Судинний контроль під час виконання лапароскопічної резекції постеролатеральних сегментів печінки
О. Ю. Усенко, О. В. Гриненко, Д. О. Федоров, О. М. Остапишен, О. О. Підопригора
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінка безпеки й ефективності застосування селективної васкулярної ексклюзії як способу судинного контролю під час виконання лапароскопічної резекції постеролатеральних сегментів печінки та стандартизація її техніки.
Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 68 пацієнтів, яким за період з 1 січня 2018 по 31 серпня 2024 року у відділенні хірургії та трансплантації печінки виконано лапароскопічну анатомічну резекцію постеролатеральних сегментів печінки. У 17 пацієнтів (основна група) під час резекції печінки судинний контроль здійснювали за допомогою селективної васкулярної ексклюзії (прийом Прінгла, доповнений тимчасовим перетисканням правої печінкової вени), а у 51 пацієнта (контрольна група) – за допомогою стандартного прийому Прінгла. Проведено порівняльний аналіз досліджуваних груп пацієнтів за статтю, віком, спектром патології, складністю лапароскопічної резекції печінки, оціненої за шкалою IWATE, інтраопераційними даними, ранніми післяопераційними результатами та частотою післяопераційних ускладнень за Clavien-Dindo.
Результати. Досліджувані групи були порівнянними за віком, статтю, розмірами новоутворень та оцінкою складності лапароскопічної резекції печінки за шкалою IWATE, однак в основній групі частота спостережень інтимного прилягання пухлини до правої печінкової вени була статистично значущо (p = 0,039) більша – 76,5%, ніж у контрольній групі – 45,8%. В основній групі відмічено меншу тривалість операції – (253,8 ± 64,8) хв, ніж у контрольній групі – (281,5 ± 89,5) хв (p = 0,177), менший об’єм інтраопераційної крововтрати – (411,8 ± 238,8) та (512,7 ± 315,1) мл відповідно (p = 0,174). Інтраопераційну гемотрансфузію застосували у 1 (5,9%) пацієнта основної групи та у 11 (21,6%) пацієнтів контрольної групи, однак виявлена різниця за цим показником не досягла рівня статистичної значущості (р=0,064). Тривалість застосування судинного контролю в основній групі становила (52,7 ± 15,6) хв і була статистично значущо (p = 0,009) меншою, ніж у контрольній групі – (68,8 ± 33,2) хв. Рівень аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази на 1-шу, 3-тю, 7-му добу був вищим у контрольній групі. Тривалість післяопераційного перебування пацієнтів у стаціонарі була порівнянною в обох групах, проте показник загальної морбідності був нижчим в основній групі – 5,9%, ніж у контрольній групі – 23,5% (p = 0,041).
Висновки. Селективна васкулярна ексклюзія як метод судинного контролю під час виконання лапароскопічної резекції постеролатеральних сегментів печінки безпечна та ефективна, покращує візуалізацію інтрапаренхіматозних структур печінки під час транссекції паренхіми, знижує імовірність їх пошкодження та крововтрати навіть у разі близького прилягання новоутворення до правої печінкової вени. Це дає можливість зменшити тривалість як операції, так і застосування прийому Прінгла, що сприяє менш вираженим ішемічно-реперфузійним змінам паренхіми печінки.
Ключові слова: лапароскопічна резекція печінки; прийом Прінгла; селективна васкулярна ексклюзія.
Оцінка функціонального стану сфінктерного апарату прямої кишки у пацієнтів із поєднаною аноректальною патологією до та після комбінованих операцій з використанням сучасних високочастотного електрохірургічного та радіохвильового хірургічного апаратів
В. В. Балицький
Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,
Хмельницька обласна лікарня
Реферат
Мета. Оцінити функціональний стан сфінктерного апарату прямої кишки за допомогою новоствореного сфінктерометра у пацієнтів із різноманітними варіантами поєднаної аноректальної патології до та після комбінованих операцій з використанням сучасних високочастотного електрохірургічного та радіохвильового хірургічного апаратів.
Матеріали і методи. Проаналізовані результати анальної манометрії з використанням новоствореного сучасного прецензійного тензометричного сфінктерометра у 56 пацієнтів із різноманітними варіантами поєднаних захворювань анального каналу і прямої кишки до операції та на 7-му, 14-ту і 30-ту добу після операції.
Результати. Основні показники сфінктерометрії (тонус та максимальне скорочення сфінктера, кашльова проба і проба з натужуванням) при найбільш поширених варіантах поєднаної аноректальної патології були підвищені перед операцією, знижувались на 7-му добу після операції, поступово відновлювались на 14-ту добу, а повне відновлення всіх функцій сфінктера без будь-яких проявів анальної інконтиненції спостерігали на 30-ту добу.
Висновки. У разі застосування радіохвильового хірургічного апарата «Surgitron», а також високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin» під час комбінованих операцій у пацієнтів із різноманітними варіантами поєднаної аноректальної патології формується тонкий шар коагуляційного некрозу з найменшим пошкоджувальним впливом на тканини та без порушення функції сфінктерного апарату прямої кишки, що запобігає виникненню як транзиторної, так і стійкої анальної інконтиненції.
Ключові слова: поєднана аноректальна патологія; анальна манометрія; сфінктерометр; сфінктерний апарат прямої кишки.
Особливості перебігу грамнегативного сепсису у хворих із гнійно-запальними процесами м’яких тканин
С. Д. Шаповал
Запорізький державний медико-фармацевтичний університет
Реферат
Мета. З’ясувати особливості перебігу грамнегативного сепсису при гнійно-запальних процесах м’яких тканин.
Матеріали і методи. У дослідження залучено 362 хворих із грамнегативним сепсисом, які перебували на обстеженні та лікуванні у гнійно-септичному центрі м. Запоріжжя у 1991 — 2024 роках (основна група). Усі хворі мали позалікарняний сепсис. Основну групу хворих було розподілено на дві підгрупи: 1-шу — 280 (77,3%) хворих, що лікувалися протягом 1991 — 2016 років, і 2-гу — 82 (22,7%) хворих, що лікувалися протягом 2017 — 2024 років. У 1-й підгрупі неускладнену форму захворювання відмічено у 201 (71,8%) хворого, а септичний шок — у 79 (39,3%) хворих, у 2-й підгрупі – відповідно у 48 (58,5%) і 34 (44,5%) хворих. Контрольну групу склали 348 хворих із грампозитивним сепсисом, що перебували на лікуванні у зазначеному центрі в аналогічний часовий період. Основна та контрольна групи репрезентативні.
Результати. Грамнегативний сепсис розвивався швидше, ніж грампозитивний, мав «злоякісний» характер та у значно більшої кількості пацієнтів (р<0,05) спостерігався септичний шок. Первинний гнійний осередок практично завжди збігався із вхідними воротами інфекції. У 35 (10,1%) пацієнтів із грампозитивним сепсисом були вторинні (метастатичні) гнійні вогнища в різних віддалених органах та тканинах, тоді як у хворих із грамнегативним сепсисисом метастатичних гнійних вогнищ не було. Якщо площа гнійно-некротичного ураження не перевищувала 150 см2, найчастіше розвивався грампозитивний сепсис. Статистично значущо (р<0,05) частіше розвивався грамнегативний сепсис, якщо площа гнійно-некротичного ураження перевищувала 300 см2. Пацієнтів, у яких рівень мікробного обсіменіння первинного гнійного осередку значно перевищував «критичний» рівень (107 — 1012 на 1 г тканини), було статистично значущо (р<0,05) більше при грамнегативному сепсисі (53,2%), ніж при грампозитивному (34,7%). Гіпотермію, лихоманку, зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску, анемічний синдром, прискорену швидкість осідання еритроцитів, більш помітні зміни у загальному аналізі сечі відмічали статистично значущо (р<0,05) частіше при грамнегативному сепсисі, ніж при грампозитивному. Частота позитивних результатів бактеріологічного посіву крові при грампозитивному сепсисі становила від 12,8 до 32,3%, при грамнегативному – від 8,9 до 17,8%. Завдяки запропонованим схемам комплексної інтенсивної терапії в основній групі летальність знизилася з 24,4% в 1-й підгрупі до 20,5% у 2-й підгрупі, а середній термін перебування хворих у стаціонарі скоротився з (27,2 ± 4,3) доби в 1-й підгрупі до (22,6 ± 3,7) доби у 2-й підгрупі.
Висновки. Знання відмінностей перебігу грампозитивного і грамнегативного сепсису дає підстави для призначення цілеспрямованої етіотропної терапії. У хворих із септичним шоком та адекватним контролем джерела інфекції доцільно використовувати коротшу, а не тривалішу антимікробну терапію. Оптимальний режим антибактеріальної терапії — використання карбапенемів у максимальному дозуванні в поєднанні з лінезолідом.
Ключові слова: грамнегативний сепсис; грампозитивний сепсис; перебіг захворювання; діагностика; лікування; летальність.
Методи непрямої реваскуляризації у хворих з акральною ішемією верхніх кінцівок
Є. В. Симулик, А. Г. Орлов, В. І. Кірімов
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Поліпшити результати хірургічного лікування ішемії дистальних відділів верхніх кінцівок шляхом визначення показань до застосування різних його методів і аналізу їх ефективності.
Матеріали і методи. Проведено порівняльний аналіз результатів грудної і періартеріальної симпатектомії, виконаної у 64 пацієнтів (40 чоловіків та 24 жінок) із хронічною ішемією дистальних відділів верхніх кінцівок у період з 2011 до 2023 року. Вік пацієнтів коливався від 26 до 92 років, середній вік становив 49,09 року.
Результати. У всіх хворих після втручання на долонній артеріальній дузі відновився магістральний рух крові. Триплексне сканування артеріальної дуги кисті та пальцевих артерій і транскутанна оксиметрія показали збільшення лінійної швидкості руху крові і зниження індексів периферичного судинного опору у всіх хворих. Лінійна швидкість руху крові у хворих з облітеруючим тромбангіїтом після виконання дигітальної періартеріальної симпатектомії в середньому збільшилася на 64%, у хворих із синдромом Рейно – на 100%, у хворих з облітеруючим атеросклерозом – на 135%.
Висновки. Згідно з отриманими результатами реваскуляризаційний ефект десимпатизації тим вище, чим більш дистально усунені симпатичні нервові волокна. Періартеріальна дигітальна симпатектомія забезпечує виражений тривалий ефект, що дає підстави обирати її як метод лікування акральної ішемії кисті. Безпосереднє втручання на артеріальній дузі кисті у деяких пацієнтів дозволяє відновити магістральний рух крові, що значно покращує результати лікування.
Ключові слова: акральна ішемія кінцівок; симпатектомія; оперативні втручання; дистальні відділи артеріального русла.
Віддалені результати лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок
В. І. Русин1, Ф. М. Павук1, М. І. Борсенко2, Н. М. Попович1, В. В. Русин1
1Ужгородський національний університет,
2Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака, м. Ужгород
Реферат
Мета. Для покращення результатів стандартного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок оцінити ефективність склерохірургічного та хірургічного втручань у віддаленому післяопераційному періоді.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів обстеження і лікування 228 хворих із варикозною хворобою нижніх кінцівок у хірургічній клініці Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака з 2012 по 2015 рік. У дослідження включено хворих із варикозною хворобою класів С2-С6 за класифікацією CEAP, у яких як оперативне лікування була застосована склеротерапія – 153 (67,1%) хворих (1-ша група) або класична флебектомія – 75 (32,9%) хворих (2-га група).
Результати. На основі проведеного дуплексного ангіосканування оперованих кінцівок (189 у 1-й групі та 96 у 2-й групі) виявлені технічні і тактичні помилки оперативного втручання: патологічна кукса великої підшкірної вени з варикозною трансформацією пригирлових приток на 8 (4,2%) кінцівках у 1-й групі та на 6 (6,3%) кінцівках у 2-й групі; «додатковий» помилково залишений стовбур великої підшкірної вени – на 5 (2,6%) та на 11 (11,5%) кінцівках відповідно; варикозна трансформація передньої додаткової вени стегна на 42 (22,2%) та на 25 (26,0%) кінцівках відповідно; часткова та повна реканалізація стовбура великої підшкірної вени на 54 (28,6%) та 30 (15,9%) кінцівках відповідно у 1-й групі; «латеральний» варикоз на 5 (2,6%) кінцівках у 1-й групі та на 18 (18,8%) кінцівках у 2-й групі. Часткова та повна реканалізація стовбура великої підшкірної вени, на наш погляд, була пов’язана з поганою компресією після склеротерапії та неспроможною пронизною веною стегна на 18 (9,5%) кінцівках.
Висновки. Порівняльний аналіз динаміки варикозної хвороби і результатів лікування пацієнтів у віддаленому післяопераційному періоді підтвердив вищу результативність флебектомії, після якої хороші результати фіксували статистично значущо (p<0,05) частіше, ніж після склерохірургічного втручання. Сумарна частота добрих та задовільних (позитивних) результатів лікування продемонструвала порівнянну ефективність флебектомії і склерохірургічного втручання – 85,4 та 89,9% відповідно.
Ключові слова: варикозна хвороба; склеротерапія; флебектомія; кросектомія.
Носо-щічні повношарові аутотрансплантати у реконструкції кусаних ран носа
Д. В. Андрющенко1, В. С. Савчин1,2, Н. В. Тузюк2, В. Т. Бочар1
1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,
2Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи
Реферат
Мета. Оцінити доцільність реконструкції кусаних дефектів носа носо-щічними клаптями.
Матеріали і методи. Протягом 2020 — 2023 років до Львівського обласного госпіталя ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи звернулися 5 постраждалих віком від 22 до 47 років після укусу домашніх собак. Лікування розпочато в день госпіталізації з виконання первинної хірургічної обробки рани. За ходом втручання з’ясовували характер дефекту, зокрема чи ушкоджені хрящі та кістки носа. Шкірний клапоть мобілізували гострим шляхом максимально обережно, щоб не ушкодити судини та нерви. Неприпустимий навіть мінімальний натяг країв рани. Рану зашивали вузловими швами. Упродовж 5 днів пацієнти отримували антибіотики.
Результати. Використовуючи носо-щічний клапоть, вдалося отримати хороший естетичний результат як щодо носа за рахунок дуже схожої за текстурою і кольором донорської ділянки, так і щодо донорської ділянки завдяки суміщенню післяопераційного рубця з природною носо-губною складкою і близькості до ранового дефекту. Цей метод дав можливість усунути великі дефекти м’яких тканин в області кінчика носа. Післяопераційних ускладнень не було. Клапті приживилися у 100% пацієнтів.
Висновки. Реконструкція кусаних ран носа – складна проблема пластичної хірургії. Бажаний естетичний результат операції залежить від якнайшвидшої госпіталізації постраждалого, ретельної первинної хірургічної обробки рани, антибіотикопрофілактики. Пластика кусаних дефектів в області кінчика носа носо-щічним клаптем є операцією вибору.
Ключові слова: ніс; кусані рани; дефект; пластика; носо-щічний аутотрансплантат.
Вибір хірургічної техніки нефректомії у живого родинного донора
О. С. Вороняк, Р. О. Зограб’ян, В. С. , Патля
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Порівняти результати відкритого та лапароскопічного методів нефректомії у живого родинного донора.
Матеріали і методи. У дослідження включено 20 пацієнтів, яким була виконана лапароскопічна (група І, n=10) та відкрита (група ІІ, n=10) лівобічна донорська нефректомія.
Результати. Проведений порівняльний аналіз показав переваги лапароскопічної донорської нефректомії над відкритою донорською нефректомією, які полягали у меншій тривалості виконання операції – (141 ± 19,9) та (167 ± 22,7) хв відповідно, меншій частоті хірургічних ускладнень, меншій кількості ліжко-днів – 5,5 ± 1,95 та 6,3 ± 1,94 відповідно, менших інтенсивності та тривалості післяопераційного болю. При цьому тривалість теплової ішемії нирки була статистично значущо меншою при відкритій операції – (18,6 ± 4,7) с, ніж при лапароскопічній – (135 ± 43) с, проте без відмінності короткострокової функції ниркового трансплантата у реципієнта.
Висновки. У разі виконання лапароскопічної донорської нефректомії зменшуються негативні наслідки операції для живого донора, проте досвід хірурга-трансплантолога вирішальний при виборі методу донорської нефректомії.
Ключові слова: лапароскопічна донорська нефректомія; відкрита донорська нефректомія; трансплантація нирки.
Ризик-орієнтована характеристика бойової абдомінальної травми
С. О. Гур’єв1, В. А. Кушнір1, О. С. Соловйов1, С. І. Панасенко2
1Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ,
2Полтавський державний медичний університет
Реферат
Мета. Формування ризик-орієнтованої характеристики сучасної бойової абдомінальної травми як фундаментальної підстави створення ефективних клінічних протоколів та клінічних маршрутів у процесі надання медичної допомоги постраждалим.
Матеріали і методи. Проведено аналіз 376 спостережень бойової абдомінальної травми у змішаному масиві військових і цивільних постраждалих. Визначено та проаналізовано клініко-нозологічну структуру пошкоджень, клінічні результативні ризики смерті постраждалого із застосуванням концепції Clinical Risk Management. Фактичний матеріал дослідження було проаналізовано із використанням методів параметричного та непараметричного і фрактального аналізу. Висновки та положення, отримані у дослідженні, перебувають у межах поля вірогідності.
Результати. Встановлено, що бойова абдомінальна травма має складну клініко-нозологічну структуру, у 18,8% постраждалих поєднується з пошкодженням інших анатомічних ділянок, тобто є поліструктурною, з коефіцієнтом поєднання 1,48. У 83,9% постраждалих така травма є відкритою. Найбільшу питому вагу (44,4%) мають відносно нетяжкі клініко-нозологічні форми пошкоджень – непроникаюче поранення живота без пошкодження внутрішніх органів. Клініко-нозологічні форми бойової абдомінальної травми характеризуються різноманіттям із коефіцієнтом дисипації 17,1. Усі вони є ризикутворюючими факторами, що формують клінічний результативний ризик смерті постраждалого. Загальний показник ризику смерті постраждалих з абдомінальною травмою катастрофічний (0,86), однак вірогідно залежить від клініко-нозологічної форми пошкодження, а показники ризику при різних клініко-нозологічних формах пошкодження мають значний коефіцієнт дисипації – 5,8. Найбільші клінічні результативні ризики смерті постраждалого, що можна кваліфікувати як катастрофічні, мають клініко-нозологічні форми пошкодження, які викликають зовнішню або внутрішню кровотечу, а також розвиток інфекційних ускладнень травматичного процесу.
Висновки. Абдомінальна травма є основним компонентом у структурі бойової травми. Вона має ознаки досить складного за основними клінічними характеристиками, поєднаного та поліструктурного пошкодження. Клініко-нозологічна структура бойової абдомінальної травми складна з високим коефіцієнтом дисипації показників питомої ваги клініко-нозологічних форм пошкодження. Кожна клініко-нозологічна форма абдомінальних пошкоджень має власний показник ризику виникнення негативного результату перебігу травматичного процесу (смерті постраждалого), який коливається від 0,17 (несуттєвий) до 0,92 (катастрофічний).
Ключові слова: бойова абдомінальна травма; абдомінальна нозологія; ризик.
Трансплантація жирової тканини в ділянки з підвищеною васкуляризацією
О. А. Жернов1, О. Р. Фейта2, О. О. Гузь3
1Київська міська клінічна лікарня № 2,
2Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,
3Київський міський клінічний онкологічний центр
Реферат
Мета. Вивчення в експерименті можливості покращення процесів реваскуляризації жирових трансплантатів зі збереженою часточковою структурою за рахунок переміщення їх у добре васкуляризоване реципієнтне місце.
Матеріали і методи. Сформовано розширені шкірно-м’язово-жирові васкуляризовані тканини, які були засновані на штучному генеруванні судинної системи клаптя шляхом імплантації розширювача у підклаптевий простір, різні види розширених клаптів із наступною імплантацією жирового трансплантата. Зразки клаптів та жирових трансплантатів в терміни 1 тиждень та 4 тижні після трансплантації було оцінено на наявність інтактних і ядерних жирових клітин, цист і вакуолей, явищ запалення, фіброзу тощо, а також неоваскуляризації.
Результати. Через 4 тижні після трансплантації щільність мікросудин у розширених шкірно-м’язових клаптях щурів основної групи незначно зменшилась у порівнянні з відповідним показником через 1 тиждень і становила 15,20 ± 0,95 у підгрупі А та 14,70 ± 0,72 у підгрупі Б (р=0,97). Через 4 тижні щільність судин у клаптях щурів контрольної групи у порівнянні із щільністю судин через 1 тиждень незначно зросла і становила 10,33 ± 1,31 (р=1,00). Щільність мікросудин у прилеглих жирових трансплантатах у підгрупі А основної групи – 3,08 ± 0,16 та підгрупі Б основної групи – 2,98 ± 0,25 також була більшою, ніж у контрольній групі 2,30 ± 0,52 (р<0,01).
Висновки. Встановлена суттєва різниця в капілярній щільності у жирових трансплантатах щурів, у яких використовували розширені клапті, і щурів, у яких використовували нерозширені клапті.
Ключові слова: розширені клапті; об’єднані клапті; експериментальна модель; васкуляризація; васкуляризовані тканини; трансплантація жирової тканини.
Вплив на тканини тонкої кишки біозварювання в автоматичному режимі із застосуванням алгоритмів штучного інтелекту
М. Ю. Крестянов1, Д. Д. Кункін2, І. М. Савицька3, О. А. Гейленко3, В. А. Калашніков2
1Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,
2Товариство з обмеженою відповідальністю «СВАРМЕД», м. Ірпінь,
3Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Моделювання відновлення прохідності кишкової трубки накладанням міжкишкових анастомозів бік у бік із використанням розробленої технології біозварювання для мінімізації людського фактора при виконанні хірургічних втручань.
Матеріали і методи. Експериментальні дослідження виконано на 32 білих щурах (дві групи по 16 тварин). У контрольній групі тканини тонкої кишки з’єднували, накладаючи анастомози в ручному режимі, в основній групі — в автоматичному режимі із застосуванням алгоритмів штучного інтелекту. Біологічний матеріал для досліджень брали безпосередньо після електрозварювання стінок тонкої кишки та на 40-ву добу. Під час аутопсії для гістологічних досліджень видаляли ділянку тонкої кишки із зоною сформованого анастомоза.
Результати. Безпосередньо після електрозварювання тканин стінки тонкої кишки у щурів контрольної групи відзначено більш виражену судинну реакцію, яка супроводжувалась стазом як у зоні незворотних змін, так і частково у зоні виражених змін, а також надмірне скорочення гладких міоцитів стінок артерій та артеріол із різким повнокров’ям судин венозного типу, судини гемомікроциркуляторного русла в зоні незворотних змін були порожні або з ознаками стазу. У щурів основної групи в зоні незворотних змін, яка переважно була вужча, ніж у щурів контрольної групи, спостерігали виражене повнокров’я та стаз, ділянок із порожніми судинами майже не було. Крім того, відзначено асиметрію в розподілі порожнин випаровування. Летальність у контрольній групі в ранні терміни (1 — 4 доби) становила 25% (загинули 4 тварини із 16 переважно через неспроможність шва) і була вищою, ніж в основній групі – 6,25% (загинула 1 тварина із 16 через парез кишкової трубки).
Через 40 діб у тварин основної групи в зоні зварювання формувався нормотрофічний або дещо потовщений, значно вужчий, ніж у тварин контрольної групи, рубець з частковим відновленням структури тонкої кишки.
Висновки. У разі використання автоматичного режиму для накладання тонкокишкового анастомоза значно зменшувались летальність в ранні терміни та кількість ускладнень, більш повноцінно відновлювалась стінка тонкої кишки.
Ключові слова: електрозварювання живих біологічних тканин; штучний інтелект; електрозварювальний анастомоз тонкої кишки; неспроможність анастомоза; електрохірургія.
Антибактеріальна дія екстракорпоральної ударно-хвильової терапії на золотистий стафілокок при хронічному остеомієліті у щурів
Д. Л. Кирик, Ю. К. Ременюк, Г. І. Герцен, Г. Г. Білоножкін, М. С. Некрячевський
Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ
Реферат
Мета. Вивчити антибактеріальну дію екстракорпоральної ударно-хвильової терапії, а також синергічний ефект її комбінації із системними антибіотиками на золотистий стафілокок при хронічному остеомієліті у щурів.
Матеріали і методи. Досліджено антибактеріальну дію екстракорпоральної ударно-хвильової терапії та синергічний ефект її комбінації з антибіотиками на золотистий стафілокок при хронічному остеомієліті стегнової кістки у 28 статевозрілих щурів, що були розподілені на відповідні групи. Отримані результати оцінювали за об’єктивними критеріями кількісного бактеріологічного дослідження штамів золотистого стафілокока, їх здатності до біоплівкоутворення та адгезивної активності.
Результати. Встановлено ефективність антибактеріальної дії ударних хвиль, а також їх поєднання із системною антибіотикотерапією на золотистий стафілокок. Комбіноване використання екстракорпоральної ударно-хвильової терапії із системними антибіотиками пригнічувало здатність бактерій до біоплівкоутворення та знижувало рівень їх адгезії.
Висновки. Бактерицидну дію екстракорпоральної ударно-хвильової терапії, а також синергічний ефект її комбінації із системними антибіотиками доцільно враховувати при лікуванні хронічного остеомієліту.
Ключові слова: екстракорпоральна ударно-хвильова терапія; хронічний остеомієліт; золотистий стафілокок; біоплівка.
Гібридне транслюмінальне дренування обмеженого некротичного скупчення під одночасним ультрасонографічним та ендоскопічним контролем у пацієнтки з інфікованим гострим некротичним панкреатитом
О. О. Дирда1, 3, Н. В. Пузир3, Я. М. Сусак2, Г. Г. Рощин1, І. І. Лемко4
1Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,
2Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ,
3Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги,
4Територіальне медичне об’єднання Міністерства внутрішніх справ України по Закарпатській області, м. Ужгород
Лікування ліпедеми у чоловіка
П. С. Зубанов, А. Г. Ігнатьєва
Міжнародна клініка пластичної та реконструктивної хірургії, м. Київ
Рекомендації Європейської асоціації герніологів щодо лікування пахових гриж за методикою Ліхтенштейна 2023 року
О. Ю. Усенко¹, В. І. Десятерик², І. В. Корпусенко², С. П. Міхно², М. М. Свірідов²
1Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ,
2Дніпровський державний медичний університет