Спленопортографія

Спленопортографія — метод контрастування судин порталь­ної системи. Контрастну речовину вводять у пульпу селезінки і виконують рентгенографію. При спленомегалії, шлунково- кишкових кровотечах, гепатомегалії неясної етіології проводять транспарієтальну спленопортографію. Дослідження виконують у декілька етапів: пункція селезінки, спленотонометрія, сплено­портографія.

Методика спленопортографії

Пункцію селезінки проводять у положенні на спині в дев’ятому-десятому міжребрових проміжках по середній або задній пах­винній лінії. Якщо селезінка збільшена, тоді пункцію проводять через передню черевну стінку на 3 см нижче від ребрової дуги по передній чи середній пахвинній лінії. Для запобігання попа­данню в голку шматочка шкіри чи підшкірної основи її вводять з мандреном. Потім мандрен витягують, а до голки приєднують шприц. Поршень підтягують, пунктат переносять на предметне скло. Мазки роблять швидко. Наступним етапом є проведення спленотонометрії. В нормі кров’яний тиск у селезінці та у воріт­ній вені становить 80 — 150 мм вод. ст. Під час пункції селезінки визначають швидкість витіканні крові залежно від кількості краплин, потім приєднують флеботонометр Вальдмана. Показ­ники вище ніж 200 мм вод. ст. свідчать про підвищення тиску в портальній системі. Після визначення внутрішньоселезінкового тиску приєднують шприц і вводять контрастну речовину, підігрі­ту до 37 °С. Виконується спленопортограма на 7-8-й секунді від початку введення контрастної рідини.

Ускладнення, які можуть виникнути під час проведення спленопортографії, — це неповний та повний розрив селезінки, введення контрастної речовини в черевну порожнину. Інформативність ме­тоду велика. Вміст селезінкового пунктату: у разі портальної гіпер­тензії переважають лімфоїдні та лімфоретикулярні клітини; у разі селезінкової форми лімфогранулематозу, хвороби Гоше визна­чаються атипові клітини Березовського — Штернберга, Гоше.

У хворих із внутрішньопечінковим блоком, тотальною гіпер­тензією в портальній системі внутрішньоселезінковий тиск є до­стовірним показником рівня тиску у ворітній вені. За наявності позапечінкового блоку чи ізольованих форм портальної гіпертен­зії внутрішньоселезінковий тиск перевищує рівень тиску у воріт­ній вені та печінковій паренхімі.

У системі ворітної вени при незміненому кровообігу контрас­тування гілок ворітної вени не спостерігається. На спленопортограмі визначають депо контрастної речовини в селезінці, контрастовані селезінкову, ворітну вени та розгалуження ворітної вени в печінці. Розширення селезінкової та ворітної вен, деформація судинного малюнка печінки при цирозі, закидання контрастної речовини в гілки ворітної вени та контрастування її колатералей — ознаки портальної гіпертензії. За наявності позапечінкового блоку контрастування судин печінки при спленопортографії не відбувається.

У людей, яким проведено спленектомію, замість спленопортографії застосовують трансумбікальну портогепатографію. Контраст­ну речовину вводять через пупкову вену, виконують декілька рентгенівських знімків. На операційному столі портотонометрію та портогепатографію проводять шляхом пункції брижової вени голкою або через поліетиленовий катетер, уведений у просвіт вени.

На портогепатограмі чітко визначається місце впадіння пуп­кової вени у ворітну, розгалуження ворітної вени до судин 6-7-го порядку. Цей метод дуже цінний за підозри на пухлину печінки чи метастази пухлини в печінку. Якщо ми обстежуємо хворого з позапечінковим блоком, то цей метод дозволяє уточнити характер, ступінь поширення патологічного процесу, ви­явити шляхи колатерального відтоку крові; призначити раціональ­ний метод лікування. Під час діагностики пухлини, ехінококозу та інших уражень печінки, за підозри на природжену артеріове­нозну аневризму проводять рентгеноконтрастну артеріографію черевної аорти та її гілок.