Результати хірургічного лікування гострої емпієми плеври та її ускладнень

В. В. Бойко1, 2, В. В. Ткаченко2, 3, А. Л. Сочнєва3, В. В. Кріцак2, 3, Д. В. Мінухін1, Д. О. Євтушенко1, В. І. Ткаченко3, В. І. Пономарьов3, В. В. Пономарьова3

1Харківський національний медичний університет, 

2Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, м. Харків, 

3Навчально-науковий медичний інститут Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», м. Харків

Реферат

Мета. Узагальнення результатів лікування гострої емпієми плеврита та її ускладнень.

Матеріали і методи. Проведено узагальнений аналіз результатів консервативного та оперативного лікування 426 пацієнтів із гострою емпіємою плеври та її ускладненнями за період 2008 — 2024 років. Динаміку перебігу хвороби визначали з урахуванням лабораторних, імунологічних показників, використання дискретного плазмаферезу та мікробного збудника. 

Результати. Це дослідження надало уявлення про динаміку перебігу захворювання в залежності від його тяжкості та мікробного збудника, а також було визначено потребу в консервативному, мініінвазивному торакоскопічному та стандартному оперативному лікуванні. 

Висновки. Гостра емпієма плеври, незважаючи на стрімкий розвиток торакальної хірургії, залишається тяжким захворюванням із великою кількістю ускладнень його перебігу та оперативного лікування. Визначення мікробного збудника, лабораторних та імунологічних показників, аналіз їх динаміки дозволяють судити про динаміку перебігу захворювання та відіграють роль додаткового маркера у визначенні показань до своєчасного оперативного лікування в комплексі з альтернативними консервативними методиками.

Ключові слова: гостра емпієма плеври; торакоскопія; стандартне оперативне лікування; лабораторні та імунологічні показники; мікробна флора; дискретний плазмаферез.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.12

Лапароскопічне лікування гігантських гриж стравохідного отвору діафрагми

В. В. Грубнік, В. С. Іщенко, Д. В. Корчевий, В. В. Грубнік 

Одеський національний медичний університет

Реферат

Мета. Оцінити результати лікування гігантських гриж стравохідного отвору діафрагми із застосуванням стандартної та вдосконаленої лапароскопічної техніки.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 82 пацієнтів із гігантськими грижами стравохідного отвору діафрагми (площа дефекту більше 20 см² або міграція більше половини шлунка в середостіння), які оперовані лапароскопічно у 2015 — 2023 роках. Жінок було 49 (59,8%), чоловіків – 33 (40,2%) віком 49 — 79 років, середній вік пацієнтів становив (64 ± 7,6) року. Використано стандартну техніку круропластики з сітчастим імплантатом (14 пацієнтів) та вдосконалену методику з послаблювальними розрізами діафрагми і закриттям дефектів самофіксувальними сітками ProGrip (68 пацієнтів). У більшості пацієнтів виконано фундоплікацію за Ніссеном або за Тупе.

Результати. У 81 (98,8%) із 82 пацієнтів операцію завершено лапароскопічно, лише у 1 пацієнта вдалися до конверсії. Жоден пацієнт у стаціонарі не помер. Загальна частота післяопераційних ускладнень, переважно легких, становила 13,4%. Після застосування сіток (n=14) частота ускладнень була високою: ерозію імплантата зі стриктурами стравоходу відмічено у 5 (35,7%) пацієнтів, міграцію сітки у просвіт стравоходу – у 2, мікроперфорацію з медіастинітом – у 1 пацієнта. Після операцій за удосконаленою методикою (n=68) серйозних ускладнень, пов’язаних із сіткою, не було; частота анатомічного рецидиву грижі за період спостереження 6 – 48 міс становила 10,3%. Виконання послаблювальних розрізів діафрагми запобігало надмірному натягу її ніжок та уможливлювало стабільне адекватне закриття дефекту.

Висновки. Лапароскопічна корекція гігантських гриж стравохідного отвору діафрагми безпечна та ефективна процедура. Оскільки використання сітчастих імплантатів у конфігурації «keyhole» не позбавлена ризику тяжких ускладнень, їх варто застосовувати лише вибірково. Запропонована методика діафрагмальних послаблювальних розрізів діафрагми із закриттям дефектів самофіксувальними сітками уможливлює мінімізацію ускладнень і низьку частоту рецидивів.

Ключові слова: гігантська грижа стравохідного отвору діафрагми; лапароскопічна герніопластика; круропластика; сітчасті імплантати; послаблювальні розрізи; фундоплікація.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.18

Бальна система оцінки ризику розвитку післяопераційної панкреатичної нориці на основі доопераційної комп’ютерно-томографічної морфометрії підшлункової залози

О. Ю. Усенко, О. М. Симонов, Є. Д. Присяжнюк, Р. С. Павлюк

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Розробка та валідація об’єктивної шестибальної шкали ризику розвитку клінічно значущої післяопераційної панкреатичної нориці на основі доопераційних комп’ютерно-томографічних параметрів підшлункової залози та індивідуальних клінічних даних.

Матеріали і методи. У дослідження включено 234 пацієнти, яким виконано панкреатодуоденектомію у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова в період із січня 2022 по листопад 2023 року. Виконано планіметричний аналіз зображень підшлункової залози, отриманих за допомогою комп’ютерної томографії: оцінювали щільність паренхіми, діаметр головної панкреатичної протоки та індекс маси тіла, співвідношення діаметра головної панкреатичної протоки до товщини паренхіми у двох ортогональних площинах. Клінічно значущі післяопераційні панкреатичні нориці визначали за критеріями Міжнародної дослідницької групи з панкреатичної хірургії (типи B і C). Проведено одно- і багатофакторний статистичний аналіз із розрахунком ROC-кривих та площу під ними (AUC).

Результати. Клінічно значущі післяопераційні панкреатичні нориці виявлено у 44 (18,8%) пацієнтів. Незалежними предикторами їх виникнення були: щільність паренхими 30 одиниць Хаунефілда і менше (відношення шансів = 0,905; AUC=0,91), співвідношення діаметра головної панкреатичної протоки до товщини паренхіми 0,2 і менше у вентродорсальній (відношення шансів = 0,136; AUC=0,86) і краніокаудальній (відношення шансів = 0,274) площинах, діаметр протоки менше 3 мм та індекс маси тіла 25 кг/м² і більше (p < 0,01 для обох показників). Комбінована модель досягла AUC=0,92. На основі цих змінних розроблено шестибальну шкалу: 0 – 2 бали – низький ризик (частота клінічно значущих панкреатичних нориць 4,6%), 3 бали – помірний ризик (27,8%), 4 бали – високий ризик (50%), 5 – 6 балів – дуже високий ризик (82,5%). Вища бальна оцінка асоціювалася з тяжчими формами нориці.

Висновки. Запропонована повністю доопераційна шестибальна шкала, що базується на комп’ютерно-томографічній морфометрії та клінічних параметрах, має високу точність у прогнозуванні розвитку клінічно значущих післяопераційних панкреатичних нориць (AUC = 0,89). Її впровадження дозволяє персоналізувати хірургічну тактику, оптимізувати профілактичні заходи та знизити частоту ускладнень. Потребує зовнішньої валідації.

Ключові слова: панкреатодуоденектомія; післяопераційна панкреатична нориця; комп’ютерно-томографічна морфометрія; щільність паренхіми; діаметр головної панкреатичної протоки; співвідношення діаметра головної панкреатичної протоки до товщини паренхіми; індекс маси тіла; шкала ризику.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.27

Мініінвазивні втручання при синдромі Mirizzi

В. В. Грубнік, В. В. Колодій, Д. А. Фомін, М. Ю. Грубнік, С. І. Підмазко 

Одеський національний медичний університет

Реферат

Мета. Проаналізувати можливості та результати застосування мініінвазивних втручань у пацієнтів із синдромом Mirizzi.

Матеріали і методи. Синдром Mirizzi діагностовано у 68 (1,5%) із 4562 пацієнтів, оперованих з приводу жовчнокам’яної хвороби за 2010 – 2025 роки. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 68 пацієнтів із синдромом Mirizzi. Середній вік пацієнтів становив (64,8 ± 5,2) року; жінок було 43, чоловіків – 25. Передопераційна діагностика включала ультразвукове дослідження, магнітно-резонансну холангіопанкреатографію, ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію та за необхідності черезшкірну черезпечінкову холангіостомію. Всі оперативні втручання розпочинали лапароскопічно. У разі складнощів візуалізації анатомічних структур застосовували флуоресцентну холангіографію з індоціаніном зеленим та/або лапароскопічну субтотальну холецистектомію.

Результати. Лапароскопічне лікування успішно завершено у 58 (85,3%) із 68 пацієнтів, перехід у 3 (4,4%) пацієнтів проведено лікування лише ендоскопічними методами, до відкритої операції знадобився у 7 (10,3%) пацієнтів. Застосування індоціаніну зеленого уможливлює чітку візуалізацію жовчних проток та запобігання їх пошкодженню. Лапароскопічна субтотальна холецистектомія, яка стала ефективною тактикою у складних хворих, дозволила уникнути відкритого втручання у частини з них. Померла 1 пацієнтка, причиною смерті стало ускладнення ендоскопічної папілотомії (кровотеча); інших зумовлених виконанням процедур смертей не відзначено. Післяопераційні ускладнення (жовчотеча, плеврит, пневмонія, нагноєння рани тощо) виникли у окремих хворих, усі вони вилікувані консервативно.

Висновки. Синдром Mirizzi — тяжке ускладнення жовчнокам’яної хвороби. Удосконалення технології лапароскопічних операцій (флуоресцентна холангіографія з індоціаніном зеленим, субтотальна холецистектомія) уможливило суттєво знизити частоту конверсій та виконати мініінвазивні втручання у більшості пацієнтів. Візуалізація жовчних проток за допомогою індоціаніну зеленого зменшує ризик їх пошкодження. Лапароскопічна субтотальна холецистектомія доцільна у окремих хворих для уникнення відкритої операції та завершення лікування мініінвазивним методом без серйозних ускладнень.

Ключові слова: синдром Mirizzi; лапароскопічна холецистектомія; субтотальна холецистектомія; флуоресцентна холангіографія; мініінвазивна хірургія.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.32

Релапаротомія у лікуванні післяопераційних ускладнень в абдомінальній хірургії

Я. А. Король1, Р. Я. Король2

1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

2Комунальне некомерційне підприємство «1 територіальне медичне об’єднання м. Львова», м. Львів

Реферат

Мета. Аналіз результатів застосування релапаротомії для лікування ускладнень після операцій з приводу різної абдомінальної патології та виокремлення факторів ризику летальності після цього втручання. 

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 72 пацієнтів, яких оперовано в клініці хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (база – відділення № 2 Центру хірургії та онкології Комунального некомерційного підприємства «1 територіальне медичне об’єднання м. Львова») за період із січня 2021 до грудня 2024 року. Повторні втручання виконували здебільшого пацієнтам, які отримували лікування з приводу гострої спайкової кишкової непрохідності та колоректального раку з його ускладненнями – по 11 (15,3%) пацієнтів відповідно. Переважна більшість досліджуваних ускладнень (44,4%) потребувала повторного втручання під загальним знеболюванням (за класифікацією Clavien-Dindo) та супроводжувалася виникненням поліорганної дисфункції (45,8%).

Результати. У разі виникнення перитоніту або порушення кишкової прохідності, внутрішньочеревної кровотечі виконували вимушену релапаротомію – 64 (88,9%) пацієнти. У решти 8 (11,1%) пацієнтів виконано програмоване повторне втручання, внаслідок непередбачуваного варіанта перебігу патології при очікуваному її прогресуванні (гостре порушення мезентеріального кровообігу) або для покрокової санації гнійно-деструктивних вогнищ (гострий деструктивний панкреатит з гнійно-септичними ускладненнями). Ускладнення у ранньому періоді після релапаротомії виникли у більшості пацієнтів – 40 (55,5%), причому у 16 (40%) для їх ліквідації довелось виконати повторні втручання, зокрема, у 9 (22,5%) – один раз, у решти 7 (17,5%) – від 2 до 4 раз. Померло 39 хворих, післяопераційна летальність становила 54,2%. За допомогою багатофакторного аналізу (U-критерій Манна-Вітні) визначено 4 предиктори летальності після виконання релапаротомії.

Висновки. Ускладнення після оперативного лікування колоректального раку та гострої спайкової кишкової непрохідності потребують виконання релапаротомії. Поліорганна недостатність та сепсис – найчастіші ускладнення після релапаротомії. Летальність після виконання релапаротомії залишається високою. Ускладнення класу IVa і вище за класифікацією Clavien-Dindo є найсуттєвішим предиктором летальності після виконання релапаротомії. 

Ключові слова: абдомінальна хірургія; вимушена релапаротомія; програмована релапаротомія; післяопераційні ускладнення; післяопераційна летальність.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.36

Стимуляція відвідної петлі перед закриттям протективної ілеостоми у пацієнтів із раком прямої кишки

В. І. Русин, А. В. Русин, К. Є. Румянцев, Ф. М. Павук, О. О. Дутко 

Ужгородський національний університет

Реферат

Мета. Виявлення впливу запропонованого методу стимуляції відвідної петлі перед закриттям протективної ілеостоми на частоту виникнення післяопераційної динамічної кишкової непрохідності.

Матеріали і методи. У дослідження включено 37 пацієнтів, яким проведено обстеження і лікування у відділенні хірургії пухлин Закарпатського протипухлинного центру за період з 2020 по 2025 рік. Пацієнти рандомізовані у дві групи. До контрольної групи увійшли 20 пацієнтів, у яких не застосовували стимуляцію відвідної петлі перед операцією закриття ілеостоми. До досліджуваної групи увійшли 17 пацієнтів, яким виконали стимуляцію відвідної петлі перед закриттям ілеостоми.

Результати. У контрольній групі ілеостому закривали в середньому на (142 ± 45,1) доби, в досліджуваній – на (132 ± 35,2) доби. Відмінність між групами за строком закриття ілеостоми не була статистично значущою (p = 0,62). У досліджуваній групі частота виникнення динамічної кишкової непрохідності була меншою в 1,7 разу. За цим показником відмінність між групами виявилась статистично значущою (p = 0,047). Перше випорожнення після операції у контрольній групі наставало у строки від 3 до 7 діб, у середньому на (4,4 ± 1,23) доби. У досліджуваній групі перша дефекація відбувалась раніше – у строки від 2 до 5 діб, у середньому на (3,35 ± 1,11) доби. Різниця між групами за цим показником була статистично значущою (p=0,012). Термін перебування у стаціонарі після операції пацієнтів контрольної групи становив від 7 до 19 днів, у середньому (10,95 ± 4,07) доби; пацієнтів досліджуваної групи виписували раніше на 1,54 доби, у середньому на (9,41 ± 2,53) доби (p˃0,05). 

Висновки. Передопераційна іригаційна стимуляція відвідної петлі достатньо ефективний метод профілактики гострої динамічної кишкової непрохідності після операції закриття протективної ілеостоми у пацієнтів із раком прямої кишки.

Ключові слова: рак прямої кишки; протективна ілеостома; відвідна петля; післяопераційний ілеус; стимуляція відвідної петлі.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.41

Особливості лікування злоякісних захворювань товстої кишки, ускладнених перфорацією 

М. А. Кубрак, С. М. Завгородній, М. Б. Данилюк

Запорізький державний медико-фармацевтичний університет 

Реферат

Мета. Проаналізувати результати діагностики та лікування злоякісної патології товстої кишки, ускладненої перфорацією на періопераційному етапі. 

Матеріали і методи. У ретроспективно-проспективне дослідження увійшло 180 (100%) хворих з ускладненими формами раку ободової кишки. Основна група (проспективна) включала 109 (60,65%) пацієнтів, контрольна (ретроспективна) – 71 (39,44%) пацієнта. Перфорація виявлена у 24 (22,02%) пацієнтів основної групи та у 16 (22,54%) пацієнтів контрольної групи.

Результати. Для діагностики використано мінімальний об’єм методів: ультразвукове дослідження та оглядову рентгенографію. Розширення класичних підходів ургентної хірургії до лікування раку товстої кишки, ускладненого перфорацією, дало змогу виконати первинні онкорадикальні хірургічні втручання у 23 (95,83%) пацієнтів основної групи, у 7 (29,17%) із них – лапароскопічно.

Висновки. Розширення об’єму оперативного втручання до онкохірургічних стандартів у пацієнтів зі злоякісними захворюваннями товстої кишки, ускладненими перфорацією, мало гарні результати в ранньому післяопераційному періоді.

Ключові слова: товста кишка; рак; ускладнення; перфорація; оперативні втручання; лапароскопія.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.45

Фактори ризику розвитку післяопераційного синдрому малого серцевого викиду у дітей із вродженими вадами серця

О. О. Якімішен, С. М. Бойко, І. В. Дзюрий, І. А. Перепека, Я. П. Труба

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ 

Реферат

Мета. Проаналізувати частоту та фактори ризику розвитку післяопераційного синдрому малого серцевого викиду у дітей із вродженими вадами серця.

Матеріали і методи. Із 2020 по 2024 рік у відділенні хірургічного лікування вроджених вад серця у новонароджених та дітей молодшого віку Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України оперовано 421 пацієнта, у тому числі 200 у віці до 1 року. В ранньому післяопераційному періоді синдром малого серцевого викиду виник у 46 (10,9%) пацієнтів, у тому числі у 31 (67,4%) дитини віком до року, частіше він зустрічався у пацієнток – 28 (60,8%). Проведено ретроспективний аналіз факторів ризику виникнення синдрому малого серцевого викиду у дітей після кардіохірургічних операцій. 

Результати. Вік менше 1 року, тривалість штучного кровообігу більше 120 хв, перетискання аорти більше 60 хв, гіперлактатемія понад 2 ммоль/л були незалежними факторами (p < 0,05) ризику розвитку синдрому малого серцевого викиду в ранньому післяопераційному періоді у пацієнтів із вродженими вадами серця та безпосередньо впливали на тривалість штучної вентиляції легень, термін перебування у відділенні інтенсивної терапії та показники летальності (6,52% — у разі розвитку ускладнення, 0,53% — без ускладнення).

Висновки. Синдром малого серцевого викиду часте та тяжке ускладнення після кардіохірургічних втручань у дітей. Малий вік, тривалий штучний кровообіг, тривале перетискання аорти, гіперлактатемія – фактори ризику виникнення синдрому малого серцевого викиду. У разі вчасного виявлення та невідкладно розпочатого лікування скорочується тривалість перебування пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії, тривалість штучної вентиляції легень, зменшуються показники летальності або її немає.

Ключові слова: дисфункція лівого шлуночка; скоротливість міокарда; синдром малого серцевого викиду; ехокардіографія; метаболічні потреби; поліорганна недостатність. 

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.50

Комплексний персоналізований підхід до діагностики та лікування феохромоцитом і парагангліом

О. М. Симонов, А. А. Скумс, О. М. Гулько, М. В. Антоненко, П. В. Гурін, Б. І. Цубера, О. В. Полякова

Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити ефективність комплексного підходу до діагностики та лікування феохромоцитом та парагангліом з особливим акцентом на роль селективного венозного забору крові, рентгенендоваскулярної селективної електрокоагуляційної оклюзії та біохімічної стратифікації в оптимізації хірургічної тактики у вітчизняній клінічній практиці.

Матеріали і методи. У дослідження включено 248 пацієнтів із морфологічно підтвердженими феохромоцитомами та парагангліомами, які перебували на лікуванні у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова у 2016 – 2025 роках: 129 (52,0%) жінок і 119 (48,0%) чоловіків, їх середній вік становив (43,8 ± 12,4) року. Всім пацієнтам визначено рівні метанефринів плазми крові методом високоефективної рідинної хроматографії з тандемною мас–спектрометрією, виконано комп’ютерну та магнітно–резонансну томографію. Селективний венозний забір крові виконано у 35 пацієнтів зі складною діагностикою, рентгенендоваскулярну селективну електрокоагуляційну оклюзію у 183 пацієнтів як етап передопераційної підготовки. Генетичне тестування методом секвенування нового покоління застосовано у 12 пацієнтів. Всі пацієнти оперовані після адекватної α–блокади.

Результати. Підвищення рівня метанефринів виявлено у 91,9% пацієнтів. У 75% пацієнтів із «біохімічно німими» пухлинами діагноз встановлено за допомогою визначення рівня 3–метокситираміну. Селективний венозний забір крові дозволив досягти латералізації у 80% пацієнтів та змінити хірургічну тактику у 31,4% пацієнтів, уникнувши двобічної адреналектомії у 5 пацієнтів. Рентгенендоваскулярна селективна електрокоагуляційна оклюзія привела до нормалізації рівня метанефринів у 66,7% та забезпечила гемодинамічну стабільність під час операції у 91,8% пацієнтів. Середній об’єм крововтрати після цієї процедури становив (66,4 ± 12,2) мл. Мутації в генах виявлено у 83,3% пацієнтів, переважно в гені SDHB (90%). Загальна частота післяопераційних ускладнень становила 8,9%, трирічна безрецидивна виживаність – 92,1%.

Висновки. Комплексний підхід із використанням селективного венозного забору крові та рентгенендоваскулярної селективної електрокоагуляційної оклюзії суттєво покращує результати лікування феохромоцитом та парагангліом. Селективний венозний забір крові дозволяє оптимізувати хірургічну тактику та уникнути виконання необґрунтованих двобічних адреналектомій. Рентгенендоваскулярна селективна електрокоагуляційна оклюзія ефективно знижує гормональне навантаження та інтраопераційні ризики. Визначення рівня 3–метокситираміну підвищує діагностичну чутливість у пацієнтів із «біохімічно німими» пухлинами. Генетичне тестування має критичне значення для прогнозування перебігу захворювання.

Ключові слова: феохромоцитома; парагангліома; селективний венозний забір крові; рентгенендоваскулярна селективна електрокоагуляційна оклюзія; метанефрини; 3–метокситирамін; мутації в гені SDHB; адреналектомія.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.60

Роль прокальцитоніну при конверсійному остеосинтезі бойової травми кінцівок

С. О. Гур’єв1, П. В.Танасієнко2, В. В. Василов3

1Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ,

2Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,

3Чернівецька обласна клінічна лікарня

Реферат

Мета. Визначення можливості використання маркера запалення прокальцитоніну у клінічній практиці при конверсійному остеосинтезі бойової травми кінцівок.

Матеріали і методи. Проведено аналіз 174 пошкоджень довгих кісток кінцівок, отриманих під час сучасних бойових дій через повномасштабне вторгнення Росії, у період з 2022 по 2024 рік. Усі пацієнти, що взяли участь у дослідженні, – військові, які перебували на лікуванні у Чернівецькій обласній клінічній лікарні на етапі надання кваліфікованої медичної допомоги. 

Результати. Доведено, що використання прокальцитоніну для прогнозування перебігу травматичного процесу у постраждалих із переломами довгих кісток як маркера загрози виникнення запалення доречне для вирішення питання про можливість та доцільність конверсії. Після виконання конверсійного остеосинтезу вірогідно знизилися рівні прокальцитоніну крові у постраждалих із бойовою травмою кінцівок, що вказувало на зменшення загрози виникнення у них інфекційних ускладнень. 

Висновки. Використання вимірювання рівня прокальцитоніну крові перспективне у клінічній практиці при конверсії методу остеосинтезу. 

Ключові слова: бойова травма; довгі кістки; маркери запалення; інфекційні ускладнення; переломи; тактика лікування.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.65

Тактика місцевого та хірургічного лікування локальних межових і глибоких циркулярних опіків кінцівок внаслідок вибухової травми

О. В. Кравцов1, 2, 3, І. М. Мамонтов2, Г. А. Олійник2, О. Є. Грязін2, 3

1Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, м. Харків,
2Харківський національний медичний університет,
3Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова, м. Харків

Реферат

Мета. Підвищення ефективності лікування пацієнтів із межовими та глибокими циркулярними опіками кінцівок внаслідок бойової травми шляхом удосконалення методів діагностики, місцевого та раннього оперативного лікування, профілактики поглиблення опікового ушкодження.

Матеріали і методи. У дослідженні використані результати лікування 40 постраждалих із межовими та глибокими циркулярними опіками кінцівок у Харківському опіковому центрі в період з 2022 по 2025 рік. Усіх пацієнтів було розподілено на дві групи в залежності від глибини ушкодження: 1-шу – 28 пацієнтів із межовими опіками кистей та 2-гу — 12 пацієнтів із глибокими циркулярними опіками, які у свою чергу були розподілені на дві підгрупи – контрольну та основну – в залежності від строків і об’єму оперативного втручання. Хворим 2-ї групи вимірювали внутрішньотканинний тиск у динаміці за допомогою системи Kompartmentdruck Monitor System фірми MIPM (Mammendorfer Institut für Physik und Medizin) GmbH (Німеччина).

Результати. Під впливом місцевого атравматичного лікування у пацієнтів 1-ї групи з межовими опіками кистей зменшилася глибина термічного ушкодження, поліпшився подальший перебіг ранового процесу зі спонтанною епітелізацією в оптимальні терміни. Завдяки своєчасному хірургічному втручанню у пацієнтів 2-ї групи з глибокими опіками, спрямованому на декомпресію термічно ушкоджених  тканин, із динамічним вимірюванням внутрішньотканинного тиску скоротилися терміни виконання вільної аутодермопластики сітчастими трансплантатами з (11,6 ± 0,6) доби (контрольна підгрупа) до (7,3 ± 0,5) доби  (основна група). Шкірний покрив у пацієнтів контрольної підгрупи відновився в терміни (28,6 ± 0,8) доби, а у пацієнтів основної підгрупи – в терміни (22,8 ± 1,2) доби, що дозволило скоротити тривалість стаціонарного лікування з (34,5 ± 0,9) доби (контрольна підгрупа) до (27,5 ± 0,7) доби (основна підгрупа).

Висновки. Ефективне, доступне та атравматичне місцеве лікування пацієнтів із межовими опіками кінцівок у фунціональних зонах в умовах вологого середовища та превентивної інфузійної медикаментозної терапії зменшує деструкцію термічно ушкоджених тканин, попереджає поглиблення опікової поверхні, що приводить до спонтанної епітелізації в оптимальні терміни. Завдяки активній хірургічній тактиці з об’єктивізацією показників внутрішньотканинного тиску у постраждалих із глибокими циркулярними опіками кінцівок зникає компартмент-синдром, на фоні якого формується вторинне поглиблення опікової рани. Непоглиблення опіків є оптимальною умовою для формування грануляційної тканини та виконання аутодермопластики із задовільним результатом.

Ключові слова: опіки; місцеве лікування; компартмент-синдром; внутрішньотканинний тиск; хірургічне лікування.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.70

Екзосомна доставка комплексів CRISPR/Cas9 для таргетного редагування KRAS^G12D у хворих з раком підшлункової залози: передумови до клінічного хірургічного застосування

С. М. Граматюк1, 2, Ю. В. Іванова3, І. М. Мамонтов3, 6, І. А. Криворучко3, Е. Хаббард6, 7, К. Саргсян2, 4, 5

1Інститут клітинної біореабілітації, Українська асоціація біобанків, м. Харків,

2Медичний університет Граца, Австрія,

3Харківський національний медичний університет, 

4Єреванський державний медичний університет, Вірменія,

5Медичний центр Cedars–Sinai, м. Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, США,

6Австрійська філія Української асоціації біобанків, м. Грац, Австрія,

7Незалежний консультант із біологічних наук та біобанкінгу, м. Гантсвілл, Алабама, США

Реферат

Мета. Оцінити екзосоми, отримані від пацієнтів із протоковою аденокарциномою підшлункової залози, як носії комплексів CRISPR/Cas9 для таргетинтного редагування KRAS^G12D у хворих з раком підшлункової залози та протестувати їх стабільність, ефективність редагування і застосовність для ендоскопічного або інтраопераційного введення.

Матеріали і методи. Біологічний матеріал, який було отримано від 42 пацієнтів із протоковою аденокарциномою підшлункової залози, включав пухлинну тканину, асцитичну рідину та периферичну кров. Із пухлинної тканини були створені первинні культури протокової аденокарциноми підшлункової залози та органоїди. Екзосоми виділяли з асцитичної рідини та супернатантів культур, очищували й навантажували комплексами Cas9/sgRNA, спрямованими на мутацію KRAS^G12D. Характеристика везикул включала аналіз відстеження наночастинок, трансмісійну електронну мікроскопію та вестерн–блотинг. Ефективність редагування та функціональні зміни досліджували у клітинах протокової аденокарциноми підшлункової залози, отриманих від пацієнтів. Для оцінки хірургічної придатності було застосовано модель внутрішньопухлинної ендоскопічної ультразвукової тонкоголкової ін’єкції з уведенням DiI–маркованих екзосом у блок гідрогелю колаген – Maтригель (3:1).

Результати. Екзосоми було отримано з високим виходом – (1,6 ± 0,3) × 10¹⁰ частинок/мл діаметром (102 ± 9) нм, понад 90% яких були ефективно марковані. Ефективність навантаження комплексами Cas9/sgRNA становила (47 ± 5)%. У культурах протокової аденокарциноми підшлункової залози (n = 12) доставка за допомогою екзосом забезпечила (31,4 ± 4,2)% інделів у локусі KRAS^G12D та зниження експресії білка KRAS на (48 ± 6)%. Життєздатність функціонально редагованих клітин знизилась на 35%, майже утричі зріс апоптоз та на 45% зменшилась міграційна здатність. Комбіноване застосування з гемцитабіном додатково зменшило життєздатність функціонально редагованих клітин на 25%. У моделі внутрішньопухлинної ендоскопічної ультразвукової тонкоголкової ін’єкції екзосоми зберігали стабільність – (102 ± 9) нм до ін’єкції та (104 ± 11) нм після ін’єкції (p > 0,05) і за 24 год дифузно розподілялись у тканині на 3 – 4 мм, що підтверджувало їх придатність для хірургічного використання.

Висновки. Екзосоми, отримані від пацієнтів, біосумісна платформа для доставки комплексів CRISPR/Cas9 до пухлинних клітин протокової аденокарциноми підшлункової залози, забезпечують ефективне редагування KRAS^G12D та пригнічення пухлинної активності. Валідація моделі внутрішньопухлинної ендоскопічної ультразвукової тонкоголкової ін’єкції демонструє реалістичність трансляції цієї стратегії до клінічного внутрішньопухлинного лікування.

Ключові слова: протокова аденокарцинома підшлункової залози; KRAS^G12D; комплекси CRISPR/Cas9; екзосоми; редагування генів; модель внутрішньопухлинної ендоскопічної ультразвукової ін’єкції; внутрішньопухлинна терапія; трансляційна онкологія.

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.80

Аналіз оновлених Керівних принципів Американського коледжу гастроентерологів 2024 року щодо лікування гострого панкреатиту

І. А. Криворучко 

Харківський національний медичний університет

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.84

Ускладнення після хірургічної корекції вроджених вад серця у дітей

М. Г. Мельниченко, М. А. Каштальян, В. П. Бузовський

Одеський національний медичний університет

DOI: 10.26779/2786-832X.2025.5.91

Хірургічне лікування немовляти з фізіологією єдиного шлуночка серця та дзеркальним розташуванням органів

А. О. Гуліч, Я. П. Труба, І. В. Дзюрий, Г. В. Майстрюк, В. В. Лазоришинець

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України, м. Київ