Ранні біліарні ускладнення після панкреатодуоденектомії
О. Ю. Усенко, В. М. Копчак, П. В. Огородник, І. В. Хомяк, О. І. Литвин, А. Г. Дейниченко, С. О. Мотельчук
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Оцінити частоту, фактори ризику виникнення та методи лікування ранніх біліарних ускладнень після панкреатодуоденектомії.
Матеріали і методи. Проведено ретро– та проспективне дослідження, яким було охоплено 451 пацієнта, що перебував на лікуванні у Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України з січня 2015 по грудень 2022 року. Чоловіків було 235 (52,1%), жінок – 216 (47,9%). Вік пацієнтів коливався від 35 до 80 років, середній вік становив (61 ± 9,3) року. Панкреатодуоденектомію зі збереженням воротаря за Traverso виконали 135 пацієнтам, із видаленням воротаря за Whipple – 316 пацієнтам. Досліджуваним пацієнтам проводили клінічні, лабораторні, бактеріологічні та інструментальні обстеження.
Результати. У 55 (12,2%) пацієнтів виникли ранні біліарні ускладнення: у 6 (1,3%) – стеноз гепатикоєюноанастомоза, у 13 (2,9%) – тимчасова жовтяниця, у 10 (2,2%) – жовчотеча та у 26 (5,8%) – холангіт. У 6 пацієнтів зі стенозом гепатикоєюноанастомоза діаметр спільної жовчної протоки був менше 5 мм, що статистично значущо (р < 0,001) впливало на розвиток ранніх біліарних ускладнень, причому у 3 цих пацієнтів було виконано повторне хірургічне втручання. Тимчасова жовтяниця самостійно минула у всіх 13 пацієнтів. Жовчотеча припинилася спонтанно у 5 пацієнтів, іншим 5 пацієнтам знадобилися мініінвазивні методи лікування (4) або релапаротомія (1). Повторні епізоди холангіту спостерігали у 26 пацієнтів після припинення антибіотикотерапії. Жоден пацієнт не помер. Частота повторних операцій становила 7%. У 11% пацієнтів були успішні мініінвазивні методи.
Висновки. До факторів ризику виникнення жовчних нориць після панкреатодуоденектомії, частота яких становила 2%, віднесені чоловіча стать, ожиріння, знижений рівень альбуміну в сироватці крові, ендобіліарне стентування в передопераційному періоді, діаметр спільної жовчної протоки менше 5 мм, анастомози на сегментних жовчних протоках, а також те, що жовчотеча із гепатикоєюноанастомоза асоціюється із слабкістю біліарної стінки. У лікуванні ранніх біліарних ускладнень після панкреатодуоденектомії ефективне використання мініінвазивних технологій. Профілактика ранніх біліарних ускладнень після панкреатодуоденектомії включає прецизійну хірургічну техніку, вибір адекватного шовного матеріалу та оцінку всіх факторів ризику їх виникнення.
Ключові слова: панкреатодуоденектомія; ранні біліарні ускладнення; жовчотеча; тимчасова жовтяниця; холангіт; стеноз гепатикоєюноанастомоза.
Особливості діагностики та хірургічного лікування посттравматичного панкреатиту при вогнепальному пораненні підшлункової залози на етапі надання високоспеціалізованої медичної допомоги
В. О. Шапринський1, А. В. Верба1, І. П. Марцинковський1, А. В. Ордатій2, В. Д. Романчук1, В. Ф. Білощицький3, О. А. Камінський1, А. М. Форманчук1, М. А. Верба1
1Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,
2Військово–медичний клінічний центр Центрального регіону, м. Вінниця,
3Вінницька обласна клінічна лікарня імені М. І. Пирогова
Реферат
Мета. Аналіз особливостей діагностики та лікування посттравматичного панкреатиту на етапі надання високоспеціалізованої хірургічної допомоги з метою покращення результатів лікування вогнепальних поранень підшлункової залози.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати діагностики та лікування вогнепального поранення черевної порожнини з пошкодженням підшлункової залози у 23 пацієнтів. Усі пацієнти – чоловіки призовного віку, їх середній вік становив (35,7 ± 12,8) року, вони отримали вогнепальне поранення черевної порожнини під час військових дій.
Результати. На етапі надання високоспеціалізованої медичної допомоги всім пацієнтам виконано оперативне втручання з приводу вогнепального пошкодження підшлункової залози. У 18 (78,3%) поранених перебіг посттравматичного панкреатиту ускладнився розвитком деструктивного панкреатиту. Усім цим пораненим виконана релапаротомія.
Висновки. При вогнепальній травмі підшлункової залози завжди розвивається посттравматичний панкреатит, який має прихований перебіг на фоні пошкодження інших органів та складний для діагностики і лікування.
Ключові слова: вогнепальне поранення підшлункової залози; посттравматичний панкреатит; високоспеціалізована медична допомога.
Нутритивна підтримка у профілактиці та лікуванні ентеральної недостатності у пацієнтів із гострим панкреатитом
В. П. Андрющенко, Д. В. Андрющенко, В. В. Куновський, М. В. Прикупенко
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Реферат
Мета. Оцінити ефективність нутритивної підтримки у хворих із гострим панкреатитом із визначенням її змісту та вдосконаленням методик реалізації.
Матеріали і методи. Для вивчення результатів застосування методик нутритивної підтримки при гострому панкреатиті у дослідження залучено 82 хворих, серед яких виокремлено дві групи: основну – 58 хворих, у комплексі лікування котрих реалізовувались ці методики у до– та післяопераційному періодах, і порівняльну – 24 хворих, яких лікували без застосування методик нутритивної підтримки. Для проведення нутритивної підтримки встановлювали зонд у початковий відділ тонкої кишки фіброгастродуоденоскопічно (n=25), при її субопераційній назогастроінтестинальній інкубації (n=12) та при формуванні єюностоми за Вітцелем (n=21).
Результати. Застосували харчові суміші в поєднанні з пробіотиками та середниками–коректорами метаболізму за оригінальними способами. Позитивний результат проявлявся нормалізацією лейкоцитозу та рівня білків плазми крові, відновленням моторно–евакуаційної функції та нівелюванням мікроструктурних змін слизової оболонки тонкої кишки, а також більш швидким процесом «очищення» гнійно–некротичного осередку в черевній порожнині.
Висновки. Нутритивна підтримка є ефективним компонентом комплексного хірургічного лікування хворих із гострим панкреатитом.
Ключові слова: гострий панкреатит; череззондова нутритивна підтримка; ентеральна недостатність.
Об’єм стимульованої панкреатичної секреції у хворих із хронічним біліарним панкреатитом залежно від функціонального стану підшлункової залози і показників тиску у проксимальному відділі дванадцятипалої кишки
О. П. Харлановська, С. П. Кожара
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Дослідити об’єм стимульованої панкреатичної секреції у хворих із хронічним біліарним панкреатитом залежно від стану процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі і показників тиску у проксимальному відділі дванадцятипалої кишки після інтрадуоденального введення 0,1 М розчину соляної кислоти та соняшникової олії.
Матеріали і методи. Обстежено 316 пацієнтів із хронічним біліарним панкреатитом. Функцію підшлункової залози оцінювали методом комплексного фракційного гастродуоденального зондування, стан процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі – шляхом вимірювання тиску в антральному відділі шлунка під час стимульованої панкреатичної секреції методом відкритого катетера.
Результати. У групі хворих із хронічним біліарним панкреатитом із тиском в антральному відділі шлунка 0 – 5 мм рт. ст. при тиску в дванадцятипалій кишці після введення соняшникової олії 14 – 18 мм рт. ст. частка хворих з об’ємом секреції 0 – 50 мл була більшою, а частка хворих з об’ємом секреції понад 300 мл – меншою, ніж при тиску у дванадцятипалій кишці 19 – 42 мм рт. ст. – 16,13 і 1,61% та 7,55 і 15,09% відповідно (p < 0,025). У групі хворих із хронічним біліарним панкреатитом із нестабільним тиском в антральному відділі шлунка при тиску у дванадцятипалій кишці після введення сонашникової олії 14 – 18 мм рт. ст. частка хворих з об’ємом секреції 101 – 180 мл була більшою, а частка хворих з об’ємом секреції понад 300 мл – меншою, ніж при тиску у дванадцятипалій кишці 19 – 42 мм рт. ст. – 31,58 і 7,89% та 18,42 і 23,68% відповідно (p < 0,05).
Висновки. При хронічному біліарному панкреатиті з балансом процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі у пацієнтів із нормальною збудливістю залози порівняно з пацієнтами з підвищеною збудливістю залози переважає стійка гіпосекреція з об’ємом секреції 0 – 50 мл і не спостерігається стійка гіперсекреція з об’ємом секреції понад 300 мл, що можна вважати нормальною реакцією на гальмівний вплив дискінезії жовчовивідних шляхів. При хронічному біліарному панкреатиті з дисбалансом процесів збудження і гальмування у підшлунковій залозі у пацієнтів зі зниженою збудливістю залози переважає стійка гіпосекреція з об’ємом секреції 101 – 180 мл, тоді як у пацієнтів із підвищеною збудливістю залози – стійка гіперсекреція з об’ємом секреції понад 300 мл, що можна вважати факторами ризику розвитку хронічного і гострого панкреатиту.
Ключові слова: дванадцятипала кишка; тиск; підшлункова залоза; панкреатична секреція.
Комплексний індивідуалізований підхід до лікування хворих із гострою кишковою непрохідністю пухлинного генезу
М. А. Кубрак, С. М. Завгородній, М. Б. Данилюк, Ю. О. Чемерис
Запорізький державний медико–фармацевтичний університет
Реферат
Мета. Проаналізувати результати використання комплексного індивідуалізованого підходу до лікування хворих із гострою кишковою непрохідністю пухлинного генезу.
Матеріали і методи. У дослідження залучено 125 пацієнтів із гострою кишковою непрохідністю як ускладненням раку ободової кишки.
Результати. Використання стратегії комплексного індивідуалізованого підходу до лікування гострої кишкової непрохідності пухлинного генезу дало змогу збільшити частку відтермінованих оперативних втручань з 65,31 до 81,08% (p = 0,0297), зменшити частку операцій, що завершувалися накладанням колостоми, з 79,59 до 21,62% (p = 0,0081), зменшити частоту періопераційних ускладнень з 42,86 до 17,57% (p = 0,0267) та летальність з 12,25 до 5,41% (p = 0,0491).
Висновки. Використання розробленої стратегії комплексного лікування гострої кишкової непрохідності пухлинного генезу значно покращило ранні періопераційні результати у хворих цієї категорії.
Ключові слова: товста кишка; рак; ускладнення; гостра кишкова непрохідність; оперативні втручання; ендоскопія.
Горизонтальна редукційна мамопластика в хірургічному лікуванні раку молочної залози
І. В. Михальчишина, О. О. Денека
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Пошук надійного методу онкологічної резекції молочної залози, широкого доступу до аксилярної ділянки, зменшення тривалості операції та кількості післяопераційних ускладнень.
Матеріали і методи. З 2021 по 2024 рік виконано 63 редукційних мамопластики: 25 горизонтальних та 38 T–подібним розрізом. Рак молочної залози ІІА стадії (T2N0M0) був у 26 пацієнток, ІІВ стадії (T2N1M0) – у 32, IIIA стадії (T3N1M0) – у 5. Горизонтальну редукційну мамопластику застосовували у жінок віком від 35 до 80 років із розташуванням пухлини у будь–якому квадранті молочних залоз. У 15 пацієнток пухлина розташовувалася у верхніх квадрантах, у 20 – у нижніх.
Результати. Після горизонтальної редукційної мамопластики була зниженою частота післяопераційних ускладнень, ніж після редукційної мамопластики T–подібним розрізом, також зменшилася кількість післяопераційних ліжко–днів. Згідно із запропонованим опитувальником BREAST–Q естетичний результат був оцінений більшістю пацієнток як задовільний. Середня кількість післяопераційних ліжко–днів становила (4 ± 1,2).
Висновки. Використання горизонтальної редукційної мамопластики забезпечило максимально зручний доступ до пухлини та аксилярної ділянки, зменшення кількості післяопераційних ускладнень та скорочення терміну перебування пацієнтів у стаціонарі.
Ключові слова: рак молочної залози; горизонтальна редукційна мамопластика, редукційна мамопластика T–подібним розрізом.
Оцінка жорсткості печінкових метастазів колоректального раку та навколишньої паренхіми за даними ультразвукової еластометрії
Н. М. Костилєва, В. І. Трачук
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Реферат
Мета. Порівняти показники жорсткості печінкових метастазів колоректального раку та навколишньої паренхіми за даними еластометрії зсувної хвилі для подальшого визначення краю абляції та контролю за ним.
Матеріали і методи. Методом ультразвукової еластометрії з визначенням модуля жорсткості тканини оцінено жорсткість 31 печінкового метастазу та навколишньої паренхіми у 20 хворих із колоректальним раком, 13 чоловіків та 7 жінок віком від 43 до 84 років, середній вік становив (61,2 ± 9,9) року. Первинна пухлина локалізувалась у прямій кишці у 2, товстій кишці у 18 хворих, у тому числі у 10 – у сигмоподібній ободовій кишці та у 8 – у ректосигмоїдній області. Гістологічно у 85% пацієнтів виявлено метастази помірно диференційованої (G2), а у 10% – низькодиференційованої (G3) тубулярної аденокарциноми товстої кишки. Метахронне метастазування виявлено у 75% хворих.
Результати. Показники жорсткості метастазів коливалися від 9,1 до 31,6 кПа, у середньому становили (19,46 ± 5,15) кПа та були статистично значущо (р < 0,0001) вищі показників жорсткості навколишньої паренхіми, які в середньому становили (6,12 ± 1,12) кПа; показники жорсткості метастатичних вогнищ були вищі, ніж показники жорсткості навколишньої паренхіми, у 1,6 – 6,9 разу, в середньому у (3,23 ± 0,94) разу. Показники жорсткості навколишньої паренхіми у пацієнтів із ультразвуковими ознаками стеатозу (n=12) були статистично значущо (р < 0,0005) вищі, ніж у пацієнтів із незміненою паренхімою (n=8) – (6,51 ± 1,03) та (4,98 ± 0,27) кПа відповідно. За даними кореляційного аналізу з використанням моделі лінійної регресії між показниками жорсткості метастатичних вогнищ та їх розмірами виявлено помітний (за шкалою Чеддока) зворотний зв’язок із коефіцієнтом кореляції –0,38, а між показниками жорсткості незміненої навколишньої паренхіми та метастатичних вогнищ –прямий нещільний зв’язок із коефіцієнтом кореляції –0,30. Між показниками жорсткості метастатичних вогнищ та глибиною їх розташування виявлено зворотний зв’язок із коефіцієнтом кореляції –0,30. Використання моделей нелінійної регресії не супроводжувалося збільшенням значення коефіцієнта кореляції.
Висновки. Жорсткість печінкових метастазів колоректального раку суттєво перевищує жорсткість паренхіми навколо вогнищ, що можна використовувати для визначення майбутнього краю абляції та контролю за її здійсненням. Між показниками жорсткості печінкових метастазів колоректального раку та їх розмірами існує нещільний, але помітний зворотний кореляційний зв’язок. Показники жорсткості паренхіми печінки у пацієнтів з ультразвуковими ознаками стеатозу статистично значущо вищі, ніж показники жорсткості незміненої паренхіми.
Ключові слова: колоректальний рак; жорсткість печінкових метастазів, навколишня паренхіма; еластометрія зсувної хвилі.
Порівняння епідуральної анестезії та TAP block для знеболювання у колоректальній хірургії
О. Є. Сидюк1, О. Ю. Хоменко1,2, А. О. Борисенко1, К. С. Бойко1
1Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ,
2Національний медичний Університет імені О. О. Богомольця, м. Київ
Реферат
Мета. Порівняти використання епідуральної анестезії та TAP block під час колоректальних оперативних втручань, оцінити знеболювальний ефект, вплив на гемодинамічні показники та післяопераційне відновлення пацієнтів.
Матеріали і методи. Дослідження проведено під час колоректальних операцій у 18 пацієнтів, яких було розподілено на дві групи. У групі А виконували катетеризацію епідурального простору, у групі Б – латеральний TAP block білатерально під ультразвуковим контролем. Оцінювали інтраопераційні та післяопераційні показники гемодинаміки, рівень болю за візуальною аналоговою шкалою через 1, 6 та 24 год після операції, частоту виникнення побічних реакцій.
Результати. У пацієнтів групи А інтраопераційно були нижчі показники систолічного артеріального тиску, частоти серцевих скорочень через 1, 6, 12 год після операції, у них частіше застосовували норадреналін. Рівень болю був нижчим через 1 год після втручання у групі Б, але вищим через 6 та 12 год. Пацієнти групи Б більш комфортно почували себе після операції та швидше активізувалися. Обидві групи не різнилися за тривалістю перебування у відділенні інтенсивної терапії.
Висновки. TAP block може бути альтернативою епідуральній анестезії під час оперативних втручань на товстій кишці.
Ключові слова: техніка знеболювання; регіонарна анестезія; епідуральна анестезія; післяопераційне знеболювання.
Обґрунтування показань до ампутацій кінцівок у цивільних постраждалих із полісистемними пошкодженнями внаслідок сучасних бойових дій
С. О. Гур’єв1, В. А. Кушнір1, О. С. Соловйов1, С. І. Панасенко2
1Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ,
2Полтавський державний медичний університет
Реферат
Мета. Визначити стандартизовані критерії необхідності ампутацій кінцівок у цивільних постраждалих із полісистемними пошкодженнями внаслідок сучасних бойових дій.
Матеріали і методи. Вивчено та проаналізовано загальний масив дослідження у кількості 2122 постраждалих із пораненнями внаслідок сучасних бойових дій на сході України після повномасштабного вторгнення російських військ на нашу територію за період із лютого 2022 по листопад 2024 року, із яких 1069 (50,38%) мали пошкодження кінцівок. Масив дослідження сформовано методом необоротної рандомізації за ознакою поєднання цивільного статусу постраждалого та пошкодження кінцівки як компонента полісистемного пошкодження.
Результати. Розроблено оригінальну стандартизовану систему оцінки, що базується на органічному поєднанні оцінки ознак безпосереднього пошкодження кінцівки та ознак загального пошкодження. Це дозволяє об’єктивно оцінити пошкодження кінцівки як компонента полісистемного пошкодження. Особливо важливо, що такий підхід уможливлює визначити безпеку збереження кінцівки для життя постраждалого. Встановлено, що питання необхідності ампутації кінцівки виникає щодо постраждалих з оцінкою загального стану більше 20 балів за оригінальною стантартизованою шкалою, причому це залежить від клініко–анатомічної ознаки пошкодження. Так, найвищий ризик ампутації – 62% – при пошкодженні передпліччя у постраждалих з оцінкою загального стану більше 30 балів, а при пошкодженні гомілки та стопи, тобто дистальних відділів нижньої кінцівки, цей показник становить 41,18 та 42,86% відповідно. Також встановлено, що у постраждалих, стан яких оцінено як вкрай тяжкий, частота пошкодження нижніх кінцівок становить 64,46%, зокрема, стегна – 16,82% та гомілки – 30,84%. У цілому саме пошкодження нижніх кінцівок відносять до найтяжчих.
Висновки. Формування показань до ампутації кінцівок у цивільних постраждалих із полісистемними пошкодженнями внаслідок сучасних бойових дій потребує стандартизованого підходу, що ґрунтується на об’єктивних критеріях оцінки. Оцінюватись повинен не тільки стан кінцівки, а й загальний стан постраждалого, оскільки бойова травма кінцівок поліструктурна та полісистемна. При інтерпретації оцінки потреби в ампутації кінцівки пріоритетним має бути принцип збереження життя постраждалого, а не пошкодженої кінцівки, тому обґрунтоване застосування комбінованих стандартизованих систем оцінки.
Ключові слова: постраждалі; ампутація кінцівок; стандартизовані системи оцінки; бойові дії.
Особливості адаптаційних механізмів організму як прояв системної запальної реакції на операційний стрес у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією після тотального ендопротезування кульшового суглоба
Д. І. Вако1,2, М. В. Хартанович3, К. Ю. Шарлай4
1Національний медичний університет імeні О. О. Богомольця, м. Київ,
2Інститут серця МОЗ України, м. Київ,
3RHÖN–KLINIKUM, м. Бад–Нойштадт, Німеччина,
4Свято–Михайлівська клінічна лікарня м. Києва
Реферат
Мета. Вивчення ступеня прояву операційного стресу і системної запальної реакції після тотального ендопротезування кульшового суглоба з використанням модифікованого заднього доступу у пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 55 пацієнтів, яким було виконано тотальне ендопротезування кульшового суглоба з використанням модифікованого заднього доступу. Визначали рівні інсуліну, кортизолу, глюкози, інтерлейкіну–6 та фактора некрозу пухлин–α, розраховували індекс HOMA (Homeostasis model assessment), оцінювали больовий статус та функцію кульшового суглоба.
Результати. Напруженість стресових реакцій характеризувалась значними коливаннями упродовж дослідження. Так, індекс HOMA мав мінімальні значення, хоча після операції безпосередньо та через добу різниця між ними була статистично значущою. Рівень кортизолу після операції безпосередньо підвищився статистично незначущо, через добу досяг статистично значущого максимуму, наприкінці дослідження не відрізнявся від вихідного значення. Ступінь вираженості системної запальної реакції (концентрація інтерлейкіну–6 та фактора некрозу пухлин–α) так само варіював упродовж дослідження. Так, після оперативного втручання безпосередньо рівні обох зазначених показників статистично значущо збільшилися, через добу рівень фактора некрозу пухлин–α незначно знизився, а рівень інтерлейкіну–6 не змінився, на 7–му добу обидва показники статистично значущо знизилися до значень, нижчих за вихідні. Інтенсивність больового синдрому, оцінена за візуальною аналоговою шкалою, була найбільш вираженою перед операцією, через добу після операції вона досягла максимуму, хоча й не була великою, на 7–му добу біль майже зник. Показник функції кульшового суглоба, визначений за шкалою Харріса, значно статистично значущо збільшився: із (56,1 ± 6,0) бала (вихідні значення) до (84,3 ± 5,8) бала (через місяць після оперативного втручання).
Висновки. Важливо враховувати обсяг хірургічного втручання та необхідно впроваджувати мініінвазивний доступ для досягнення кращих результатів лікування пацієнтів з остеоартрозом та супутньою кардіальною патологією.
Ключові слова: адаптаційні механізми організму; системна запальна реакція; операційний стрес; остеоартроз; кардіальна патологія; ендопротезування кульшового суглоба.
Особливості лікувального процесу у пацієнтів із переломами кісток гомілки на тлі пандемії COVID–19
П. В. Танасієнко1, С. О. Гур’єв2, Є. О. Скобенко3
1Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,
2Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, м. Київ,
3Центр інноваційних медичних технологій НАН України, м. Київ
Реферат
Мета. Проаналізувати розподіл пацієнтів із переломами кісток гомілки за методами лікування у період пандемії COVID–19 та визначити його зміни порівняно з «доковідним» періодом.
Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано методи лікування 289 пацієнтів із травмою у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги з 2019 по 2021 рік. Пошкодження кісток гомілки було виявлено у 83 (28,7%) пацієнтів.
Результати. Під час пандемії COVID–19 частота оперативного лікування пацієнтів із переломами проксимальної частини великогомілкової кістки зменшилася більше ніж удвічі, а частота консервативного лікування збільшилася більше ніж у 4 рази, що відповідає світовим тенденціям у лікуванні цього виду пошкоджень під час пандемії. Кількість пацієнтів із діафізарними переломами великогомілкової кістки, яким проводили оперативне лікування, зменшилася у 1,4 разу. Консервативним методам лікування пацієнтів надався пріоритет, що підтверджується збільшенням частоти цього виду лікування у 3,7 разу в порівнянні з періодом до пандемії. У пацієнтів із переломами дистальної частини великогомілкової кістки хірургічне лікування застосовували у 2,5 разу рідше, ніж у період до пандемії. Зворотну тенденцію спостерігали стосовно консервативних методів лікування: кількість пацієнтів, у яких застосували такий метод лікування, збільшилася у 4 рази.
Висновки. Під час пандемії COVID–19 значно зменшилась кількість пацієнтів із травматичним пошкодженням гомілки, включаючи всі локалізації, крім кісточок – таких пацієнтів у цей період стало більше. Епідемічні обмеження та механізми скринінгу пацієнтів із переломами кісток гомілки всіх локалізацій під час пандемії COVID–19 змінили підходи до їх лікування у бік більш широкого використання консервативних методик.
Ключові слова: пандемія; переломи; гомілка; консервативне лікування; хірургічне лікування.
Особливості навчання в інтернатурі за спеціальністю «Хірургія» на клінічній базі Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова
О. Ю. Усенко1, Я. Ю. Войтів1, Р. В. Салютін2, А. В. Варга2
1Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,
2Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ
Аденоїдно–кістозна карцинома молочної залози у чоловіка
І. В. Михальчишина, В. А. Кропельницький, О. О. Денека
Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ