Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):3-8.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.03
Програма прискореного відновлення після панкреатодуоденектомії з формуванням міжкишкового анастомоза за Брауном
О. Ю. Усенко, А. А. Скумс
Національний інститут хірургії та трансплантології
імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінити вплив формування гастроентероанастомоза з браунівським співустям при панкреатодуоденектомії на частоту затримки евакуації із шлунка в рамках використання програми прискореного відновлення.
Матеріали і методи. У дослідження включено 92 пацієнти віком від 28 до 75 років, яким була виконана панкреатодуоденектомія з приводу доброякісної і злоякісної патології головки підшлункової залози та періампулярної зони за період із січня 2015 по серпень 2020 р. Періопераційне лікування проводили за програмою прискореного відновлення. Першу групу склали 60 пацієнтів, яким була виконана реконструкція за Child, 2-гу — 32 пацієнти, яким був сформований гастроентероанастомоз з браунівським співустям.
Результати. У 1-й групі ускладнення виникли у 16 (26,7%) пацієнтів, у 2-й — у 7 (21,9%), у 1-й групі всього було 22 ускладнення, у 2-й — 10, але достовірної різниці між групами за цими показниками не виявлено (p > 0,05). Аналіз параметрів відновлення перорального харчування показав більшу сприйнятливість програми у пацієнтів 2-ї групи. Частота затримки евакуації із шлунка у пацієнтів 1-ї групи більш як у 2 рази перевищувала аналогічний показник у пацієнтів 2-ї групи — 13,3 та 6,3% відповідно, але статистично значущої різниці між групами за цим показникои не було (p = 0,299).
Висновки. У разі формування гастроентероанастомоза з браунівським співустям при панкреатодуоденектомії підвищується рівень імплементації програми прискореного відновлення та зменшується частота затримки евакуації із шлунка.
Ключові слова: панкреатодуоденектомія; програма прискореного відновлення; браунівське співустя.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):9-13.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.09
Аналіз результатів хірургічного лікування гострого холециститу у пацієнтів похилого і старечого віку в залежності від терміну виконання оперативного втручання
С. М. Завгородній1, М. Б. Данилюк1, А. І. Рилов2, М. А. Кубрак1, Н. О. Ярешко1, М. Ф. Щуров1
1Запорізький державний медичний університет,
2Міська лікарня екстреної і швидкої медичної допомоги, м. Запоріжжя
Реферат
Мета. Оцінити результати хірургічного лікування пацієнтів похилого і старечого віку з гострим холециститом на фоні жовчнокам’яної хвороби у невідкладній абдомінальній хірургії в залежності від терміну виконання оперативного втручання.
Матеріали і методи. В дослідження включено 89 пацієнтів віком від 60 до 89 років із діагнозом: гострий холецистит на фоні жовчнокам’яної хвороби. Середній вік пацієнтів становив (69,66 ± 7,30) року.
Результати. Усі пацієнти прооперовані в невідкладному порядку, середня тривалість передопераційного періоду — 20,00 (7,00; 27,00) год. Лапароскопічну холецистектомію з дренуванням черевної порожнини виконано у 70 (78,7%) пацієнтів; лапаротомію, холецистектомію з дренуванням черевної порожнини — у 14 (15,7%); лапаротомію, холецистектомію з дренуванням спільної жовчної протоки — у 5 (5,6%). У 3 (4,3%) пацієнтів при лапароскопічній холецистектомії виникла необхідність у конверсії через кровотечу з ложа жовчного міхура. Передопераційна підготовка пацієнтів похилого і старечого віку протягом понад 24 год привела до значного покращення їх загального стану у порівнянні з пацієнтами, які були прооперовані в терміни до 24 год з моменту госпіталізації (U-критерій = 749,50; р = 0,0286). Також за даними аналізу післяопераційного періоду відмічено значне покращення стану пацієнтів, передопераційна підготовка яких тривала понад 24 год, у порівнянні з пацієнтами, передопераційна підготовка яких тривала менше 24 год (U-критерій = 491,00; р < 0,0001). Середня тривалість стаціонарного лікування була однаковою в обох групах (U-критерій = 919,00; р = 0,3984).
Висновки. Відстрочення терміну виконання оперативного втручання у пацієнтів похилого і старечого віку з гострим холециститом дозволяє покращити результати післяопераційного лікування та зменшити частоту післяопераційних ускладнень.
Ключові слова: лапароскопічна холецистектомія; гострий холецистит; жовчнокам’яна хвороба; похилий і старечий вік.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):14-17.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.14
Ендоскопічний гемостаз при виразковій гастродуоденальній кровотечі з використанням високочастотного біологічного зварювального електролігування
Я. П. Фелештинський1, С. О. Опарін2, Б. В. Сорокін1, М. Г. Боярська3, Д. В. Луценко2
1Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України, м. Київ,
2Київська обласна клінічна лікарня,
3Київська міська клінічна лікарня №12 (Київський міський центр із надання невідкладної допомоги хворим із шлунково-кишковими кровотечами)
Реферат
Мета. Підвищення ефективності ендоскопічного гемостазу при виразковій гастродуоденальній кровотечі з використанням високочастотного біологічного зварювального електролігування.
Матеріали і методи. За період з 2017 по 2020 р. проведено аналіз ефективності ендоскопічного гемостазу у 160 пацієнтів віком від 40 до 85 років із виразковою гастродуоденальною кровотечею. Пацієнти були розподілені на дві групи: основну — 80 пацієнтів, яким виконувалось високочастотне біологічне зварювальне електролігування, і контрольну — 80 пацієнтів, яким виконувалась монополярна термічна аргоноплазмова коагуляція.
Результати. В основній групі первинний гемостаз було досягнуто у 77 (96,3%) пацієнтів. Ранній рецидив кровотечі виник у 3 (3,8%) пацієнтів. У контрольній групі первинний гемостаз було досягнуто у 66 (82,5%) пацієнтів. Рецидив кровотечі виник у 14 (17,5%) пацієнтів.
Висновки. Ендоскопічний гемостаз із використанням високочастотного біологічного зварювального електролігування при виразковій гастродуоденальній кровотечі досягається завдяки імпедансній дії модульованого сигналу високочастотного струму й адаптивній системі автоматичного управління процесом заварювання та контакту спеціального ендоскопічного зонда з увігнутим електродом із кровоточивою судиною, що приводить до повної її облітерації. Використання зварювального електролігування для ендоскопічного гемостазу при виразковій гастродуоденальній кровотечі забезпечує більш надійний остаточний гемостаз, ніж використання монополярної термічної аргоноплазмової коагуляції, особливо при кровотечі із судин діаметром від 2 до 4 мм. Частота рецидиву кровотечі зменшилась до 3,8% (у контрольній групі — 18,0%).
Ключові слова: виразкова гастродуоденальна кровотеча; ендоскопічний зонд; ендоскопічний гемостаз; високочастотне біологічне зварювальне електролігування; аргоноплазмова коагуляція.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):18-21.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.18
Методика комплексного тесемочного окутывания восходящей аорты при ее постстенотическом расширении во время коррекции аортального стеноза
В. В. Попов, А. А. Большак
Национальный институт сердечно-сосудистой хирургии имени Н. М. Амосова НАМН Украины, г. Киев
Реферат
Цель. Изучить клинические возможности оригинальной методики тесемочного бандажа восходящей аорты при ее постстенотическом расширении во время хирургической коррекции аортального стеноза.
Материалы и методы. В основную группу включены 196 пациентов, которые были прооперированы по поводу преобладающего аортального стеноза в сочетании с постстенотическим расширением восходящей аорты. При эхокардиографическом исследовании диаметр восходящей аорты до операции составлял (47,7 ± 1,7) мм. Всем пациентам выполнено протезирование аортального клапана в сочетании с комплексным тесемочным окутыванием восходящей аорты. В контрольную группу включен 121 пациент, которому выполнялось вмешательство по замене восходящей аорты сосудистым протезом (операция Бенталла).
Результаты. Госпитальная летальность в основной группе составила 0,5%. Диаметр восходящей аорты на момент выписки составлял (39,1 ± 1,5) мм, в отдаленном периоде — (40,3 ± 1,1) мм.
Выводы. На основании полученного клинического опыта представляется целесообразным рекомендовать оригинальную методику тесемочного окутывания восходящей аорты при наличии ее постстенотического расширения во время хирургической коррекции преобладающего аортального стеноза.
Ключевые слова: постстенотическое расширение восходящей аорты; аневризма восходящей аорты; окутывание восходящей аорты; искусственное кровообращение.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):22-26.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.22
Хірургічне лікування ішемічної хвороби серця із зниженою скоротливістю лівого шлуночка у поєднанні з недостатністю мітрального клапана
С. А. Руденко, А. В. Руденко, Ю. В. Кащенко, В. П. Захарова
Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Визначити вплив недостатності мітрального клапана у хворих з ішемічною хворобою серця із зниженою скоротливістю лівого шлуночка та способи її лікування.
Матеріали і методи. За період з 01.01.2015 по 31.12.2018 р. у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України було виконано 2267 послідовних операцій коронарного шунтування, з них 190 (8,4%) — пацієнтам з ішемічною хворобою серця із зниженою скоротливістю лівого шлуночка. Критерієм включення пацієнтів до цієї групи було зменшення фракції викиду лівого шлуночка до 35% і нижче. Чоловіків було 170 (89,5%), жінок — 20 (10,5%). Вік пацієнтів коливався від 29 до 83 років і становив у середньому (61,1 ± 8,9) року.
Результати. Зниження скоротливості лівого шлуночка після перенесеного інфаркту міокарда у 47,9% хворих супроводжувалось виникненням регургітації на мітральному клапані, при цьому величина регургітації корелювала зі ступенем зниження скоротливості лівого шлуночка. При зменшенні фракції викиду лівого шлуночка до 25% і нижче помірна регургітація на мітральному клапані реєструвалася майже у 2 рази, значна — у 2,5 разу, виражена — у 1,5 разу частіше, ніж при значеннях фракції викиду лівого шлуночка більше 25%. Виникнення мітральної недостатності у 18,7% хворих було обумовлене прямим ушкодженням клапанного апарату, а у 81,3% хворих були наслідки розширення порожнин серця при порушенні скоротливої функції міокарда. Наявність постінфарктної мітральної недостатності у 1,7 разу збільшує ризик виникнення гострої серцевої недостатності і потребує інтраопераційної корекції при значеннях фракції регургітації понад 30%.
Висновки. Отримані нами дані свідчать, що некорегована мітральна недостатність при ішемічній хворобі серця значно погіршує перебіг післяопераційного періоду після коронарного шунтування, збільшуючи частоту гострої серцевої, дихальної, ниркової недостатності. Таким чином, з урахуванням значного негативного впливу супутньої мітральної недостатності на ефективність хірургічних втручань при зниженій скоротливості лівого шлуночка стає очевидною необхідність комплексного реконструктивного втручання у пацієнтів з ішемічною хворобою серця і зниженою скоротливістю лівого шлуночка.
Ключові слова: ішемічна хвороба серця; ішемічна мітральна недостатність; інфаркт міокарда; знижена скоротливість лівого шлуночка; пластика; протезування мітрального клапана.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):27-34.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.27
Визначення ефективності клітинної кардіоміопластики за допомогою навігаційної системи NOGA XP
С. І. Естрін, Т. В. Кравченко, А. Р. Печененко
Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, м. Харків
Реферат
Мета. Покращення результатів лікування хворих із рефрактерною стенокардією, ускладненою серцевою недостатністю, шляхом розробки нових методів корекції насосної функції серця.
Матеріали і методи. Клінічне дослідження проводили на основі ретро- і проспективного аналізу результатів лікування 156 хворих: вивчалася ефективність ремоделювання міокарда з використанням мезенхімальних стовбурових клітин у хворих із рефрактерною стенокардією. Для визначення ефективності клітинної терапії була використана навігаційна система NOGA XP.
Результати. Представлено результати дослідження ефективності внутрішньовенного введення аутологічних мезенхімальних стовбурових клітин пацієнтам із рефрактерною стенокардією, ускладненою зниженням насосної функції серця, а також безпосередні результати кардіоміопластики стовбуровими клітинами. Вперше застосована навігаційна система NOGA XP для визначення зон гібернації міокарда у хворих із рефрактерною стенокардією. Також за допомогою системи NOGA XP отримували результати клітинної кардіоміопластики при порівнянні електромеханічних карт до і після клітинної терапії.
Висновки. Встановлено покращення показників насосної функції серця та якості життя пацієнтів.
Ключові слова: клітинна кардіоміопластика; стовбурові клітини; серцева недостатність; рефрактерна стенокардія; якість життя; трансплантація клітин.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):35-39.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.35
Використання помірної гіпотермії при реконструкції дуги аорти у немовлят в умовах селективної антеградної церебральної перфузії
Я. П. Труба1, Р. І. Секелик2, І. В. Дзюрий1, О. С. Головенко1, В. В. Лазоришинець1
1Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ,
2Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінити безпечність використання помірної гіпотермії при реконструкції дуги аорти у немовлят в умовах селективної антеградної церебральної перфузії.
Матеріали і методи. За період з 2010 по 2019 р. у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України і Науково-практичному медичному центрі дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України 64 немовлятам виконано реконструкцію дуги аорти в умовах селективної антеградної церебральної перфузії при помірній гіпотермії. У дослідження включені тільки пацієнти з двошлуночковою фізіологією, яким виконана подальша двошлуночкова корекція. Хлопчиків було 48 (75%), дівчаток — 16 (25%). Середній вік пацієнтів — (1,6 ± 0,8) міс, середня маса тіла — (3,8 ± 1,1) кг, середня площа поверхні тіла — (0,24 ± 0,04) м². Основними методами діагностики вади й оцінки безпосередніх і віддалених результатів лікування були ехокардіографічне обстеження та нейросонографія.
Результати. Госпітальна смертність становила 4,7% (померли 3 пацієнти). Причини смерті не були пов’язані з методикою захисту головного мозку. Тривалість штучного кровообігу в середньому становила (138,4 ± 58,8) хв, перетискання аорти — (83,1 ± 40) хв, селективної антеградної церебральної перфузії — (24,4 ± 8,8) хв. У 10 (15,6%) пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді груднина була залишена розведеною. У 4 (6,2%) пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді відмічено судоми, які були успішно усунуті медикаментозно. Середня тривалість перебування у відділенні реанімації і інтенсивної терапії становила (7,1 ± 4,1) доби. У віддаленому періоді за пацієнтами спостерігали від 1 міс до 8,5 року. Смертності не зафіксовано. При проведенні планової нейросонографії патологічних змін головного мозку не виявлено. Симптомів неврологічних ускладнень так само не виявлено.
Висновки. Селективна антеградна церебральна перфузія з помірною гіпотермією є ефективним і безпечним методом захисту головного мозку при реконструкції дуги аорти у немовлят із серединного доступу в умовах штучного кровообігу.
Ключові слова: селективна антеградна церебральна перфузія; помірна гіпотермія; дуга аорти.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):40-43.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.40
Оригінальна методика задньої аортопластики при протезуванні аортального клапана та одночасній хірургічній корекції поєднаної мітрально-аортальної вади
В. В. Попов¹, Р. М. Вітовський², Ю. В. Баховська¹, О. О. Большак¹, К. Є. Вакуленко³, Н. В. Поворозник¹
¹Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ,
²Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ,
³Полтавський обласний клінічний кардіологічний диспансер
Реферат
Мета. Вивчення можливостей нового підходу до реконструкції кореня та висхідної аорти при протезуванні аортального клапана та одночасній корекції мітральної вади серця в умовах вузького гирла аорти.
Матеріали і методи. У дослідження включено 46 пацієнтів із мітрально-аортальною вадою серця в поєднанні з вузьким гирлом аорти, які були оперовані в Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України за період з 1 січня 2006 до 1 січня 2020 р. Усім хворим була виконана реконструкція кореня та висхідної аорти за оригінальною методикою задньої аортопластики. Чоловіків було 26 (56,5%), жінок — 20 (43,5%). Вік хворих коливався від 23 до 72 років і становив у середньому (58,4 ± 7,3) року. У 8 (17,4%) пацієнтів діагностовано III функціональний клас серцевої недостатності відповідно до функціональної класифікації Нью-Йоркської асоціації кардіологів, у 38 (82,6%) — IV функціональний клас.
Результати. Із 46 оперованих пацієнтів через 30 діб після операції померли 4 (летальність становила 8,7%). З приводу причин смерті пацієнтів не було зауважень до хірургічної корекції. Динаміка ехокардіографічних показників була такою: систолічний градієнт на аортальному клапані становив до операції (112,1 ± 15,2) мм рт. ст., на аортальному протезі при виписці — (23,2 ± 6,4) мм рт. ст.; кінцевий систолічний індекс лівого шлуночка до операції — (59,1 ± 7,6) мл/м2, після операції — (48,3 ± 5,9) мл/м2; фракція викиду лівого шлуночка до операції — (0,45 ± 0,04), після операції — 0,53 ± 0,04.
Висновки. Запропонована оригінальна методика задньої аортопластики дозволяє ефективно розширювати гирло аорти для подальшої імплантації штучного клапана серця більшого діаметра. Методика достатньо безпечна. Ускладнень, безпосередньо пов’язаних із технікою виконання методики, не відмічено. У ранньому післяопераційному періоді покращувались морфометричні показники лівого шлуночка (фракція викиду та кінцево-систолічний індекс). Методика може успішно використовуватись при корекції поєднаної мітрально-аортальної вади.
Ключові слова: вузьке гирло аорти; реконструкція гирла аорти; протезування аортального клапана; штучний кровообіг; поєднана мітрально-аортальна вада.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):44-47.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.44
Тактика лікування притокового варикотромбофлебіту
С. С. Філіп, В. В. Русин, І. І. Гаджега
Ужгородський національний університет
Реферат
Мета. Обгрунтувати показання до хірургічного лікування притокового варикотромбофлебіту залежно від стану венозної гемодинаміки у басейні великої підшкірної вени.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів обстеження та лікування 23 хворих із притоковим варикотромбофлебітом у басейні великої підшкірної вени.
Результати. У разі виявлення притокового варикотромбофлебіту оцінювали локалізацію, протяжність, межі, рівень проксимальної та дистальної меж тромботичної оклюзії, характер тромботичних мас. Діагностування притокового гострого варикотромбoфлебіту слугувало показанням до термінової операції. У той же час, зважаючи на отримані результати ультразвукового дослідження, вдалося розробити диференційовану тактику за наявності притокового гострого варикотромбофлебіту у басейні великої підшкірної вени.
Висновки. Активна хірургічна тактика при притоковому варикотромбофлебіті дозволила ефективно попередити поширення тромботичного процесу на стовбур великої підшкірної вени та неспроможні пронизні вени, запобігти розвитку тромбозу глибоких вен та венозних тромбоемболічних ускладнень. У той же час зменшення об’єму оперативного втручання за наявності у хворого притокового варикотромбофлебіту давало змогу зберегти інтактну велику підшкірну вену для ймовірних реконструктивних втручань у майбутньому та попередити розвиток хронічної венозної недостатності.
Ключові слова: притоковий варикотромбофлебіт; велика підшкірна вена; склерооблітерація; флебоцентез.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):48-53.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.48
Безпосередні результати хірургічного лікування периферичної холангіокарциноми печінки у пацієнтів похилого і старечого віку
О. Ю. Усенко, О. В. Гриненко, А. І. Жиленко, О. О. Попов, А. В. Гусєв
Національний інститут хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінити безпосередні результати хірургічного лікування периферичної холангіокарциноми у пацієнтів похилого і старечого віку.
Матеріали і методи. З 2004 по 2018 р. у відділенні трансплантації та хірургії печінки Національного інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України радикально прооперовано 84 хворих з периферичною холангіокарциномою: 31 (36,9%) хворого старше 60 років (основна група) і 53 (63,1%) хворих молодше 60 років (контрольна група).
Результати. Післяопераційні клінічно значущі (IIIa-IV ступінь за класифікацією Clavien-Dindo) ускладнення протягом 90-денного післяопераційного періоду відмічено у 29,1% хворих основної групи та у 32,1% хворих контрольної групи (р=0,262), післяопераційну печінкову недостатність за критеріями Міжнародної дослідницької групи з хірургії печінки (The International Study Group of Liver Surgery) — у 16,1 і 22,6% відповідно (р=0,473). Повторне оперативне втручання було виконано у 9,6 і 9,4% хворих відповідно (р=0,973). Причинами післяопераційної смерті 2 хворих основної групи були гострий інфаркт міокарда (1) та гостра тромбоемболія легеневої артерії (1).
Висновки. Резекція печінки характеризується задовільними безпосередніми результатами лікування периферичної холангіокарциноми у хворих похилого і старечого віку за умов виконання її у високоспеціалізованому мультидисциплінарному центрі та ретельного відбору хворих.
Ключові слова: периферична холангіокарцинома; резекція печінки; похилий вік; старечий вік.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):54-58.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.54
Циторедуктивная хирургия и гипертермическая интраперитонеальная химиоперфузия при колоректальном раке и раке яичников: наш опыт и перспективы нового метода
А. В. Малиновский, В. В. Грубник, И. З. Гладчук
Одесский национальный медицинский университет
Реферат
Цель. Изучение результатов применения циторедуктивных операций и гипертермической интраперитонеальной химиоперфузии для лечения канцероматоза при колоректальном раке и раке яичников.
Материалы и методы. У 10 пациентов с колоректальным раком (6 мужчин и 4 женщины) были выполнены перитонэктомия, диатермоабляция имплантов висцеральной брюшины. Среднее значение индекса перитонеального канцероматоза 18 (14 — 21). У 11 пациенток с раком яичников были выполнены пангистерэктомия, перитонэктомия, оментэктомия, абляция имплантов висцеральной брюшины. Среднее значение индекса перитонеального канцероматоза 16 (12 — 20). В ходе гипертермической химиоперфузии использовался оксалиплатин.
Результаты. Полная и оптимальная циторедукция (степень CC0-СС1 по классификации П. Х. Шугабейкера) достигнута у 5 пациентов, субоптимальная (степень СС2) — у 10, неоптимальной (степень СС3) циторедукция была у 6 пациентов. Интраоперационных осложнений не отмечено. Послеоперационные осложнения возникли у 5 (23,8%) пациентов: инфицирование ран, затяжной парез кишечника, эпизод частичной кишечной непроходимости. Из 10 пациентов с колоректальным раком 5 умерли в сроки от 9 до 12 мес. Однолетний барьер пережили 45,5% пациентов. Из 11 пациенток с раком яичников 7 умерли в сроки от 6 до 24 мес. Однолетний барьер пережили 36,4% пациенток.
Выводы. У пациентов с колоректальным раком медиана выживаемости составила 12 мес, у пациенток с раком яичников — 18 мес. Циторедуктивные операции и гипертермическая интраперитонеальная химиоперфузия являются перспективным методом для повышения выживаемости больных с канцероматозом при условии проведения их отбора.
Ключевые слова: циторедуктивная хирургия; гипертермическая интраперитонеальная химиоперфузия; колоректальный рак; рак яичников; перитонеальный канцероматоз.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):59-62.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.59
Деякі аспекти проблеми хірургічних форм бешихи
Л. А. Василевська, С. Д. Шаповал
Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України
Реферат
Мета. З’ясувати частоту та визначити основні напрямки лікування хірургічних форм бешихи.Матеріали і методи. Ретроспективно і проспективно проаналізовано 114 історій хвороб пацієнтів, які перебували на стаціонарному лікуванні в центрі гнійно-септичної хірургії Міської лікарні №3 м. Запоріжжя за період 2019 — 2020 рр. Результати. Найчастіше осередок ураження локалізувався на нижніх кінцівках. Найчастішими клінічними проявами інтоксикації при бульозній і флегмонозній формах бешихи були загальна слабкість, гіпертермія, м’язовий біль. При некротичній формі бешихи у хворих спостерігалися ознаки тяжкої інтоксикації з нудотою, блюванням та сплутаністю свідомості. У комплексному лікуванні бешихи головними є антибіотикотерапія та рання хірургічна обробка зони патологічного процесу. Визначення показників вмісту прокальцитоніну у сироватці крові дає можливість оцінити прогресування і генералізацію процесу та є чутливим тестом ефективності проведеного лікування. Висновки. Радикальне хірургічне втручання та своєчасна цілеспрямована антибіотикотерапія є основними елементами успішного лікування хірургічних форм бешихи, і ця позиція не підлягає перегляду. Діагностичним маркером, що дозволяє своєчасно передбачити розвиток сепсису, є вміст прокальцитоніну в сироватці крові.Ключові слова: хірургічні форми бешихи; прокальцитонін.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):63-67.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.63
Рання післяопераційна та відтермінована дистанційна променева терапія в органозберігаючому лікуванні хворих із низькодиференційованим раком сечового міхура
П. Г. Яковлев
Клінічна лікарня «Феофанія» Державного управління справами, м. Київ
Реферат
Мета. Визначити вплив на показники виживаності проведення дистанційної променевої терапії хворим із низькодиференційованим раком сечового міхура після органозберігаючих операцій у залежності від терміну застосування опромінення — в ранньому післяопераційному періоді чи відтерміновано.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 522 пацієнтів із діагнозом: низькодиференційований рак сечового міхура, з яких 101 (19,3%) пацієнт отримав лікування за радикальною програмою в обсязі органозберігаючої операції з післяопераційною променевою терапією. Усіх цих пацієнтів було розподілено на дві групи: 1-шу — 71 (70,3%) пацієнт, якому проведено ранню післяопераційну променеву терапію, і 2-гу — 30 (29,7%) пацієнтів, яким променеву терапію проведено відтерміновано. Для опромінення оперованого сечового міхура та регіонарних лімфатичних вузлів використовувався лінійний прискорювач «Oncor іmpression plus». Сумарна доза опромінення становила в середньому 62 Гр (60 — 64 Гр) із застосуванням разових щоденних фракцій 2 Гр. За допомогою статистичного методу Каплана-Мейєра був проведений порівняльний аналіз показників виживаності хворих із низькодиференційованим раком сечового міхура, у яких променева терапія була елементом комбінованого органозберігаючого лікування, і хворих, у яких проведення променевої терапії було відтерміновано до виявлення прогресії хвороби.
Результати. Показники загальної виживаності хворих 1-ї і 2-ї груп були такими: для стадії ІІ — 48,6 та 26,4 міс відповідно, для стадії ІІІ — 43,9 та 32,7 міс відповідно, для стадії IV — 25,4 та 46,9 міс відповідно. Загальна середня виживаність хворих 1-ї групи становила 43 міс, хворих 2-ї групи — 36 міс (р=0,57).
Висновки. Більшість хворих (70,3%) отримала ранню променеву терапію на оперований сечовий міхур. Показник виживаності хворих із низькодиференційованим раком, яким проведено відтерміновану променеву терапію після резекції сечового міхура, гірший (36 міс), ніж показник виживаності хворих після комбінованого лікування — резекції сечового міхура з ранньою ад’ювантною променевою терапією (43 міс), проте відмінність між цими показниками статистично незначуща (р=0,57).
Ключові слова: низькодиференційований рак сечового міхура; резекція сечового міхура; променева терапія; виживаність.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):68-73.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.68
Метод отримання безнейронових культур астроцитів, що є похідними мезенхімальних стовбурових клітин людини
С. М. Граматюк1, Ю. В. Іванова2, А. А. Гудима3
1Асоціація біобанків України, м. Харків, Інститут кліткової біореабілітації, м. Харків,
2Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, м. Харків,
3Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського
Реферат
Мета. Розробка методу отримання безнейронових культур астроцитів, що є похідними мезенхімальних стовбурових клітин людини різного походження.
Матеріали і методи. Мезенхімальні стовбурові клітини було отримано з периферичної та пуповинної крові людини за стандартною методикою з використанням методу імуномагнітної сепарації та розподілено на три групи в залежності від первинного матеріалу походження та обраного способу диференціювання: клітини, які отримано з пуповинної крові та застосовано модифікований нами спосіб диференціювання (CBMSC); клітини, які отримано з периферичної крові та для диференціювання обрано стандартний (PBMSC-1) і модифікований (PBMSC-2) протоколи. Як первинні антитіла використано стандартні набори β- III-Tubulin (Sigma, США), GFAP, Nestin (Abcam), вторинні — імуноглобуліни G, кон’юговані активаторами CNTF, BMP2/4 та FGF1 (Sigma, США) згідно з інструкцією. Для візуалізації отриманих результатів використано мікроскоп EVOS FL LIFE TECHNOLOGIES із формуванням зображення під об’єктивом ×40.
Результати. Від більшості клітин групи PBMSC-1 відповіді не отримано, тоді як від близько 80% всіх стимульованих клітин групи PBMSC-2 відповіді отримано, а вміст обох ліній на 20 — 30% складався із GFAP-позитивних клітин. Це дає підстави вважати, що експресії GFAP самої по собі недостатньо для ідентифікації дозрілих і функціональних астроцитів.
Висновки. Астроцити групи PBMSC-1 дуже рідко відповідали на АТР-стимуляцію, тоді як астроцити груп CBMSC і PBMSC-2 демонстрували характерну відповідь. Тим самим показано, що морфологічно схожі між собою астроцитові лінії та поодинокі клітини мають різний функціональний профіль.
Ключові слова: безнейронові культури астроцитів; імуномагнітна сепарація; мезенхімальні стовбурові клітини.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):74-83.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.74
Експрес-методика інтраопераційної оцінки життєздатності тонкої кишки в експерименті і клініці
М. Є. Тимченко1, Ю. В. Iванова1, В. К. Iванов2, В. К. Логачов1
1Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, м. Харків,
2Інститут радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова НАН України, м. Харків
Реферат
Мета. Розробка ефективного й інформативного методу визначення життєздатності тонкої кишки для поліпшення результатів хірургічного лікування станів, що потребують резекції її сегментів.
Матеріали і методи. Робота має експериментально-клінічний характер. Експериментальна частина виконана на щурах; тимчасова ішемія моделювалась шляхом накладання турнікета на виведену після лапаротомії петлю тонкої кишки; тварини були розподілені на групи в залежності від тривалості ішемії. Клінічна частина виконана із залученням 68 пацієнтів, яких розподілили на дві групи: контрольну — 50 пацієнтів, яким резекція кишки виконувалась на підставі суб’єктивної оцінки її життєздатності, і основну — 18 пацієнтів, яким життєздатність кишки оцінювали за розробленою методикою.
Результати. У тварин, яким моделювалась тимчасова ішемія тривалістю до 10 хв (некритична), через добу зона ішемії візуально не відрізнялася від інших сегментів кишки, а при 20- і 25-хвилинній ішемії зміни набували некротичного характеру з приєднанням перитоніту. Вивчення препаратів кишки тварин, яким моделювалась гостра ішемія, показало найбільш виражені зміни в ендотеліальних клітинах мікроциркуляторного русла, у залежності від термінів ішемії дистрофічні зміни наростали аж до деструктивних. Повний електричний опір (імпеданс) вимірювався на різних частотах. Наростання повного електричного опору із збільшенням тривалості ішемії спостерігалося на всіх частотах.
Висновки. Зміни повного електричного опору відображають ступінь порушення кровотоку в кишковій стінці і можуть бути використані як критерій визначення її життєздатності (здатності до загоєння анастомоза). Об’єктивізація оцінки стану кишкової стінки зменшує кількість резекцій пошкодженого сегмента кишки і післяопераційних ускладнень.
Ключові слова: тонкокишковий анастомоз; імпеданс; життєздатність кишки.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):84-88.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.84
Модель ожиріння та безпосередні метаболічні розлади після шунтування шлунка з одним анастомозом у дрібних лабораторних тварин
Р. I. Виноградов, О. С. Тивончук, К. О. Надєін, В. В. Москаленко
Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Дослідити метаболічні зміни та особливості мінерального обміну в залежності від довжини загальної петлі при моделюванні шунтування шлунка з одним анастомозом у термін 60 діб.
Матеріали і методи. Проведено моделювання мінішунтування шлунка з одним анастомозом з різною довжиною біліопанкреатичної петлі на щурах. У 10 щурів анастомоз накладено на рівні половини загальної довжини тонкої кишки (1-ша група), ще у 10 — третини загальної довжини тонкої кишки (2-га група). Контрольною групою були 5 щурів. Порівняно показники втрати зайвої маси тіла та метаболічних змін.
Результати. У щурів 1-ї групи показник втрати маси тіла становив 16,6% (41,7 г), 2-ї групи -20,6% (53,2 г). В обох групах спостерігалось зниження показників мінерального та білкового обміну в порівнянні з доопераційними величинами. Дистрофічні зміни в кістковій тканині тіл хребців поперекового відділу хребта відмічені у тварин обох груп, більш виражені — у 2-й групі.
Висновки. Порушення білкового та мінерального обміну можна спостерігати не тільки при масивній резекції, а й при виключенні половини і більшого сегмента тонкої кишки з пасажу шляхом шунтування шлунка, що не має значних переваг у втраті надлишкової маси тіла, але призводить до більш глибоких метаболічних порушень.
Ключові слова: ожиріння; баріатрична хірургія; мінішунтування шлунка; моделювання; анастомоз.
Klinichna khirurhiia. 2020 September/October; 87(9-10):89-96.
DOI: 10.26779/2522-1396.2020.9-10.89
Диагностика и лечение параганглиом шеи
И. В. Белоцерковский¹, А. В. Бондарь¹, Д. Г. Янева²
¹Одесский национальный медицинский университет,
²Центр реконструктивной и восстановительной медицины «Клиника медицинского университета», г. Одесса