Вплив функціонального стану підшлункової залози на показники тиску у проксимальній частині дванадцятипалої кишки у хворих із хронічним біліарним панкреатитом та з постхолецистектомічним синдромом
О. Ю. Усенко, О. П. Харлановська, С. П. Кожара
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Дослідити тиск у проксимальній частині дванадцятипалої кишки після інтрадуоденального введення 0,1 М розчину соляної кислоти і соняшникової олії у хворих із хронічним біліарним панкреатитом та з постхолецистектомічним синдромом залежно від стану процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі.
Матеріали і методи. Обстежено 316 пацієнтів із клінічним діагнозом хронічного біліарного панкреатиту та 53 пацієнти із постхолецистектомічним синдромом. Функцію підшлункової залози оцінювали методом комплексного фракційного гастродуоденального зондування. Для оцінки стану процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі вимірювали тиск в антральному відділі шлунка під час стимульованої панкреатичної секреції методом відкритого катетера.
Результати. У хворих із хронічним біліарним панкреатитом та з постхолецистектомічним синдромом після інтрадуоденального введення 0,1 М розчину соляної кислоти та соняшникової олії спостерігали 4 діапазони тиску в порожнині дванадцятипалої кишки: 0 – 5, 6 – 13, 14 – 18 та 19 – 42 мм рт. ст. Після інтрадуоденального введення 0,1 М розчину соляної кислоти серед пацієнтів із хронічним біліарним панкреатитом при тиску в антральному відділі шлунка 0 – 5 мм рт. ст. статистично значущо збільшувалась частка пацієнтів із тиском 6 – 13 мм рт. ст. (48,09%) та зменшувалась частка пацієнтів із тиском 19 – 42 мм рт. ст. (19,85%) у порожнині дванадцятипалої кишки порівняно з відповідними показниками при нестабільному тиску в антральному відділі шлунка — 35,59 і 30,51% (p < 0,05) і при тиску в антральному відділі шлунка 6 – 9 мм рт. ст. — 32 і 36% (p < 0,025). Серед хворих із постхолецистектомічним синдромом при тиску в антральному відділі шлунка 0 – 5 мм рт. ст. статистично значущо збільшувалась частка хворих із тиском 6 – 13 мм рт. ст. (52,94%) та зменшувалась частка хворих із тиском 19 – 42 мм рт. ст. (11,76%) порівняно з відповідними показниками при нестабільному тиску в антральному відділі шлунка — 19,35 і 51,61% (p < 0,01). Після інтрадуоденального введення соняшникової олії серед хворих із хронічним біліарним панкреатитом при тиску в антральному відділі шлунка 0 – 5 мм рт. ст. статистично значущо збільшувалась частка хворих із тиском 14 – 18 мм рт. ст. (47,33%) та зменшувалась частка хворих із тиском 19 – 42 мм рт. ст. (40,46%) порівняно з відповідними показниками при нестабільному тиску в антральному відділі шлунка — 32,2 та 64,41% (p < 0,01), 6 – 9 мм рт. ст. — 36 та 64% (p < 0,01) та 10 і вище мм рт. ст. — 17,65 та 82,35% (p < 0,025).
Висновки. Тиск у проксимальній частині дванадцятипалої кишки після введення 0,1 М розчину соляної кислоти та соняшникової олії залежить від стану процесу збудження у підшлунковій залозі: тиск у діапазоні 0 – 5 та 6 – 13 мм рт. ст. після введення 0,1 М розчину соляної кислоти і 6 – 13 та 14 – 18 мм рт. ст. після введення соняшникової олії свідчить про нормальну або знижену збудливість підшлункової залози, тиск у діапазоні 14 – 18 та 19 – 42 мм рт. ст. після введення 0,1 М розчину соляної кислоти і 19 – 42 мм рт. ст. після введення соняшникової олії — про підвищену збудливість підшлункової залози.
Ключові слова: дванадцятипала кишка; тиск; підшлункова залоза; секреція.
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.09
Підвищення ефективності хірургічного лікування деструктивних захворювань легень і плеври при наданні спеціалізованої допомоги в сучасних умовах
І. А. Калабуха, Є. М. Маєтний
Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології імені Ф. Г. Яновського НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Визначити оптимальні об’єми діагностичних і лікувальних заходів у пацієнтів із деструктивними захворюваннями легень і плеври, оцінити можливості цифрової обробки даних і денситометрії для попередження і лікування ускладнень цих захворювань при наданні спеціалізованої допомоги в сучасних умовах.
Матеріали і методи. Робота ґрунтується на аналізі результатів лікування 107 хворих із деструктивними процесами в легенях та плеврі (52 військовослужбовців та 55 цивільних осіб), ускладненими емпіємою плеври з бронхоплевральним сполученням.
Результати. Легенево-плевральні ускладнення розвинулись у 88,4% пацієнтів із неоднорідною структурою паренхіми, визначеною при комп’ютерно-томографічній денситометрії. Фіброзні або емфізематозні зміни паренхіми при цифровій обробці даних та денситометрії визначалися об’єктивно, що стало підставою для об’єктивного визначення персоналізованої лікувальної тактики, моніторингу лікувального процесу та оцінки отриманих результатів.
Висновки. Лікування пацієнтів із деструктивними захворюваннями легень і плеври доцільно проводити в закладах високоспеціалізованої медичної допомоги, комп’ютерна томографія органів грудної порожнини із застосуванням спеціалізованих додатків та фібробронхоскопія дозволяють індивідуалізувати тактику лікування, а денситометрія та аналіз внутрішньогрудних структурних змін — оцінити ефективність лікування та етапи перебігу патологічного процесу.
Ключові слова. туберкульоз; денситометрія; цифрова обробка зображень; хірургічне лікування.
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.17
Вплив супутньої патології на клінічний перебіг ішемічної мітральної регургітації та на вибір тактики хірургічної корекції мітрального клапана
В. С. Мороз, В. В. Лазоришинець
Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України,
Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Встановити особливості клінічного перебігу ішемічної мітральної регургітації в залежності від виконаної хірургічної корекції мітрального клапана.
Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 140 пацієнтів з ішемічною мітральною регургітацією (99 чоловіків і 41 жінка), яким виконані операції з реваскуляризації міокарда та реконструкції мітрального клапана – його пластика (дослідна група) чи протезування (контрольна група). Середній вік пацієнтів становив (65,9 ± 4,0) року. В анамнезі усі пацієнти мали ішемічну хворобу серця та ішемічну мітральну регургітацію. Проаналізовано дані первинної облікової медичної документації: історій хвороб, первинних медичних карт, фізикального, клініко-лабораторного та інструментального обстежень, а також протоколи оперативних втручань.
Результати. Встановлено особливості клінічного перебігу та розвитку ішемічної мітральної регургітації. Серед скарг пацієнтів з мітральною регургітацією на тлі ішемічної хвороби серця переважали задишка, біль за грудниною та зниження толерантності до фізичного навантаження. При вивченні наявної супутньої патології (артеріальна гіпертензія, інфаркт міокарда та мітральна недостатність) визначено певні відмінності між дослідною і контрольною групами. Частота мітральної недостатності вираженого ступеня була статистично значущо вищою в контрольній групі (р = 0,03; χ2 = 4,69), а частота мітральної недостатності помірного ступеня — в дослідній групі (p = 0,05, χ2 = 3,74). В контрольній групі статистично значущо вищою була частота інфаркту міокарда (p = 0,04, χ2 = 4,09) і частота артеріальної гіпертензії ІІІ ступеня (р = 0,008, χ2 = 6,93), а в дослідній групі статистично значущо вищою була частота артеріальної гіпертензії ІІ ступеня (р = 0,01, χ2 = 6,08).
Висновки. Супутня патологія впливає на клінічний перебіг ішемічної мітральної регургітації та на вибір тактики корекції хірургічної мітрального клапана. У пацієнтів домінували скарги облігатної групи: задишка при незначному фізичному навантаженні та біль за грудниною і в серці. Контрольна група відрізнялася від дослідної за такими визначеними особливостями клінічного перебігу ішемічної мітральної регургітації: дебют артеріальної гіпертензії на 4,8 року раніше і відповідно тривалість її на 5,7 року довша; статистично значущо вищі показники частоти артеріальної гіпертензії ІІІ ступеня (р = 0,008, χ2 = 6,93), інфаркту міокарда (p = 0,04, χ2 = 4,09) та мітральної недостатності вираженого ступеня (р = 0,03; χ2 = 4,69).
Ключові слова: ішемічна хвороба серця; пластика мітрального клапана; протезування мітрального клапана; ремоделювання лівого шлуночка; інфаркт міокарда; артеріальна гіпертензія.
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.22
Двонаправлений кавапульмональний анастомоз як етап гемодинамічної корекції синдрому гіпоплазії лівих відділів серця
Г. В. Майстрюк, І. В. Дзюрий, Я. П. Труба, В. В. Лазоришинець
Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Ретроспективний аналіз періопераційних характеристик пацієнтів із синдромом гіпоплазії лівих відділів серця, оцінка безпосередніх та віддалених результатів після виконання двонаправленого кавапульмонального анастомоза.
Матеріали і методи. За період з 2010 по 2023 рік у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України виконано двонаправлений кавапульмональний анастомоз у 8 пацієнтів із синдромом гіпоплазії лівих відділів серця: 7 хлопчиків і 1 дівчинки. Медіана віку пацієнтів на момент втручання становила 8 міс. Основними методами дослідження були трансторакальна ехокардіографія та катетеризація порожнин серця.
Результати. В ранньому післяопераційному періоді жоден пацієнт не помер. У 2 пацієнтів до виконання двонаправленого кавапульмонального анастомоза був високий тиск у системі легеневої артерії через наявність гемодинамічно значущих колатеральних судин, які були ендоваскулярно закриті перед втручанням. У всіх пацієнтів було виконано другий етап гемодинамічної корекції у вигляді двонаправленого кавапульмонального анастомоза. Середня тривалість операції становила 480 хв, штучного кровообігу — 117 хв. Медіана транспульмонального градієнта на інтраопераційному етапі – 6 мм рт. ст., у післяопераційному періоді – 7 мм рт. ст. Тиск у системі верхньої порожнистої вени та сатурація крові після виконання другого етапу гемодинамічної корекції становили відповідно 15 мм рт. ст. та 84%. Симпатоміметична підтримка тривала 48 год, загальна тривалість перебування у відділенні реанімації та інтенсивної терапії становила 168 год. Третій етап гемодинамічної корекції виконано 4 пацієнтам.
Висновки. Двонаправлений кавапульмональний анастомоз у пацієнтів із синдромом гіпоплазії лівих відділів серця забезпечує кращий легеневий кровообіг, чим сприяє підвищенню сатурації крові, усуває об’ємне перенавантаження правого шлуночка, зменшуючи венозне повернення до нього, відтерміновує розвиток серцевої недостатності. Важливе своєчасне виконання кожного етапу гемодинамічної корекції, це позначається на ранніх і віддалених результатах, тяжкості стану передопераційної та післяопераційної гемодинаміки, показниках міжетапної виживаності та післяопераційних ускладнень.
Ключові слова: вроджені вади серця; синдром гіпоплазії лівих відділів серця; двонаправлений кавапульмональний анастомоз; операція Норвуда; єдиний шлуночок серця по правому типу.
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.27
Бактеріальні агенти як етіологічні чинники інфекційного ендокардиту
С. Е. Солтані, О. А. Крикунов
Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Проаналізувати бактеріальні агенти як етіологічні чинники інфекційного ендокардиту у пацієнтів з ураженням мітрального клапана.
Матеріали і методи. У дослідження залучено 287 пацієнтів, яким виконані операції на мітральному клапані, 205 чоловіків і 82 жінки. Середній вік пацієнтів цієї вибірки становив (50,1 ± 2,9) року, у них в анамнезі був інфекційний ендокардит з ураженням мітрального клапана. Всім пацієнтам проведено хірургічне лікування – пластика (дослідна група)/протезування (контрольна група) мітрального клапана. Проаналізовано дані первинної облікової медичної документації (історій хвороб, первинних медичних карт), результати гістологічного і бактеріологічного досліджень та інструментального обстеження.
Результати. У 49,1% пацієнтів етіологічними чинниками інфекційного ендокардиту були бронхолегеневі (16,4%), урологічні (12,2%), загальнохірургічні (6,6%) захворювання, у 20,6% – внутрішньолікарняна інфекція. У 30,3% пацієнтів причину інфекційного ендокардиту не ідентифіковано. Встановлено найпоширенішу мікрофлору: Staphylococcus spp. (19,2%); Enterococcus spp. (15,0%); Streptococcus spp. (3,5%). При деталізації ідентифікації збудника під час гістологічного дослідження інтраопераційного матеріалу з’ясовані найпоширеніші бактеріальні агенти як етіологічні чинники інфекційного ендокардиту. Enterococcus, Staphylococcus та Staphylococcus epidermidis. Найпоширеніша мікрофлора у дослідній групі: Enterococcus – 15,4%, Staphylococcus – 9,5%, Staphylococcus epidermidis – 9,5% та Staphylococcus aureus – 7,4%, в контрольній групі: Enterococcus – 23,2%, Staphylococcus – 10,6%, Staphylococcus epidermidis – 6,7% та Streptococcus – 4,7% (р ≥ 0,05). При гістологічному дослідженні вегетацій мітрального клапана встановлені найпоширеніші бактеріальні агенти: Staphylococcus aureus (3,6%), Staphylococcus epidermidis (5,1%) та Enterococcus faecalis (10,7%). У результаті гістологічного дослідження мітрального клапана з’ясовані відмінності у факторах схильності до розвитку інфекційного ендокардиту.
Висновки. Визначено, що у пацієнтів, яким виконана пластика мітрального клапана, не було грибкової мікрофлори та мікс-форм мікроорганізмів, а у пацієнтів, яким виконане протезування МК, вони зустрічалися поодиноко. Встановлено, що бактеріальна мікрофлора в дослідній і контрольній групах мала відмінності. З’ясовано, що первинний інфекційний ендокардит мітрального клапана статистично значущо частіше зустрічався в дослідній групі – 56,2%, ніж у контрольній групі – 38,7% (p = 0,004, χ2 = 8,15).
Ключові слова: гістологія; бактеріологічне дослідження; мікрофлора; фактори схильності до розвитку інфекційного ендокардиту.
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.33
Особливості хірургічного лікування дефектів м’яких тканин скальпа при бойовій травмі
О. А. Гиндич, Є. В. Симулик
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Покращити результати хірургічного лікування дефектів м’яких тканин скальпа при бойовій травмі.
Матеріали і методи. У дослідження залучено 9 пацієнтів із дефектами м’яких тканин скальпа середніх розмірів, які перебували на лікуванні у відділенні пластичної, реконструктивної та відновлювальної хірургії Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова у 2022 — 2024 роках.
Результати. Використання ротаційних рандомізованих місцевих клаптів для закриття дефектів м’яких тканин скальпа дозволило знизити частоту післяопераційних ускладнень, покращити естетичний результат лікування та скоротити період реабілітації пацієнтів.
Висновки. Для закриття повношарових дефектів м’яких тканин скальпа середніх розмірів оптимальне використання ротаційних рандомізованих місцевих клаптів.
Ключові слова: дефект скальпа; бойова травма; ротаційні рандомізовані місцеві клапті.
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.38
Септичний шок: лікування та сучасне трактування питання
С. Д. Шаповал
Запорізький державний медико-фармацевтичний університет
Реферат
Мета. Проаналізувати результати лікування хворих із септичним шоком, що здійснювалося згідно з рішеннями Погоджувальної міжнародної конференції та протоколами настанови «Сепсис-3».
Матеріали і методи. Під нашим спостереженням перебували 283 хворих із сепсисом, які лікувалися в гнійно-септичному центрі Запорізької міської лікарні № 3 впродовж 1991 – 2024 рр. Досліджувані хворі були розподілені на такі групи: 1-ша – 193 (68,2%) хворих із сепсисом, яких лікували згідно з рішеннями Погоджувальної міжнародної конференції щодо питань сепсису і септичного шоку (2012, 2004), у 1991 – 2015 роках, та 2-га – 90 (31,8%) хворих, яких лікували за протоколами настанови «Сепсис-3», прийнятої у 2016 році, у 2016 – 2024 роках. У 1-й групі було 118 (61,1%) хворих із сепсисом і 75 (38,9%) – із септичним шоком, у 2-й групі – 56 (62,2%) хворих із сепсисом і 34 (37,8%) – із септичним шоком. Тобто разом в обох групах було 109 пацієнтів із септичним шоком.
Результати. Із 75 пацієнтів із септичним шоком 1-ї групи померло 56, летальність становила 74,7%. Із 34 хворих із септичним шоком 2-ї групи померло 23, летальність становила 67,6%. У 1-й групі 17 (30,4%) пацієнтів померли неоперованими в перші години чи добу септичного шоку, тоді як у 2-й групі таких пацієнтів було лише 4 (17,4 %). Показник летальності хворих із септичним шоком, що були неоперовані, у 2-й групі був меншим на 13,0% (х2=5,63; р<0,0177). Також середній термін перебування хворих із септичним шоком 2-ї групи у стаціонарі був меншим на (4,7 ± 0,24) доби (t=4,36; р<0,001).
Висновки. Інтенсивну терапію при септичному шоку потрібно продовжувати, поки гемодинамічні показники продовжують поліпшуватися, а первинну інфузійну терапію слід обмежувати та керуватися оцінкою реагування організму на введення розчинів. Норадреналін збільшує переднавантаження, системний судинний опір та серцевий викид, тому його застосування у пацієнтів із персистуючою гіпотензією потрібно на ранніх стадіях септичного шоку. У хворих з адекватним контролем джерела інфекції слід використовувати більш коротку, а не більш тривалу антибактеріальну терапію. Оптимальний режим проведення антибактеріальної терапії – використання карбапенемів у максимальному дозуванні у сполученні з лінезолідом.
Ключові слова: септичний шок; інфузійна терапія; інотропи; антибактеріальна терапія; довгострокові результати.
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.47
Застосування тактики хірургічного контролю ушкоджень у лікуванні тяжкопоранених із бойовою травмою живота в умовах сучасної війни
Е. М. Хорошун1,2, І. А. Лурін3,4, С. А. Шипілов1,2, В. В. Макаров1,2, С. І. Панасенко1,5, В. В. Негодуйко1,2, Ю. В. Бунін1, В. О. Бородай1, В. В. Купріянчук1, Р. В. Салютін6
1Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, м. Харків,
2Харківська національний медичний університет,
3Національна академія медичних наук України, м. Київ,
4Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами, м. Київ,
5Полтавський державний медичний університет,
6Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Аналіз результатів упровадження тактики хірургічного контролю ушкоджень в лікуванні тяжкопоранених із бойовою травмою живота в умовах інтенсивного військового конфлікту в розрізі зменшення частоти ускладнень та летальності.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 259 тяжкопоранених із бойовою травмою живота, щодо яких було застосовано тактику хірургічного контролю ушкоджень. Всі поранені – чоловіки, їх середній вік становив (32 ± 3,2) року. Всім пораненим визначали загальноклінічні показники, маркери сепсису та коагулограму, електролітний та лужно-основний склад крові. Проводили ультразвукове дослідження органів грудної та черевної порожнин за FAST-протоколом, за показаннями – мультиспіральну комп’ютерну томографію та рентгенографічне дослідження голови, органів грудної та черевної порожнин, таза, електрокардіо- та тромбоеластографію. Критерії, за якими визначалися щодо застосування тактики хірургічного контролю ушкоджень: рівень свідомості (оглушення, сопор, кома), температура тіла менше 35 °С, шоковий індекс Альговера більше 1,0, сатурація крові менше 85%, позитивне ультразвукове дослідження живота за FAST-протоколом. Відповідно до тактики хірургічного контролю ушкоджень обсяг «скороченої» лапаротомії (перший етап) у тяжкопоранених із бойовою травмою живота включав зупинку кровотечі, контроль кишкової контамінації та тимчасове закриття рани, другий етап передбачав гемостатичну ресусцитацію, корекцію ацидозу, переохолодження та коагулопатії, третій етап – підготовку до остаточної реконструктивної операції.
Результати. Серед 259 тяжкопоранених із бойовою травмою живота 26 (10,0%) доставлені у критичному стані клінічної смерті, їм в умовах протишокової палати приймального відділення як перший етап лікування виконано лівобічну реанімаційну торакотомію з тимчасовим перетисканням низхідної частини аорти та прямим масажем серця. У 12 (46,2%) пацієнтів після ефективної реанімації з відновленням серцевої діяльності виконана серединна лапаротомія із ресусцитативним політампонуванням живота. Середній термін евакуації постраждалого з моменту поранення становив (32 ± 4) хв. В умовах діагностичного відділення поранених обстежували та направляли в операційне відділення. Середній термін від доставки на етап надання допомоги до оперативного втручання становив (25 ± 5) хв. У 92% пацієнтів для абдомінального доступу використана тотальна серединна лапаротомія, що дозволяло швидко оглянути всі відділи черевної порожнини та малого таза. Використання сучасних коагуляторів у режимі «різання» та спрей – коагуляції забезпечувало одночасно безкровний та швидкий операційний доступ без втрати часу на подальшу зупинку кровотечі з операційної рани. Всього діагностовано 691 ушкодження органів живота у досліджуваних пацієнтів. Перший етап тактики хірургічного контролю ушкоджень завершували тимчасовим закриттям абдомінального доступу, він займав (85 ± 2,2) хв. Досягнення достатніх показників фізіологічного стану дозволяло інтервал між першим та другим етапами мінімізувати до 24 — 36 год. Третій етап у середньому тривав (92 ± 3,2) хв. У 16,3% тяжкопоранених із бойовою травмою живота розвинулись ускладнення. Післяопераційна летальність становила 10,4%.
Висновки. Застосування тактики хірургічного контролю ушкоджень у тяжкопоранених із бойовою травмою живота на рівнях медичного забезпечення, що максимально наближені до вогнища санітарних втрат, за умови дотримання чітко визначених показань до етапного лікування та його обсягу дозволяє зменшити частоту післяопераційних ускладнень до 16,3% та летальність до 10,4% (щодо цієї категорії поранених у літературі повідомляється про середні показники летальності 31% та частоти ускладнень 39 — 43%).
Ключові слова: бойова травма живота; тактика хірургічного контролю ушкоджень.
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.54
Експериментальне обґрунтування доцільності застосування гіперосмолярних колоїдних розчинів з метою корекції дисфункції нирок за умов термічного ураження шкіри
О. І. Тірон1, І. П. Хоменко2, 3, І. А. Лурін2, С. В. Тертишний1, 4, Г. Ф. Степанов1, Р. С. Вастьянов1
1Одеський національний медичний університет,
2Національна академія медичних наук України, м. Київ,
3Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами, м. Київ,
4Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, м. Одеса
Реферат
Мета. Вивчення ефективності впливу гіперосмолярних колоїдних розчинів лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5% на зміни функціональної активності нирок у динаміці термічного ушкодження шкіри.
Матеріали і методи. Дослідження проведено за умов хронічного експерименту на моделі опікового ураження шкіри. Через 1, 3, 7, 14, 21 і 30 діб після термічного опіку шкіри в гомогенатах нирок визначали концентрацію проміжних продуктів ліпопероксидації та активність антиоксидантних ферментів. Функціональну активність нирок визначали на моделі індукованого водного діурезу.
Результати. Продемонстровано виражені порушення фільтраційної, екскреторної та дезінтоксикаційної функцій нирок протягом 30 діб післяопікового періоду, а також прискорення процесів ліпопероксидації та пригнічення активності антиоксидантного захисту. Фізіологічний розчин не мав термозахисного ефекту за умов моделі опіку шкіри. Застосування гіперосмолярних колоїдних розчинів лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5% ефективно запобігало вільнорадикальному механізму ураження нефроцитів та активації ферментативної ланки антиоксидантного захисту. Оптимум захисної активності застосованих гіперосмолярних колоїдних розчинів лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5% припадав на 7 – 14-ту доби досліду і тривав до його закінчення.
Висновки. Схема фармакологічної корекції термічного ураження щитоподібної залози з уведенням гіперосмолярних колоїдних розчинів із багатоіонним складом лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5% патогенетично обгрунтована, здатна не лише відновити функціональну активність нефроцитів, а й запобігти їх ураженню в динаміці післяопікового процесу.
Ключові слова: опік шкіри; щитоподібна залоза; нирки; антиоксидантний захист, індукований водний діурез; патологічна дизрегуляція органів та систем; гіперосмолярні колоїдні розчини лактопротеїну з сорбітолом та HAES-LX 5%; патогенетично обґрунтована фармакологічна корекція.
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.62
Міграція сторонніх тіл по травному каналу після вогнепального осколкового сліпого поранення обличчя з частковим руйнуванням мостоподібного протеза верхньої щелепи
І. А. Лурін1, 2, Е. М. Хорошун3, 4, В. В. Негодуйко3, 4, В. В. Макаров3, 4, І. В. Вєрьовкін 5, Р. В. Салютін6
1Національна академія медичних наук України, м. Київ,
2Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами, м. Київ,
3Харківський національний медичний університет,
4Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, м. Харків,
5Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», м. Київ,
6Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
DOI: 10.26779/2786-832X.2024.3.65
Каніковський Олег Євгенійович
(до 60-річчя від дня народження)
