Результати хірургічного лікування протокової аденокарциноми головки підшлункової залози з ураженням магістральних судин та залученням судинних країв резекції
В. П. Шкарбан, А. О. Савицький
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Покращення результатів хірургічного лікування хворих із протоковою аденокарциномою головки підшлункової залози з ураженням магістральних судин та залученням судинних країв резекції за рахунок планування радикального оперативного втручання в обʼємі R0-резекції перед операцією та застосування розширених хірургічних методів.
Матеріали і методи. В дослідження включено 98 хворих із протоковою аденокарциномою головки підшлункової залози та підозрою на венозну інвазію й розповсюдження пухлинного росту вздовж судин портомезентеріальної осі, оперованих у відділенні хірургії підшлункової залози та жовчовивідних проток Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова в період з 2020 по 2024 рік. Пацієнти були розподілені на дві групи: основну – 51 (52,0%) пацієнт, якому виконали радикальне оперативне втручання з резекцією верхньої брижової вени/ворітної печінкової вени та розширеною лімфонейродисекцією за розробленим діагностично-лікувальним алгоритмом, та контрольну (ретроспективну) – 47 (48,0%) пацієнтів, у яких за даними планового патоморфологічного дослідження були позитивні судинні краї резекції підшлункової залози.
Результати. В основній групі тотальну мезопанкреатектомію з видаленням ключових зон вегетативної іннервації підшлункової залози було виконано у 100% пацієнтів. Розповсюдження клітин протокової аденокарциноми у структури мезопанкреас за даними планового патоморфологічного дослідження було виявлено у 43 (84,3%) пацієнтів. Медіана загальної виживаності становила 21,0 міс, показник однорічної виживаності становив 66,7%, трирічної — 25,5%. Пʼятирічної виживаності не було досягнуто.
Висновки. Виконання панкреатодуоденектомії, доповненої венозною резекцією та тотальною мезопанкреатектомією, дозволило досягти негативних судинних країв резекції та радикальності оперативного лікування (R0-резекція) у 84,3% пацієнтів основної групи.
Ключові слова: протокова аденокарцинома головки підшлункової залози; резекція ворітної печінкової вени; мезопанкреас; мезопанкреатектомія.
Застосування сальникового клаптя та його поєднання з NHS-PEG для профілактики ускладнень після панкреатодуоденектомії
В. Й. Сморжевський, О. М. Симонов
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінити ефективність застосування сальникового клаптя та його поєднання з еластичною прокладкою, обробленою NHS-PEG, для профілактики ускладнень після панкреатодуоденектомії, а також проаналізувати динаміку рівнів запальних біомаркерів і визначити їх прогностичну цінність.
Матеріали і методи. Проведено проспективне порівняльне дослідження із залученням 97 пацієнтів, яким було виконано панкреатодуоденектомію з приводу пухлин панкреатобіліарної зони у 2023 – 2024 роках. Пацієнтів розподілили на три групи: контрольну (n=32) – стандартна панкреатодуоденектомія без укриття панкреатоєюноанастомоза; 1-шу (n=29) – панкреатодуоденектомія з укриттям панкреатоєюноанастомоза клаптем великого сальника (лише сальник); 2-гу (n=36) – панкреатодуоденектомія з комбінованим укриттям панкреатоєюноанастомоза сальником та еластичною прокладкою, обробленою NHS-PEG (сальник+NHS-PEG). Аналізували частоту клінічно значущої післяопераційної панкреатичної нориці (ступені B і C), післяопераційної кровотечі та динаміку рівнів C-реактивного білка, інтерлейкіну-6, прокальцитоніну і лейкоцитів у 0-ву, 1-шу, 3-тю та 7-му доби після операції.
Результати. Частота післяопераційної панкреатичної нориці ступенів B і C становила 18,8% у контрольній групі, 10,3% у 1-й групі (лише сальник) та 5,6% у 2-й групі (сальник+NHS-PEG). Статистичний аналіз міжгрупових відмінностей за допомогою критерію χ2 не виявив статистично значущих розбіжностей (р > 0,05). Найнижчі рівні C-реактивного білка та інтерлейкіну-6 на 1-шу, 3-тю та 7-му доби виявлені у 2-й групі (сальник+NHS-PEG), p < 0,05. Pівень прокальцитоніну статистично значущо відрізнявся лише на 7-му добу, тоді як зміни рівнів лейкоцитів не були статистично значущими. Вивчення динаміки зазначених біомаркерів усередині груп підтвердило швидше зниження рівнів C-реактивного білка та інтерлейкіну-6 у 2-й групі (сальник+NHS-PEG). ROC-аналіз продемонстрував помірну прогностичну здатність рівнів інтерлейкіну-6 (AUC = 0,694 на 1-шу добу) та С-реактивного білка (AUC = 0,686 на 3-тю добу) щодо розвитку післяопераційної панкреатичної нориці ступенів B і C.
Висновки. Укриття панкреатоєюноанастомоза сальниковим клаптем зменшує післяопераційну запальну відповідь, а його поєднання з NHS-PEG асоціюється з найнижчою частотою післяопераційної панкреатичної нориці та найбільш вираженим імуномодулюючим ефектом. Методика безпечна, технічно відтворювана і має перспективи для рутинного застосування.
Ключові слова: панкреатодуоденектомія; післяопераційна панкреатична нориця; сальник; NHS-PEG; С-реактивний білок; інтерлейкін-6; прокальцитонін.
Особливості перебігу гнійного медіастиніту у хворих із коморбідним вторинним імунодефіцитом
В. О. Шапринський, В. Ф. Кривецький, Є. В. Шапринський, Б. О. Мітюк, О. О. Воровський, В. Г. Сулейманова, М. А. Верба
Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова
Реферат
Мета. Охарактеризувати імунну відповідь у хворих із гнійним медіастинітом на фоні вторинного імунодефіциту та обґрунтувати цілеспрямоване хірургічне лікування гнійно-септичних ускладнень.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати діагностики та лікування гнійного медіастиніту у 67 пацієнтів, яких було об’єднано у дві групи: основну – 35 пацієнтів, у яких поява гнійно-септичних ускладнень супроводжувалась пригніченням імунної відповіді, та контрольну – 32 пацієнти, у яких порушень імунітету на етапах лікування не зареєстровано.
Результати. Індуктивна фаза імунної відповіді у хворих із гнійним медіастинітом на фоні вторинного імунодефіциту характеризувалася розвитком повільної адаптаційної реакції імунітету, ефекторна — повільним та нетривалим наростанням ознак системної запальної реакції, підвищенням рівня сироваткових імуноглобулінів, помірним збільшенням фагоцитарної активності нейтрофілів.
Висновки. Вторинна імунна недостатність при гнійному медіастиніті, що визначає особливості перебігу гнійно-септичних ускладнень і тактику лікувальних заходів, проявляється у 52% пацієнтів.
Ключові слова: гнійний медіастиніт; вторинний імунодефіцит; флегмона шиї; перебіг ранового процесу; діагностика; хірургічне лікування.
Особливості передопераційного стану пацієнтів з аневризмами аорти і ураженням коронарних артерій
І. І. Жеков
Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Вивчити та проаналізувати особливості передопераційного стану пацієнтів з аневризмами аорти та супутнім ураженням коронарних артерій.
Матеріали і методи. У дослідженні взяв участь 241 пацієнт з аневризмою аорти та супутнім ураженням коронарних артерій, якому виконали одночасні або етапні хірургічні втручання на аорті та коронарне шунтування. Чоловіків було 204, жінок – 37. Середній вік учасників дослідження становив (62,6 ± 8,6) року. Аналізували дані клінічного, лабораторного й інструментального обстеження, демографічні показники, характеристики аневризм аорти, супутню патологію, ехокардіографічні параметри та стан коронарного русла. Дизайн дослідження побудований у залежності від локалізації аортальної патології та типу виконаного хірургічного втручання з формуванням двох клінічних груп: 1-ї – 227 пацієнтів з аневризмами висхідної аорти та 2-ї – 14 пацієнтів з аневризмами грудної частини низхідної аорти. Контрольну групу склали 100 пацієнтів з аневризмами аорти без ураження коронарних артерій.
Результати. Виявлено статистично значущі відмінності демографічних показників пацієнтів із поєднаними та ізольованими аневризмами аорти. Пацієнти 1-ї групи були старшими – (62,6 ± 8,6) року, ніж пацієнти контрольної групи – (53,0 ± 13,5) року, за цим показником групи різнилися статистично значущо (p = 0,001). У 1-й та 2-й групах чоловіків було статистично значущо (p = 0,001) більше, ніж у контрольній групі. Розшарування аорти виявлено у 21 (9,3%) пацієнта 1-ї групи та у 3 (21,4%) пацієнтів 2-ї групи, тоді як у контрольній групі розшарування аорти зустрічалося статистично значущо (p = 0,001) частіше. Показник середнього ризику за шкалою European System for Cardiac Operative Risk Evaluatіon II (EuroScore II) був статистично значущо (p = 0,001) вищим у пацієнтів з поєднаною патологією 1-ї та 2-ї груп, ніж у пацієнтів з ізольованими аневризмами аорти (контрольна група) – відповідно (9,29 ± 5,0), (6,0 ± 2,0) та (5,5 ± 2,8)%. Найвища частота артеріальної гіпертензії була у пацієнтів 2-ї групи – 71,4%, а у пацієнтів 1-ї групи цей показник становив 37,0%. Середній діаметр висхідної аорти був статистично значущо (р = 0,001) більшим у пацієнтів 1-ї групи ніж у пацієнтів з ізольованими аневризмами – відповідно (5,2 ± 1,2) та (4,58 ± 1,5) см, а фракція викиду лівого шлуночка – (52,8 ± 8,7)% – була статистично значущо (p=0,003) нижчою у пацієнтів 1-ї групи, ніж у пацієнтів з ізольованими аневризмами – (55,9 ± 8,3)%. Шляхом аналізу обсягу коронарної реваскуляризації встановлено, що середня кількість шунтів була статистично значущо (p=0,05) більшою у 2-й групі – 2,4 ± 0,8, ніж у 1-й групі — 2,0 ± 0,9, що відображає більш широке ураження коронарного русла при патології грудної частини низхідної аорти.
Висновки. Пацієнти з поєднаною патологією аорти та коронарних артерій мають старший вік та вищий операційний ризик, ніж пацієнти з ізольованими аневризмами аорти, серед них переважають чоловіки. У 1-й групі діаметр висхідної аорти був статистично значущо (p=0,001) більшим – (5,2 ± 1,2) см, а фракція викиду лівого шлуночка була статистично значущо (p=0,003) нижчою – (52,8 ± 8,7)%, ніж у контрольній групі (ізольовані аневризми) – відповідно (4,58 ± 1,5) см та (55,9 ± 8,3)%. Розшарування аорти зустрічалося статистично значущо (p < 0,001) частіше у пацієнтів без коронарної патології, ніж у пацієнтів з коронарною патологією — 51,0 та 9,3% відповідно, що пояснюється екстреним характером гострого розшарування аорти. Середня кількість шунтів була статистично значущо (p = 0,05) більшою у 2-й групі, ніж у 1-й групі — 2,4 ± 0,8 та 2,0 ± 0,9 відповідно. Тактика одномоментного виконання протезування аорти та коронарного шунтування обґрунтована у відібраних пацієнтів зі збереженою функцією лівого шлуночка.
Ключові слова: аневризма аорти; ішемічна хвороба серця; коронарне шунтування; протезування висхідної аорти; операційний ризик.
Кількісні параметри венозного рефлюксу у пацієнтів із хронічними захворюваннями вен нижніх кінцівок
О. Ю. Атаманюк, В. Д. Скрипко, М. Д. Ризюк
Івано-Франківський національний медичний університет
Реферат
Мета. Проаналізувати кількісні параметри патологічного венозного рефлюксу у пацієнтів із хронічними захворюваннями вен нижніх кінцівок та оцінити їх діагностичну значущість.
Матеріали і методи. До проспективного одноцентрового дослідження було включено 73 пацієнти з хронічними захворюваннями вен нижніх кінцівок (клінічні класи С2 — С6). Середній вік пацієнтів – (48,6 ± 6,4) року, середній індекс маси тіла – (26,1 ± 1,2) кг/м2. Для провокації венозного рефлюксу використовували дистальну ручну компресію та маневр Вальсальви. У проєкції сафенофеморального з’єднання великої підшкірної вени вимірювали її площу в поперечному перерізі, тривалість, об’єм та усереднену за часом швидкість рефлюксу.
Результати. При виконанні дистальної ручної компресії та маневру Вальсальви площа великої підшкірної вени в поперечному перерізі становила відповідно (0,71 ± 0,35) та (0,76 ± 0,39) см2, тривалість рефлексу – відповідно (2,9 ± 1,78) та (3,8 ± 1,64) с, об’єм рефлюксу становив відповідно (226,17 ± 218,9) та (269,48 ± 288) мл/хв, усереднена за часом швидкість рефлюксу становила відповідно (4,68 ± 3) та (5,25 ± 3,7) см/с. Виявлено позитивну сильну кореляцію між показниками площі великої підшкірної вени в її поперечному перерізі та об’єму рефлюксу під час виконання як дистальної ручної компресії (r=0,85), так і маневру Вальсальви (r=0,75) та між показниками об’єму і усередненої за часом швидкості рефлюксу. Більші значення досліджуваних параметрів асоціювались із вищим клінічним класом хронічного захворювання вен.
Висновки. Об’єм та усереднена за часом швидкість рефлюксу можуть слугувати ефективними критеріями оцінки тяжкості хронічного захворювання вен.
Ключові слова: хронічні захворювання вен нижніх кінцівок; велика підшкірна вена; ультразвукова діагностика; кількісні параметри венозного рефлюксу.
Формування рукавної колостоми з пристроєм для відведення кишкового вмісту
В. І. Кустрьо1,О. В. Лангазо2
1Берегівська лікарня імені Бертолона Ліннера,
2Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака, м. Ужгород
Реферат
Мета. Покращити результати хірургічного лікування хворих, яке полягало у виконанні ургентної колостомії, шляхом застосування запропонованого пристрою для відведення кишкового вмісту за межі операційного поля при формуванні рукавної колостоми та попередження гнійно-септичних параколостомних ускладнень.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати мікробіологічного дослідження змиву з параколостомної рани і шкірно-кишкових швів та гнійно-септичні ускладнення після ургентної колостомії у зв’язку з гострою обтураційною непрохідністю товстої кишки у 43 хворих, у тому числі у 11 хворих (1-ша група) після формування колостоми за стандартною методикою з накладанням калоприймача відразу після операції та у 32 хворих (2-га група) після формування рукавної колостоми з пристроєм для відведення кишкового вмісту за межі операційного поля та накладанням калоприймача після видалення пристрою.
Результати. Тимчасове використання запропонованого пристрою забезпечувало механічну ізоляцію параколостомної рани від потрапляння на неї та шкірно-кишкові шви калових мас, попереджуючи їх забруднення кишковим вмістом, інфікування та розвиток гнійно-септичних ускладнень ще на етапі формування колостоми, оскільки весь кишковий вміст оминав параколостомну рану та шкірно-кишкові шви і потрапляв у закриту ємність для його збору, розташовану за межами операційного поля, що особливо важливо при ургентних операціях на непідготовленому кишечнику. Завдяки цьому зменшилась частота післяопераційних гнійно-септичних параколостомних ускладнень з 27,2 до 3,8%, параколостомного дерматиту з 36,3 до 12,5%, тривалість лікування хворих у стаціонарі скоротилась із (21 ± 3) до (11 ± 2) доби.
Висновки. Тимчасова механічна ізоляція колостомної рани та шкірно-кишкових швів від контамінації кишковим вмістом у найближчий найбільш критичний період після операції шляхом його відведення за допомогою запропонованого пристрою за межі операційної рани без потрапляння на шкірно-кишкові шви забезпечила покращення умов її заживлення, а також результати хірургічного лікування хворих, яке полягало у виконанні ургентної колостомії на непідготовленому кишечнику.
Ключові слова: ургентна колостомія; пристрій для відведення кишкового вмісту; профілактика параколостомних ускладнень.
Місцеве лікування операційних ран у хворих із гострим парапроктитом
І. М. Шевчук1, О. В. Новицький1, Р. Т. Кузенко1, А. Л. Шаповал1, С. С. Сніжко1, А. С. Сверстюк2
1Івано-Франківський національний медичний університет,
2Тернопільський національний медичний університет імені
І. Я. Горбачевського
Реферат
Мета. Оцінити ефективність послідовного застосування розчину та мазі «Ацербін» (Австрія) для місцевого лікування операційних ран у хворих із гострим парапроктитом.
Матеріали і методи. Для місцевого лікування операційних ран у 57 хворих із гострим парапроктитом використали розчин і мазь «Ацербін» (Австрія), які мають антисептичну, знеболювальну, протинабрякову і ранозагоювальну дію.
Результати. Під впливом запропонованого методу лікування місцевий больовий синдром зникав у середньому на (7,02 ± 0,40) доби, очищення ран за трансформацією ранових виділень наставало в середньому на (7,11 ± 0,16) доби, грануляції у видимій частині рани з’явилися в середньому на (7,72 ± 0,10) доби після операції (р < 0,05). На 8-му добу у хворих, яких лікували із застосуванням розчину і мазі «Ацербін», висівали тільки поодинокі колонії мікроорганізмів. У хворих, яких лікували без застосування розчину і мазі «Ацербін», висівали в середньому (2,1 ± 0,4) × 105 колонієутворювальних одиниць/см3.
Висновки. Послідовне застосування розчину і мазі «Ацербін» у хворих із гострим парапроктитом статистично значущо пришвидшувало ліквідацію перифокальної інфільтрації тканин, очищення рани від гнійно-некротичних мас за трансформацією ранових виділень, появу грануляцій та крайової епітелізації.
Ключові слова: гострий парапроктит; операційна рана; вторинне інфікування; формула Байєса.
Long-term results of hemithyroidectomy for nodular and unilateral multinodular euthyroid goiters.
- Кh. Saidova, O. М. Shahsuvarov, R. H. Huseynov, Sh. I. Alakbarova, A. A. Mailova, N. F. Muradov, N. Z. Aliyeva
Scientific Center of Surgery named M. A. Topchubashov, Baku, Republic of Azerbaijan
Abstract
Objective. Of the study is to evaluate the results of hemithyroidectomy for nodular and unilateral multinodulareuthyroid goiter.
Material and methods. Total of 98 patients, aged 20 to 74 years with nodular (46) and unilateral multinodular euthyroid goiter (52) who had undergone hemithyroidectomy, were examined (women — 80.6%, men – 19.4%).
Results and discussion. The incidence of postoperative hypothyroidism in nodular and multinodular goiter was 19.6% and 21.2%, respectively, and the recurrence rate was 4.3% and 11.5%, respectively. This group of patients had a low level of postoperative hormonal therapy (36.1±4.4 mcg and 40.9±5.1 mcg, respectively). 84.8% of patients with nodulargoiter and 78.8% of those with unilateral multinodular goiter did not require burdensome hormonal therapy.
Conclusion. Performing a hemithyroidectomy for nodular and unilateral multinodular euthyroid goiter is the optimal volume of surgery. However, the choice of this procedure for unilateral multinodular euthyroid goiter is a joint decision between the surgeon and the patient, made, taking into account risk factors for recurrence and postoperative hypothyroidism are determined individually for each patient.
Keywords: nodular and multinodular goiter, hemithyroidectomy, recurrence, postoperative hypothyroidism, risk factors.
П’ятирічний досвід ендопротезування кульшового суглоба у пацієнтів із наслідками перенесених переломів кульшової западини
М. Л. Анкін, Я. С. Завертиленко, М. М. Барилович, В. О. Ладика
Національний університет охорони здоровʼя України імені П. Л. Шупика, м. Київ
Реферат
Мета. Ретроспективний аналіз та оцінка п’ятирічних результатів тотального ендопротезування кульшового суглоба у пацієнтів із наслідками переломів кульшової западини, яких раніше лікували за допомогою відкритої репозиції та внутрішньої фіксації.
Матеріали і методи. У ретроспективний аналіз включено 46 пацієнтів, яким провели лікування у 2017 – 2021 роках. Середній вік пацієнтів становив (39,3 ± 12,1) року. Показаннями до тотального ендопротезування кульшового суглоба були деформуючий артроз III – IV ступеня, асептичний некроз головки стегнової кістки та значне порушення функції суглоба. Пацієнтів розподілено на дві групи: 1-шу – 37 (80,4%) пацієнтів, яким виконали одноетапне втручання (видалення фіксаторів та тотальне ендопротезування кульшового суглоба), та 2-гу – 9 (19,6%) пацієнтів, у яких застосували двохетапну тактику (видалення фіксаторів за 3 – 4 міс до тотального ендопротезування кульшового суглоба). Функціональний результат лікування оцінювали за шкалою Харріса.
Результати. Середня кількість балів за шкалою Харріса збільшилася з 67 ± 14 перед операцією до 88 ± 8 у 1-й групі та 92 ± 6 у 2-й групі через 5 років після операції. У 42 (91,3%) пацієнтів протягом 5 років спостерігалася стабільність ендопротеза без рентгенологічних ознак розхитування фіксатора. Післяопераційні ускладнення виникли у 6 пацієнтів, їх частота становила 14%, зокрема, септичного розхитування фіксатора — 4,3% та асептичного розхитування фіксатора — 4,3%.
Висновки. Тотальне ендопротезування кульшового суглоба — ефективний метод лікування наслідків перенесених переломів кульшової западини. Двохетапна тактика демонструє кращі функціональні результати, ніж одноетапне втручання — відповідно (92 ± 6) та (88 ± 8) балів за шкалою Харріса, та доцільна для пацієнтів, у яких підозрюють наявність інфекції, спостерігається виражене розхитування фіксатора або минуло понад 5 років після первинного втручання.
Ключові слова: ендопротезування кульшового суглоба; перелом кульшової западини; посттравматичний остеоартрит; остеосинтез; шкала Харріса.
Оновлені рекомендації Товариства з хірургічних інфекцій щодо лікування внутрішньочеревної інфекції 2024 року
І. А. Криворучко1, С. А. Андреєщев2, М. В. Книгін1
1Харківський національний медичний університет,
2Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Оновлені рекомендації щодо гострого панкреатиту 2025 року: дизайн допомоги майбутнього. Частина 1
С. М. Чуклін, С. С. Чуклін
Медичний центр Святої Параскеви, м. Львів
Механічна підтримка кровообігу у пацієнтів із термінальною стадією серцевої недостатності: показання до застосування та сучасні можливості
О. С. Никоненко1, В. Г. Танський 2
1Запорізький державний медико–фармацевтичний університет,
2Ковельське міськрайонне територіальне медичне об’єднання
Причини виникнення, діагностика та лікування травм селезінки
В. І. Ляховський, М. О. Дудченко, М. І. Кравців, Т. Ю. Ляховська, О. М. Люлька
Полтавський державний медичний університет
Застосування сучасних пов’язок нового покоління у педіатричній практиці
Я. Д. Бондаренко, М. С. Котовщиків, В. В. Доценко, Д. Є. Кулик
Харківський національний медичний університет
Contrasting molecular pathways in colorectal carcinogenesis: insights from the cancer stem cell paradigm
- Kostovska1, O. Kostovski2
1Department of Medical and Experimental Biochemistry, Faculty of Medicine, Ss. Cyril and Methodius University in Skopje, 1000 Skopje, Republic of North Macedonia
2University Clinic of Digestive Surgery, Clinical Center “Mother Theresa”, 1000, Skopje, Republic of North Macedonia
Діагностика та хірургічне лікування уламкових поранень серця та діафрагми з міграцією до правого шлуночка в умовах війни
В. В. Лазоришинець1, Р. М. Вітовський1,2, О. М. Уніцька1, А. Р. Вітовський1, С. Санду1, В. В. Филипчук1
1Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ,
2Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ
Статью подготовил и отредактировал: врач-хирург Пигович И.Б.