Український журнал клінічної хірургії — листопад-грудень 2024

Хірургічне лікування проксимальних біліарних і біліоваскулярних пошкоджень

О. Ю. Усенко, О. В. Гриненко, В. М. Мельничук, Д. О. Федоров, А. І. Жиленко, О. О. Попов, А. В. Гусєв

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Визначення показань до резекційних оперативних втручань при різних типах пошкоджень жовчовивідних шляхів, оцінка ризику й ефективності таких операцій та показників післяопераційних ускладнень і летальності.

Матеріали і методи. Із січня 2004 по червень 2024 року у відділенні трансплантації та хірургії печінки Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України виконано 36 резекцій печінки з приводу пошкодження жовчовивідних шляхів. Критерієм включення пацієнтів у дослідження було виконання резекції печінки з приводу ятрогенного пошкодження жовчовивідних шляхів.

Результати. Показаннями до резекції печінки з біліарною реконструкцією були високе пошкодження жовчних проток, його комбінація з васкулярними пошкодженнями, тривалий період після пошкодження жовчовивідних шляхів з некротичними чи атрофічними змінами печінки. Передопераційна підготовка направлена на ліквідацію ускладнень, спровокованих пошкодженням жовчовивідних шляхів. Вибір хірургічної тактики залежав від рівня травми жовчних проток та характеру комбінованого судинного пошкодження. Більша частина тяжких ускладнень пов’язана з розвитком проявів печінкової недостатності та сепсису. Летальність у післяопераційному періоді становила 19,4% (померли 7 пацієнтів) та була пов’язана з неможливістю достатньої корекції септичних ускладнень на доопераційному етапі.

Висновки. Резекція печінки у багатьох пацієнтів є найбільш ефективним методом лікування ятрогенного пошкодження жовчовивідних шляхів. Ураховуючи потенційно високі показники ускладнень та летальності в цій групі пацієнтів, для успішного лікування потрібно мати чіткі показання до виконання резекційних операцій. Резекція печінки при пошкодженнях жовчовивідних шляхів повинна виконуватись в умовах повної ліквідації попередніх ускладнень та компенсації стану пацієнта. Недопущення або ефективне лікування хронічного гнійного запалення жовчовивідних шляхів та сепсису є головним завданням хірурга на доопераційному етапі, адже вони спричиняють летальність у цій групі пацієнтів.

Ключові слова: лапароскопічна холецистектомія; біліарне пошкодження; резекція печінки; біліарна реконструкція.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.13

Ендоскопічна аргоноплазмова коагуляція як метод гемостазу при кровотечі з панкреатогастроанастомоза після панкреатодуоденектомії

А. В. Скумс, Б. І. Цубера, І. С. Терешкевич, І. П. Галочка, А. А. Скумс, О. М. Гулько, П. В. Гурін

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити результат застосування ендоскопічної аргоноплазмової коагуляції для зупинки кровотечі з панкреатогастроанастомоза після панкреатодуоденектомії.

Матеріали і методи. За період 2019-2023 рр. виконано 48 панкреатодуоденектомій. На етапі реконструкції вперше застосовано панкреатогастростомію як альтернативу панкреатоєюностомії. Цей тип реконструкції має ряд технічних та анатомічних переваг. 

Результати. Частота післяопераційної кровотечі становила 12,5% (n=6). У всіх спостереженнях відмічено інтралюмінальну кровотечу з кукси підшлункової залози у просвіт шлунка, що не була пов’язана з виникненням панкреатичної нориці. Застосування аргоноплазмової коагуляції забезпечило одноетапну зупинку кровотечі без потреби в релапаротомії.

Висновки. Наш клінічний досвід показав обнадійливі безпосередні  результати. Аргоноплазмову коагуляцію можна успішно використовувати при кровотечі з кукси підшлункової залози у просвіт шлунка без ризику виникнення неспроможності анастомоза.

Ключові слова: панкреатодуоденектомія; панкреатогастростомія; післяопераційна кровотеча; ендоскопічна аргоноплазмова коагуляція.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.18

Ефективність дуодено- та гастроєюностомії з використанням зшивальних апаратів при панкреатодуоденектомії

О. Ю. Усенко, В. М. Копчак, П. В. Огородник, І. В. Хомяк, О. І. Литвин, А. Г. Дейниченко, С. О. Мотельчук

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчити вплив сформованих апаратних дуодено- та гастроєюноанастомозів на розвиток уповільнення спорожнення шлунка. 

Матеріали і методи. Проведено дослідження із залученням 136 пацієнтів за період із січня 2019 по червень 2024 року, яким виконали панкреатодуоденектомію зі збереженням воротаря за Traverso та з видаленням воротаря за Whipple. Пацієнтів було розподілено на дві групи: контрольну — 102 пацієнти (ретроспективна частина дослідження) та основну — 34 пацієнти (проспективна частина дослідження). У свою чергу пацієнтів контрольної групи було розподілено на дві підгрупи: К1 – 26 (25,5%) пацієнтів з явищами уповільнення спорожнення шлунка і К2 – 76 (74,5%) пацієнтів без ознак порушення моторної функції шлунка. Основну групу так само було розподілено на дві підгрупи: О1 — 5 (14,7%) пацієнтів, у яких розвинулось уповільнення спорожнення шлунка, та О2 — 29 (85,3%) пацієнтів без симптомів уповільнення евакуаційної функції шлунка. У лікуванні пацієнтів контрольної групи використано стандартну техніку хірургічного втручання, у лікуванні пацієнтів основної групи — запропоновану тактику формування дуодено- та гастроєюноанастомозів із використанням зшивальних апаратів та заходи для попередження виникнення уповільнення спорожнення шлунка в перед-, інтра- та післяопераційному періодах.

Результати. У разі формування дуодено- або гастроєюноанастомоза з використанням зшивальних степлерів частота післяопераційної затримки спорожнення шлунка зменшилась із 25,5 до 14,7% (р<0,05), тривалість оперативного втручання — із 403 до 362 хв (p = 0,027). Тривалість операції у підгрупі К1 становила 393 хв, К2 – 406 хв, у підгрупі О1 – 390 хв, О2 – 363 хв і статистично значущо не була пов’язана із виникненням гастростазу (р=0,5). Тривалість перебування назогастрального зонда була коротшою в основній групі, ніж у контрольній — 2 і 7 днів відповідно (p < 0,0001). Кількість днів до початку споживання рідкої їжі також була меншою в основній групі, ніж у контрольній — 3 і 7 відповідно (p < 0,0001).

Висновки. У разі формування степлерного анастомоза зменшується ризик затримки спорожнення шлунка після панкреатодуоденектомії незалежно від того, чи була виконана резекція воротаря, з 25,5 до 14,7% (р<0,05) та пришвидшується післяопераційне відновлення пацієнтів із гастростазом, водночас не збільшується ризик виникнення клінічно значущої післяопераційної зовнішньої панкреатичної нориці: 14,7% — контрольна група та 8,8% — основна група (р=0,001).

Ключові слова: уповільнення спорожнення шлунка; панкреатодуоденектомія зі збереженням воротаря за Traversо; панкреатодуоденектомія із видаленням воротаря за Whipple.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.23

Синдром мальнутриції як прогностичний чинник ризику неспроможності кишкових швів у пацієнтів похилого і старечого віку з перфорацією виразки шлунка та дванадцятипалої кишки

М. Б. Данилюк, С. М. Завгородній, М. А. Кубрак, Ю. О. Чемерис

Запорізький державний медико-фармацевтичний університет

Реферат

Мета. Вивчити вплив синдрому мальнутриції на ризик неспроможності кишкових швів у пацієнтів похилого та старечого віку з перфорацією виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 100 хворих похилого і старечого віку з перфорацією виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, які були оперовані невідкладно. За результатами попередньо проведених досліджень та даними аналізу літературних джерел в основу діагностики синдрому старечої астенії було покладено шкалу Edmonton Frail.

Результати. На підставі проведеної оцінки наявності синдрому старечої астенії хворих загальної вибірки було розділено на дві групи: А — 42 (42,0%) хворі без синдрому старечої астенії; Б — 58 (58,0%) хворих із виявленим синдромом старечої астенії. Визначення рівнів загального білка та альбуміну крові підтвердило наявність синдрому мальнутриції у пацієнтів із синдромом старечої астенії: група А – відповідно 70,93 (66,00; 76,00) та 34,61 (31,50; 38,20) г/л; група Б — відповідно 61,35 (55,00; 70,00) г/л (р = 0,0009, U = 224,0) та 29,75 (24,70; 35,70) г/л (р = 0,0072, U = 268,0). Шляхом аналізу частоти післяопераційних ускладнень виявлено, що, хоча діагнози, показники поширеності запального процесу та об’єму оперативного втручання у групах були порівнянні, частота неспроможності кишкових швів у групі Б була більшою – 11 (19,0%) хворих, ніж у групі А — 2 (4,8%) хворих (р = 0,0386, U = 1045,0). Отримані результати підтверджують, що наявність синдрому мальнутриції можна вважати прогностичним чинником розвитку такого ускладнення, як неспроможність кишкових швів.

Висновки. Визначено статистично значущий вплив синдрому мальнутриції на частоту неспроможності кишкових швів: 4,8% — у хворих без старечої астенії; 19,0% — у хворих із старечою астенією (р = 0,0386, U = 1045,0). Визначення синдрому старечої астенії до операції у пацієнтів похилого і старечого віку уможливить обрати оптимальний об’єм оперативного втручання та своєчасно розпочати коригувальну терапію в ранньому післяопераційному періоді для зниження частоти хірургічних післяопераційних ускладнень та покращення якості лікування цієї категорії пацієнтів.

Ключові слова: мальнутриція; перфорація; синдром старечої астенії; перитоніт.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.27

Терапія негативним тиском у поєднанні з тканинною терапією у лікуванні хронічних ран у хворих із цукровим діабетом

Ю. В. Іванова1, І. А. Криворучко1, С. М. Граматюк2, К. В. М’ясоєдов1, І. С. Пуляєва1

1Харківський національний медичний університет, 

2Інститут клітинної біореабілітації, м. Харків

Реферат

Мета. Вивчення ефективності технології поєднаного застосування терапії ран негативним тиском і тканинної терапії в різних фазах ранового процесу у хворих із цукровим діабетом.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 18 хворих із цукровим діабетом ІІ типу і IV ступенем ішемії кінцівки за Фонтейном на базі відділення гострих захворювань судин Інституту загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України у 2022 — 2024 рр. Комплексне обстеження включало лабораторні, променеві та мікробіологічні методи дослідження. Виконували діагностичну ангіографію за Сельдінгером та ендоваскулярну або гібридну реваскуляризацію кінцівки. У першій фазі ранового процесу використовували комбінацію терапії негативним тиском (-125 мм рт. ст.) з гідрогелевими пов’язками, у другій фазі – комбінацію терапії негативним тиском  (-75 – -115 мм рт. ст.) з використанням амніотичної мембрани. Проводили планіметричне дослідження ран, оцінювали динаміку ранового процесу і швидкість крайової епітелізації. 

Результати. На 5–11-ту добу місцевого лікування контамінація ран зменшувалась нижче критичних значень (менше 105 колонієутворювальних одиниць/г). Швидкість загоювання ран до 5 – 11-ї доби лікування становила (1,58 ± 0,44)%, до 21-ї доби – (4,72 ± 0,63)% (p <0,01). У всіх хворих вдалося досягти спонтанної епітелізації ран у терміни від 25 до 41 доби. Середня кількість ліжко-днів становила 22,4 ± 1,8.

Висновки. Терапія негативним тиском (за умови відновлення магістрального кровообігу кінцівки) безпечна й ефективна для лікування діабетичних ран на всіх етапах, сприяє зменшенню кількості високих ампутацій та розширенню можливостей лікування цієї категорії хворих. Використання амніотичної мембрани в лікуванні ран перспективне. Цей метод остаточного закриття ран знижує потребу у пластичних оперативних втручаннях. Низька імуногенність і відсутність реакції відторгнення, значне прискорення епітелізації, пригнічення ангіогенезу, фіброзу і запалення, відновлення морфології епітеліального покриву — суттєві переваги амніопластики. 

Ключові слова: цукровий діабет; хронічні рани; лікування; вакуумна терапія; амніотична мембрана людини.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.33

Реконструкція дефектів та деформацій обличчя з використанням клаптів шиї та грудної клітки

О. А. Жернов1, А. І. Константинов2, О. М. Свиридюк1

1Київська міська клінічна лікарня № 2,

2Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ

Реферат

Мета. Розробка методів отримання збільшених клаптів із власними судинами у шийно-грудній області для реконструкції дефектів і деформацій нижніх та середніх відділів обличчя.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 16 пацієнтів із дефектами і деформаціями обличчя. Використано 19 клаптів у шийно-грудній області: бічні шкірно-м’язові клапті шиї з підшкірним м’язом (5), надключичні (4), двочастинні (bilobed) бічні шкірно-м’язові клапті шиї з надключичними клаптями (6), а також двочастинні шийно-грудні клапті з надключичними клаптями (4). Для збільшення кількості пластичного матеріалу застосували балонне розширення 14 клаптів. 

Результати. Отримано повне приживлення 13 (68,4% ± 2,3%) клаптів, у 3 спостереженнях видалити повністю рубці не вдалося, у 2 спостереженнях виникло запалення та розійшлися шви і в 1 спостереженні виник некроз 20% площі шийного клаптя.

Висновки. Найбільш перспективні для пластики дефектів і деформацій обличчя шийно-грудні, надключичні та бічні шкірно-м’язові клапті шиї. Використовуючи методи розширення шкіри, можна збільшити кількість пластичного матеріалу.

Ключові слова: дефекти і деформації обличчя; оперативне лікування; клапті шиї; розширення тканин; судинна анатомія клаптів; перфорантні судини.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.38

Візуальний порівняльний аналіз ефективності SMAS- та deep-ритидектомії 

Р. В. Бондарєв, Є. О. Логвінов

Міжнародний європейський університет, м. Київ

Реферат

Мета. Візуально оцінити гармонійність обличчя у пацієнток із віковими змінами обличчя і шиї після виконання SMAS- чи deep-ритидектомії.

Матеріали і методи. Всього оперовано 210 пацієнток. У 90 пацієнток виконана deep-ритидектомія, у 15 із них у поєднанні з медіальною платизмопластикою. SMAS-ритидектомію виконали у 120 пацієнток, у 26 із них її доповнювали медіальною платизмопластикою. Результати операції оцінювали через 6 міс.

Результати. Візуальні результати deep-ритидектомії були кращі й підтвердили очікування пацієнток від хірургічної контурної корекції обличчя. Спостерігали специфічні результативні комбінації, притаманні deep-ритидектомії: гармонійність лінії брів, зменшення глибини глабели і «гусячих лапок» (верхня третина обличчя); візуальне зменшення опущення верхньої повіки, збільшення повноти верхньої і нижньої частин щоки, зменшення періорбітальної зони (середня третина обличчя); зменшення «ліній-маріонеток», носогубних ліній, збільшення повноти верхньої і нижньої губ, гармонійність кутиків рота (нижня третина обличчя); округлість первинної дуги лінії нижньої щелепи; зменшення відносної висоти нижньої третини обличчя та збільшення різниці між довжиною міжвиличної та міжгоніальної ліній.

Висновки. Deep-ритидектомія більш досконала хірургічна процедура, яка усуває обвислість не тільки шкіри, а й глибших тканин та структур обличчя, включно з м’язами, зв’язками та фасціями, її результати полягають у більш вираженому комплексному омолодженні обличчя, чіткості нижньої третини обличчя та лінії щелепи.

Ключові слова: вікові зміни обличчя і шиї; ритидектомія; фейсліфтинг; аналіз; ефективність. 

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.43

Парадокс позитивного впливу надлишкової маси тіла та ожиріння на результати коронарного шунтування в залежності від віку і статі пацієнтів  

О. О. Журба1, В. В. Лазоришинець2, А. В. Руденко2 

1Черкаський обласний кардіологічний центр,

2Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. З’ясувати наявність «парадоксу ожиріння» та встановити його вплив на результати коронарного шунтування на працюючому серці у пацієнтів різних віку та статі.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 3674 пацієнти з ішемічною хворобою серця, 3061 чоловік та 613 жінок, яким виконано коронарне шунтування на працюючому серці. Середній вік учасників дослідження становив (60,6 ± 0,8) року. Проаналізовані дані клініко-антропометричного дослідження із визначенням та інтерпретацією індексу маси тіла. Дизайн дослідження побудований у залежності від віку та статі пацієнтів. 

Результати. Найвищий індекс маси тіла був у пацієнток старечого віку — 30,9 кг/м2 та у пацієнтів молодого віку — 29,7 кг/м2, а найнижчий — у пацієнток молодого віку — 24,9 кг/м2 (р=0,01, χ2=5,78) та у пацієнтів старечого віку — 28,0 кг/м2 (р≥0,05). Серед пацієнтів найбільшу частоту нормальної маси тіла (24,7%) спостерігали у старечому віці, а найменшу (8,7%) — у молодому віці (р=0,0001, χ2=45,02); серед пацієнток – відповідно у молодому віці (25,0%) та у старечому віці (7,1%), р≥0,05. Найбільшою (51,2%) була частка пацієнтів із надлишковою масою тіла у похилому віці, а найменшою (42,3%) — у молодому віці (р=0,0001, χ2=19,55). Щодо поширеності надлишкової маси тіла у пацієнток, то найбільша їх частка (53,6%) з такою масою тіла зафіксована у старечому віці, а найменша (25,0%) – у молодому віці (р≥0,05). Із надлишковою масою тіла статистично значущо (р=0,0001, χ2=38,14) частіше зустрічалися пацієнти, ніж пацієнтки. У пацієнтів частота ожиріння була найвищою у молодому віці, а найнижчою — у старечому віці (р=0,0001, χ2=143,28). У пацієнток найвищу (59,0%) частоту ожиріння спостерігали у середньому віці, а найнижчу (39,3%) — у старечому віці (р=0,0001, χ2=65,15). Частота ожиріння була статистично значущо вищою у жінок — 50,9%, ніж у чоловіків — 38,0% (р=0,0001, χ2=42,49). Рання післяопераційна летальність була статистично значущо (р=0,017, χ2=5,68) вищою у пацієнтів, причому найвищий її показник зафіксовано у похилому віці. Показник ранньої післяопераційної летальності у пацієнтів з нормальною масою тіла був статистично значущо (р=0,018, χ2=5,63) вищим, ніж у пацієнтів із надлишковою масою тіла.

Висновки. Із надлишковою масою тіла було найбільше пацієнтів похилого віку, а найменше — пацієнтів молодого віку (р=0,0001, χ2=19,55). Пацієнти з надлишковою масою тіла зустрічалися статистично значущо (р=0,0001, χ2=38,14) частіше, ніж пацієнтки. У пацієнтів частота ожиріння була найвищою у молодому віці, а найнижчою — у старечому віці (р=0,0001, χ2=143,28), у пацієнток — відповідно у середньому та старечому віці (р=0,0001, χ2=65,15). Жінок з ожирінням було статистично значущо (р=0,0001, χ2=42,49) більше, ніж чоловіків. Показник ранньої післяопераційної летальності у пацієнтів із нормальною масою тіла був статистично значущо (р=0,018, χ2=5,63) вищим, ніж у пацієнтів із надлишковою масою тіла.  

Ключові слова: ішемічна хвороба серця; коронарне шунтування на працюючому серці; «парадокс ожиріння»; післяопераційна летальність.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.48

Інфекція SARS-CoV-2 як можливий фактор ризику розвитку гострого інфекційного ендокардиту нативного клапана, ускладненого внутрішньосерцевими абсцесами

Собіров Барно Бобір огли

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчити клінічні особливості інфекції SARS-CoV-2 як можливого фактора ризику розвитку гострого інфекційного ендокардиту нативного клапана, ускладненого внутрішньосерцевими абсцесами, та його механізми, у тому числі персистенцію інфекції SARS-CoV-2 у серцево-судинній системі у віддаленому періоді після її перенесення.

Матеріали і методи. У когортне ретроспективне дослідження, проведене в Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України за період з 01.07.2020 до 01.07.2022 року, увійшли 64 пацієнти з інфекційним ендокардитом ускладненим внутрішньосерцевими абсцесами, який у 18 із них був асоційований з інфекцією SARS-CoV-2. У всіх пацієнтів виявлено чіткий зв’язок між появою серцевих симптомів та інфекцією SARS-CoV-2. Середній термін звернення за медичною допомогою після перенесеної інфекції SARS-CoV-2 становив (2 ± 1,2) міс. Досліджуваних пацієнтів (n=64) було розподілено на дві групи: 1-шу – 18 (28,1%) пацієнтів з інфекційним ендокардитом нативного клапана, ускладненим внутрішньосерцевими абсцесами, з інфекцією SARS-CoV-2 та 2-гу – 46 (71,8%) пацієнтів з інфекційним ендокардитом нативного клапана, ускладненим внутрішньосерцевими абсцесами, без інфекції SARS-CoV-2. Середній вік пацієнтів становив (48,7 ± 1,4) року. 

Результати. Діагноз SARS-CoV-2 був підтверджений у всіх пацієнтів за допомогою бактеріологічного дослідження матеріалу рото- та носоглотки методом полімеразної ланцюгової реакції. Діагноз інфекційного ендокардиту, ускладненого внутрішньосерцевими абсцесами, був підтверджений згідно з модифікованими критеріями Дюкського університету. За даними трансторакальної, трансезофагеальної ехокардіографії та комп’ютерної томографії було виявлено масивні вегетації аортального клапана у 38 (59,4%) пацієнтів, мітрального – у 8 (12,5%), аортального, мітрального та тристулкового клапанів — у 18 (28,1%). Внутрішньосерцеві абсцеси зареєстровані у всіх 64 (100%) пацієнтів, у 9 (14,1%) із них — із фістулізацією у праві відділи серця. За частотою запальної патології легень, абсцесів аортального клапана досліджувані групи пацієнтів різнилися статистично значущо – р=0,001 і p=0,002 відповідно. У всіх пацієнтів внутрішньосерцеву анатомію було відновлено за допомогою аутоперикарда. 

Висновки. На етапі госпіталізації хворих із синдромом системної запальної відповіді до стаціонару ефективність наданої допомоги залежить від своєчасної діагностики ускладнень основного захворювання. У більшості поточних звітів про SARS-CoV-2 містяться лише короткі описи серцево-судинних проявів у цих пацієнтів. Ураховуючи, яким величезним тягарем ця хвороба лягає на медичну галузь, і значний несприятливий прогностичний вплив ураження серця інфекційним ендокардитом, необхідні подальші дослідження, щоб зрозуміти частоту, механізми, клінічну картину та різні серцево-судинні прояви у пацієнтів із SARS-CoV-2.

Ключові слова: персистенція інфекції; фістулізація абсцесів; аутоперикард; гостра серцева недостатність; інфекція SARS-CoV-2.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.53

Визначення оптимальної трансфузійної терапії для забезпечення раннього хірургічного лікування опіків

Г. П. Козинець1,2, О. М. Линник1,2, О.М. Коваленко3, В. П. Циганков1

1Національний університет охорони здоров’я Україні імені П. Л. Шупика, м. Київ,

2Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології НАМН України, м. Київ,

3Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ

Реферат

Мета. Визначення оптимальної програми використання інфузійних розчинів для забезпечення раннього хірургічного лікування дермальних поверхневих та глибоких опіків.

Матеріали і методи. Стратегія трансфузійної терапії полягає в урахуванні концепції ROSE (Resuscitation, Optimization, Stabilization, Evacuation). Для вивчення дії інгібітора протеаз у комплексному лікуванні обстежено 12 пацієнтів основної групи та 22 пацієнти контрольної групи. Визначали вміст кальпаїнів, α1-інгібітора протеаз, α2-макроглобуліну, фактора некрозу пухлин-α та інтерлейкіну-6 у периферичній крові на 2 — 3-тю та 7 — 8-му добу після опіку.

Результати. Визначений вміст кальпаїнів, α1-інгібітора, α2-макроглобуліну та прозапальних цитокінів у периферичній крові на 2 — 3-тю добу після опіку був високий. Застосування улінастатину в основній групі знизило рівень кальпаїнів у 1,16 разу відносно контрольної групи на 7 – 8-му добу, показники α1-інгібітора протеаз та α2-макроглобуліну збереглися на вихідному рівні, показник фактора некрозу пухлин-α був у 1,15, а інтерлейкіну-6 — в 1,6 разу нижче, ніж відповідні показники в контрольній групі. В основній групі середній термін раннього закриття опікових ран аутодермотрансплантатами зменшився на 3,36 доби, термін повного остаточного закриття ран — до (22,1 ± 6,92) доби, що було в 1,57 разу менше, ніж у контрольній групі.

Висновки. Визначена оптимальна програма використання інфузійних розчинів для забезпечення раннього хірургічного лікування опіків із дотриманням концепції ROSE та застосуванням препарату інгібітора протеаз. Це дозволило регулювати надмірне системне запалення шляхом запобігання підвищенню рівнів інтерлейкіну-6 і фактора некрозу пухлин-α та покращити збалансованість протеолітичної-антипротеолітичної системи, що у комплексі сприяло оптимізації розвитку ранового процесу, дозволяло раніше виконати першу аутодермопластику та скоротити терміни повного остаточного закриття ранових поверхонь в 1,57 разу.

Ключові слова: опіки; інфузійна ресусцитація; трансфузійна терапія; протеоліз; ендотеліальна дисфункція; запалення; цитокіни; хірургічне лікування опіків.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.61

Особливості стресових реакцій у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією у залежності від виду хірургічного доступу при ендопротезуванні кульшового суглоба

Д. І. Вако1, 2, М. В. Хартанович3

1Національний медичний університет імeні О. О. Богомольця, м. Київ, 

2Інститут серця МОЗ України, м. Київ, 

3RHÖN-KLINIKUM, м. Бад-Нойштадт, Німеччина

Реферат

Мета. Порівняння особливостей стресових реакцій у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією до операції та в ранньому періоді після тотального ендопротезування кульшового суглоба у залежності від виду хірургічного доступу. 

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 90 пацієнтів, яким було виконано тотальне ендопротезування кульшового суглоба з використанням стандартного заднього доступу (1-ша група) і модифікованого заднього доступу (2-га група). Визначали рівні інсуліну, кортизолу, глюкози, інтерлейкіну-6 та фактора некрозу пухлин-α, розраховували індекс HOMA (Homeostasis model assessment) та оцінювали больовий статус і функцію оперованого суглоба. 

Результати. Упродовж дослідження інтенсивність болю залишалася статистично значущо меншою у хворих, яким виконували модифікований задній доступ. Величини індексу HOMA на початку дослідження в обох групах були однаковими. У разі використання модифікованого заднього доступу одразу після операції та на 1-шу добу вони були статистично значущо нижчими, ніж у пацієнтів, у яких використовували стандартний задній доступ, на 7-му добу різнилися майже статистично значущо (p = 0,08), при цьому були нижчими. Схожу динаміку спостерігали й щодо кортизолемії. Концентрація інтерлейкіну-6 та фактора некрозу пухлин-α упродовж перших трьох етапів дослідження відмінностей між групами не мала, на 7-му добу після операції цей показник у хворих, яким виконали модифікований задній доступ, став статистично значущо меншим. Оцінка функції кульшового суглоба упродовж 7 діб після операції була однаковою після виконання обох доступів, але через місяць у хворих, яким виконували модифікований задній доступ, функція суглоба стала статистично значущо кращою. 

Висновки. Модифікований задній доступ має переваги над стандартним при операції тотального ендопротезування кульшового суглоба у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією. 

Ключові слова: стресові реакції; остеоартроз; кардіальна патологія; тотальне ендопротезування кульшового суглоба; хірургічний доступ.

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.67

Хірургічне лікування пошкоджень передньої хрестоподібної зв’язки у гострому періоді у військових

О. О. Коструб1, Р. І. Блонський1, О. В. Волос2, 

1Інститут травматології та ортопедії НАМН України, м. Київ,

2Надвірнянська центральна районна лікарня, Івано–Франківська область

DOI: 10.26779/2786-832X.2024.6.74

Мініінвазивне лікування бронхоплевральної нориці

А. В. Сидюк, І. В. Бабій, О. М. Санжаров, О. Т. Тесля

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України, м.Київ