Комп'ютерна залежність

[Співачук]

Здрастуйте, шановні колеги.

Трохи не моя спеціалізація, але до мене звернулася знайома, з проханням вилікувати її зятя від комп'ютерної залежності. Він за комп'ютером він проводить весь свій вільний час, розвалюється сім'я, скарги на роботі, в загальному людина втратила усілякий інтерес до реального життя.

Я запропонував йому походити до наших штатних психологів, постаратися обмежити час перебування за комп'ютером, відволіктися. Що ж стосується медикаментозної терапії, то ні в літературі, ні в Інтернеті я не знайшов нічого путнього. Прошу вас, колеги, якщо ви стикалися з ігроманами, порадьте які препарати ви використовуєте з такими пацієнтами. Чи обгрунтовано призначення таких препаратів як тріфтазін, етаперазин, сонопакс? Чи можна обійтися і без них? Заздалегідь вдячний.

[Маруся]

Я недавно дивилася огляди по тематиці ігрових залежностей. Деякі автори розглядають цей розлад, як обсесивно-компульсивний. З медикаментів рекомендуються нормотиміки і СІЗЗС, у важких випадках нейролептики- коректори поведінки (сонопакс, хлорпротексен і неулептил).

[Бойко]

Збільшення фізичних навантажень можна спробувати. Іноді успішно працює. Принаймні інтерес до життя може з'явитися. Можна хоча б завести вдома шведську стінку, турнік і через кожні півгодини за комп'ютером - на них. Або хоча б нехай віджимається від підлоги, чи що... за кожні півгодини біля монітора - 30 віджимань. :)

[Мартинюк]

Потрібно працювати в першу чергу психологам, так як лудоманія (ігроманія) відноситься до числа таких же залежностей, як звичайні великі типу алкогольної. Потрібно чітко визначити, що отримує людина від комп'ютера - адреналін, почуття життя, спілкування, зміну обстановки або це просто відхід від реальності. Відповідно, далі шукаємо ресурс, за який можна зачепитися і спертися - в особистості пацієнта і в оточенні. Далі - вибір методу психотерапії, в залежності від занедбаності і стану особистості - від м'яких гуманістичних технік аж до дуже жорсткого кодування, але це вже на розсуд спеціаліста. Відповідно і підбір препаратів.

Фізичні вправи абсолютно показані бо це шлях до вироблення ендорфінів-енкефалінів, але треба змушувати.

Обов'язково супровідна терапія - типу вітаміни, адаптогени і т.п.

А взагалі - 1. Позбавити тимчасово комп'ютера 2. Психолог 3. Програма реабілітації 4. Замінити те, що отримує від компа чимось з реального життя.

Резюме - працювати потрібно довго, але шанси є при наявності бажання у пацієнта.

[Мазуренко]

Найбільш простий для лікаря шлях - це зміна залежності. Це те, що часто-густо відбувається з такими пацієнтами і, звичайно ж, не може розглядатися як позитивний результат терапії. Шлях заміни неприйнятної залежності прийнятною (те, чим грішили в колишні роки) вкрай непродуктивний. Це з приводу "ідеї відволікання".

Далі, роль медичних психологів представляється мені дещо завищеною по оцінці її значимості. Психотерапія -так, в тому обсязі технік, якими володіє лікар.

З приводу вироблення нейромедіаторів - найдоступніший шлях - ТЕС. Ми практикуємо ТЕС в поєднанні з AVS-терапією, намагаючись мінімально використовувати фармакотерапію. Нами відзначено позитивний ефект від застосування антиконвульсантів. В останні роки призначаємо препарат вальпроєвої кислоти DEPAKENE CHRONO 300мг - враз в день, вранці.

[Фройд]

AVS-терапія - що це? Розкажіть, будь ласка, докладніше.

[Корінь]

Черговий плацебо-метод, дозволяє заробляти гроші.

ТЕС - приблизно те ж саме, але у них патент.

Дуже хочеться з'ясувати, як вони визначають рівень ендорфінів...

[Мазуренко]

Вибачте, звідки настільки безапеляційні судження? Ще трохи, і треба будет користуватися термінологією типу "розвод клієнта на бабки" і т.п.. Рівень ендорфінів у спинномозковій рідині вивчався авторами патентів ще на початку 70-х років минулого століття, література знаходиться у вільному доступі. У Вас є можливість з нею ознайомитися. Нам в повсякденній роботі цілком достатньо помітних позитивних змін в стані пацієнтів, щоб впевнено застосовувати ці методики.

У чому ТЕС - "приблизно те ж саме"? Якщо Вас дійсно цікавлять ці методики, то готовий (без попередніх вибачень з Вашого боку) розповісти про принципові відмінності ТЕС і AVS.

Більш того, методики застосовуються в медичних структурах МО, де клієнти вже точно не оплачують лікарські послуги.

[Корінь]

Чому без вибачень, прошу вибачення.

Завжди радий спілкуватися з людьми, здатними задовольнитися вибаченнями. До того ж, питання не правове, суто етичне і науково-практичне.

І навіть готовий помовчати до кінця ваших роз'яснень. Але...

Я особисто працював з цим апаратом, тримав його в руках, одягав "окуляри", слухав ці космічні звуки, крутив тумблери і перемикачі, коротше, як та мавпа.

Потім передав його для роботи клін. психологам, як допоміжну методику (заплатив наш центр за цей апарат з усього транспортними та посередниками близько 20000 грн. і було це буквально півроку тому), тобто рівень ендорфінів у спинномозковій рідині досліджувався на початку 70-х?

Але мова навіть не про це, що заважає пацінту взятися за старе навіть і з настільки високим рівнем ендорфінів? На мій погляд, тільки з новою силою.

[Мазуренко]

Ви, швидше за все, мали справу з апаратом російського виробництва. Я з цим апаратом знайомий заочно, через інтернет. У нас в клініці апарат іншого - американського виробництва - Voyager. Зовсім Ви і не мавпа - з першого разу відчути ефект практично не представляється можливим. Звичайно, "гола" техніка не може вирішувати психотерапевтичних завдань. Це вірно на 100%. Так ось, ТЕС використовується нами в варіанті ЕПТ ( "електро-психотерапія") - це офіційний термін. Транскраніальний вплив струмами певних характеристик із заданими за формою імпульсами дійсно є "провідником" для сугестії. Ми користуємося певними програмами, які не підлягають тиражуванню по ряду причин, пов'язаних з дотриманням авторських прав.

Йдемо далі. А якщо ми поставимо собі за мету не просто створювати "рівний фон", а захочемо отримати ряд певних фазових станів КГМ, які можна використовувати для вирішення конкретних психотерапевтичних завдань, використовуючи сугестію? Як щадним способом можна це зробити? Виявляється це можливо за певних ритмічних впливів світла і звуку. Відразу обмовлюся - "космічна" музика не потрібна. Потрібні ті частоти. які лежать нижче стандартного слухового діапазону. Звідки ж візьметься цей інфразвук (який, як ми знаємо шкідливий для людини)? Є так звана локалізація звуку, яка полягає в тому, що, якщо на кожне вухо окремо подавати звуковий сигнал з різницею в кілька Гц, то "в голові", а точніше в nucleus olivarius superior - (Dove H.V. -1939г.), відбувається процес "віднімання".

Біостимуляція (або полімодальна ритмічна стимуляція) - це вплив стимулами різних модальностей (світловими і звуковими) на частоті здорових біоритмів мозку. Полімодальна стимуляція знімає функціональні порушення і покращує фізіологічні параметри мозку. Під час сеансу у пацієнта виникає стан глибокої релаксації або сну. Це дозволяє ефективно використовувати біостимуляцію спільно з гіпносугестивною терапією. Біостимуляція підвищує якість сугестії, а сприйняття лікувальної інформації в стані, близькому до гіпнотичного трансу, підсилює лікувальний ефект стимуляції (ефект позитивного зворотного зв'язку).

Фізичне стимулювання певних станів КГМ як особлива методика сформувалася відносно недавно, але історія питання сягає корінням у часи античності. Деякі факти "тезисно".

Вперше вплив світловими імпульсами досліджував Апулей в 125 р. н. е. - мерехтіння за допомогою гончарного круга.

Птолемей в 200 р. н. е. - мерехтіння світла через колесо - ейфорія.

П'єр Жане - релаксація - мерехтливі вогні - госпіталь Salpetrie.

У 1930-40-х - стробоскопи - Грей Уолтер. Художник Вільям Берроуз - «Машина сновидінь».

60-70 рр. минулого століття оптична стимуляція в поєднанні з психоактивними сполуками (хвиля психоделіки).

80-роки міжпівкульна синхронізація - Шварц.

І т.д..

Так що, не вчора ця ідея виникла у спраглих до наживи комерсантів.

Безумовно, я повністю згоден з Вашим ставленням до "ізольованої» - не зв'язаної з психотерапією - биостимуляції.

Повторюся, я не прихильник застарілого підходу, що пропонує банальну заміну неприйнятної залежності прийнятною. Давайте копнемо глибше. А що, якщо поставити собі за мету знизити аддиктивніть пацієнта? Хоча, часом і паліатив хороший. Наведу цікавий клінічний випадок. До нас поступив з суміжної держави пацієнт з важкою бензодіазепіновоююзалежністю - він щодня вводив собі в/м до 40 Sic! мл дормікума. Така доза трималася близько двох років. Раніше хворий алкоголізувався, але "за порадою друзів" перейшов до вживання транквілізаторів, пробував різні і зупинився на дормікумі. Яка була абстиненція при надходженні до стаціонару, я думаю, Ви легко собі уявите. Лікували цілком стандартно. Перебував у відділенні хворий близько 2-х тижнів. На що хочу звернути увагу - щодня проводились ЕПТ і AVS-психотерапія. До моменту виписки стан значно покращився. Проте, говорити про повне купірування абстинентного синдрому було рано. Хворий висловив бажання продовжувати AVS, для чого йому було рекомендовано придбати апарат AVS в більш простій "домашній" версії. Мною були записані на аудіоносій індивідуальні сугестивні програми. Щодня пацієнт дзвонив в клініку з докладними звітами про свій стан. При виниклій через 2 місяці можливості госпіталізації в наше відділення пацієнт поступив повторно. Терміни його повторного перебування в стаціонарі не перевищували тижня. Хворий продовжує з періодичністю 1-2 рази в місяць повідомляти про свій стан. На сьогодні ремісія наближається до 6-и місяців (тьху-тьху). Сформували ми залежність від AVS? Цілком ймовірно. Піррова перемога? Судіть самі.