Прогнозування ризику розвитку клінічно значущої панкреатичної нориці після панкреатодуоденектомії на основі доопераційних параметрів комп’ютерної томографії
О. Ю. Усенко, О. М. Симонов
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Розробити та виконати внутрішню валідацію бальної шкали на основі доопераційних параметрів комп’ютерної томографії для прогнозування ризику розвитку клінічно значущої панкреатичної нориці після панкреатодуоденектомії, порівняти прогностичні характеристики цієї шкали та усталених моделей: Fistula Risk Score, Alternative Fistula Risk Score та Preoperative Fistula Risk Score.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективне обсерваційне дослідження на базі Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова за період із січня 2022 по листопад 2023 року. Основна когорта (n = 234) використана для розробки та внутрішньої валідації бальної шкали на основі доопераційних параметрів комп’ютерної томографії відповідно до рекомендацій Transparent Reporting of a Multivariable prediction Model for Individual Prognosis Or Diagnosis. Для прямого порівняння розробленої шкали з наявними шкалами використано попередньо визначену контрольну когорту (n = 106), у якій не застосовували адаптовані до ризику профілактичні втручання. Кінцева точка — клінічно значуща післяопераційна панкреатична нориця (класифікація International Study Group on Pancreatic Surgery 2016 року, ступені B, C). Кандидатні предиктори формували виключно на доопераційному етапі: щільність паренхіми підшлункової залози на нативній комп’ютерній томографії, діаметр головної панкреатичної протоки, співвідношення «протока/паренхіма» у двох ортогональних площинах та індекс маси тіла. Дискримінаційну здатність оцінювали, використовуючи ROC-аналіз та визначення площі під ROC-кривою з 95% довірчими інтервалами та порівнюючи площі під ROC-кривими (тест ДеЛонга); стратифікацію ризику — за показниками фактичної частоти розвитку клінічно значущої післяопераційної панкреатичної нориці у категоріях ризику та тестом тенденції; калібрування — за інтерцептом та коефіцієнтом нахилу й оцінкою Брієра; клінічну корисність — за результатами аналізу кривих клінічного рішення; внутрішню стабільність — способом бутстреп-ресемплінгу (2000 ітерацій).
Результати. У контрольній когорті клінічно значуща панкреатична нориця виникла у 23 (21,7%) пацієнтів. Розроблена шкала (0 – 6 балів) забезпечила високу дискримінаційну здатність: площа під ROC-кривою 0,850 (95% довірчий інтервал 0,765 – 0,936). У порівнянні зі шкалою Fistula Risk Score (площа під ROC-кривою 0,769; 95% довірчий інтервал 0,665 – 0,873) запропонована шкала продемонструвала статистично значущо (p=0,028) кращу дискримінацію, тоді як відмінностей з Alternative Fistula Risk Score (площа під ROC-кривою 0,851; p = 0,972) та Preoperative Fistula Risk Score (площа під ROC-кривою 0,820; p = 0,570) за цим показником не виявлено. Стратифікація ризику була клінічно інтерпретованою: частота клінічно значущої післяопераційної нориці зростала від 3,8% у групі низького ризику до 53,3% у групі дуже високого ризику (p для тенденції < 0,001). Калібрування запропонованої моделі характеризувалося наближенням показника інтерцепта до 0 та коефіцієнта нахилу до 1, що вказувало на добру відповідність прогнозованих і фактичних ризиків. Розроблена шкала демонструвала найбільшу чисту користь у діапазоні клінічно релевантних порогів приблизно 10 – 45%. Валідація за способом бутстреп підтвердила стабільність дискримінаційної здатності (середня величина площі під ROC-кривою 0,850).
Висновки. Запропоновано об’єктивний і відтворюваний доопераційний інструмент прогнозування клінічно значущої панкреатичної нориці після панкреатодуоденектомії, який характеризується високою дискримінаційною здатністю, клінічно зрозумілою стратифікацією ризику, належним калібруванням та потенційною клінічною корисністю для адаптованого до ризику планування періопераційного ведення. Потрібні зовнішня валідація із використанням незалежних мультицентрових когорт і проспективна оцінка ефективності ризик-орієнтованих профілактичних стратегій.
Ключові слова: панкреатодуоденектомія; післяопераційна панкреатична нориця; комп’ютерна томографія; морфометрія підшлункової залози; шкала ризику.
Сучасне лікування аутоімунного панкреатиту
О. І. Дронов, Ю. П. Бакунець, П. П. Бакунець, Ф. О. Притков, І. А. Бриндак
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ
Реферат
Мета. Визначити основні діагностичні ознаки та аспекти лікування аутоімунного панкреатиту.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження та лікування 21 пацієнта з аутоімунним панкреатитом із 2003 по 2023 рік. Усім пацієнтам виконували комп’ютерну томографію та магнітно-резонансну томографію з панкреатохолангіографією. Щодо всіх пацієнтів із підозрою на наявність аутоімунного панкреатиту застосовували критерії HISORt: інструментальну візуалізацію, серологічну та гістологічну верифікацію, визначення об’єму ураження підшлункової залози та відповідь на кортикостероїдну терапію.
Результати. Рецидив виник у 10 (47,6%) пацієнтів з аутоімунним панкреатитом типу І та у 2 (9,5%) пацієнтів з аутоімунним панкреатитом типу ІІ з ураженням проксимальних жовчних проток, дифузним ураженням підшлункової залози, стійко підвищеним рівнем імуноглобуліну G4 після індукції кортикостероїдами, відстроченою рентгенологічною ремісією та захворюванням двох або більше органів. Підвищені сироваткові рівні імуноглобулінів G, G4 та еозинофілія вказували на рецидив IgG4-асоційованого захворювання. Пацієнтам із рецидивом аутоімунного панкреатиту проводили повторну індукцію кортикостероїдами, що виявилася дуже ефективною з досягненням високих показників ремісії, а саме у 8 (80%) пацієнтів з аутоімунним панкреатитом типу І та у 2 (100%) пацієнтів з аутоімунним панкреатитом типу ІІ. Серед усіх оперованих пацієнтів з аутоімунним панкреатитом 3 (60%) виконано гепатикоєюностомію на виключеній за Ру петлі, 1 (20%) — панкреатодуоденальну резекцію та 1 (20%) — операцію Фрея.
Висновки. Через низьку захворюваність на аутоімунний панкреатит постає нагальна потреба використання чіткого діагностичного алгоритму, а через особливості його перебігу — дотримання всіх принципів консервативного лікування та оперативних втручань у разі хірургічних ускладнень.
Ключові слова: аутоімунний панкреатит типу І; аутоімунний панкреатит типу ІІ; імуноглобулін G4- асоційований панкреатит.
Зміни лабораторних показників пацієнтів із гострим калькульозним холециститом в умовах повномасштабної війни в Україні
В. В. Міщенко, А. В. Пономаренко, В. П. Міщенко
Одеський національний медичний університет
Реферат
Мета. Вивчити зміни лабораторних показників при гострому калькульозному холециститі в умовах повномасштабної війни в Україні.
Матеріали і методи. Досліджено загальний аналіз крові, коагулограму, біохімічні показники печінки, нирок, ліпідограму, рівні D-димеру, С-реактивного білка, кортизолу, феритину, прокальцитоніну, магнію, вітаміну D у 78 хворих із гострим калькульозним холециститом, лікування яких було проведене в Одеській обласній клінічній лікарні за 2022 — 2025 роки (проспективна група), та у 72 хворих із гострим калькульозним холециститом, які отримали лікування у відділенні загальної та малоінвазивної хірургії Одеської обласної клінічної лікарні у 2017 — 2021 роках (ретроспективна група).
Результати. Показники швидкості осідання еритоцитів, кількості тромбоцитів, лейкоцитів, моноцитів, протромбінового часу, протромбінового індексу, рівнів фібриногену, глюкози, білірубіну, загального холестерину, креатиніну, ліпопротеїдів низької щільності, кортизолу, D-димеру, прокальцитоніну, активованого часткового тромбопластинового часу у проспективній групі статистично значущо перевищували відповідні показники у ретроспективній групі, а показники кількості еритроцитів, лімфоцитів, рівнів гемоглобіну, гематокриту, міжнародного нормалізованого відношення, фібринолітичної активності крові, загального білка, феритину, магнію, вітаміну D були статистично значущо (p < 0,001) меншими, ніж у ретроспективній групі.
Висновки. Через воєнні дії в Україні змінюються етіопатогенетичні механізми та клініко-лабораторні особливості перебігу гострого калькульозного холециститу, який відбувається на фоні порушення функції травної, гепатопанкреатобіліарної, сечовивідної систем, зміни імунологічного статусу пацієнтів із зростанням вираженості запальних процесів, згортальної системи крові, анемізації організму. Вивчення змін лабораторних показників унаслідок порушення компенсаторно-адаптаційних механізмів в організмі пацієнта із гострим калькульозним холециститом у період повномасштабної війни в Україні необхідне для визначення діагностичної та лікувальної тактики, яка включає методи консервативного та хірургічного лікування.
Ключові слова: лабораторні показники; гострий калькульозний холецистит; війна в Україні.
Діагностика та лікування гострого апендициту та гострих захворювань придатків матки у жінок репродуктивного віку
В. П. Андрющенко, О. В. Прикупенко, Д. В. Андрющенко
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Реферат
Мета. Визначити особливості діагностика та лікування гострого апендициту та гострих захворювань придатків матки у жінок репродуктивного віку як суміжної патології у невідкладній абдомінальній хірургії та гінекології.
Матеріали і методи. Обстежено 88 пацієнток фертильного віку, із них 30 мали гострий апендицит, 58 — гострі захворювання придатків матки зі схожими клінічними проявами. Вивчено мікрофлору при гострих запальних захворюваннях придатків матки як їх етіологічний чинник. Проаналізовано критерії диференціальної діагностики, визначено особливості антибактеріальної терапії та оперативних втручань.
Результати. Мультидисциплінарний підхід уможливлював встановлення точного діагнозу захворювання. Виявлено мікрофлору як аеробну: Enterococcus spp. — 18,6%, Enterobacter aerogenes — 15,7%, Klebsiella oxytoca — 14,3%, так і анаеробну: Bacteroides fragilis — 29,0%, Bacteroides ureoliticus — 25,3%, Prevotella livia — 9,5%. Високу антибіотикочутливість мікроби проявляли до іміпенемів (93%), кліндаміцину (91%), захищених пеніцилінів (84%) та цефалоспоринів (83%), що було підставою для обґрунтованої антибактеріальної терапії. Оперовані лапароскопічно 22 (73,3%) пацієнтки із гострим апендицитом. Із 47 оперованих пацієнток із гострими захворюваннями придатків матки у 39 (83,0%) застосовано лапароскопічну технологію.
Висновки. Діагностика та лікування гострого апендициту та гострих захворювань придатків матки у жінок репродуктивного віку потребують мультидисциплінарного підходу.
Ключові слова: гострий апендицит; гострі захворювання придатків матки; репродуктивний вік; діагностика; лікування.
Antimicrobial Resistance and Empiric Coverage Discordance in Acute Appendicitis Under Early Preoperative Antibiotic Therapy
- Gelevski1, G. Jota2, B. Krsteska3, R. Jovchevski4, B. Trenchikj1, A. Kaftandzieva4
1Department of surgery, General hospital Kumanovo, Kumanovo, North Macedonia,
2Ss Cyril and Methodius University, University clinic for digestive surgery, Skopje, North Macedonia,
3Ss Cyril and Methodius University, Medical Faculty, Institute of pathology, Skopje, North Macedonia,
4Ss Cyril and Methodius University, Medical Faculty, Institute of microbiology and parasitology, Skopje, North Macedonia
Abstract
Objective. To determine the prevalence of antimicrobial resistance and the rate of empiric antibiotic coverage discordance in acute appendicitis under early preoperative antibiotic therapy.
Materials and Methods. This prospective study included 50 adults undergoing appendectomy. All received preoperative ceftriaxone or ciprofloxacin. Luminal and mucosal cultures were obtained, and susceptibility testing was interpreted according to EUCAST 2026. ESBL production, carbapenem resistance, multidrug resistance (MDR), and empiric coverage discordance were evaluated.
Results. ESBL-producing organisms were detected in 22% of patients and carbapenem-resistant organisms in 18%. MDR was present in 18%. Empiric coverage discordance occurred in 58% of patients and did not differ between complicated and uncomplicated appendicitis. No postoperative infectious complications were observed.
Conclusion. Despite frequent microbiologic discordance, early surgical source control was not associated with postoperative infectious complications, underscoring the complex relationship between in vitro resistance and short-term outcomes.
Keywords: Acute appendicitis; Antimicrobial resistance; ESBL; Carbapenem resistance; Empiric antibiotic therapy; Multidrug resistance
Алгоритм вибору методу закриття дефектів м’яких тканин у зоні артеріальної реконструкції при бойовій травмі магістральних судин кінцівок
Ю. Ю. Сіваш1, 2
1Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», м. Київ,
2Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінити клінічні результати різних методів закриття дефектів м’яких тканин у зоні артеріальної реконструкції при бойовій травмі судин та обґрунтувати алгоритм вибору оптимального методу на основі аналізу розміру дефекту та ризику післяопераційних ускладнень для покращення результатів хірургічного лікування цієї категорії поранених.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 85 військовослужбовців із бойовими ушкодженнями магістральних судин кінцівок у клініці судинної хірургії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» у 2022 році. Вакуумну терапію застосували у 69 (81,2%) поранених як етап підготовки рани до її остаточного закриття, яке полягало у зашиванні первинними, вторинними швами, застосуванні дерматопластики розщепленими шкірними клаптями або шкірно-фасціального чи м’язового клаптя. Оцінювали частоту виникнення арозивної кровотечі, тромбозу реконструкції, вторинної ампутації, строки виникнення ускладнень, розмір дефекту та кількість сеансів вакуумної терапії.
Результати. У 64 (75,3%) поранених рани було закрито первинними швами, у 14 (16,5%) застосовано дерматопластику розщепленими шкірними клаптями, у 4 (4,7%) — клаптеві методики, у 3 (3,5%) — зашивання вторинними швами. Арозивна ровотеча виникла у 9 (10,6%) пацієнтів. Медіанний строк виникнення арозивної кровотечі — 18 діб (6 – 29 діб); визначено два періоди підвищеного ризику: 7 – 10-та доба (переважно механічний чинник) та 18 – 30-та доба (гнійно-некротичні процеси). Тромбоз реконструкції розвинувся у 6 (8,7%) пацієнтів, у всіх — після закриття дефекту первинними швами. Вторинну ампутацію виконано у 2 (2,9%) пацієнтів. Середні розміри дефекту становили близько 15 × 20 см при арозивній кровотечі та 8 × 9 см при тромбозі. Для стратифікації хірургічної тактики остаточного закриття дефекту використовували його максимальний лінійний розмір. Кількість сеансів вакуумної терапії була більшою у пацієнтів, у яких виникла арозивна кровотеча — 6 — 7, ніж у пацієнтів без арозивної кровотечі — 2–3.
Висновки. Розмір дефекту м’яких тканин у зоні артеріальної реконструкції — важливий фактор, асоційований із профілем післяопераційних ускладнень, оскільки впливає на вибір тактики його остаточного закриття. При великих дефектах (більше 15 см) ризик виникнення арозивної кровотечі підвищений, тоді як у разі закриття первинними швами менших дефектів зростає ризик тромбозу реконструкції. Раннє стабільне покриття реконструкції м’якими тканинами обґрунтована профілактична тактика у поранених із великими дефектами та контамінованими ранами. Запропонований алгоритм вибору методу закриття дефектів м’яких тканин базується на їхньому розмірі та фазі ранового процесу.
Ключові слова: бойова травма судин; вакуумна терапія ран; арозивна кровотеча; дефекти м’яких тканин; війна в Україні.
Клінічні предиктори вираженого кальцинозу артерій нижніх кінцівок та особливості інтраопераційного перебігу ендоваскулярного лікування
Ю. М. Гупало1, С. Ю. Денисов1, 2
1Центр інноваційних технологій охорони здоров’я, м. Київ,
2Клінічна лікарня «Феофанія», м. Київ
Реферат
Мета. Визначити клінічні предиктори, асоційовані з наявністю вираженого кальцинозу артерій нижніх кінцівок, та оцінити вплив обраної ендоваскулярної стратегії на інтраопераційні параметри втручання.
Матеріали і методи. У дослідження включено 150 пацієнтів із захворюванням периферичних артерій нижніх кінцівок, яких розподілено на три групи залежно від ступеня кальцинозу та тактики лікування. Ступінь кальцинозу оцінювали за індексом Агатстона. Використано методи логістичної регресії та кореляційного аналізу.
Результати. Куріння (p = 0,004) та індекс маси тіла 25 кг/м² і більше (p < 0,001) — незалежні предиктори кальцинозу. Кореляції між периферичним і коронарним кальцієвими індексами не виявлено. У разі виконання первинної балонної ангіопластики частіше виникала потреба у ротаційній атеректомії (82,5%) та більшими були тривалість втручання, променеве й контрастне навантаження (p < 0,001).
Висновки. Виражений кальциноз асоціюється з модифікованими факторами ризику та ускладнює інтраопераційний перебіг втручань. Попередня модифікація ураження покращує інтраопераційні результати.
Ключові слова: кальциноз артерій нижніх кінцівок; ротаційна атеректомія; балонна ангіопластика; критерії та індикатори якості ендоваскулярної реваскуляризації.
Предиктори успішного відлучення від вено-артеріальної екстракорпоральної мембранної оксигенації пацієнтів із кардіогенним шоком на тлі гострого інфаркту міокарда
Б. М. Тодуров1, 2, М. Б. Тодуров2, С. Р. Маруняк1, 2, С. М. Судакевич1, 2, О. В. Зеленчук1, 2, С. М. Чайковська1
1Інститут серця МОЗ України, м. Київ,
2Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ
Реферат
Мета. Визначити клінічні, лабораторні та процедурні предиктори успішного відлучення від вено-артеріальної екстракорпоральної мембранної оксигенації у пацієнтів із кардіогенним шоком на тлі гострого інфаркту міокарда, яким виконували черезшкірні коронарні втручання.
Матеріали і методи. До одноцентрового ретроспективного когортного дослідження було включено 57 послідовних дорослих пацієнтів із гострим інфарктом міокарда, ускладненим кардіогенним шоком, яким виконували черезшкірні коронарні втручання на тлі вено-артеріальної екстракорпоральної оксигенації у період 2020 – 2025 років. Первинною кінцевою точкою дослідження було успішне відлучення від екстракорпоральної мембранної оксигенації. Для визначення незалежних предикторів використовували одно- та багатофакторний логістичний регресійний аналіз. Дискримінаційну здатність предикторів оцінювали за допомогою ROC-аналізу.
Результати. Успішне відлучення від екстракорпоральної мембранної оксигенації було досягнуто у 37 (64,9%) пацієнтів. Загальна госпітальна летальність становила 43,8%. У пацієнтів, у яких було успішне відлучення від екстракорпоральної мембранної оксигенації, спостерігали значно нижчі рівні лактату та нижчий вазоактивно-інотропний індекс, ніж перед ініціацією процедури — відповідно 5,1 (3,2 – 7,8) та 7,4 (4,6 – 10,9) ммоль/л (p = 0,041) і 39 (28 – 52) та 52 (38 – 68) (p = 0,028). Внутрішньоаортальну балонну контрпульсацію частіше застосовували у пацієнтів з успішним відлученням, ніж у пацієнтів, у яких відлучення не вдалося — відповідно 51,4 та 15,0% (p = 0,008). У багатофакторному логістичному аналізі з’ясовано, що рівень лактату (показник відношення шансів 0,81 на кожне підвищення на 1 ммоль/л; 95% довірчий інтервал 0,66– 0 ,99; p = 0,041) та використання внутрішньоаортальної балонної контрпульсації (показник відношення шансів 4,12; 95% довірчий інтервал 1,09 – 15,6; p = 0,034) незалежні предиктори успішного відлучення від екстракорпоральної мембранної оксигенації, тоді як вазоактивно-інотропний індекс після корекції як незалежний предиктор не зберіг статистичної значущості. Рівень лактату продемонстрував добру прогностичну здатність (площа під ROC-кривою 0,76) з оптимальним пороговим значенням 6,5 ммоль/л.
Висновки. Серед пацієнтів із гострим інфарктом міокарда, ускладненим кардіогенним шоком, яким виконали черезшкірні коронарні втручання з використанням вено-артеріальної екстракорпоральної мембранної оксигенації, частота успішного відлучення сягала 64,9%, однак загальна госпітальна летальність залишалася високою — 43,8%. Нижчий рівень лактату та застосування внутрішньоартеріальної балонної контрпульсації були незалежно асоційовані з успішним відлученням від екстракорпоральної мембранної оксигенації.
Ключові слова: гострий інфаркт міокарда; кардіогенний шок; вено-артеріальна екстракорпоральна мембранна оксигенація; черезшкірне коронарне втручання; механічна підтримка кровообігу; внутрішньоаортальна балонна контрпульсація; лактат; вазоактивно-інотропний індекс.
Предиктори розвитку раку молочної залози після операцій з приводу її доброякісних захворювань
В. Г. Дроненко, О. Г. Костюк, С. А. Лисенко, А. А. Ткач, О. А. Сміюха
Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова
Реферат
Мета. Вивчити вплив хірургічної травми та ендогенних факторів на ризик розвитку раку молочної залози у пацієнток, оперованих раніше з приводу неонкологічних захворювань молочної залози.
Матеріали і методи. Пацієнток, включених у дослідження, було розподілено на дві групи: основну — 93 (18,3%) пацієнтки, які мали в анамнезі неонкологічні захворювання молочної залози, з приводу яких проведено лікування хірургічним методом, і контрольну — 415 (81,7%) пацієнток, які мали в анамнезі онкологічну патологію молочної залози, але не мали її хірургічної травми. Діагностика та лікування хворих відповідали національним стандартам надання медичної допомоги. Предиктори, які показали статистичну значущість при однофакторному аналізі, були проаналізовані у багатофакторній логістичній регресії. За рівень статистичної значущості було прийнято величини p ≤ 0,05.
Результати. Травма молочної залози в анамнезі у 3 — 8% пацієнток стає предиктором розвитку раку. Травма ділянки ареоли або соска молочної залози збільшує ризик розвитку раку на 22,5%. Ендогенні предиктори раку молочної залози, що розвинувся після хірургічної травми: вік від 60 до 70 років, зріст 170 см і вище, ожиріння, менархе від 15 років і старше, ендокринні захворювання та хронічний стрес.
Висновки. Хірургічна травма несамостійний етіологічний чинник розвитку раку молочної залози, однак поєднання її з ендогенними факторами сприятливе для канцерогенезу.
Ключові слова: рак молочної залози; доброякісні захворювання молочної залози; фактори ризику; хірургічна травма.
Неоад’ювантна гормонотерапія при гормонозалежному HER2-негативному раку молочної залози: досвід Закарпатського протипухлинного центру
Ф. М. Павук 1, 2, К. Є. Румянцев 1 ,2, С. М. Чобей 1, 2, М. Ф. Рішко1
1Ужгородський національний університет
2Закарпатський протипухлинний центр, м. Ужгород
Реферат
Мета. Узагальнити досвід застосування неоад’ювантної гормонотерапії при гормонозалежному HER2-негативному раку молочної залози в умовах реальної клінічної практики Закарпатського протипухлинного центру та оцінити її вплив на частоту виконання органозберігальних операцій, віддалені онкологічні результати і якість життя пацієнток.
Матеріали і методи. У ретроспективне дослідження було включено 1612 пацієнток із гормонозалежним HER2- негативним раком молочної залози, які отримали лікування у 2010 — 2024 роках. Пацієнтки у пременопаузі (n = 466) отримували комбінацію агоністів лютеїнізуючого гормону-рилізинг гормону з антиестрогенами або інгібіторами ароматази; пацієнтки у постменопаузі (n = 1146) — монотерапію інгібіторами ароматази або тамоксифеном. Тривалість неоад’ювантної гормонотерапії становила 4 – 6 міс. Відповідь оцінювали за шкалою Response Evaluation Criteria in Solid Tumors версії 1.1.
Результати. Часткова регресія досягнута у 1265 (78,5%) пацієнток. Прогресування захворювання на тлі лікування не зафіксовано. Частка органозберігальних операцій (квадрантектомій) збільшилась із 16,7% у 2010 році до 72,7% у 2024 році. Показник безрецидивної виживаності протягом терміну спостереження становив 89,3%.
Висновки. Неоад’ювантна гормонотерапія — високоефективний метод даунстейджингу, що дозволяє суттєво збільшити частоту органозберігального лікування незалежно від менопаузального статусу пацієнток, зберігаючи високий рівень онкологічної безпеки.
Ключові слова: рак молочної залози; неоад’ювантна гормонотерапія; люмінальний підтип раку; органозберігальні операції; інгібітори ароматази.
Багатоетапна пластика передньої уретри з використанням букальних графтів у лікуванні її післятравматичних ушкоджень внаслідок бойової травми
А. А. Кобірніченко1, В. В. Бондарчук2
1Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», м. Київ,
2Київська міська клінічна лікарня №18
Реферат
Мета. Оцінити клінічну ефективність та безпеку багатоетапної пластики передньої уретри з використанням букальних графтів у лікуванні її складних післятравматичних ушкоджень внаслідок бойової травми.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективне двоцентрове дослідження, яке базувалося на аналізі результатів лікування 14 пацієнтів із післятравматичними стриктурами та дефектами передньої уретри, що були наслідком кульових, осколкових або вибухових поранень. Ушкодження локалізувалось у пенільному відділі уретри у 8 пацієнтів, у бульбарному — у 6. Усім пацієнтам виконували багатоетапну реконструкцію з використанням вільних трансплантатів букальної слизової оболонки. У 9 пацієнтів застосовано класичну двохетапну схему, у 5 — додатковий проміжний етап модифікації уретральної площадки через рубцеві зміни. У 3 пацієнтів для багатошарового захисту лінії швів використано васкуляризований клапоть із м’ясистої оболонки калитки. Функціональні результати оцінювали за допомогою урофлоуметрії, післяопераційні ускладнення — за класифікацією Clavien – Dindo.
Результати. У всіх пацієнтів відновилося самостійне сечовипускання та зникла потреба в постійній надлобковій деривації сечі. Один пацієнт свідомо відмовився від завершального етапу тубуляризації, обравши функціонуючу перинеостому. Уретральні нориці виникли у 3 пацієнтів: у 2 вони були вилікувані консервативно, у 1 пацієнта виникла потреба хірургічної корекції. Рецидивів стриктур, нетримання сечі чи еректильної дисфункції de novo не зафіксовано.
Висновки. Багатоетапна уретропластика з використанням букальних графтів ефективна і безпечна для лікування складних післятравматичних ушкоджень передньої уретри внаслідок бойової травми. Кількість етапів реконструкції має визначатися індивідуально відповідно до статусу місцевих тканин.
Ключові слова: багатоетапна уретропластика; спонгіофіброз; уретра; урогенітальна травма; букальний графт; уретральна площадка.
Генезис дефектів довгих кісток унаслідок сучасної бойової травми Повідомлення перше. Локалізація дефекту
С. О. Гур’єв1, С. В. Гаріян2, В. А. Кушнір1, О. С. Соловйов3, О. С. Цибульський2
1Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ,
2Тернопільська обласна клінічна лікарня,
3 Міжрегіональна академія управління персоналом, м. Київ
Реферат
Мета. Охарактеризувати генезис дефектів довгих кісток унаслідок сучасної бойової травми як фундаментальну основу формування технологій та протоколів лікування постраждалих.
Матеріали і методи. Дослідження ґрунтується на ретроспективному аналізі дефектів довгих кісток у 138 постраждалих, що виникли внаслідок сучасної бойової травми. Для аналізу даних застосовано параметричні та непараметричні методи.
Результати. Найчастіше дефекти довгих кісток виникали внаслідок мінно-вибухової травми – у 69,57% постраждалих. У 20,65% постраждалих вони були наслідком уламкових поранень, а у 9,78% постраждалих тобто найрідше, наслідком дорожньо-транспортних пригод, спричинених бойовими діями. Унаслідок сучасних бойових дій дефекти довгих кісток найчастіше виникають на сегментах нижньої кінцівки — у 86,96% постраждалих. Частота виникнення дефектів довгих кісток на сегментах верхньої кінцівки становить лише 13,04%. При мінно-вибуховій травмі у 75,00% постраждалих дефекти довгих кісток виникають на гомілці, у 17,19% — на стегні. Дефекти довгих кісток при мінно-вибуховій травмі виникають на верхній кінцівці у 7,81% постраждалих, а на плечі — лише у 1,56% постраждалих. Доведено, що пошкодження того чи іншого сегмента кінцівки вірогідно залежить від обставин отримання травми.
Висновки. Генезис дефекту довгих кісток унаслідок сучасної бойової травми визначається насамперед обставинами отримання пошкодження та анатомічною ознакою пошкодженого сегмента. Найчастіше дефекти довгих кісток травми виникають при отриманні пошкодження внаслідок мінно-вибухової травми (69,57%), при пошкодженні дистальних відділів кінцівок (81,25%) та нижніх кінцівок (82,19%). Існує вірогідний взаємозв’язок обставин отримання травми та анатомічної локалізації ураження в генезисі дефектів довгих кісток унаслідок бойової травми.
Ключові слова: дефекти; довгі кістки; локалізація; обставини отримання травми, сучасна бойова травма.
Вимірювально-обчислювальна система інфрачервоної спектрально-теплової візуалізації та ідентифікації сторонніх тіл немагнітної щільності у біологічних об’єктах на моделі in vitro
Ю. В. Іванова1, Б. Б. Бандурян2, К. В. М’ясоєдов1, І. А. Криворучко1, С. А. Андреєщев3
1Харківський національний медичний університет,
2Інститут електрофізики і радіаційних технологій НАН України, м. Харків,
3Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Розробка й апробація способу реєстрації температури з високою просторовою роздільною здатністю при дослідженні спектрів рівноважного власного інфрачервоного випромінювання сторонніх тіл у біологічних об’єктах in vitro.
Матеріали і методи. Розроблено спектрально-аналітичну установку для реєстрації спектрального розподілу потужності інфрачервоного випромінювання з використанням матриці у фокальній площині (Focal Plane Array) форматом 480 × 640 елементів. Досліджено електро- та теплофізичні, оптичні та інфрачервоні спектральні властивості зразків монокристалів оксиду алюмінію (АL2O3) і діоксиду титану (TiO2) діаметром 15 мм та товщиною 0,8 мм у діапазоні довжин хвиль 7,5 – 14 мкм. У моделі in vitro зразки занурювали у м’язову тканину свині на глибину 5 см. Для формування термоконтрасту використовували надвисокочастотну стимуляцію контрольованої потужності та тривалості з подальшою реєстрацією інтегральних і диференціальних інфрачервоних сигналів.
Результати. Створена система забезпечила візуалізацію спектральних складових інфрачервоного випромінювання та реєстрацію термоконтрасту, пов’язаного з наявністю модельних сторонніх тіл у біологічній тканині. Для зразків АL2O3 і TiO2 встановлено відмінності спектральних характеристик у діапазоні довжин хвиль 7,5 – 14 мкм, що дає підстави для того, щоб розглядати можливість їх матеріалозалежної диференціації. В експериментальній моделі продемонстровано принципову можливість виявлення неферомагнітних сторонніх тіл у товщі м’язової тканини після короткочасної надвисокочастотної стимуляції. Розрахунково-експериментально підтверджено досяжність спектральної роздільної здатності до 0,01 см-1, миттєвого кута зору близько 0,0001 рад, поля зору до 0,5 рад і температурної чутливості близько 0,05 К.
Висновки. Запропонований додатковий метод візуалізації та ідентифікації немагнітних низькорентгеноконтрастних сторонніх тіл у біологічній тканині перспективний. Отримані результати мають характер Proof-of-Concept (перевірка концепції) та потребують подальшої валідації у розширених експериментальних дослідженнях і дослідженнях in vivo.
Ключові слова: неруйнівний контроль; активна інфрачервона термографія; візуалізація дефектів; інфрачервоне сканування; біологічні тканини; сторонні тіла; експеримент.
Морфометричні зміни печінки після застосування високоенергетичних методів електрокоагуляції ложа жовчного міхура в експерименті
В. І. Ляховський, М. О. Дудченко, В. Й. Корнійчук, М. І. Кравців, Б. М. Филенко
Полтавський державний медичний університет
Реферат
Мета. Порівняти морфологічні зміни тканини печінки після місцевого застосування моно- і біполярних електрокоагуляторів в експерименті.
Матеріали і методи. Дослідження виконано на двох самках свиней масою тіла 30 — 40 кг, яким під загальним знеболюванням і штучною вентиляцією легень накладали карбоперитонеум із наступним типовим лапароскопічним видаленням жовчного міхура. У однієї тварини для зупинки кровотечі з ложа жовчного міхура застосовували монополярну електрокоагуляцію, у другої — біполярну. Для мікроскопічного аналізу забирали ділянки тканини печінки розміром 1,5 × 1,5 × 1,0 см, що включали зону безпосереднього термічного впливу та прилеглу макроскопічно незмінену паренхіму.
Результати. У разі використання монополярної коагуляції формувався щільний коагуляційний струп, достатній для зупинки паренхіматозної кровотечі. Однак значна загальна глибина «термічного сліду» (до 2,3 мм) та виражена зона паранекрозу вказували на високе термічне навантаження на тканину печінки. Це може уповільнювати процеси регенерації та підвищувати ризик виникнення відстрочених жовчних нориць у ділянках, де зона некрозу межує з трубчастими структурами печінки. При мікроскопічному дослідженні препаратів печінки свині після застосування біполярного електрокоагулятора було виявлено комплекс характерних змін, зумовлених поєднанням високочастотного термічного впливу та механічної компресії. Зона некрозу була чітко локалізована, що свідчило про прецизійність методу. Виявлені зміни (дистрофія, сладж еритроцитів, деструкція колагену в портальних трактах) типові для раннього етапу формування зварного з’єднання, яке забезпечує миттєвий гемостаз та механічну цілісність паренхіми печінки.
Висновки. У разі застосування монополярної коагуляції формується тришарова зона пошкодження з вираженою карбонізацією та максимальною глибиною деструкції — (1,71 ± 0,34) мм. Це призводить до термічної деформації стінок жовчних проток за межами видимого пошкодження, що підвищує ризик виникнення післяопераційних ускладнень. У разі використання біполярної електрокоагуляції загальна глибина «термічного сліду» у 2,1 разу менша, ніж у разі використання монополярного методу. Гемостаз досягається завдяки механічній компресії та термічній денатурації судинної стінки з виникненням так званого ефекту зварювання.
Ключові слова: морфологія; морфометричні зміни; печінка; лапароскопічна холецистектомія; ложе жовчного міхура; монополярна електрокоагуляція; біполярна електрокоагуляція.
Роль синдекану-1 у діагностиці та прогнозуванні посттурнікетного синдрому
І. А. Криворучко, Н. Н.Фарзуллаєв
Харківський національний медичний університет
Реферат
Мета. Оцінити роль синдекану-1 як біомаркера деградації ендотеліального глікокаліксу для діагностики та прогнозування ускладнень, пов’язаних із посттурнікетним синдромом.
Матеріали і методи. Підготовлено систематичний огляд літератури, знайденої у базах даних PubMed, Scopus, Embase, Cochrane CENTRAL та Web of Science з моменту їх створення до березня 2026 року, за термінами, пов’язаними із синдеканом-1, ендотеліальним глікокаліксом, використанням джгута, ішемічно-реперфузійним пошкодженням, синдромом роздавлення, ішемією кінцівки та компартмент-синдромом, відповідно до рекомендацій PRISMA 2020. Протокол дослідження зареєстровано у міжнародному відкритому реєстрі систематичних оглядів PROSPERO (CRD420261343805). Ризик систематичної помилки (Risk of Bias) оцінювали за рекомендаціями QUADAS-2 для клінічних досліджень та рекомендаціями SYRCLE для наукових досліджень, що проводяться на тваринах. Зображення були створені за допомогою редактора зображень Nano Banana 2.0 AI (https://nano-banana2.co/), а отримані дані були переглянуті, зміни та виправлення внесені авторами відповідно до літератури, розглянутої в цій статті.
Результати. У синтез доказів було включено 18 первинних досліджень (13 — на людях, 5 — експериментальних/доклінічних) та 6 додаткових. Базові концентрації синдекану-1 у ортопедичних пацієнтів, як правило, перебували в діапазоні 20 — 40 нг/мл. У пацієнтів, яким накладали джгут, концентрація синдекану-1 значно підвищувалась найчастіше через 60 — 90 хв після його зняття, і була приблизно на 37% вищою, ніж початковий рівень, у найбільш безпосередньо релевантному клінічному дослідженні. При тяжких ішемічних станах або станах, пов’язаних із роздавленням, рівні синдекану-1 у 2 — 10 разів перевищували референтні значення. У клінічних умовах, що відповідали реперфузії, рівень плазмового або сироваткового синдекану-1 мав прогностичне значення для гострого пошкодження нирок, включаючи його прогресування після операції на серці (площа під ROC-кривою 0,847) та гостре пошкодження нирок, що потребувало замісної ниркової терапії (площа під ROC-кривою 0,892).
Висновки. Рівень синдекану-1 — перспективний ранній біомаркер ендотеліального пошкодження при посттурнікетному синдромі та може мати прогностичне значення для гострого пошкодження нирок у клінічних умовах, пов’язаних із реперфузією. Однак специфічні для посттурнікетного синдрому порогові рівні синдекану-1, особливо для компартмент-синдрому, потребують проспективної валідації.
Ключові слова: синдекан-1; ендотеліальний глікокалікс; посттурнікетний синдром; ішемічно-реперфузійне пошкодження; компартмент-синдром; гостре пошкодження нирок; біомаркери.
Поєднана цивільна абдомінальна травма: епідеміологія, діагностика та лікування
О. Б. Кутовий, В. О. Чайка, Д. В. Балик, К. М. Кущак
Дніпровський державний медичний університет