Форум лікарів

Якщо хвора перед операцією по певній шкалі мала, наприклад, 10 балів, а через рік після операції число балів змінилося в 2 рази, то я думаю діло все ж таки в операції, а не в клізмах, які робилися і до втручання.

Я слабо вірю в принципову можливість відновлення тримання як такого. Клізма - хороший реабілітаційний метод. Чим він поганий?

Я так Вас розумію: краще хворих з травмами замикального апарату (це найчастіше жінки з післяпологовими розривами) клізмити і все! Не треба їх взагалі оперувати, бо клізма краще ніж будь-яка операція корегує нетримання.

Клізма може бути одним з допоміжних методів в комплексі реабілітаційних заходів (так само як і консультація психотерапевта, психолога і т.д.) в лікуванні цих хворих. Але порівнювати або протиставляти її з операцією, думаю не коректно. Чи існують порівняльні дані щодо корекції нетримання, якості життя хворих, що користуються тільки клізмами і оперованих паціетов з посттравматичним анальним нетриманням?

Я особисто не багато прооперував хворих з травмами замикальних апарату, але в нас таких хворих досить і в мене не склалося негативне враження про їх результати. Тим більше ми цих хворих спостерігаємо постійно і тривало.

Є гіпотеза: пошкоджений анальний сфінктер, довго не функціонуючий, не дивлячись на "пластичні втручання", не зможе відновити свою функцію через дегенерацію відповідного центру нервової системи через тривалу відсутність зворотного зв'язку (як приклад наводжу жінку після пологів з розтягнутою черевної стінкою - плоду вже немає, а черевна стінка обвисає).

Ніякі методи зшивання м'язів тазового дна значуще не приведуть до поліпшення функціональних результатів у разі важкого нетримання. Зшивання м'язів тазового дна не покращуючи власне утримуючої функції, можуть сприяти, в силу зміненої "геометрії" (звуження анального каналу, зменшення його деформації, зменшення пролапсу слизової), пристосуванню пацієнта до цього свого дефекту.

Я сам не проктолог, але хочу висловити свою точку зору. Що стосується стовбурових клітин, мені здається до їх впровадження в практику дуже далеко. Для серйозних успіхів потрібні дуже великі фінансові вливання. Тому, при всій повазі, я в це не вірю. Що стосується всяких сфінктеропластик - це прекрасно, треба розвивати. Але, мені здається, за допомогою голки і нитки неможливо відтворити на сьогоднішній день те, на що природі знадобилися мільйони років. Я багато разів бачив як умільці намагалися відтворити пилорический жом, навіть баугінієву заслінку. Навіть сам пробував. Правда позитивних результатів не бачив. Але продовжувати пошуки в цьому напрямку мабуть треба.

Не так уж и бесполезна сфинтеропластика как тут все думают. Жаль, что так думают, кстати. Не то что рецидивов ноль, но сказать пациенту "ходи как есть" или клизмись по утрам. Ну как-то по варварски. Можно ведь попытаться. Даже если из 10 получится и пятерых - овчинка стоит выделки. И получается. Есть ещё такая полезная штука как 1) дефекография (кто писал про шкалу Векснера ею её применяет, я думаю. очень потогает в диагнозе и прогнозе, 2) физиотерапия до операции (всякие электростимуляции, о которых мне ведомо мало, но результаты хорошие.