DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.03
Використання сальникового клаптя у профілактиці запалення після панкреатодуоденектомії
О. Ю. Усенко, О. М. Симонов
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Визначити вплив покриття панкреатоєюноанастомоза сальниковим клаптем на інтенсивність запальної реакції після панкреатодуоденектомії.
Матеріали і методи. Проведено проспективне дослідження за участю 60 пацієнтів, яким виконано панкреатодуоденектомію. В основній групі використовували сальникове покриття панкреатоєюноанастомоза, у контрольній – стандартну техніку. Визначали рівні C–реактивного білка, інтерлейкіну–6, прокальцитоніну і лейкоцитів до операції та на 1–шу, 3–тю і 7–му добу після втручання. Для статистичного опрацювання даних застосовано U–критерій Манна – Вітні, тест Фрідмана, регресійний аналіз, коефіцієнт Коена та аналіз чутливості.
Результати. У пацієнтів основної групи відзначено статистично значущо (p<0,001) нижчі рівні запальних маркерів на всіх етапах дослідження з особливо вираженою різницею на 7–му добу (коефіцієнт Коена d для C–реактивного білка –1,15, інтерлейкіну–6 –1,43, лейкоцитів –1,94). Регресійний аналіз підтвердив незалежний протизапальний ефект сальникового покриття панкреатоєюноанастомоза.
Висновки. Застосування сальникового покриття анастомоза статистично значущо знижує вираженість запальної
відповіді після панкреатодуоденектомії та може бути рекомендоване як ефективний компонент профілактики післяопераційних ускладнень.
Ключові слова: панкреатодуоденектомія; сальникове покриття анастомоза; запалення; інтерлейкін–6; C–реактивний білок; лейкоцити; післяопераційні ускладнення; панкреатоєюноанастомоз
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.11
Порівняльний аналіз ефективності ручного та механічного способів формування дуоденоентероанастомоза при панкреатодуоденектомії зі збереженням воротаря
С. О. Мотельчук, О. І. Литвин
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Порівняти клінічні результати формування дуоденоентероанастомоза вручну та з використанням механічного зшивача при панкреатодуоденектомії зі збереженням воротаря.
Матеріали і методи. До дослідження залучено 79 пацієнтів, яким була виконана панкреатодуоденектомія зі збереженням воротаря у період із березня 2021 по лютий 2024 року. Залежно від способу формування анастомоза до-
сліджувані пацієнти були розподілені на дві групи: 1–шу – 50 пацієнтів, у яких дуоденоентероанастомоз сформували вручну, і 2–гу – 29 пацієнтів, у яких дуоденоентероанастомоз сформували за допомогою механічного зшивача.
Результати. У разі формування механічного дуоденоентероанастомоза тривалість оперативного втручання становила в середньому 362 хв і була коротшою, ніж у разі формування дуоденоентероанастомоза вручну – 403 хв, різниця статистично значуща (p = 0,004). Також у 2–й групі були значно меншими, ніж у 1–й групі, тривалість застосування назогастрального зонда – 2 і 7 діб відповідно (p = 0,0001) та термін до початку ентерального харчування – 3 і
7 діб відповідно (p = 0,0001).
Висновки. Механічний спосіб формування дуоденоентероанастомоза безпечний та технічно доцільний, дозволяє статистично значущо скоротити тривалість операції порівняно із стандартною ручною технікою, не характеризується підвищенням ризику ускладнень. Зафіксовано статистично значущу відмінність між досліджуваними групами зачастотою затримки спорожнення шлунка, виникнення післяопераційної панкреатичної нориці. Використання зшивальних апаратів уможливлює стандартизацію техніки, зменшення варіабельності, пов’язаної з людським фактором,
та вищу відтворюваність процедури. Цей підхід перспективний, особливо в центрах із високим операційним навантаженням, де ефективність має критичне значення для збереження безпеки пацієнтів.
Ключові слова: панкреатодуоденектомія зі збереженням воротаря; дуоденоентероанастомоз; механічний шов; за-
тримка спорожнення шлунка; гастростаз.
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.15
Особливості хірургічного лікування гіпертригліцерид–індукованого гострого панкреатиту
І. М. Шевчук, Р. Т. Кузенко, С. С. Сніжко, О. В. Новицький, А. Л. Шаповал
Івано–Франківський національний медичний університет
Реферат
Мета. Оцінити ефективність хірургічного лікування пацієнтів із гіпертригліцерид–індукованим гострим панкреатитом із використанням плазмаферезу та пріоритетним застосуванням мініінвазивних хірургічних втручань.
Матеріали і методи. Оцінено результати лікування 92 пацієнтів із гіпертригліцерид–індукованим гострим панкреатитом, проведеного за 2019 – 2024 роки. У контрольній групі було 35 (38,04%), в основній – 57 (61,96%) пацієнтів, яким додатково застосовували плазмаферез.
Результати. Після використання плазмаферезу середні показники холестерину, тригліцеридів та коефіцієнта атерогенності були статистично значущо (р ˂ 0,05) нижчі, ніж до лікування.У контрольній групі зниження зазначених показників було статистично незначущим (р ˃ 0,05). На тлі застосування плазмаферезу мініінвазивні хірургічні втручання стали остаточним методом лікування у 31 (63,27%) із 49 пацієнтів, у контрольній групі – у 15 (53,57%) із 28 пацієнтів. Усі пацієнти одужали. Некорегована артеріальна гіпертензія, морбідне ожиріння, цукровий діабет II типу та гіпертригліцеридемія достовірні несприятливі прогностичні фактори ризику у пацієнтів із гіпертригліцерид–індукованим гострим панкреатитом.
Висновки. У пацієнтів із гіпертригліцерид–індукованим гострим панкреатитом рання лабораторна діагностика та своєчасне застосування плазмаферезу дозволяють відкоригувати показники ліпідного обміну і підвищити вірогідність сприятливого перебігу захворювання з пріоритетним застосуванням мініінвазивних оперативних втручань.
Ключові слова: гострий панкреатит; гіпертригліцеридемія; плазмаферез; хірургічне лікування.
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.20
Ефективність консервативного та оперативного лікування гострого панкреатиту тяжкого ступеня аліментарної етіології
Р. В. Зіновенко1,2, С. М. Завгородній1
1Запорізький державний медико–фармацевтичний університет,
2Запорізька міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги
Реферат
Мета. Проаналізувати результати лікування пацієнтів із гострим панкреатитом тяжкого ступеня аліментарної етіології.
Матеріали і методи. До ретроспективного аналізу включено 35 історій хвороб пацієнтів із гострим панкреатитом тяжкого ступеня аліментарної етіології, що отримували лікування у хірургічних відділеннях Запорізької міської лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги із січня 2023 по вересень 2024 року.
Результати. На фоні проведеного лікування 29 (82,86%) пацієнтів були виписані з поліпшенням для продовження консервативної терапії та спостереження в амбулаторних умовах. Померло 6 (17,14%) пацієнтів. Серед померлих оперативне лікування було проведено 5 (83,33%). Післяопераційна летальність при гострому панкреатиті тяжкого ступеня аліментарної етіології становила 31,25%, тоді як летальність неоперованих пацієнтів – 5,26% (p = 0,0048, U = 112,5).
Висновки. Лікування пацієнтів із гострим панкреатитом тяжкого ступеня
аліментарної етіології на основі персоналізованого підходу з використанням мультихірургічних методів, поєднаних з індивідуально направленою консервативною терапією, матиме кращі результати, що знайде відображення у зменшенні частоти післяопераційних ускладнень і показника смертності.
Ключові слова: гострий панкреатит тяжкого ступеня; аліментарна етіологія; консервативне лікування; оперативне лікування.
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.25
Ефективність застосування місцевої та внутрішньовенної озонотерапії в мініінвазивному лікуванні абсцесів печінки
Е. Ю. Бабабейлі
Нахічеванський державний університет, Нахічеванська Автономна Республіка, Азербайджан
Реферат
Мета. Розробка методичного алгоритму підвищення ефективності хірургічного лікування порожнистих утворень в печінці, а також нової хірургічної техніки місцевого і внутрішньовенного введення оптимізованої дози озонового розчину під час черезшкірної пункційної аспірації, лапароскопічної або черезшкірної дренажної катетеризації.
Матеріали і методи. Проведено порівняльний аналіз результатів лікування 128 пацієнтів, яким у 2016 – 2024 роках було виконано мініінвазивні втручання з приводу абсцесу печінки. Жінок було 82 (64,1%), чоловіків – 46 (35,9%). У 98 (76,6%) пацієнтів абсцес печінки локалізувався у правій частці, у 30 (23,4%) – у лівій. Досліджуваних пацієнтів було розподілено на дві групи: 1–шу – 32 пацієнти, яким виконали черезшкірну пункційну аспірацію, і 2–гу – 96 пацієнтів, яким виконали лапароскопічну або черезшкірну дренажну катетеризацію. Аналізували клініко–анамнестичні дані пацієнтів, тривалість перебування у стаціонарі, результати лікування та летальність.
Результати. Зі 128 пацієнтів у 121 (94,5%) абсцес печінки повністю розсмоктався на 4 – 5–му тижні, і лікування було успішно завершено. У 5 (3,9%) пацієнтів порожнина абсцесу зменшилася на 50% на 8 – 10–му тижні. У 1 (0,8%) пацієнта абсцес не розсмоктався повністю на 5 – 6–му місяці. Помер 1 (0,8%) пацієнт. Жодних серйозних ускладнень у пацієнтів обох груп не спостерігали. Відмінних результатів лікування було досягнуто у разі використання оптимізованої дози озонового розчину в обох групах.
Висновки. Найкращий мініінвазивний метод – катетеризація. Постійне використання дренажного катетера безпечне й ефективне. Місцеве застосування оптимізованої дози озонованого розчину та введення його внутрішньовенно протягом 5 – 7 – 10 днів просте, легке, економічно вигідне й ефективне. Кількість пацієнтів, які одужали, збільшилася в 1,1 – 1,5 разу, частота ускладнень знизилася в 1,3 – 1,7 разу, летальність – в 1,7 – 2,1 разу.
Ключові слова: абсцес печінки; мініінвазивна хірургія; оптимізована доза озонового розчину.
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.30
Рукавна колостомія в хірургічному лікуванні хворих із гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки
О. В. Лангазо1, В. І. Кустрьо2
1Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака,
2Берегівська лікарня імені Бертолона Ліннера
Реферат
Мета. Покращити результати хірургічного лікування хворих із гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки, яке полягає у виконанні ургентної колостомії, шляхом запровадження нових розроблених методів попередження ранніх та віддалених гнійно–септичних параколостомних ускладнень.
Матеріали і методи. Проаналізовано гнійносептичні параколостомні ускладнення у 85 хворих, оперованих у зв’язку з гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки, у яких була виконана ургентна колостомія: у 33 хворих (1–ша група) створена колостома за стандартною методикою з накладанням калоприймача безпосередньо після операції, у 52 хворих (2–га група) – рукавна колостома за запропонованою методикою з відстроченим накладанням калоприймача. У віці від 40 до 59 років було 15 хворих, від 60 до 74 років – 58, старше 75 років – 12. У всіх хворих діагностовано одне або декілька соматичних захворювань у стадії компенсації або субкомпенсації. Обидві групи порівнянні за віком, наявною супутньою патологією, ступенем гострої обтураційної непрохідності товстої кишки.
Результати. Завдяки застосуванню запропонованої рукавної колостоми при хірургічному лікуванні гострої обтураційної непрохідності товстої кишки зменшилася частота післяопераційних гнійно–септичних параколостомних ускладнень з 27,2 до 3,8%, параколостомного дерматиту з 33,3 до 13,4%, післяопераційна летальність з 9,1 до 3,8%, тривалість лікування хворих у стаціонарі з (21 ± 3) до (11 ± 2) доби.
Висновки. Попередження інфікування колостомічної рани шляхом відведення кишкового вмісту через рукав–відвід за межі операційного поля, оминаючи шкірно–кишкові шви, забезпечило покращення умов її загоювання, а також результати хірургічного лікування хворих із гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки.
Ключові слова: гостра обтураційна непрохідність товстої кишки; хірургічне лікування; профілактика параколостомних ускладнень.
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.34
Періопераційна антибіотикопрофілактика інфекцій в абдомінальній хірургії: доказова медицина та сучасні тенденції
В. І. Лупальцов, Т. О. Чумаченко
Харківський національний медичний університет
Реферат
Мета. Узагальнення результатів власних досліджень щодо застосування періопераційної антибіотикопрофілактики в абдомінальній хірургії та сучасних підходів до антибіотикопрофілактики з позицій доказової медицини.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 415 пацієнтів із гострою абдомінальною патологією, із них у 165 розвинувся перитоніт, та сучасні міжнародні рекомендації щодо застосування періопераційної антибіотикопрофілактики в абдомінальній хірургії.
Результати. Для ефективної періопераційної антибіотикопрофілактики як ключового елемента стратегії профілактики інфекцій важливо дотримуватись основних принципів, визначених міжнародними стандартами та підтверджених клінічним досвідом.
Висновки. Періопераційна антибіотикопрофілактика абдомінальних інфекцій знижує ризик виникнення ускладнень та запобігає розвитку антибіотикорезистентності. Антимікробна монотерапія, наприклад, іміпенемом циластатином ефективна в елективній колоректальній хірургії, у неелективній хірургії рекомендована комбінація парентеральних антибіотиків, ефективних проти типових кишкових збудників. Рекомендується впровадження контрольних чек–листів та локальних протоколів періопераційної антибіотикопрофілактики на основі мікробіологічного моніторингу. Періопераційна антибіотикопрофілактика – це доповнення до хірургічних стандартів, а не їх заміна.
Ключові слова: інтраабдомінальна інфекція; гнійно–септичне ускладнення; періопераційна антибіотикопрофілактика; антимікробна монотерапія.
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.40
Результати лікування та якість життя пацієнтів після езофагектомії з одномоментною реконструкцією за допомогою різних шлункових трансплантатів
Є. А. Шудрак1, А. В. Городецький1, Ю. А. Діброва2, А. А. Шудрак1, Ю. М. Кондрацький1, Н. О. Коваль1, О. Ю. Добржанський1, А. В. Колесник1, М. О. Пепенін1, Є. О. Козак1, В. О. Турчак1
1Національний інститут раку, м. Київ,
2Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ
Реферат
Мета. Порівняти короткострокові післяопераційні результати та якість життя пацієнтів після езофагектомії з одномоментною реконструкцією за допомогою різних шлункових трансплантатів.
Матеріали і методи. У проспективне одноцентрове когортне дослідження залучено 195 пацієнтів із резектабельним раком стравоходу або стравохідно–шлункового з’єднання, яким було виконано езофагектомію за Льюїсом із відновленням безперервності травного каналу за допомогою різних шлункових трансплантатів. Основними кінцевими точками були частота неспроможності анастомоза, внутрішньогрудних ускладнень, летальність, тривалість перебування у стаціонарі та якість життя за шкалою Європейської організації з дослідження і лікування раку QLQ–OES18.
Результати. У разі використання типового шлункового трансплантата отримано найкращі результати: менша кількість ускладнень – 31,6%, коротша тривалість госпіталізації – (15,3 ± 4,5) дня та кращі показники якості життя, особливо щодо харчових обмежень (p=0,01). Хоча статистична значущість була досягнута не за всіма показниками, простежувалась стабільна тенденція на користь зазначеного варіанта реконструкції.
Висновки. Варіант одномоментної реконструкції після езофагектомії за допомогою типового шлункового трансплантата оптимальний: клінічний перебіг захворювання і функціональні результати кращі, ніж у разі використання інших варіантів.
Ключові слова: езофагектомія; шлунковий трансплантат; якість життя; анастомоз; шкала QLQ–OES18.
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.45
Виживаність пацієнтів після мультимодального лікування недрібноклітинного раку легенів ІІІА(N2) cтадії у довготривалій перспективі
В. Д. Захаричев, П. І. Гордійчук, Б. О. Борисюк
Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,
Національний інститут раку, м. Київ
Реферат
Мета. Визначити показники загальної та безрецидивної виживаності пацієнтів із недрібноклітинним раком легенів IIIA(N2) стадії після різних режимів мультимодального лікування.
Матеріали і методи. Проведено порівняльне дослідження різних режимів неоад’ювантного та ад’ювантного лікування з використанням променевої терапії та хіміотерапії у разі виконання хірургічного втручання при недрібноклітинному раку легенів ІІІА(N2) стадії. Було вивчено ефект неоад’ювантної хіміопроменевої терапії у 43 пацієнтів, неоад’ювантної хіміотерапії у 200 та неоад’ювантної хіміотерапії з подальшим хірургічним втручанням і променевою терапією в ад’ювантному режимі у 63 пацієнтів. У всіх пацієнтів неоад’ювантна хіміотерапія включала 4 цикли за схемами цисплатин + доцетаксел або карбоплатин + паклітаксел. Променева терапія полягала у щоденних сеансах разовою осередковою дозою 2 Гр та сумарною осередковою дозою до 50 Гр із подальшою радикальною операцією. Дослідження виконані у відділенні пухлин легенів та середостіння Національного інституту раку.
Результати. З терміну 12 міс і до кінця дослідження найкращі показники безрецидивної виживаності зареєстровані у пацієнтів, яким проводили неоад’ювантну хіміопроменеву терапію. У разі повної та високого ступеня морфологічної відповіді пухлини на лікування вони значно довше жили, ніж інші пацієнти цієї групи. Пацієнтів із повною морфологічною відповіддю пухлини на лікування було найбільше також у цій групі. Неоад’ювантна хіміопроменева терапія сприяла зменшенню кількості пневмонектомій на користь резекцій легенів. Показник загальної п’ятирічної виживаності становив (30,1 ± 5,7)% після неоад’ювантної хіміопроменевої терапії, (12,3 ± 3,5)% після неоад’ювантної хіміотерапії та (6,3 ± 2,2)% після неоад’ювантної хіміотерапії з ад’ювантною променевою терапією.
Висновки. За показником довготривалої виживаності пацієнтів із недрібноклітинним раком легенів IIIA(N2) стадії неоад’ювантна хіміопроменева терапія переважає над іншими методами неоад’ювантного та ад’ювантного лікування. Показники п’ятирічної безрецидивної виживаності демонстрували лише пацієнти, яким проводили неоад’ювантну хіміопроменеву терапію, і становили вони (21,5 ± 6,4)%.
Ключові слова: недрібноклітинний рак легенів ІІІА(N2) стадії; неоад’ювантна хіміопроменева терапія; неоад’ювантна хіміотерапія; довготривала загальна та безрецидивна виживаність.
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.50
Ефективність органозберігальних оперативних втручань у пацієнтів із наслідками мінно–вибухових поранень ділянки ліктьового суглоба
Ю. В. Поляченко, О. О. Коструб, О. В. Долгополов, Р. І. Блонський, А. О. Ворона, В. В. Зінченко
Інститут травматології та ортопедії НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Покращити результати оперативного лікування пацієнтів із бойовою хірургічною травмою ділянки ліктьового суглоба.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 35 пацієнтів із мінно–вибуховими пораненнями ділянки ліктьового суглоба, отриманими у ході бойових дій, які спричинили переломи дистального метаепіфіза плечової кістки, а у 37,1% пацієнтів ще й дефекти м’яких тканин і пошкодження нервових структур. Усім пацієнтам виконано органозберігальні реконструктивні оперативні втручання, які полягали в резекції зони несправжнього суглоба, металоостеосинтезі спеціальними пластинами та кістковій аутопластиці з використанням крила клубової кістки. Ступінь кісткової консолідації контролювали за допомогою рентгенографії та комп’ютерної томографії на 5–й, 12–й і 16–й тижні після операції. Для адекватної інтерпретації даних застосовували індекс кісткової консолідації, який визначали за площею кісткового дефекту, що дозволило точніше врахувати особливості кісткових дефектів зони метаепіфіза плечової кістки.
Результати. На 5–му тижні часткову кісткову консолідацію відмічено у 34,3% пацієнтів, мінімальні ознаки консолідації – у 45,7%, а у 20% пацієнтів ознак зрощення переломів не було. На 12–му тижні часткової кісткової консолідації досягнуто у 57,1% пацієнтів, на 16–му тижні – у 60%, а повне зрощення переломів зафіксовано у 11,4% пацієнтів. Значення індексу кісткової консолідації знижувалися зі збільшенням розміру ураження: від 0,1891 тижня/мм² у пацієнтів із найменшими дефектами до 0,0466 тижня/мм² у пацієнтів із найбільшими дефектами. Пацієнтам, у яких затримувалась кісткова консолідація, було застосовано концентрат кісткового мозкового аспірату, що сприяло появі позитивної рентгенологічної динаміки у більшості з них.
Висновки. Отримані результати підтверджують доцільність органозберігальної тактики лікування вогнепальних ушкоджень ліктьового суглоба та ефективність металоостеосинтезу з кістковою аутопластикою в поєднанні з клітинними технологіями.
Ключові слова: бойова хірургічна травма; ліктьовий суглоб; дистальний метаепіфіз плечової кістки; вогнепальне поранення; перелом; кісткова аутопластика.
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.56
Метод «відкритого живота»: історія розвитку, еволюція підходів та сучасна тактика
О. Ю. Усенко, О. С Тивончук, Р. І. Виноградов, Ю. А. Владимиренко
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
The «open abdomen» method: history of development, evolution of approaches and modern tactics
- Y. Usenko, O. S. Tyvonchuk, R. I. Vinogradov, Y. A. Vladymirenko
Shalimov National Scientific Center of Surgery and Transplantation of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kyiv
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.67
Вибрані аспекти етіології, патогенезу та лікування гострого панкреатиту та його ускладнених форм
Н. І. Іскра1, С. О. Гур’єв2, В. А Кушнір2, О. О. Дирда1
1Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,
2Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ
Selected aspects of etiology, pathogenesis and treatment of acute pancreatitis and its complicated forms
Н. I. Iskra1, S. O. Guryev2, V. A. Kushnir2, O. O. Dyrda1
1Shupyk National University of Health Care of Ukraine, Kyiv,
2Ukrainian Scientific and Practical Center for Emergency Medical Care and Disaster Medicine of the Ministry of Health of Ukraine, Kyiv
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.73
Перша в Україні операція «Трикутник» (панкреатодуоденектомія) при злоякісній пухлині головки підшлункової залози
В. М. Копчак, Л. О. Перерва, П. А. Азадов
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.77
Успішне лікування гігантської трофічної виразки гомілки артеріального генезу
В. І. Ляховський1, Г. Ю. Скрипник2, О. М. Безкоровайний2, А. Л. Боркунов2, А. В. Сидоренко2, Д. А. Щербань2
1Полтавський державний медичний університет,
2Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського
DOI: 10.26779/2786-832X.2025.4.82
Запорожченко Борис Сергійович
Zaporozhchenko Borys Serhiiovych