркового неоперативного лікування вогнепальних проникаючих поранень живота доцільна переважно при ушкодженнях паренхіматозних органів. Ця тактика може застосовуватися за наявності обладнання експертного класу, досвідчених спеціалістів в умовах ІІІ рівня надання медичної допомоги та взаємодії між ІІ та ІІІ рівнями надання медичної допомоги.

Ключові слова: вогнепальні поранення живота; проникаюче поранення; вибіркове неоперативне лікування.

 

Аналіз ефективності застосування методу первинної профілактики кровотечі в лікуванні портальної гіпертензії у дітей

О. С. Годік

Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ,

Національна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит», м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити роль первинної профілактики варикозної кровотечі у дітей із допечінковою отструкцією ворітної печінкової вени.

Матеріали і методи. В одноцентровому проспективному когортному клінічному дослідженні взяли участь 120 пацієнтів із позапечінковою обструкцією ворітної печінкової вени, яким проведено первинну або вторинну профілактику варикозної кровотечі у 2016 – 2021 роках. Були зібрані та оцінені лабораторні, ультразвукові й ендоскопічні дані до та після профілактичного лікування.

Результати. Епізоди варикозної кровотечі спостерігали у 3 (5,78%) пацієнтів, які отримали первинну профілактику, а повторна кровотеча виникла у 19 (27,94%) пацієнтів, які отримали вторинну профілактику (р=0,013). Із 53 (44,17%) пацієнтів, яким проведено ендоскопічне лікування, варикозна кровотеча виникла у 3 (5,66%), у 19 (28,36%) із 67 (55,83%) пацієнтів, яким виконали операцію, виникла повторна кровотеча (p=0,001). У 83 (69,17%) пацієнтів досягнуто ерадикації варикозу стравоходу: у 44 (53,01%) пацієнтів, які отримали первинну профілактику, та у 39 (46,99%) пацієнтів, які отримали вторинну профілактику. Епізоди кровотечі виникали рідше після досягнення ерадикації (p<0,001). Після первинної профілактики частіше спостерігали зникнення варикозу, ніж після вторинної профілактики (р=0,003). Показники частоти рецидиву варикозу після досягнення ерадикації не відрізнялися у групах (p=0,51).

Висновки. Первинна профілактика може знизити високий ризик кровотечі при допечінковій обструкції ворітної печінкової вени. Профілактичне ендоскопічне лігування важливе у лікуванні портальної гіпертензії у дітей, що разом із портосистемним шунтуванням може потенційно покращити результати профілактичного лікування.

Ключові слова: діти; портальна гіпертензія; печінка; гепатоцити; кровотеча; шунтування.

 

Особливості системи нейтрофільних гранулоцитів крові пацієнтів із поширеними дефектами скальпа

О. А. Гиндич, К. П. Тумасова

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Виявлення динаміки змін у структурі системи нейтрофільних гранулоцитів крові пацієнтів із поширеними дефектами скальпа до та після їх хірургічного закриття.

Матеріали і методи. За допомогою мікроскопічного дослідження препаратів крові проведено комп’ютерний морфометричний аналіз кількісних та якісних характеристик нейтрофільних гранулоцитів крові пацієнтів із поширеними дефектами скальпа, які перебували на лікуванні у відділенні мікросудинної пластичної та відновлювальної хірургії Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова з 2017 по 2023 р. До основної групи включали 15 хворих із поширеними дефектами м’яких тканин скальпа у І — ІІ стадії ранового процессу (10) та артеріовенозними ангіодисплазіями у ІІІ стадії за Schobinger (5). Контрольну групу склали 15 добровольців без патології. Вивчали особливості структури (оптична щільність цитоплазми в ум. од., яка свідчить про наявність бактерицидного потенціалу, та площа клітин у мкм², яка свідчить про рівень активації) нейтрофільних гранулоцитів периферичної крові до та після хірургічного закриття дефекту.

Результати. До оперативного втручання виявлено виражений поліморфізм, що означав функціональну неспроможність системи нейтрофільних гранулоцитів. Після оперативного втручання та загоєння дефекту у хворих надмірна поліморфність системи нейтрофільних гранулоцитів не виявлена. 

Висновки. Оцінка ступеня вираженості клітинного поліморфізму нейтрофільних гранулоцитів обумовлює діагностичну ефективність дослідження та дає можливість виявляти і прогнозувати розвиток локального запального процесу та інфекційних ускладнень у пацієнтів із дефектами скальпа.

Ключові слова: нейтрофільні гранулоцити; дефект скальпа; клітинний поліморфізм.

 

Визначення оптимальної концентрації озонвмісної суміші для безпечного застосування у клінічних умовах

М. В. Костилєв1, Г. В. Терехов1, І. М. Савицька1, Є. В. Симулик1,

О. Ю. Фурманов1, Н. Ю Григор’єва2

1Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ,

2Науково–методичний центр «Медичні інноваційні технології», м. Київ

Реферат

Мета. Вивчення впливу озону під час проведення гіпербаричної оксигенації озонвмісною сумішшю на органи дихання та органи стресової відповіді піддослідних тварин, підбір оптимальних параметрів генерації та подачі озону апаратом ПОС–1 для виконання цієї процедури в умовах замкнутого простору без шкоди здоров’ю пацієнта та медичного персоналу.

Матеріали і методи. Експериментальні дослідження виконано на 20 білих лабораторних щурах, розподілених на дві групи. У 1–й групі 10 тварин дихали озонвмісною сумішшю 7 днів, кожний сеанс тривав 15 хв. У 2–й групі так само 10 тварин дихали пароводяною озонвмісною сумішшю також 7 днів, кожний сеанс тривав також 15 хв. Всі тварини перебували в напівгерметичному боксі об’ємом 0,042 м3 з подачею озону 500 мг/год, що перевищує гранично допустиму концентрацію (0,16 мг/м3) у 2 рази. Тиск газової суміші у боксі з тваринами дорівнював атмосферному.Тварин виводили з експерименту на 3–тю, 7–му та 14–ту доби введенням надлишкової дози 5,0% розчину тіопенталу натрію. Виконували автопсію та брали для гістологічних досліджень трахею, легені, печінку, нирки, селезінку, серце, шлунок, підшлункову та надниркову залози. Концентрацію озону у приміщенні під час проведення експерименту вимірювали за допомогою вимірювача концентрації озону SAMI 100S. 

Результати. Вплив озонвмісної суміші не викликав патологічних змін органів та систем організму експериментальних тварин, а також значної стресової реакції, що доводить безпеку застосування методики в умовах замкнутого простору. Запропонований у попередніх дослідженнях метод лікування інфекційних та гнійних ускладнень не шкодить здоров’ю пацієнта та медичного персоналу та може бути рекомендований для використання у клінічній практиці без додаткових заходів з утилізації озону, який продукується апаратом ПОС–1.

Висновки. Запропоновані оптимальні параметри продукції та подачі озону у складі озонвмісної суміші для проведення гіпербаричної оксигенації в умовах замкнутого простору без шкоди здоров’ю пацієнта та медичного персоналу. Пароводяна суміш, що містить озон, може бути рекомендована для використання у клінічній практиці в умовах масивного інфікування тканин як фактор зовнішнього фізичного впливу, який має виражені бактерицидні та бактеріостатичні властивості. Концентрація залишкового озону у приміщенні після проведення терапевтичної процедури не перевищує допустимий рівень та не шкодить здоров’ю пацієнта та медичного персоналу.

Ключові слова: гіпербарична оксигенація; озон; озонвмісна суміш; пароводяна озонвмісна суміш; плавальний тест.

 

Моніторинг черезшкірної радіочастотної абляції печінкових метастазів колоректального раку із застосуванням ультразвукової еластографії 

Н. М. Костилєва

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

Особливості перебігу проникаючих торакальних поранень із наявністю внутрішньогрудних сторонніх тіл

І. Д. Дужий1, С. О. Голубничий2, Р. З. Еластал1, В. В. Бряник1, О. П. Юрченко1, П. І. Проскурня1

1Сумський державний університет, 

2Сумська обласна клінічна лікарня

 

Полянський Ігор Юлійович (до 70-річчя від дня народження)