Клінічна хірургія — 2019 — №5

Методи профілактики виникнення ускладнень після панкреатодуоденальної резекції підшлункової залози

В. М. Копчак, Л. О. Перерва, О. В. Дувалко, В. В. Ханенко, С. В. Андронік, С. В. Сухачов, В. О. Кропивницький

Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Розробити систему заходів з метою зниження частоти виникнення панкреатичної нориці та тяжких ускладнень після панкреатодуоденальної резекції (ПДР).

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 143 хворих, яким виконали ПДР. За запропонованою схемою з використанням розробленої шкали ризику виникнення післяопераційної панкреатичної нориці прооперовано 56 хворих за період з 2017 по 2018 р. (основна група). Контрольну групу склали 87 хворих, прооперованих у клініці з 2015 по 2016 р. без оцінювання ризику виникнення післяопераційної панкреатичної нориці та наявності саркопенії, а формування панкреатоєюноанастомоза залежало від уподобань оперуючого хірурга.

Результати. Частота виникнення післяопераційних ускладнень була достовірно вищою у контрольній групі (c² = 5,8, p=0,01). В основній групі клінічно значущу панкреатичну норицю ступеня В спостерігали у 1 із 7 пацієнтів з післяопераційними ускладненнями. У контрольній групі панкреатичні нориці ступеня В або С діагностували у 15 із 26 хворих з післяопераційними ускладненнями, що достовірно вище, ніж в основній групі (c² = 4,16, p=0,04).

Висновки. Розроблена система заходів дала змогу достовірно знизити частоту виникнення панкреатичної нориці з 17,2 до 1,8% та тяжких післяопераційних ускладнень з 29,9 до 12,5%.

Ключові слова: саркопенія; панкреатодуоденальна резекція; шкала ризику виникнення панкреатичної нориці.

Престенотичне розширення проксимальних відділів шлунка як предиктор розвитку гастроезофагеального рефлюксу у віддаленому періоді після лапароскопічної гастроплікації

С. І. Саволюк, В. М. Лисенко, М. Ю. Крестянов, Д. С. Завертиленко, А. Ю. Глаголева, Є. К. Кругляк

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінка безпосередніх та віддалених результатів лапароскопічної гастроплікації (ЛГП) та аналіз предикторів несприятливих наслідків баріатричної операції.

Матеріали і методи. Дослідження проведено на основі результатів обстеження та хірургічного лікування 79 хворих з ожирінням та метаболічним синдромом, яким була виконана ЛГП на базах кафедр хірургії та судинної хірургії НМАПО імені П. Л. Шупика за період з 2015 по 2018 р.

Результати. За результатами повторних досліджень, проведених через один рік після виконаного хірургічного втручання, констатували зниження індексу маси тіла, покращення показників глікемії, ліпідограми, нормалізацію артеріального тиску, зменшення частоти апное уві сні. За даними повторної рентгеноскопії з контрастуванням верхніх відділів травного каналу, проведеної через 6 міс після ЛГП, у 20 (25,3%) пацієнтів визначили нерівномірне звуження шлункової трубки вище кута шлунка. Через 12 міс зафіксували рентгенологічні ознаки значного розширення сформованої шлункової трубки, дна та кардіального відділу шлунка, збільшення кута Гіса, наявність гастроезофагеального рефлюксу контрастної рідини, а 2 пацієнти мали ознаки аксіальної кардіальної грижі стравохідного отвору діафрагми (ГСОД). Водночас у 20,2% пацієнтів спостерігали симптоми гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) із суттєвим погіршенням якості життя.

Висновки. ЛГП є потенційно безпечною та ефективною операцією, після якої значно і стійко знижується маса тіла. Однак у 20,2% пацієнтів виникають такі ускладнення, як ГЕРХ та рефлюкс-езофагіт, протягом 12 міс після ЛГП, виконаної з метою хірургічного лікування ожиріння. Виникнення зазначених віддалених ускладнень є наслідком часткового стенозу в ділянці кута шлунка, що призводить до розвитку престенотичного розширення проксимальних відділів шлунка.

Ключові слова: ожиріння; метаболічний синдром; лапароскопічна гастроплікація; рефлюкс-езофагіт.

Результати застосування хімічної деструкції в комплексному лікуванні вогнищевої патології печінки

О. І. Дронов^1,2, І. О. Ковальська^1,2, Є. С. Козачук¹, П. П. Бакунець²

¹Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ,

²Київський міський центр хірургії печінки, жовчних шляхів та підшлункової залози імені В. С. Земскова

Реферат

Мета. Оцінити безпосередні результати застосування хімічної деструкції 10% розчином кальцію хлориду в комплексному лікуванні пацієнтів з вогнищевою патологією печінки.

Матеріали і методи. За 2012 — 2019 рр. шляхом хімічної деструкції впливали на 104 пухлинні вогнища (від 1 до 4) у хворих з гепатоцелюлярною карциномою (23,7%), метастазами колоректального (55,3%) та неколоректального (21,1%) раку. Діаметр вогнищ у середньому становив (2,60 ± 1,24) см (від 1,0 до 4,0 см). Хімічну абляцію виконували шляхом ін’єкції 10% розчину кальцію хлориду. Оцінювали побічні ефекти та відповідь пухлинних вогнищ.

Результати. Частота специфічних післяопераційних ускладнень (абсцедування зони деструкції, розвиток гематом та біліом) становила 10,5%. Спостерігали повну відповідь щодо вогнищ діаметром 1,0 — 1,5 см, прогресування захворювання щодо вогнищ діаметром 3,8 — 4,2 см. Локальний рецидив виник у 15,8% пацієнтів. Ступінь відповіді достовірно залежав від щільності пухлинних вогнищ (r=0,529, р < 0,001). Зокрема, повну відповідь спостерігали щодо 76,9% гіподенсних та 23,1% ізоденсних вогнищ, часткову — щодо 37,8% гіподенсних, 29,7% ізоденсних та 32,4% змішаної структури вогнищ. Стабілізацію захворювання діагностували щодо 15,0% ізо- та гіподенсних, 40,0% гіперденсних та 45,0% змішаної структури вогнищ, прогресування — щодо 85,7% гіперденсних та 14,3% змішаної щільності вогнищ.

Висновки. Інтратуморальна ін’єкція 10% розчину кальцію хлориду в лікуванні вогнищевої патології печінки не супроводжується тяжкими специфічними ускладненнями та смертністю, пацієнти задовільно переносять процедуру, яка може бути використана як локальний пухлинний контроль пухлинних вогнищ діаметром до 3,0 см.

Ключові слова: хімічна абляція; вогнищева патологія печінки; 10% розчин кальцію хлориду.

Результати трансплантації правої частини печінки від живого родинного донора

О. Г. Котенко, А. А. Мініч, О. В. Гриненко, О. О. Попов, А. В. Гусєв, М. С. Григорян, Д. О. Федоров, В. І. Єднак, К. О. Юзвик, А. І. Жиленко

Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити  ранні і віддаленні результати трансплантації правої частини печінки з серединною печінковою веною і без неї.

Матеріали і методи. Проаналізовано післяопераційні дані 86 пацієнтів, яким виконали трансплантацію правої частини печінки за період з 2003 по 2018 р., з метою оцінки впливу наявності серединної печінкової вени в трансплантаті на частоту розвитку ускладнень. Пацієнтів розподілили на дві групи: 1-ша група — пацієнти, яким трансплантували праву частину печінки без серединної печінквої вени, 2-га група — пацієнти, яким трансплантували праву частину печінки з серединною печінковою веною.

Результати. Дослідженням виявлено вищу частоту судинних ускладнень у пацієнтів, яким трансплантували праву частину печінки без серединної печінкової вени, в порівнянні з пацієнтами, яким трансплантували праву частину печінки із серединною печінковою веною. Інфекційно-септичні ускладнення розвивались частіше у пацієнтів, яким трансплантували праву частину печінки без серединної печінкової вени. Неспецифічні хірургічні ускладнення розвинулись у 10 (23,3%) пацієнтів 1-ї групи та у 8 (18,6%) пацієнтів 2-ї групи. Частота розвитку синдрому малого печінкового трансплантата була вища в 1-й групі. Одно-, три- і п’ятирічна виживаність у 1-й групі становила 79, 72 і 69% відповідно, у 2-й групі — 83, 74 і 70% відповідно.

Висновки. Наш досвід виконання трансплантації правої частини печінки засвідчує, що наявність серединної печінкової вени в трансплантаті корелює зі зниженням частоти розвитку післяопераційних ускладнень, синдрому малого печінкового трансплантата, післяопераційної смертності і тривалості перебування в стаціонарі.

Ключові слова: трансплантат; права частина печінки; серединна печінкова вена; функція печінкового трансплантата; результати.

Хірургічна тактика лікування поранених з вогнепальними ушкодженнями стегна на всіх рівнях медичного забезпечення

І. П. Хоменко¹, С. О. Король², Б. В. Матвійчук², Л. А.Устінова²

¹Головне військово-медичне управління, м. Київ,

²Українська військово-медична академія, м. Київ

Реферат

Мета. Обґрунтувати впровадження диференційованої хірургічної тактики з урахуванням тяжкості травми для покращення результатів лікування поранених з вогнепальними ушкодженнями стегна (ВУС).

Матеріали і методи. Авторами обґрунтовано диференційовану хірургічну тактику шляхом застосування шкали оцінки тяжкості травми AdTS (Admission trauma Score) на різних рівнях медичного забезпечення та впроваджено її у 57 поранених з ВУС. Порівняно медичну ефективність розробленої тактики і лікування поранених за загальноприйнятими методами без застосування шкали AdTS.

Результати. Впровадженням диференційованої хірургічної тактики з урахуванням тяжкості травми на різних рівнях медичного забезпечення зменшено смертність з 7,3 до 1,8%, питому вагу ампутацій кінцівок з 24,4 до 8,8%, кількість місцевих ускладнень у розрахунку на одного пораненого з 1,07 до 0,58 (р_α < 0,05), збільшено питому вагу добрих функціональних результатів з 29,3 до 47,4%, зменшено відносну кількість незадовільних функціональних результатів з 34,1 до 19,3% (р_α < 0,05).

Висновки. Пораненим з нетяжкою травмою (менше 5 балів) необхідно виконувати повний обсяг хірургічної допомоги; з тяжкою (5 — 9 балів) та вкрай тяжкою (більше 9 балів) травмою допомогу слід надавати у скороченому обсязі за принципом контролю ушкоджень.

Ключові слова: вогнепальні поранення стегна; вогнепальні переломи стегнової кістки; лікувальні заходи; рівні медичного забезпечення.

Сучасні підходи до реабілітації військовослужбовців з вогнепальними поліструктурними пораненнями верхньої кінцівки

І. В. Рой¹, Н. О. Борзих¹, Л. Д. Катюкова¹, О. В. Борзих²

¹Інститут травматології та ортопедії НАМН України, м. Київ,

²Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» МО України, м. Київ

Реферат

Мета. Покращити результати лікування пацієнтів з поліструктурними вогнепальними пораненнями верхньої кінцівки шляхом розроблення та індивідуалізації програм реабілітації в залежності від ступеня тяжкості травми.

Матеріали і методи. Курс відновного лікування 52 пораненим проведено за розробленою індивідуалізованою програмою в Інституті травматології та ортопедії НАМН України, 168 військовослужбовцям — за стандартними методиками в Ірпінському військовому госпіталі з періодичним моніторингом стану та корекцією заходів. Функцію кінцівок оціюнювали за двома методиками, які доповнювали одна одну: DASH (Disability of the Arm, Shoulder and Hand Outcome Measure) та AOOS у модифікації І. М. Курінного.

Результати. Доведена доцільність диференційованого підходу та розроблення індивідуальних програм реабілітації для досягнення максимально бажаного кінцевого результату надання спеціалізованої допомоги постраждалим із вогнепальними поліструктурними пораненнями верхньої кінцівки.

Висновки. Приріст функції верхньої кінцівки у військовослужбовців, які отримали реабілітацію за розробленими індивідуальними програмами, був суттєво більшим — (61,7 ± 12,1) бала та досягався за коротші на (65,0 ± 14,0) діб строки, ніж у поранених, які отримали реабілітацію за стандартними методиками, приріст функції у них становив (48,1 ± 11,2) бала.

Ключові слова: вогнепальні поранення; верхня кінцівка; реабілітація; відновне лікування.

Повреждение таза и острый респираторный дистресс-синдром у больных с тяжелой сочетанной травмой

Ф. И. Ибрагимов

Институт усовершенствования врачей имени А. Алиева, г. Баку,

Городская клиническая больница № 3 г. Баку, Республика Азербайджан

Реферат

Цель. Снижение летальности у больных с тяжелыми сочетанными повреждениями таза и острым респираторным дистресс-синдромом (ОРДС) путем применения новой лечебной тактики.

Материалы и методы. Нами проведен рестроспективный и проспективный анализ результатов лечения 1033 больных с тяжелой сочетанной травмой в 2009 — 2015 гг. в Городской клинической больнице №3 г. Баку. Для сравнительного анализа результатов лечения больных распределили на две группы: контрольную — больные, которых лечили в 2009 — 2010 гг., и основную — больные, которых лечили в 2011 — 2015 гг. Методика лечения больных контрольной группы существенно не отличалось от стандартной. Повреждения больных основной группы оценивали на основе шкал AIS (Abbreviated Injury Scale) и ISS (Injury Severity Scale). Частота развития ОРДС составила 41,2% в основной группе (68 из 165 больных с повреждением таза) и 43,6% — в контрольной (17 из 39 больных). Помощь больным с нестабильными повреждениями таза, которые классифицировали по АО-Tile (переломы типов В и С) и ОРДС оказывали с учетом принципа «damage control».

Результаты. Летальность среди больных основной группы составила 17,6%, контрольной — 23,5%.

Выводы. При компенсированной форме ОРДС на стадии стабилизации жизненно важных функций допустимо выполнение желаемых хирургических вмешательств с малым риском. При субкомпенсированной форме ОРДС и наличии переломов длинных трубчатых костей, нестабильных переломов таза для проведения эффективного лечения повреждений полых органов прежде всего требуется хирургическая фиксация фрагментов переломов. Перед выполнением хирургического вмешательства у больных с декомпенсированной формой ОРДС в первую очередь необходима длительная (минимум 24 ч) коррекция жизненно важных функций и основных параметров гемостаза, а также проведение мероприятий по спасению жизни больного.

Ключевые слова: тяжелая сочетанная травма, опорно-двигательная система; повреждение таза; острый респираторный дистресс-синдром; летальность.

Уровни маркеров повреждения миокарда и состояние кислородного бюджета у пациентов с недостаточностью митрального клапана при хирургической коррекции с применением кристаллоидной кардиоплегии

Б. М. Тодуров^1,2, Ю. А. Харенко^1,2, М. В. Хартанович¹, В. Б. Демянчук^1,2, К. Ю. Шарлай³

¹Институт сердца МЗ Украины, г. Киев,

²Национальная медицинская академия последипломного образования имени П. Л. Шупика, г. Киев,

³Харьковский национальный медицинский інститут

Реферат

Цель. Анализ уровней маркеров повреждения миокарда и состояния кислородного бюджета у пациентов с недостаточностью митрального клапана при хирургической коррекции с применением кристаллоидной кардиоплегии.

Материалы и методы. Обследовано 40 пациентов с недостаточностью митрального клапана в возрасте (56,2 ± 4,5) года, поступивших в Институт сердца МЗ Украины для хирургической коррекции порока. Больным проводили терапию и выполняли оперативное вмешательство протезирования митрального клапана в соответствии с локальным протоколом интраоперационной кардиопротекции с использованием кристаллоидной кардиоплегии (раствор Бретштайдера). У пациентов фиксировали при выходе из перфузии, перед переводом в отделение интенсивной терапии, перед переводом из отделения интенсивной терапии уровни маркеров повреждения миокарда (тропонина I, натрийуретического пептида, аланинаминотрансферазы, аспартатаминотрансферазы, креатинфосфокиназы, МВ фракции креатинфосфокиназы), показатели кислородного бюджета (гемоглобина, гематокрита, насыщения гемоглобина кислородом в артериальной и венозной крови, парциального давления кислорода в артериальной и венозной крови, лактата). Рассчитывали соотношение МВ фракции креатинфосфокиназы к креатинфосфокиназе, артериовенозную разницу насыщения гемоглобина кислородом, содержание кислорода в артериальной и венозной крови, транспорт, потребление кислорода и коэффициент экстракции кислорода тканями.

Результаты. Уровни исследованных маркеров повреждения миокарда у больных не выходили за пределы нормы, причем статистически значимая динамика зафиксирована только в отношении концентрации натрийуретического пептида и соотношения МВ фракции креатинфосфокиназы к креатинфосфокиназе. Показатели гемического звена транспорта кислорода достоверно снижались только на выходе из перфузии. Транспорт и потребление кислорода после коррекции порока достоверно снижались, хотя коэффициент экстракции кислорода тканями существенно не изменялся. Уменьшалась достоверно и артериовенозная разница содержания кислорода, однако на этом фоне значительно возрос уровень лактата.

Выводы. Уровни изученных маркеров повреждения миокарда в течение исследования существенно не изменялись, что свидетельствует об удовлетворительном состоянии миокарда.

Ключевые слова: маркеры повреждения миокарда; кислородный бюджет; недостаточность митрального клапана; искусственное кровообрашение; кристаллоидная кардиоплегия.

Роль внешнего остеосинтеза в лечении нестабильных повреждений костей таза

Н. Л. Анкин^1,2, Л. Н. Анкин¹, Т. М. Петрик^1,2, В. А. Ладыка^1,2

¹Киевская областная клиническая больница,

²Национальная медицинская академия последипломного образования имени П. Л. Шупика, г. Киев

Реферат

Цель. Уточнить роль и показания к применению аппарата внешней фиксации (АВФ) при лечении нестабильных повреждений костей таза; изучить преимущества и недостатки метода внешней фиксации; поделиться опытом лечения с использованием данной методики.

Материалы и методы. На базе ортопедо-травматологического центра (ОТЦ) Киевской Областной клинической больницы (КОКБ) на протяжении 2005 — 2017 гг. были обследованы 229 пациентов с повреждениями таза, которых мы разделили на три группы. В 1-ю группу вошли 143 (62,4%) пострадавших, у которых внешний остеосинтез выполнял функцию временного средства фиксации, во 2-ю группу — 27 (11,8%) пациентов, которым при госпитализации перелом фиксировали АВФ, а после стабилизации состояния выполняли репозицию и остеосинтез заднего отдела таза, в 3-ю группу — 59 (25,8%) пациентов, которым по разным причинам окончательное лечение проводили исключительно методом внешней фиксации.

Результаты. Отличный эффект лечения в 1-й группе зарегистрирован у 23 (19,0%), хороший — у 58 (47,9%), удовлетворительный — у 32 (26,4%), неудовлетворительный — у 8 (6,6%) из 121 пациента; во 2-й группе — соответственно у 5 (20,8%), 11 (45,8%), 7 (29,2%) и 1 (4,2%) из 24 пациентов; в 3-й  группе — соответственно у 4 (8,3%), 12 (25%), 23 (47,9%) и 9 (18,6%) из 48 пациентов.

Выводы. Лучшие результаты лечения пациентов с нестабильными повреждениями костей таза получены при применении тактики замены внешней фиксации внутренней. На первом этапе выполняли фиксацию тазового кольца АВФ, а после стабилизации общего состояния пациента — внутренний остеосинтез. Использование методов внутреннего остеосинтеза позволяет проконтролировать и удержать достигнутую репозицию, провести ревизию крестцово-подвздошного сочленения.

Ключевые слова: нестабильные повреждения костей таза; замена метода; аппарат внешней фиксации; металлоостеосинтез.

Реконструкція тазового кільця металополімерним ендопротезом після радикальної внутрішньої резекції таза

А. Г. Дєдков, В. Ю. Костюк

Національний інститут раку МОЗ України, м. Київ

Реферат

Мета. Дослідження результатів лікування та якості життя хворих з пухлинами кісток таза після радикальних хірургічних втручань.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 28 пацієнтів після органозберігаючих операцій та 26 пацієнтів після втручань з видаленням нижньої кінцівки.

Результати. Середній показник функції нижньої кінцівки за шкалою MSTS після резекції становив (61,06 ± 15,83)%. Показники якості життя за опитувальником FIM у пацієнтів після органозберігаючих операцій — (110,85 ± 13,49) бала та ампутації кінцівки — (106,73 ± 11,97) бала суттєво не відрізнялися (р = 0,12 за тестом Манна — Вітні). Ступінь больового синдрому за візуально-аналоговою шкалою у пацієнтів після органозберігаючих операцій було оцінено в середньому в (1,82 ± 1,56) бала, після ампутації кінцівки — в середньому в (1,42 ± 0,58) бала, що суттєво не відрізнялося (р = 0,6 за тестом Манна-Вітні). Виживаність імплантатів через 1 міс становила (60,7 ± 9,2)%, через 1 рік — (53,6 ± 9,2)%.

Висновки. Реконструкція тазового кільця металополімерною конструкцією є надійним методом. Покращити якість життя після внутрішньої резекції кісток таза зі збереженням кінцівки можливо шляхом індивідуалізації відбору хворих для виконання таких втручань.

Ключові слова: резекція кісток таза; якість життя; ускладнення.

Хірургічне лікування тиреоїдних вузлів невизначеної цитологічної структури

Ю. М. Таращенко, А. Є. Коваленко, М. В. Остафійчук, І. Р. Янчій, М. Д. Мельник, Г. В. Зелінська, Ю. М. Найда

Інститут ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН

України, м Київ

Реферат

Мета. Визначити клінічні фактори підвищеного ризику злоякісності у пацієнтів з III (AUS/FLUS) та IV (FN/SFN) категоріями цитологічних висновків.

Матеріали і методи. Обстежено 11 621 пацієнта, щодо якого проведено цитологічне дослідження тиреоїдних вузлів під контролем ультразвукового дослідження. Цитологічні висновки ІІІ (AUS/FLUS) категорії стосувалися 621 вузла, IV (FN/SFN) категорії — 1215 вузлів. Оперовано 150 пацієнтів з цитологічними висновками III категорії, 436 пацієнтів з цитологічними висновками IV категорії та 11 пацієнтів, які мали декілька вузлів з цитологічними висновками III та IV категорій.

Результати. Папілярні та фолікулярні карциноми виявлені у 36% пацієнтів з тиреоїдними вузлами категорії Bethesda III, що достовірно частіше (р < 0,01), ніж у пацієнтів з тиреоїдними вузлами категорії Bethesda IV (25,1%).

Факторами ризику злоякісності у пацієнтів з тиреоїдними вузлами категорії Bethesda III були: розмір вузла 2 см та менше, його гіпоехогенність, нечіткі межі, неправильна форма та наявність у ньому гіперехогенних ділянок (р < 0,01). Кістовидна дегенерація є показником доброякісності вузла (р < 0,01).

Висновки. Високий ризик злоякісності (36%) тиреоїдних вузлів з цитологічним висновком категорії Bethesda III вказує на необхідність більшої онкологічної настороженості та проведення хірургічного лікування. Також слід ураховувати додаткові фактори малігнізації, такі як невеликий розмір вузла (2 см та менше), його гіпоехогенність, нечіткі межі, неправильна форма.

Ключові слова: тиреоїдні вузли; тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія; хірургічне лікування.

Селективна реіннервація для корекції однобічного паралічу гортані в тиреоїдній хірургії

В. О. Паламарчук, О. А. Товкай, В. В. Войтенко, Н. В. Соломеннікова

Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити можливість виконання селективної реіннервації гортані у разі її абдукційного однобічного паралічу в тиреоїдній хірургії.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати селективної реіннервації гортані у 2 пацієнтів із раком щитоподібної залози. Проводили огляд гортані (фіброларингоскопія з архівуванням даних) у перед- і післяопераційному періодах, а також через 2, 4, 6, 12, 18 і 24 міс після операції, спектральний аналіз голосу, оцінку якості голосу за шкалою VHI-30, анкетування з використанням опитувальника ЕАТ-10 для визначення ступеня дисфагії.

Результати. Селективну реіннервацію виконали 2 пацієнтам із позагортанним розгалуженням поворотного гортанного нерва (ПГН): одному — відстрочену селективну реіннервацію гортані (аутопластику аддукційної гілки ПГН) для корекції її післяопераційного абдукційного паралічу, другому — первинну селективну реіннервацію гортані (анастомоз аддукційної гілки ПГН кінець в кінець). У першого пацієнта зміну тонусу та натягнення вільного краю паралізованої голосової складки було зафіксовано через 15 міс після реіннервації, ознаки координованого руху — через 2 роки. У другого пацієнта відновлення тонусу та рухливості голосової складки зафіксовано через 4 міс після реіннервації. В обох пацієнтів відновилися до нормальних значень основні показники спектрального аналізу голосу та самооцінки за шкалами VHI-30 та ЕАТ-10.

Висновки. Селективну реіннервацію гортані можна застосовувати не лише для корекції дихальних розладів внаслідок її двобічного паралічу, а й для відновлення голосової функції та усунення симптомів аспірації у разі однобічного паралічу гортані.

Ключові слова: селективна реіннервація гортані; однобічний параліч гортані; рак щитоподібної залози.

Особливості перебігу сечокам’яної хвороби у хворих з єдиною ниркою та супутнім цукровим діабетом 2-го типу

Д. І. Купрін¹, А. І. Бойко¹, Н. О. Сайдакова², А. О. Губарь³

¹Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ,

²Інститут урології НАМН України, м. Київ,

³Запорізький медичний університет

Реферат

Мета. Проаналізувати історії хвороб пацієнтів із сечокам’яною хворобою (СКХ) та цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу, які мали єдину нирку та однобічний нефролітіаз, для визначення особливостей перебігу СКХ за наявності супутнього ЦД 2-го типу.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 109 пацієнтів із СКХ та супутнім ЦД 2-го типу, із них у 31 пацієнта була єдина нирка (1-ша група), у 78 — однобічний нефролітіаз (2-га група).

Результати. Встановлено, що навіть за добре скоригованої гіперглікемії у хворих з єдиною ниркою вірогідність несприятливого перебігу СКХ та ЦД 2-го типу вище, ніж у пацієнтів з двома функціонуючими нирками. Більшість пацієнтів з єдиною ниркою мають знижені показники швидкості клубочкової фільтрації та гломерулярної гіперфільтрації, протеїнурію та артеріальну гіпертензію, що навіть за середньої тяжкості перебігу ЦД передбачає високий ризик швидкого зниження ниркової функції.

Висновки. У хворих із СКХ, поєднаною з ЦД 2-го типу, які мають єдину нирку, об’єктивізовано високий шанс швидкого прогресування хронічної хвороби нирок. Обґрунтована необхідність узгодження дій урологів та ендокринологів до визначення персоніфікованих схем лікування зазначеної  категорії хворих.

Ключові слова: сечокам’яна хвороба; єдина нирка; цукровий діабет 2-го типу; ускладнення.

Complex estimation of the operation risk in patients, suffering morbid obesity

О. V. Vynnychenko

Shalimov National Institute of Surgery and Transplantology, Kyiv

Abstract

Objective. To compare theoretically obtained and real indices of the occurrence rate for postoperative complications and lethality with further determination of acceptability of the indices used in practical work.

Маterials and methods. The investigation was conducted in 90 patients, suffering morbid obesity, to whom the gastric sleeve resection was done in the Institute (Group А) and biliopancreatic shunting (Group B) in 2014 — 2018 yrs. For every group of patients the P-POSSUM indices were calculated. The calculation and real indices of morbidity and lethality were compared.

Results. There was no lethality in both groups. The calculated rate for the complications and lethality occurrence in patients of Group B have constituted (94.7 ± 15.5) and (2.6 ± 4.4)%, accordingly, and in patients of the Group А — (18.6 ± 6.2) and (0.7 ± 0.3)% accordingly. Levine’s test was applied for estimation of the indices used acceptability in practical work.

Conclusion. P-POSSUM scale has high specificity for determination of the operation risk in patients, suffering morbid obesity.

Кey words: morbid obesity; іndices of risk; P-POSSUM scale; complications.

Реформування системи екстреної медичної допомоги постраждалим на ранньому госпітальному етапі

Г. Г. Рощін¹, О. В. Мазуренко¹, В. М. Дорош², О. З. Пагава², В. І. Іванов³

¹Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ,

 ²Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги,

³Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, м. Київ

Реферат

Мета. Визначити ключовий напрямок реформування системи екстреної медичної допомоги постраждалим на ранньому госпітальному етапі.

Матеріали і методи. Системний аналіз, включаючи бібліографічний, семантичний, економічний методи дослідження, організації надання медичної допомоги постраждалим.

Результати. Система надання екстреної медичної допомоги постраждалим грунтується на мережі центрів травми. Лікування постраждалих з тяжкою травмою в центрах травми на 40 — 60% більш ефективне та на 50 — 60% менш витратне, ніж у хірургічних/травматологічних відділеннях закладів охорони здоров’я. Система екстреної медичної допомоги постраждалим на ранньому госпітальному етапі в Україні потребує організації не менше 30 центрів травми І рівня на базі університетських обласних лікарень та в містах з кількістю постійного населення понад 1 млн.; близько 200 центрів травми ІІ рівня на базі багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування другого рівня та 300 центрів травми ІІІ рівня на базі багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування першого рівня. Загалом в Україні має бути 530 центрів травми.

Висновки. Система надання екстреної медичної допомоги постраждалим має грунтуватись на мережі центрів травми відповідного рівня. Організація центрів травми передбачає вивчення показників травматизму, аналіз потреби в медичній допомозі відповідного регіону та складання Національного реєстру травми. Центри травми в Україні доцільно створювати на базі університетських обласних лікарень, багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування та лікарень швидкої медичної допомоги. Можливість залучення до надання медичної допомоги таких лікарів, як хірург, анестезіолог, травматолог і нейрохірург, є обов’язковим елементом організації центру травми. Фінансування надання медичної допомоги постраждалим з тяжкою поєднаною травмою потребує додаткового залучення позабюджетних коштів.

Ключові слова: травма; екстрена медична допомога; ранній госпітальний етап; центр травми; організація.

Голобородько Микола Костянтинович

(до 90-річчя від дня народження)

Goloborodko Мyкоla Коstyantynovych

(tо the 90-th anniversary)