Визначення інвалідності при раку у хворих, які отримали те чи інше радикальне спеціальне лікування, представляє нерідко чималі труднощі. Ці труднощі насамперед викликані відсутністю певного поняття про лікування онкохворих. Вилікуваною від злоякісної пухлини є хвора, що не має метастазів і рецидиву протягом 5 років після радикального лікування. Цим зазвичай і керується МСЕК при визначенні групи інвалідності при раку.
Безсумнівно, що термін, що минув після лікування хворого, є досить важливим моментом в оцінці його працездатності. Однак не менш важливо враховувати стадію розвитку пухлини, локалізацію і характер її зростання, дані гістологічного дослідження, вид лікування, ускладнення, безпосередні та віддалені результати лікування, вік хворого, загальний стан, характер місцевих змін, професію, умови праці, а також налаштованість хворого на певний працю.
Загальноприйнятий 5-річний термін лікування онкологічного хворого є певною мірою умовним, оскільки нерідко рецидив або метастази виникають у строки понад 5 років. Різним буває і стан хворих після лікування: один хворий може відчувати себе здоровим і цілком працездатним через рік або навіть через кілька місяців після радикального або спеціального лікування, а інший і через 5 років буває важким інвалідом. Все це є підставою для індивідуального підходу до онкохворому при визначенні групи інвалідності при раку після лікування.
Злоякісні пухлини вражають майже всі органи і системи організму людини. Ступінь каліцтва також має прямий зв’язок з функцією, виконуваної хворим органом: резекція життєво важливих органів – легені, стравоходу, шлунка, підшлункової залози, нирки, сечового міхура – дає більш важкі наслідки, ніж видалення молочної залози, матки, яєчника. Тому при визначенні ступеня працездатності та групи інвалідності при раку треба особливо враховувати орган, уражений пухлиною. Так, після радикального лікування з приводу раку шкіри або раку губи хворий може бути працездатним одразу після лікування, а після лікування внутрішніх органів працездатність хворого значно знижена. У таких випадках рекомендації лікаря з працевлаштування повинні бути дуже продуманими і обережними.
При визначенні групи інвалідності при раку необхідно враховувати не тільки битий пухлиною орган, але і локалізацію пухлини в ньому. Відомості про характер або формі росту пухлини також повинні бути враховані при оцінці прогнозу. Так, наприклад, ендофітний рак порожнистих органів важче діагностувати на ранніх стадіях, він вимагає більш великих операцій і, отже, призводить до більшого порушення функції органу.
Ступінь інвалідності при раку залежить від обсягу хірургічної операції. Екстирпація органу переноситься хворим важче, ніж його резекція. Так, наприклад, загальний стан хворих після резекції шлунка значно гірше, ніж після резекції шлунка, при якій завжди залишається невелика ділянка шлункової стінки і не розвивається вторинна анемія. Екстирпація сечового міхура з виведенням сечоводів в сигму може назавжди позбавити хворого від раку сечового міхура, проте труднощі пристосування хворого до регулярного сечовипускання можуть бути настільки великі, що це має бути визначальним моментом у призначенні групи інвалідності при раку. Те ж саме можна віднести до екстирпації прямої кишки з накладенням протиприродного заднього проходу і до екстирпації гортані.
Нерідко при операціях на молочній залозі і на кінцівках з видаленням регіонарних лімфатичних вузлів розвиваються лімфостаз і контрактури на стороні операції. Ці явища з часом можуть пройти, але вони мають велике значення в оцінці працездатності хворого, особливо в перші роки після операції.
При порожнинних операціях частим ускладненням, що впливає на інвалідність хворих, є спайковий процес і який може бути підставою для призначення відповідної групи інвалідності при раку.
Променева терапія і хіміотерапія мають побічні ефекти, які з часом проходять, але при визначенні групи інвалідності при раку повинні бути враховані.
Іноді наслідками променевої терапії є опіки шкіри та слизових оболонок, що тривають тривалий час, є для хворого надзвичайно тяжкими (виразка шкіри, остеонекроз, пневмосклероз, виразкові цистит або ректит, свищі сечового міхура або прямої кишки) і можуть призводити до інвалідності при раку.
Застосування гормональних препаратів (а це лікування, як правило, проводять протягом усього життя хворого) викликає не тільки зміну зовнішнього вигляду хворих, але часом дає важкі ускладнення в діяльності серцево-судинної системи і порушення функції надниркової залози. У таких випадках ці моменти повинні бути визначальними в призначенні групи інвалідності при раку і в працевлаштуванні. Слід брати до уваги необхідність проведення повторних курсів променевого і особливо хіміо-гормонального, лікування при багатьох злоякісних пухлинах (лімфогранулематоз, лейкоз, ретикулосаркома, мієломна хвороба, рак молочної залози, рак яєчників, рак передміхурової залози, семінома, хоріонепітеліома), що не може не відбиватися на інвалідності при раку.
Злоякісні пухлини зустрічаються головним чином у людей похилого віку. Однак цим захворюванням піддаються та особи більш молодого віку. Відомо, що злоякісні новоутворення в молодому віці протікають важче і швидше, раніше дають метастази і рецидиви, ніж у літніх. Тому для визначення групи інвалідності при раку, а також для призначення строку переогляду онкологічних хворих необхідно враховувати їх вік.
Важливим є порівняння групи інвалідності при раку з професією хворого, кваліфікацією його, з умовами праці, а також з його особистої установкою на працю. У деяких випадках самі хворі, особливо люди фізичної праці, просять допомогти їм перейти на іншу роботу, в інших випадках лікарі повинні підказати їм, що їм не можна залишатися на колишній роботі, і рекомендувати найбільш підходяще заняття за станом здоров’я. Порада лікаря повинен бути розумним і переконливим, оскільки від цього залежатиме фізичний і моральний стан хворого. При вирішенні цього питання лікар повинен враховувати ставлення хворого до праці, пам’ятати про сприятливий вплив праці на хворого.
Хворим, які перенесли лікування раку дихальних шляхів, слід категорично заборонити роботу в умовах запиленого повітря. Хворому, що переніс екстирпацію гортані з приводу раку, педагогу за професією, який загубив здатність говорити, природно, необхідно змінити професію.
Рекомендації МСЕК, дані в методичних вказівках «Основні принципи експертизи працездатності при онкологічних захворюваннях», зводяться до призначення хворим, що отримали радикальне лікування з приводу злоякісних пухлин, II групи інвалідності при раку на рік або два, потім до призначення II, III або I групи інвалідності при раку з урахуванням індивідуальних особливостей і залежно від стану хворого в наступний час. Рекомендується всім хворим, які перенесли операцію з приводу раку шлунка III стадії, призначати протягом першого року після операції II групу інвалідності. Особам нефізичної праці або помірного фізичної праці, оперованих в I і II стадії хвороби, при повному клінічному благополуччі рекомендується призначати інвалідність III групи і навіть вважати їх працездатними через рік після операції.
Робота МСЕК за визначенням групи інвалідності в онкохворих повинна проводитися за допомогою онкологів.
Статью подготовил и отредактировал: врач-хирург Пигович И.Б.