медицинский портал

Разделы медицины

  • Информация
    • Акушерство и гинекология
    • Детская хирургия
    • Гастроэнтерология
    • Колопроктология
    • Нейрохирургия
    • Онкология
    • Отоларингология
    • Пластическая хирургия
    • Сосудистая хирургия
    • Травматология и ортопедия
    • Урология
    • Флебология
    • Хирургия
    • Эндокринология
    • Препараты
    • Пациентам

Історія нейрохірургії

Істотний внесок у розвиток української нейрохірургії зробили хірурги XIX ст. Так, Ю. К. Шимановський (1829-1863) у 1865 р. опублікував роботи, присвячені во­дянці мозку, невротомії, шву нерва, тех­ніці операцій на нервовій системі. У підручнику “Операции внутри человеческого тела” (1868) він обґрунтував показання де хірургічного лі­кування внутрішньочерепних травматичних гематом, описав методи їх видалення. У цьо­му ж підручнику описується лікування водян­ки мозку та хірургічна тактика при невралгіях у зоні обличчя. Питаннями пункції бічних шлу­ночків мозку при внутрішній водянці цікавив­ся також Кирницький, який працював у Києві в 1866-1869 рр. Хірург А. Г. Подрєз (Харків) у 1878 р. захистив дисертацію “О вытяжении нервов” — першу роботу в Росії з цього розділу нейрохірургії.

У 1883-1884 pp. лікар А. Л. Рава (Київ) по­відомляє про експериментальне зшивання запропонованим ним методом нервів м’язів-антагоністів.

Зрозуміло, що перші дослідження були присвячені черепно-мозковій травмі. Так, київський лікар Рустицький у праці “Резекция теменной кости при по­вреждениях мозга” (1889) описав симптоми черепно-мозкових пошкоджень, фази перебігу захворювання. А. Ігнатовський у роботі “К вопросу о переломах черепа” (1892) наводить результати ґрунтовних до­сліджень переломів черепа. Б. Ліхтерман (2007) у своїй монографії пише, що перша операція видалення пухлини головного мозку в Російській імперії була виконана в 1891 р. у Києві Фалькенбергом. У 1894 р. відомий хірург М. М. Волкович (1858-1928) одним із перших в Російській імперії виконав ламінектомію, а в 1895 р. — уперше кістковопластичне закриття дефекту черепа у хворого із мозко­вою грижею.

У 1900 р. А. В. Тихонович (Харків) дав топографо-анатомічну оцінку запропонованим способам видалення гассерового вузла, а в 1901 р. А. Г. Радзієвський (Київ) публікує свою методику видалення цього вузла. У 1905 р. хірург I.A. Бондарев (Київ) повідомляє про успішне видалення двох пухлин головного мозку (одна — зі склепіння, друга — з твер­дої мозкової оболонки склепіння). Топічний діагноз в обох випадках було встановлено київським професором, невропатологом М. Н. Лапінським.

У 1908 р. в ‘‘Журнале неврологии и пси­хиатрии им. Корсакова” опублікована стаття А. А. Говсєєва “К вопросу об обратном развитии афазии после операции мозгово­го абсцесса”, в якій автор наводить випа­док успішного видалення абсцесу головного мозку. Київський хірург О. С. Яценко через фрезовий отвір зробив пункцію абсцесу з ви­даленням гною. О. І. Арутюнов вважав, що ця операція повинна називатися операцією Яценка, оскільки він зробив її раніше тих за­кордонних авторів, з іменами яких пов’язаний даний метод лікування абсцесів мозку.

Згодом нейрохірургічні операції почина­ють виконувати по інших містах України. Так, з 1907 р. по 1913 р. у Харкові на базі психі­атричної лікарні “Сабурова дача” було ви­конано 58 нейрохірургічних втручань (хірург Є. К. Істомін). Є. К. Істомін першим в Україні видалив пухлину мосто-мозочкового кута, виконав гіпофізектомію та задню ризотомію. Харківські хірурги Б. Г. Пржевальський та М. Б. Фабрикант у першому десятиріччі XX ст. оперували на периферичній нервовій системі (ризотомії, невротомії, пересадки нервів). Видалення пухлин головного мозку проводи­ли в Одесі Сандеско і Я. Зільберберг. Останній у 1911 р. видалив екстрамедулярну пухлину. У Києві різними проблемами нейрохірур­гії займалися такі відомі загальні хірурги, як проф. М. Б. Юкельсон та проф. І. М. Іщенко. Досвід першої світової війни підсумували про­відні вчені хірурги Б. М. Шамов, А. П. Кримов, І. М. Іщенко. Вони сформулювали положення про необхідність ранньої первинної хірургічної обробки черепно-мозкових ран у лікувальних закладах фронтового району, Ф. Ю. Розе роз­робив тактику хірурга при видаленні сторонніх тіл із мозку.

В ті часи проблемами нейрохірургії в Україні займалися окремі хірурги-ентузіас­ти. Якоїсь певної програми її розвитку ще не було. Потрібно було створити спеціалізований нейрохірургічний заклад, який взяв би на себе функцію організатора та координатора. Одним із перших таких закладів став Український пси­хоневрологічний інститут (м. Харків), у якому в 1922 році було сформовано науковий нейрохірургічний сектор, завданням якого була розробка актуальних проблем нейрохірургії (анатомія, топографічна анатомія, експери­ментальна і оперативна нейрохірургія). Перша нейрохірургічна клініка в Україні (як вказує В. І. Сіпітий) була відкрита у 1931 році (завіду­вач — професор 3. Й. Гейманович (1884-1948) на базі Української психоневрологічної ака­демії (Харків), а у 1932 р. там же відкрита лабораторія експериментальної нейрохірургії.

3. Й. Гейманович — блискучий нейрохірург, оперував хворих із пухлинами, травмами ЦНС та патологією периферичної системи. За даними звіту клініки, за період з 1931 по 1938 рр. була виконана 881 операція. З.Й.. Гейманович керував клінікою до 1948 р.

У Києві поодинокі нейрохірургічні (пе­редусім нейроонкологічні) операції вико­нувались хірургами-ентузіастами на базі Олександрівської лікарні (П. С. Бабицький) та 1-ї Робітничої (нині Київської обласної клініч­ної) лікарні (М. Б. Юкельсон).

У 1927 році створено Київський психо­неврологічний інститут, де було за­плановано відкриття нейрохірургічної клі­ніки. 25.10.1931 р. Народним комісаріатом Охорони здоров’я було направле­но лист із рекомендацією відкриття на базі інституту нейрохірургіч­ної клініки під керівництвом П. С. Бабицького.

Щоправда, не всім подобалось це призна­чення, оскільки в листопаді цього ж року ке­рівником сектора науки Я. І. Ліфшицем було направлено лист із дозволом відкрити нейро­хірургічну клініку на базі однієї з хірургічних клінік м. Києва, на керівництво якою рекомен­дувалось запросити проф. М. Б. Юкельсона.

Таким чином, перша нейро­хірургічна клініка в Києві на 15 ліжок, як складова Київського психоневрологічного інституту, була створена в 1931 році в 1-й Робітничій лікарні (нині Київська облас­на клінічна лікарня — колишня Єврейська лі­карня, збудована на кошти І. М. Бродського в 1885 р.) під керівництвом М. Б. Юкельсона.

М. Б. Юкельсон насамперед був відомим за­гальним хірургом. Він разом із неврологом, професором В. Г. Лазарєвим розробляв питан­ня нейроонкології і навіть запропонував свій доступ до мозочка, опублікований в роботі “Новый путь к обнажению мозжечка’’ в журналі “Новый хирургический архив” у 1933 році. Як справедливо зазначає О. I. Арутюнов, “нейрохірургічні проблеми М. Б. Юкельсон ви­рішував попутно із загальною хірургією”.

Та все ж справжнім ентузіастом-нейрохірургії був П. С. Бабицький, який добивався створення ще одного нейрохірургічного відділення і вва­жав це справою свого життя. Уже в 1931 р. у графі анкети «спеціальність» П. С. Бабицький писав «хірург, неврохірург». Через різні адмі­ністративні та бюрократичні перепони друге нейрохірургічне відділення під керівництвом проф. Бабицького було створено лише 05.1933 р. на базі Шевченківської лікарні (нині психоневрологічна лікарня ім. Павлова).

П. С. Бабицький — один із учнів відомого хі­рурга Миколи Маркіяновича Волковича. Після закінчення медичного факультету Київського університету в 1900 р. він навчався в докторантурі (яку закінчив у 1909 р.) і поряд із загальнохірургічною практикою виконував нейрохірургічні опера­ції. Уже в 1911 році Бабицький демонстрував у Москві хворого після видалення пухлини го­ловного мозку, з в 1912 році опублікував ро­боту “К хирургии опухолей мозга”.

Згідно з анкетою, П. С. Бабицький з 1922 р. — приват-доцент Київського клінічно­го інституту удосконалення лікаиїв. Це перший в Радянському Союзі приват-доцентський курс нейрохірургії в інституті удосконалення лікарів.

П. С. Бабицький займався нейроонкологією, ушкодженнями периферичних нервів, епілепсією, больовими синдромами, в тому числі невралгією трійчастого нерва. Він пер­ший в Україні опублікував дві монографії “Клініка пухлин головного мозку” (1928) та “Клініка пухлин спинного мозку” (1930).

Цікаві погляди П. С. Бабицького на техно­логію виконання нейрохірургічних операцій: ‘“бить молотом по черепу строго воспрещается” із рекомендацією використовувати електротрепан. У 1934 р. в роботі «Профіль нейро­хірурга» ,він писав, що “найбільш правильний варіант, коли одна особа буде одночасно і нев­рологом, і хірургом, і готувати такий профіль треба з перших кроків юного лікаря”,

В кінці 1939 року на посаду завідувача нейро­хірургічної клініки Психоневрологічного інсти­туту був запрошений професор Л. О. Корейша — учень М. Н. Бурденка, з яким він почав працювати ще на кафедрі факультетської хірургії Московського університету. Із 5.01.1940 року Л. О. Корейша офіційно завідує нейрохірургіч­ною клінікою на базі Шевченківської лікарні, змінивши проф. Бабицького, якому тоді було вже 67 років і якого було переведено на посаду консультанта-хірурга.

Леонід Олександрович Корейша був сфор­мованим досвідченим нейрохірургом широко­го діапазону з прекрасною нейрохірургічною технікою. Він однаково віртуозно оперував пухлини головного мозку, запальні захворювання, невралгії трійчастого не­рва. Задню ямку він відкривав за 12 хвилин.

Оскільки батько радянської нейрохірургії М. Н. Бурденко “внедрял нейрохирургию вез­де и везде посылал своих сотрудников”, то Л. О. Корейша був направлений у Київ, змі­нивши на посаді завідувача нейрохірургічного відділення П. С. Бабицького в грудні 1939 р.

Крім керівництва нейрохірургічною кліні­кою, яку в середині 1940 р. перевели на базу Жовтневої лікарні, Л. О. Корейша завідує та­кож кафедрою загальної хірургії Київського медичного інституту. Паралельно він викладає нейрохірургію в Київському інституті удосконалення лікарів, активно оперує ней­рохірургічних хворих, організовує операційні і нову клінічну базу. Він також проводить ро­боту щодо організації в Києві нейрохірургіч­ного інституту, подібного Ленінградському та Московському. Відповідно до затвердженої Постанови РадНарКому СРСР № 2201 від 31.10 1940 р. “О сети медицин­ских научно-исследовательских институтов”, під № 80 числиться Нейрохірургічний інститут на базі психоневрологічного інституту. Але реалізації цих планів перешкодила Велика Вітчизняна війна.

У роки війни Л. О. Корейша працював в евакогоспіталях, в 1942 був призначе­ний головним нейрохірургом Управління ева­когоспіталів Наркомздраву СРСР. Після війни він успішно працював у Московському інституті нейрохірургії АМН СРСР.

Істотними віхами в розвитку нейрохірур­гії перед війною були наукові сесії і праці Київського і Харківського психоневроло­гічних інститутів. “Проблемы трофической иннервации” (Харків, 1935), “Опухоли цен­тральной нервной системы” (Харків, 1937), “Вопросы нейрорентгенологии” (Київ, 1939), Питання неоплазії центральної нервової сис­теми” (Київ, 1940) та монографії київсько­го патоморфолога Л. І. Смірнова “Основы морфологии нервной системы в нормальном и патологическом состоянии”, харківського нейрохірурга Я. М. Павлонського “Опухоли спинного мозга и позвоночника” (1941), київського рентгенолога I. Г. Шпіфера зі співавторами “Рентгенодиагностика забо­леваний головы» (1941).

У роки Великої Вітчизняної війни всі сили нейрохірургів були спрямовані на надання спе­ціалізованої допомоги пораненим як у фрон­тових. так і в тилових госпіталях. Харківський психоневрологічний інститут був евакуйований до Тюмені і працював як невролого-нейрохірургічний госпіталь. У 1943 р. досвід його роботи було узагальнено в збірниках “Травматические поражения нервной системы”, “Огнестрельные ранения периферических нервов и их лече­ние” і монографії 3. Й. Геймановича “Военно-травматические поражения позвоночника и спинного мозга” (1943).

Київський психоневрологічний інститут було евакуйовано на Урал, де в Нижньому Тагілі і в Талді (евакогоспіталь № 4006) він продо­вжував надавати невролого-нейрохірургічну допомогу пораненим та хворим. Професор П. С. Бабицький працював в евакогоспіталі як нейрохірург.

У 1944 році після звільнення Києва від фашистських загарбників Київський психоневрологічний інститут відновлює свою роботу. Повертається на посаду завідуючого нейрохірургічним відділом професор-нейрохірург П. С. Бабицький, який виконав тисячі операцій в евакогоспіталі № 4006.

Треба зазначити, що П. С. Бабицький був єдиним співробітником цієї клініки і мав тоді уже 72 роки. Крім практичної роботи в клініці, він виконував наукові роботи, присвячені ре­зультатам операцій на периферичних нервах та на симпатичній нервовій системі при бо­льових синдромах.

Але по-справжньому розгорнути роботу нейрохірургічного відділення П. С. Бабицький не зміг. Свою роль тут відіграли і вік, і хво­роби, і елементарна відсутність повноцінної бази (не було ліжок, інструментів тощо). У кінці 1944 р. на допомогу Бабицькому дирек­цією Психоневрологічного інституту запрошу­ється доцент Інституту удосконалення лікарів В. А. Корочанський.

У вересні 1946 р. в 74-річному віці П. С. Бабицький помер. Як писав О.І. Ару­тюнов (1958), “П. С. Бабицький є одним із найстарших пропагандистів і піонерів нейро­хірургії. І хоча П. С. Бабицькому не вдалося заснувати ні нейрохірургічного закладу, ні створити нейрохірургічну школу, його роль у розвитку нейрохірургії України величезна”.

Справжній розквіт нейрохірургії України розпочався із приходом на завідування ней­рохірургічної клініки в листопаді 1945 р. про­фесора Олександра Івановича Арутюнова, головного хірурга фронту, блискучого нейро­хірурга, учня М. Н. Бурденка. Із притаманним йому ентузіазмом і наполег­ливістю Арутюнов почав по-новому ство­рювати нейрохірургічну клініку. Арутюнов сформував колектив однодумців-нейрохірургів із колишніх фронтовиків (В. А. Корочанський, П. Г. Тананайко, Л. І. Файнзільбер, О. А. Крістер, І, Д. Вірозуб, А. П. Ромоданов, Т. М. Сергієнко) і почав активну нейрохірургічну діяльність. Він вправно видаляв пухлини мозку, оперував ко­лишніх фронтовиків із наслідками травм ої нервової системи. Олександр Іванович був одночасно і заступни­ком директора з наукової роботи, а з 1947 року він — головний нейрохірург МОЗ УРСР.

О.І. Арутюнов проводив надзвичайно ак­тивну роботу щодо «реанімації» рішення 1940 року про відкриття в Києві нейрохірургічного інституту. І в 1950 році наказом Міністра охо­рони здоров’я УРСР № 439 від 03.07.1950 р. було створено Київський науково-дослід­ний інститут нейрохірургії при Київському психоневрологічному інституты. Виконуючим обов’язки директора цим же наказом МОЗ був призначений професор П. С. Тарасенко. З 26.03.1951 р. директором Київського на­уково-дослідного інституту нейрохірургії при­значений професор О. І. Арутюнов. Восени 1951 р. Інститут переїхав із вул. Воровського, 27 на вул. Відрадну, 32 (у подальшому — Мануїльського, 32), нині — вул. Платона Майбороди.

О.І. Арутюнов — ор­ганізатор української школи нейрохірургів. Арутюнов розумів, що для підготов­ки нейрохірургів в Україні, крім створення головного спеціалізованого закладу, який би взяв на себе лікувально-практичну та органі­заційну роботу, необхідно сформувати нейро­хірургічну службу — мережу нейрохірургічних відділень в обласних центрах.

З 1950 р. новостворений Київський науко­во-дослідний інститут нейрохірургії починає активно працювати. В Інституті поряд з ней­рохірургічними операціями проводилися наукові дослідження з морфології (проф. Б. С. Хомінський [1895-1977]), невропатології (проф. А. Д. Цінабург, проф. О. Л. Духін 1922— 1984]; к. мед. н. М. К. Бротман [1908-1992]), рентгенології (І. С. Глушкова [1917-1982]; Л. П. Панкеєва, А. Є. Рубашова), психіатрії (проф. О. Я. Абашев-Константиновський [1900-1977]; к. мед. н. А. Г. Дзевалтовська, проф. Л. П. Розумовська- Молукало [1910-1995]).

З 1945 по 1960 р. акад. О.І. Арутюнов завідував також кафедрою нейрохірургії Київського інституту удосконалення лікарів. У 1964 р. він переїхав до Москви, де очолив Інститут нейрохірургії ім. Бурденка АМН СPCP, яким керував до своєї смерті (1S75). Арутюнов виховав велику кількість високоспеціалізованих нейрохірургів (понад 30 докторів і кандидатів мед. наук). Серед його учнів — три директори науково-дослідних ін­ститутів: академік А. П. Ромоданов, академік О. М. Коновалов та академік Ю. П. Зозуля.

Упродовж майже 30-ти років ( 1964— 1993) директором Київського НДІ нейро­хірургії був академік А. П. Ромоданов (1920— 1993) – нейрохірург зі світовим ім’ям.

А. П. Ромоданов значно розбудував Інститут, реорганізував нейрохірургічну службу Інституту та України. На сьогодні створений ним Інститут є однією з найбільших нейрохірургічних установ у світі. Інститут нейрохірургії як головний за­клад взяв на себе функцію керівництва нейро­хірургічною службою України, підготовки та перепідготовки нейрохірургічних кадрів.

З ініціативи та під керівництвом Ромоданова розвивалися і продовжують роз­виватися такі пріоритетні напрями нейро­хірургії — ендоваскулярна, функціональна, стереотаксична нейрохірургія, відновна нейрохірургія, лікування пологової черепно-мозкової травми, легкої ЧМТ, хіміотерапія пухлин мозку.

Велике значення А. П. Ромоданов приді­ляв розвиткові фундаментальних досліджень. Ромоданов став одним з основопо­ложників нейрохірургії в Україні, засновником нейрохірургічної школи. Пріоритетними науковими та практич­ними напрямками української нейрохірур­гії є: пологова черепно-мозкова травма (А. П. Ромоданов, Ю. С. Бродський), легка черепно-мозкова травма (Ромоданов, В. Копьйов, Є. Г. Педаченко, М. Є. Полі­щук), лазерна нейрохірургія (Ю. П. Зозуля, В. Д. Розуменко), стереотаксична хірургія (Лапоногов), відновна нейрохірургія (В. І. Цимбалюк), ендоваскулярна нейрохірургія (В. І. Щеглов, О. А. Цімейко, Л. М. Яковенко), нейроімунологія (М. І. Лісяний), вивчення впливу радіації на нервову систему (Ю. П. Зозуля, М. І. Шамаєв, М. І. Лісяний), нейротрансплантація (В. І. Цимбалюк).

Комплексність обстеження, лікування хворих, розробка наукових проблем забезпечується роботою наукових, діагностичних відділень, лабораторій — нейрорентгенології, радіології, нейрофізіології, біохімії, клініко-діагностичних досліджень, нейроморфології, нейрохірургічної анатомії, електронної мікроскопії, культури тканин.

В інституті нейрохірургії розміщено 15 клі­нічних відділень: дитячої нейрохірургії (зав. — проф. Ю. О. Орлов), нейрохірургії задньої черепної ямки (зав. — проф. Л. М. Вербова), позамозкових пухлин (зав. — к. мед. н. М. С. Висоцький), внутрішньомозкових пухлин (зав. — проф. В. Д. Розуменко), відновної не­йрохірургії (зав. – акад. НАМН України, проф. В. І. Цимбалюк), функціональної і стереотаксичної нейрохірурпї (зав. — д. мед. н., проф. Лапоногов), спінальної нейрохірургії I (д. мед. н., проф. Слинько), спінальної не­йрохірургії II (зав. — д. мед. н. М. В. Хижняк), травми центральної нервової системи (зав. — член-кор. АМН України, проф. Є. Г. Педаченко). реабілітації та післяопераційного доліковуван­ня (зав. — д. мед. н. I. В. Степаненко), трансназальної нейрохірургії гіпофіза (зав. — к. мед. н. О. М. Гук), реанімації I (зав. — к. мед. н. П. В. Спасіченко), реанімації II (зав. — к. мед. н. Р. Ю. Яроцький), судинної нейрохірургії I (зав. — проф. О. А. Цімейко), судинної нейрохі­рургії II (зав. — д. мед. н. Л. М. Яковенко), гнійної нейрохірургії (зав. — к. мед. н. Р. В. Гавриш).

У 2009 році в Інституті створено нове, радіонейрохірургічне відділення, в якому за допомогою лінійного прискорювача Trilogy (купленого на кошти населення України) ви­конуються безкровні малоінвазивні радіохірургічні втручання на пухлинах головного мозку, з артеріовенозними мальформаціями та больовими синдромами.

Нейрохірургічна служба України, за даними 2009 p., складається з обласних та міських нейрохірургічних відділень (131 на 4106 ліжок, в яких працює 756 нейрохірур­гів). За 2009 р. у нейрохірургічних стаціона­рах лікувалося 97 167 хворих, проведено 40 897 оперативних втручань. Відповідно до наказу МОЗ України тепер на зміну невеликим нейрохірургічним відді­ленням на 20-30 ліжок створено відділення на 60 ліжок, які надають спеціалізовану допо­могу в обласних центрах України. Крім того, в багатьох районних центрах також відкрито нейрохірургічні та нейротоавматологічні від­ділення (районні та міжрайонні). Нейрохірургічні від­ділення зараз оснащені сучасною діагнос­тичною, лікувальною технікою, включаючи комп’ютерні та магнітно-резонансні томогра­фи, ангіографи, операційні мікроскопи тощо. Вищу чи першу атестаційну категорію мають 70 % нейрохірургів України, кожен п’ятий має ступінь доктора чи кандидата медич­них наук. Це вищий показник серед усіх медспеціальностей.

Полезно:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *


Медицинский сайт Surgeryzone

© 2010  
Информация не является указанием для лечения. По всем вопросам обязательна консультация врача.
/span>