Пацієнт - маленький чоловік під сімдесят з діабетом і стенокардією, директор провінційного музею, привітна і спокійна людина, лежить на спині.
Я сиджу на стільці від нього по ліву руку. Стетоскоп лежить лівіше грудини хворого, моя права рука на лівій сонній артерії, пальпує пульс. Пацієнт мовчить, дивиться в стелю. Я вслухався і намагаюся зіставити тони з пульсом.
Різка брадикардія, близько тридцяти. Перша моя думка - здивування. Дивлюся на обличчя пацієнта: повільно закриваються очі. Ой! Відпускаю сонну артерію. Ритм швидко нормалізується. Пацієнт відкриває очі і якось емоційно-здивовано: "Що це?"
Буває масуєш каротидний синус та так, що пацієнтові боляче. І нічого. А тут все так несподівано ефектно.