Форум лікарів

Прошу поради по лікуванню пацієнта 55 років з післяопераційним анальним нетриманням II ст.

Близько року тому операція з приводу рецидивної екстрасфінктерної нориці прямої кишки. Операція - висічення нориці.

Через 2-3 міс після операції почав неутримувати рідкий кал. Зараз по Wexner- 12 балів.

Проктологічний статус: перианальная область не змінена. На задній стінці анального каналу з переходом на бічну щільний рубець 2 * 0,2 см. Тонус і вольові зусилля сфінктера знижені. Дефектів зовнішнього сфінктера пальпаторно немає.

 Питання по тактиці:

1. Чи має сенс наполегливо проводити в даній ситуації проводити консервативне лікування (електростимуляція, гімнастика і т.д.);

2. Чи все ж оперувати - повисікати рубці, виконати сфінктеропластику.

 МРТ з метою визначення цілісності внутрішнього сфінктера технічно нема можливості зробити.

Консервативне лікування тільки в якості "відволікаючої терапії". Рік минув ...

По-моєму, нічого більше робити не треба - це є кінцевий результат захворювання та його оперативного лікування. Після всіляких пластик буде тільки гірше.

Якщо все-таки спробувати оцінити об'єктивно обсяг дефекту і рубців (ТРУЗД, наприклад), тоді, можливо і з'явиться свіжа ідея. Добре було б зробити ЕМГ - пошукати нейропатію статевого нерва.

Можна спробувати два варіанти з закордонної практики для такого випадку:

    1. bulking (введення силіконового гелю під анодерму)
    2. радіочастотний (м'який) вплив за допомогою Cool-tip на сфінктер (у ваших онкологів він є?)

ОД-:
Щоб реально допомогти оперативним втручанням, то за справу повинен взятися, тільки, Великий в Проктології...
Простим Хірургам, в таких випадках, не має що робити...
Краще залишити ТАК!!! як є, і призначити "Консерви"..., а то буде, ще Гірше...

Торік оперував двох подібних пацієнтів (у обох сфінктер був пересічений при розкритті парапроктита) з великими термінами після травми.

Один хворий після операції (сфінктеропластіка з задньою леваторопластикою) став утримувати густий кал. У другого (сфінтеропластіка по Парксу) - результату ніякого.

Виконуючи пластики жінкам з розривами сфінктера (післяпологові, кримінальні, травматичні) навіть 20 річної давності, бачимо значно кращі функціональні результати, ніж у чоловіків.

Жили ці жінки зовсім не так спокійнісінько як Вам здається.Чому вони не лікувалися раніше - причин багато. Але тим не менше приїхали і через 20 років на операцію! Значить не зовсім добре жили.

Що стосується функціональних результатів, то вони незрівнянно, значно краще ніж до операції, а тим більше якщо після операції немає клоаки між піхвою і прямою кишкою, якщо хоч якось з'явилася функція утримувати кал, якщо жінка спокійно може пройти з дому в магазин і т.д. і т.д.

Це все дуже добре, але поки поліпшення не буде представлене в цифрах, ми далеко не просунемося в цьому питанні. Атрибутивні характеристики нетримання завжди більш веселі, ніж суворий і нудний облік. Варто тільки порахувати по всім відомій клівлендській шкалі і хірург-реконструктор засумує... У важких питань немає простих рішень. Тим більше, що в питаннях відновлення аноректального органу ми впираємося в біологічні межі репарації, які подолати ми (поки що?) не в силах. У всякому разі, в рамках відомих "пластичних" хірургічних підходів все витоптано багатьма поколіннями наших попередників. Потрібен прорив в іншу якість!

І ще, досягти певної соціальної адаптації у пацієнта з "нульовим" триманням не так складно - досить прописати йому "попереджувальні" клізми щоранку. Саме так і робляться "хороші" функціональні результати в деяких роботах (про факт щоденної клізми в них замовчують - все інше чиста правда).

Якщо не впиратися в тільки відновлення аноректальної ділянки, ну і решти органів і тканин. То перспективою може бути по можливості повноцінне відновлення органу з пересадкою стовбурових клітин, з наступною стимуляцією їх росту і комплексною реабілітаційною програмою.