Форум лікарів

По спеціальності неодноразово стикався з розладами харчової поведінки у молодих дівчат. Важка проблема! Порушення харчування з психічних мотивів завдають колосальної шкоди молодому організму!

Думаю, що це багато в чому проблема суспільства. І суспільство, мені здається, почало вирішувати цю проблему - принаймні телебачення вже не нав'язує "анорексичну красу".

Телебачення, може вже й почало усвідомлювати шкоду цього, але хворих дівчаток ще дуже і дуже багато! І тенденції до зменшення, особисто я простежити поки не можу ...

Мені здається, що непоганим рішенням може стати диспансерний облік дівчаток, чия вага, виявлена при обстеженні в школі, буде сильно відрізнятися від норми. Але це теж повинно вирішуватися на законодавчому рівні. У Франції, де відсоток хворих на анорексію величезний, вже прийняли закон - саджати за підбурювання до схуднення. Кардинально, чи не так?

За законом на сьогоднішній день анорексична хвора повинна дати згоду на огляд та лікування у психіатра або психотерапевта. Ще ускладнює проблему те, що найчастіше, ці дівчатка - неповнолітні і доводиться переконувати крім самих хворих ще й їх батьків! А менталітет у більшості нашого народу радянський - "так що вона ненормальна або шизофренічка? Що її потрібно в" дурку "або" психушку "класти?" .. І т.д.

Ось це речі теж проблема - в нас взагалі немає позитивних професійних кліше (терапевт нічого не вміє, хірург нічого не знає, а психіатр для психів і т.д.) ... Тут вже напевно нічого не поробиш - одна надія на наступні покоління. Може спробувати для батьків сформулювати якийсь "м'який" термін?

Щодо анорексії, ми і так вже використовуємо "м'який" термін - розлад харчової поведінки, але з іншого боку, якщо не переконаєш батьків в необхідності лікування їхніх дочок, можна не отримати необхідної згоди на лікування. А для цього іноді доводиться лякати!

Так, з батьками часто доводиться балансувати. А наскільки широко використовується метод Модслі? За кордоном він, здається, дає непогані результати.

Не маю даних про поширеність методу. Сенс у такій програмі, звичайно є! Без сімейної участі - проблему не вирішиш! На Заході цим методом займаються цілі інститути та центри. У нас про такі - не чути.

Цікаво, в чому причина? Теоретично явних перешкод цьому немає. Чи я помиляюся?