клінічна хірургія

Неспроможність швів кишкових анастомозів: фактори ризику та прогнозування на основі генетичних досліджень

О. Ю. Усенко, Я. Ю. Войтів

Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова, м. Київ

Реферат

Мета. Покращити результати лікування хворих із неспроможністю швів кишкових анастомозів, використавши аналіз частоти поліморфних варіантів генів матриксної металопротеїнази 2-го типу (C-1306→T) і тканинного інгібітора матриксної металопротеїнази 2-го типу (G303→A) та напрацювавши методи генетичної діагностики і прогнозування такого ускладнення.

Матеріали і методи. У 32 пацієнтів із неспроможністю кишкових швів, які отримували лікування у Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова впродовж 2016 — 2021 рр., проведені лабораторні, генетичні, імуногістохімічні та статистичні дослідження.

Результати. Генетичний і статистичний аналіз поліморфізму генів матриксної металопротеїнази 2-го типу (C-1306 →T) і тканинного інгібітора матриксної металопротеїнази 2-го типу (G303→A) дав змогу визначити варіанти генотипів, асоційовані з ризиком розвитку неспроможності швів анастомозів порожнистих органів травлення. На основі отриманих даних напрацьовано спосіб прогнозування неспроможності швів кишкових анастомозів. Таке ускладнення в 1,36 разу частіше зустрічається у носіїв гомозиготного СС генотипу гена матриксної металопротеїнази 2-го типу та вдвічі рідше (5,9%) у носіїв мінорних гомозигот ТТ, ніж у контролі — 10% (p>0,05). Серед пацієнтів із неспроможністю швів кишкових анастомозів статистично значущо в 1,6 разу більше виявлено носіїв гомозиготного GG варіанта гена тканинного інгібітора матриксної металопротеїнази 2-го типу. Носіїв мінорних гомозигот АА серед пацієнтів із неспроможністю кишкових швів не виявлено, тоді як аналогічний генотип у контролі зустрічався з частотою 10% (p<0,05). З метою вивчення ризику можливого виникнення неспроможності швів кишкових анастомозів за наявності асоціації вивчених упродовж дослідження генотипів ми проаналізували низку клініко-лабораторних показників. Виявлено патогенетичне значення ризикових щодо виникнення неспроможності кишкових швів алелей поліморфних варіантів генів матриксної металопротеїнази 2-го типу та тканинного інгібітора матриксної металопротеїнази 2-го типу, які супроводжувалися гіпопротеїнемією, високими показниками біохімічних маркерів біодеградації колагену та зниженою експресією моноклональних антитіл до α-гладком’язового актину і колагену IV.

Висновки. Запропонований спосіб, який передбачає генетичне дослідження поліморфізму генів матриксної металопротеїнази 2-го типу (C-1306→T) та тканинного інгібітора матриксної металопротеїнази 2-го типу (G303→A), дає змогу прогнозувати ймовірність розвитку неспроможності швів кишкових анастомозів і на підставі цього в подальшому покращити вибір тактики лікування таких хворих.

Ключові слова: неспроможність кишкових швів; гени матриксної металопротеїнази 2-го типу; гени тканинного інгібітора матриксної металопротеїнази 2-го типу; спосіб генетичного прогнозування.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):8-13.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.08

Морфологічне обґрунтування ультразвукових критеріїв гострого холециститу і його паравезикальних ускладнень

Т. І. Тамм, І. Г. Зульфугаров, В. В. Непомнящий, О. П. Захарчук, І. М. Мамонтов, К. О. Крамаренко, О. М. Решетняк

Харківська медична академія післядипломної освіти

Реферат

Мета. Поліпшити якість діагностики паравезикальних ускладнень у хворих із гострим холециститом за допомогою виявлення взаємозв’язку змін гістоструктури стінки жовчного міхура і даних його ехограм.

Матеріали і методи. З метою визначення виду паравезикальних ускладнень проведено порівняльний аналіз ехограм та результатів морфологічного дослідження стінки жовчного міхура у 520 хворих із гострим холециститом.

Результати. Морфологічне дослідження стінки жовчного міхура показало, що для гострого холециститу не завжди характерно збільшення розмірів жовчного міхура і товщини його стінки. Крім цього, неможливо визначити форму його запалення: флегмонозне, гангренозне або катаральне. За ультразвуковими критеріями встановлюють діагноз гострого холециститу, а форму запалення визначає патоморфолог. У стінці жовчного міхура при довготривалому запальному процесі шляхом гістологічного дослідження виявлені склеротичні процеси з розростанням щільної сполучної тканини. Тому у хворих із гострим холециститом на ехограмах стінка жовчного міхура може давати яскраво-білий сигнал з чіткими контурами, але при цьому об’єм жовчного міхура може бути незмінений або навіть зменшений. Це в певній мірі може впливати на вибір способу оперативного втручання. Крім цього, встановлені ультразвукові ознаки наявності паравезикального інфільтрату й абсцесу.

Висновки. Ехографічні зміни стінки жовчного міхура вказують на його запалення, але не дають можливості з’ясувати форму останнього. Об’єм жовчного міхура у хворих із гострим холециститом може бути зменшеним, якщо запалення виникає на тлі хронічного рецидивуючого процесу. Стінка жовчного міхура на ехограмах дає яскраво-білий позитивний сигнал, якщо в її структурі переважає сполучна тканина та колагенові волокна.

Ключові слова: гострий холецистит; паравезикальні ускладнення; ультразвукова діагностика.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):14-17.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.14

Ретроспективний аналіз досвіду лікування складного холедохолітіазу

В. В. Грубнік, Б. В. Євсіков, Д. В. Герасимов

Одеський національний медичний університет

Реферат

Мета. Оцінка клінічних результатів застосування різних методів лікування складного холедохолітіазу.

Матеріали і методи. Дослідження виконане на базі Одеської обласної клінічної лікарні впродовж 2018 — 2021 рр. Проведено ретроспективний аналіз клінічних результатів лікування 69 пацієнтів із складним холедохолітіазом.

Результати. Вибір тактики лікування складного холедохолітіазу має бути максимально індивідуалізованим і залежити від стану хворого, наявності супутніх захворювань. При тяжкому стані хворого лікування слід починати з черезпечінкового дренування жовчовивідних проток. Це дозволяє ліквідувати явища холангіту, покращити стан хворого та підготувати його до більш складних оперативних втручань.

Висновки. При складному холедохолітіазі доцільне виконання двохетапних втручань з попереднім дренуванням жовчовивідних проток для зниження рівня холемії. Тактику лікування складного холедохолітіазу слід обирати з урахуванням тяжкості стану та віку хворого, наявності супутньої патології та клініко-анатомічних особливостей перебігу захворювання (розмір конкрементів, стеноз, дивертикули спільної жовчної протоки тощо). Найбільш безпечні розширені ендоскопічні втручання.

Ключові слова: жовчнокам’яна хвороба; холедохолітіаз; ускладнення; лікування.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):18-24.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.18

Методи профілактики виникнення панкреатичної нориці після панкреатодуоденектомії

В. М. Копчак, Л. О. Перерва, Р. В. Салютін, В. О. Кропельницький, І. В. Хомяк, О. В. Дувалко, В. П. Шкарбан, Ю. О. Хілько, В. І. Трачук, В. В. Ханенко, А. О. Данилюк

Національний інститут хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Розробити систему заходів, що дозволяють знизити частоту виникнення панкреатичної нориці та інших тяжких ускладнень після виконання панкреатодуоденектомії.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 327 хворих, яким була виконана панкреатодуоденектомія. За запропонованою схемою з використанням розробленої шкали ризику виникнення післяопераційної панкреатичної нориці з оцінкою наявності саркопенії та застосуванням відповідних профілактичних заходів оперовано 98 хворих за період із листопада 2018 по грудень 2020 р. (основна група). У контрольну групу включили 229 хворих, оперованих у клініці із січня 2015 по жовтень 2018 р. без оцінювання ризику виникнення панкреатичної нориці та наявності саркопенії. Метод формування панкреатоєюноанастомоза обирав хірург, який виконував операцію, у залежності від власних уподобань.

Результати. Післяопераційні ускладнення виникли у 94 (41,0%) хворих контрольної і у 28 (28,6%) хворих основної групи (c2 = 4,56, p=0,03). Клінічно значуща післяопераційна панкреатична нориця ступеня В виникла у 9 (9,2%) хворих основної групи, що було статистично значущо нижче, ніж у контрольній групі, де післяопераційна панкреатична нориця ступеня В або С виникла у 64 (27,9%) хворих (c2 = 11,6, p=0,0007). Летальність становила 2,2% в контрольній і 1,02% в основній групі.

Висновки. Упровадження розробленої системи заходів дозволило статистично значущо знизити частоту виникнення післяопераційної панкреатичної нориці з 27,9 до 9,2%, інших післяопераційних ускладнень із 41,0 до 28,6% та летальність з 2,2 до 1,02%.

Ключові слова: саркопенія; панкреатодуоденектомія; шкала ризику виникнення післяопераційної панкреатичної нориці.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):25-28.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.25

Операція «лабіринт» з пластикою лівого передсердя при корекції ізольованої вади мітрального клапана

В. В. Попов, О. О. Большак, В. Ж. Букарім

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчити можливості методики «лабіринт» у поєднанні з редукцією лівого передсердя.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 261 пацієнта з ізольованою вадою мітрального клапана IV стадії, оперованого в Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова. Пластику лівого передсердя з метою його зменшення та запобігання поширенню хвиль re-entry виконано у 139 (53,2%) пацієнтів. Фрагментацію в лівому передсерді виконували в режимі низьких радіочастот (25 — 35 Вт) за схемами Maze ІІІ, ІV.

Результати. На госпітальному етапі померло 5 пацієнтів (госпітальна летальність становила 1,9%). При виписці синусовий ритм відмічено у більшої кількості хворих з пластикою лівого передсердя, ніж в альтернативній групі: відповідно у 119 (85,6%) із 139 і у 79 (64,8%) із 122 хворих.

Висновки. Процедура «лабіринт» в поєднанні з пластикою лівого передсердя має важливі клінічні переваги, зокрема, це відновлення та утримування синусового ритму у пацієнтів із патологією мітрального клапана.

Ключові слова: вада мітрального клапана; аритмія; хірургічне відновлення синусового ритму; штучний кровообіг.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):29-34.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.29

Денситометричне обґрунтування режимів застосування низькотемпературного електрозварювання м’яких живих тканин у фтизіохірургії

Є. М. Маєтний

Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Визначити оптимальні режими застосування низькотемпературного електрозварювання м’яких живих тканин при формуванні шва легеневої паренхіми, препаровці кореня легені, абляції його лімфатичних вузлів на основі мікробіологічної оцінки дії різних режимів на мікобактерію туберкульозу та денситометричних показників легеневої паренхіми й оцінити їх ефективність у віддаленому післяопераційному періоді.

Матеріали і методи. Робота ґрунтується на результатах аналізу післяопераційних досліджень у 275 пацієнтів, метою яких було визначення впливу низькотемпературного електрозварювання м’яких живих тканин на паренхіму легені та лімфатичні вузли середостіння.

Результати. Встановлено, що застосування мінімального автоматичного режиму низькотемпературного електрозварювання м’яких живих тканин у фтизіохірургії забезпечує ефективну елімінацію мікрофлори у 98,3% пацієнтів. Виявлені емфізематозні процеси та фіброзні зміни відбуваються паралельно й істотно впливають на виникнення легенево-плевральних ускладнень. Звичайна щільність легеневої паренхіми відмічена у 57,5% пацієнтів досліджуваної групи і у 49,7% пацієнтів контрольної групи. Збільшеної надмірної щільності легеневої паренхіми у віддаленому післяопераційному періоді не спостерігали в обох групах. Щільність середостінних лімфатичних вузлів була порівнянна, статистично значущої різниці між денситометричними показниками середостінних лімфатичних вузлів не виявлено. Також суттєвою особливістю застосування низькотемпературного електрозварювання м’яких живих тканин у мінімальній потужності комплексу виявилася менша частота фіброзування легеневої паренхіми, ніж у контрольній групі – відповідно 13,3 і 15,5%.

Висновки. Використання низькотемпературного електрозварювання м’яких живих тканин при фтизіохірургічних втручаннях для абляції лімфатичних вузлів показало наявність ефективних бактерицидних режимів із збереженням лімфообігу, низької ригідності легеневої паренхіми в післяопераційному періоді. При абляції лімфатичних вузлів з використанням низькотемпературного електрозварювання м’яких живих тканин не виникає явищ лімфостазу та порушень лімфатичного відтоку в післяопераційному періоді, легенево-плевральних ускладнень після фтизіохірургічних втручань, знижується ризик ятрогенних пошкоджень при виділенні та видаленні середостінних лімфатичних вузлів.

Ключові слова: низькотемпературне електрозварювання м’яких живих тканин; туберкульоз легень; комп’ютерна денситометрія; хірургічне лікування.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):35-39.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.35

Ускладнення, зумовлені використанням сітчастих імплантатів при пластиці гриж стравохідного отвору діафрагми

В. В. Грубнік1, Я. С. Березницький2, В. В. Ільяшенко1, В. В. Грубник1, Д. В. Корчовий1, О. М. Кіосов3

1Одеський національний медичний університет,

2Дніпровський державний медичний університет,

3Запорізький державний медичний університет

Реферат

Мета. Вивчення ускладнень, пов’язаних із використанням сітчастих імплантатів у пацієнтів із великими грижами стравохідного отвору діафрагми.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективне дослідження з метою вивчення ускладнень, пов’язаних із використанням сітчастих імплантатів у пацієнтів із великими грижами стравохідного отвору діафрагми, оперованих у клініці за період з 2008 по 2018 р. Із 1168 оперованих пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою та грижами стравохідного отвору діафрагми у 817 були великі грижі. У 353 пацієнтів із великими грижами сітчасті імплантати використовували для посилення швів крурорафії. Були використані полегшений сітчастий імплантат Ultrapro, композитна сітка Parietex, самофіксувальна хірургічна сітка ProGrip, розсмоктувальна сітка Vicryl, сітка з політетрафторетилену з нітиноловим каркасом, біологічна сітка Bio-A. Зафіксовано всі скарги пацієнтів, вивчено якість їх життя.

Результати. Ускладнення, зумовлені впливом сітчастого імплантата, виявили у 17 (1,5%) пацієнтів. У всіх 17 пацієнтів було звуження стравоходу за рахунок вираженого рубцювання в області встановлення сітчастого імплантата. У 6 пацієнтів спостерігали дисфагію через вростання сітки у тканину стравоходу, у 2 — хронічний запальний процес у місці встановлення сітки. Невелику перфорацію стравоходу з обмеженим медіастинітом мав 1 пацієнт. У 3 хворих, яким було встановлено сітки з політетрафторетилену,  виявлена їх міграція у просвіт стравоходу. Повторні операції виконано всім 17 пацієнтам. У 7 пацієнтів сітка видалена повністю. У 1 пацієнта сітка видалена, середостіння дреновано. У 3 пацієнтів, у яких сітки з політетрафторетилену мігрували у просвіт стравоходу, вдалося видалити їх ендоскопічно з подальшим встановленням спеціальних стентів. Результати повторних операцій оцінені як хороші у 15 пацієнтів. У 2 пацієнтів після повторної операції спостерігали дисфагію, яка потребувала повторної балонної дилатації та встановлення у 1 з них стента.

Висновки. Нерозсмоктувальні сітки слід використовувати з великою обережністю, необхідно запобігати їхньому контакту зі стравоходом. Використання сіток із політетрафторетилену з нітиноловим каркасом для пластики великих гриж стравохідного отвору діафрагми повинно бути заборонено.

Ключові слова: грижа стравохідного отвору діафрагми; сітчасті імплантати; ускладнення.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):40-47.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.40

Клініко-морфологічне обґрунтування видалення парагерніальних тканин при герніоабдомінопластиці у хворих з вентральним ожирінням

А. О. Кот

Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова

Реферат

Мета. Надати клініко-морфологічне обгрунтування застосування прорахованого видалення надлишкових і патологічно змінених парагерніальних тканин разом із виконанням удосконаленої абдомінопластики при хірургічних втручаннях у хворих із грижами в умовах вентрального ожиріння.

Матеріали і методи. Дослідження базується на даних параопераційних обстежень і власних результатах хірургічного лікування 58 герніологічних пацієнтів. Раціональні методи їх оперування обґрунтовані на підставі пато- і морфометричних характеристик, визначених за розмірами вентральної грижової деформації, вираженістю в ній жировмісних, фіброзно-рубцевих і запально-патологічних компонентів.

Результати. Для опрацювання результатів застосовано програмний пакет «Statistica 6.1». За власним алгоритмом вентро- і сонометричних досліджень встановлено, що парагерніальні надлишки тканин у пацієнтів із зовнішніми грижами мають переважно надапоневрозні локалізацію і походження. Доопераційні розрахунки для визначення оптимальних об’ємів дермо- і фіброліпектомій, що були виконані перед герніоабдомінопластиками при різних грижах з проявами вентрального ожиріння, дозволили уникнути локальних гнійно-запальних ускладнень та покращили показники якості життя i загального здоров’я оперованих пацієнтів.

Висновки. Застосування «безнадлишкового» принципу оперування є практичною основою удосконалення реконструктивно-пластичних втручань при зовнішніх черевних грижах і реальною складовою вирішення проблеми медико-соціальної та естетичної реабілітації герніологічних хворих з ожирінням.

Ключові слова: грижі; вентральне ожиріння; надлишкові парагерніальні тканини; патоморфологічні зміни; дермоліпектомія; фіброліпектомія; герніоабдомінопластика.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):48-53.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.48

Взаємозв’язок між ендотоксикозом і синдромом внутрішньочеревної гіпертензії в патогенезі абдомінального сепсису

Н. А. Велієв

Азербайджанський медичний університет, м. Баку, Республіка Азербайджан

Реферат

Мета. Вивчення взаємної ролі основних патогенетичних факторів абдомінального сепсису – джерела запалення та внутрішньочеревної гіпертензії, з одного боку, ендотоксикозу та синдрому абдомінальної компресії, з іншого.

Матеріали і методи. До дослідження включено 196 хворих з абдомінальним сепсисом, яким після відповідної попередньої підготовки виконано хірургічне втручання. Як показники джерела запалення черевної порожнини вивчено рівні нейтрофільних гранулоцитів, макрофагів, інтерлейкіну–6, інтерлейкіну–10 в перитонеальному ексудаті. Ці показники характеризували системну відповідь запальної реакції, ступенем якої визначалися перебіг та результат абдомінального сепсису. Для оцінки ролі внутрішньочеревної гіпертензії при абдомінальному сепсисі використовували визначення внутрішньочеревного тиску.

Результати. Співвідношення показників ендотоксикозу і синдрому абдомінальної компресії у структурі ускладнень, незважаючи на деякі відмінності, які залежали від типу ускладнення, було практично однаковим.

Висновки. Результати проведеного дослідження свідчать про те, що в патогенезі абдомінального сепсису роль ендотоксикозу та синдрому абдомінальної компресії взаємопов’язана, зміни їх показників характеризуються взаємним посиленням дії, що супроводжується клінічними проявами органної дисфункції, визначає тяжкість перебігу та результат патологічного процесу в організмі.

Ключові слова: абдомінальний сепсис; ендотоксикоз; синдром абдомінальної компресії; нейтрофільні гранулоцити; інтерлейкін–6; інтерлейкін–10.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):54-58.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.54

Особливості перебігу операційного і післяопераційного періодів при апендектомії після різних способів уведення антибіотиків

І. Д. Дужий, В. В. Шимко, Г. І. П’ятикоп, О. Л. Ситнік, В. Я. Пак

Сумський державний університет

Реферат

Мета. Вивчити особливості накопичування антибіотиків у червоподібному відростку після різних способів їх уведення.

Матеріали і методи. Спостереження проведено щодо 160 хворих, яким антибіотик вводили різними способами: 53 – внутрішньом’язово; 52 –внутрішньовенно; 55 – лімфотропно. Частині хворих антибіотик вводили за 1 год до операції, решті – за 2 год. Після апендектомії із кожної третини видаленого червоподібного відростка (проксимальна, середня, дистальна) робили гомогенат, який засівали у чашці Петрі на лабораторній культурі E. coli. Через добу визначали зони затримки росту зазначеної лабораторної культури у міліметрах, за розмірами яких судили про рівень накопичення антибіотика.

Результати. Після внутрішньом’язового введення антибактеріальний препарат у тканинах червоподібного відростка не накопичувався. Після внутрішньовенного введення за 1 год до операції цефтріаксон накопичувався у 65,4% хворих у проксимальній і середній третинах червоподібного відростка, у 34,6% хворих у верхівці відростка накопичення антибіотика не спостерігали. Після введення антибіотика за 2 год до операції його концентрація зменшувалася удвічі. Після лімфотропного введення антибіотик накопичувався у всіх частинах червоподібного відростка, а через 2 год його кількість значно збільшувалася.

Висновки. Накопичення антибіотика у червоподібному відростку після внутрішньовенного введення швидко зменшувалося, а після лімфотропного – збільшувалося, що свідчить про перевагу лімфотропного способу, який при гострому апендициті має стати альтернативним, оскільки він адресний і накопичувальний.

Ключові слова: гострий апендицит; апендектомія; антибіотикотерапія; лімфотропна терапія.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):59-62.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.59

Хірургічна тактика при перитоніті, обумовленому ускладненим перебігом колоректального раку

І. В. Кароль

Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ,

Броварська багатопрофільна клінічна лікарня

Реферат

Мета. Висвітлити хірургічну тактику при перитоніті, обумовленому ускладненим перебігом колоректального раку.

Матеріали і методи. За період з 2017 по 2020 р. у хірургічному відділенні Броварської багатопрофільної клінічної лікарні оперовано 18 хворих з колоректальним раком, ускладненим перитонітом. Чоловіків було 14 (77,8%), жінок – 4 (22,2%). Вік хворих коливався у діапазоні 42 – 83 роки. У 12 (66,7%) пацієнтів була ІІІ стадія раку, у 6 (33,3%) – ІV.

Результати. Правобічна геміколектомія виконана 4 (22,2%) хворим, резекція поперечної ободової кишки – 3 (16,7%), лівобічна геміколектомія – 1 (5,6%), операція Гартмана – 9 (50,0%), субтотальна колектомія – 1 (5,6%) хворому. Всі операції виконували без формування первинних анастомозів, формували стому проксимальної ділянки кишки. Повторні хірургічні втручання виконані 4 (22,2%) пацієнтам. Померло 3 (16,7%) хворих з раком IV стадії, перитонітом у термінальній стадії через розвиток синдрому поліорганної недостатності.

Висновки. Під час хірургічних втручань у пацієнтів з колоректальним раком, перебіг якого ускладнився перитонітом, протипоказано формування первинних міжкишкових анастомозів через високий ризик їх неспроможності.

Ключові слова: перитоніт; колоректальний рак; кишкова непрохідність; перфорація.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):63-68.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.63

Безпечність та ефективність внутрішньовенного введення лідокаїну при обширній резекції печінки

Р. А. Зацаринний, О. Є. Сидюк, О. О. Підопригора

Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова, м. Київ

Реферат

Мета. Визначити в динаміці концентрацію лідокаїну в крові хворих при виконанні обширної резекції печінки у разі внутрішньовенного й епідурального його введення для інтра– і післяопераційного знеболювання та оцінити потенціал токсичності.

Матеріали і методи. В дослідження включили 27 пацієнтів, яким було виконано резекцію печінки зі збереженням 30 – 60% паренхіми. У всіх хворих використовували багатокомпонентне інтраопераційне знеболювання. Залежно від ад’юванта пацієнтів розподілили на дві групи: 1–шу – 7 пацієнтів, у яких було застосовано внутрішньовенне введення лідокаїну, і 2–гу – 20 пацієнтів, у яких багатокомпонентну анестезію було доповнено торакальною епідуральною анестезією.

Результати. Через 2 год після операції спостерігали тенденцію до більшої концентрації лідокаїну в крові на 28,8% після його епідурального введення порівняно з внутрішньовенним уведенням – відповідно 2,37 і 1,84 мкг/мл (р = 0,29) без принципової різниці через 14 год після операції – відповідно 2,85 і 2,62 мкг/мл (р = 0,76). Токсичних реакцій, загрозливих для життя, не зафіксовано у жодного пацієнта.

Висновки. Застосування лідокаїну як ад’юванта для інтра– і післяопераційного знеболювання шляхом внутрішньовенного й епідурального введення при обширній резекції печінки у більшості пацієнтів не призводить до зростання концентрації лікарської сполуки в крові вище за загальноприйнятий токсичний вміст. Концентрація препарату в крові при його епідуральному введенні може бути вищою, ніж при внутрішньовенному введенні, що свідчить на користь безпечності застосування внутрішньовенного введення лідокаїну, водночас статистично значущої різниці між показниками концентрації останнього при різних способах введення не спостерігали.

Ключові слова: багатокомпонентна анестезія; внутрішньовенне введення лідокаїну; епідуральна анестезія; обширна резекція печінки.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):69-72.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.69

Зміни м’язової стінки штучного сечового міхура в експерименті

Р. В. Савчук1, Ф. І. Костєв1, С. В. Головко2, О. М. Колосов1, А. І. Задорожнюк1

1Одеський національний медичний університет,

2Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити морфометричні зміни м’язової стінки штучного сечового міхура, сформованого з термінального відділу клубової кишки, в експерименті в ранньому і пізньому післяопераційних періодах.

Матеріали і методи. Дослідження проведено в умовах хронічного експерименту на 22 карликових свинках (міні-пігах) віком від 16 до 19 міс. Після виконання цистектомії у тварин формували із термінального відділу клубової кишки штучний сечовий міхур. Через 3, 6 і 12 міс після формування штучного сечового міхура тварин виводили з експерименту.

Результати. Вивчення товщини поздовжнього і кільцевого м’язових шарів у штучному сечовому міхурі міні-пігів через 3 міс показало статистично значуще її збільшення порівняно з контрольним показником у 2,14 — (643,7 ± 53,1) мкм і 3,36 — (1358,11 ± 86,60) мкм разу відповідно, а товщина загальної м’язової оболонки збільшилася у 2,84 разу – (2001,81 ± 143,40) мкм, що було зумовлено її гіпертрофією. Через 6 міс у штучному сечовому міхурі експериментальних тварин відзначено інтенсивніші процеси гіпертрофії м’язової стінки: товщина поздовжнього м’язового шару статистично значущо збільшилася у 3,61 разу, кільцевого – у 5,42 разу, загального — у 4,65 разу. У м’язовій стінці штучного сечового міхура через 12 міс після ілеоцистопластики відмічено статистично значуще збільшення товщини поздовжнього шару порівняно з відповідним показником інтактних тварин у 5,52 разу, кільцевого – у 5,58, загального – у 5,13 разу.

Висновки. Основні процеси гіпертрофії м’язової стінки штучного сечового міхура відбуваються протягом перших 6 міс після його формування, особливо інтенсивно в період від 3 до 6 міс. У наступний шестимісячний період відзначено статистично значуще збільшення товщини поздовжнього м’язового шару штучного сечового міхура у 0,91 разу порівняно з відповідним показником у попередні 6 міс і показники товщини кільцевого і загального м’язових шарів, які не мали статистично значущої різниці з відповідними результатами експериментальних досліджень у попередні 6 міс. Сечовий резервуар, сформований із частини клубової кишки, не пристосований до виконання нових функцій, оскільки в його стінці відбуваються еволюція і трансформація у вигляді гіпертрофії поздовжнього і кільцевого м’язових шарів як результат денервації кишкової трубки і впливу сечі.

Ключові слова: штучний сечовий міхур; трансформація; гіпертрофія; еволюція; експеримент.

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):73-80.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.73

Стрес та хірургічні захворювання щитоподібної залози в умовах збройного конфлікту (огляд літератури та власні спостереження)

О. Ю. Усенко1, І. П. Хоменко2, А. Є. Коваленко2, Р. В. Салютін1

1Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ,

2Київська міська клінічна лікарня № 8

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):81-86.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.81

Закрита травма живота при політравмі. Частина друга: хірургічна тактика контролю ушкоджень

С. І. Панасенко2, С. О. Гур’єв1, Д. М. Лисун1, В. А. Кушнір1, Р. В. Салютін3

1Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, м. Київ,

2Полтавський державний медичний університет,

3Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):87-92.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.87

Сучасна тактика при гострій кровотечі з варикозно розширених вен у хворих на цироз печінки (рекомендації Baveno VII)

С. М. Чуклін1, С. С. Чуклін2

1Львівська обласна клінічна лікарня,

2Медичний центр Святої Параскеви, м. Львів

 

 

Klinichna khirurhiia. 2022 March/April; 89(3-4):93-97.
DOI: 10.26779/2522-1396.2022.3-4.93

Стратегія подолання антибіотикорезистентності до карбапенемів – актуальна проблема сьогодення

В. В. Ващук1, Т. П. Кирик1, М. І. Кушнірчук2, Р. П. Байдала2, М. Й. Крат2, Т. В. Хомченко3

1Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

2Львівська клінічна лікарня на залізничному транспорті Філії «Центр охорони здоров’я» АТ «Укрзалізниця»,

3 Центр легеневого здоров’я, м. Львів


Статью подготовил и отредактировал: врач-хирург Пигович И.Б.

Полезно:

от admin

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Adblock detector