медицинский портал

Разделы медицины

  • Информация
    • Акушерство и гинекология
    • Детская хирургия
    • Гастроэнтерология
    • Колопроктология
    • Нейрохирургия
    • Онкология
    • Отоларингология
    • Пластическая хирургия
    • Сосудистая хирургия
    • Травматология и ортопедия
    • Урология
    • Флебология
    • Хирургия
    • Эндокринология
    • Препараты
    • Пациентам
▼ Я покупаю ссылки здесь ▼

Клінічна хірургія — 2020 — січень-лютий

Пост опубликован: 26.05.2020

Анатомо-функціональна шкала оцінки тяжкості травми у поранених з торакоабдомінальними ушкодженнями в умовах проведення Операції обєднаних сил

Я. Л. Заруцький1, С. А. Асланян1, О. І. Жовтоножко1, Ю. М. Олійник1, П. П. Форостяний2, В. С. Гончарук1, М. С. Вовк1

1Українська військово-медична академія, м. Київ,

2Головний військово-медичний клінічний центр Державної прикордонної служби України, м. Київ

Реферат

Мета. Визначити достовірність розробленої анатомо–функціональної шкали оцінки тяжкості травми (Admission trauma scale) у поранених з торакоабдомінальними ушкодженнями, евакуйованих на ІІ рівень медичного забезпечення.

Матеріали і методи. Проведений ретроспективний аналіз щодо 123 поранених з вогнепальними торакоабдомінальними ушкодженнями, отриманими під час проведення Операції об’єднаних сил. Тяжкість травми визначали за анатомо–функціональною шкалою (Admission trauma scale).

Результати. Проведено статистичний аналіз бальної характеристики за анатомо–функціональною шкалою загального масиву спостереження. Оцінка за анатомо-функціональною шкалою для поранених, які вижили, становила в середньому (6,9 ± 2) бали, для поранених, які померли, – (12,4 ± 1,5) бала. В подальшому визначили значення довірчого інтервалу за формулою М ± 3δ. Із 123 поранених з торакоабдомінальними ушкодженнями у 107 (87%) оцінка тяжкості стану за анатомо-функціональною шкалою перебувала в межах довірчого інтервалу.

Висновки. Анатомо–функціональна шкала оцінки тяжкості травми дає змогу визначити організаційно–лікувальні особливості надання хірургічної допомоги на початкових етапах медичної евакуації, а з огляду на простоту даної методики її використання можливе без залучення додаткових методів обстеження.

Ключові слова: торакоабдомінальні ушкодження; оцінка тяжкості травми; травматичний шок; анатомо-функціональна шкала оцінки тяжкості травми (Admission trauma scale).

 

 

 

Клапанозберігаючі операції на хордо-папілярному континуумі при протезуванні мітрального клапана

К. В. Пукас, В. В. Лазоришинець

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчення морфометричних показників та скоротливості лівого шлуночка при різних варіантах збереження хордо-папілярного континууму у віддаленому періоді після протезування мітрального клапана.

Матеріали і методи. Проведено аналіз щодо 634 пацієнтів з ізольованою мітральною вадою серця, які перебували на хірургічному лікуванні з 1 січня 2005 до 1 січня 2007 року. Під час протезування мітрального клапана виконували збереження хордо-папілярного континууму як шляхом збереження тільки задньої стулки мітрального клапана (41 пацієнт), так і шляхом одночасних транслокації хордо-папілярних м’язів передньої стулки та збереження задньої стулки мітрального клапана (57 пацієнтів).

Результати. При порівнянні показників морфометрії лівого шлуночка при лівій вентрикуломегалії на госпітальному етапі та у віддаленому післяопераційному періоді у разі повного висічення мітрального клапана при його протезуванні та у разі збереження тільки задньої стулки, водночас задньої та передньої стулок мітрального клапана спостерігали покращення зазначених показників, а також нормалізацію скоротливої функції лівого шлуночка у разі збереження підклапанного простору.

Висновки. Збереження хордо-папілярного континууму під час протезування мітрального клапана покращує морфометричні показники та скоротливість лівого шлуночка як на госпітальному етапі, так і у віддаленому періоді.

Ключові слова: мітральна вада; протезування мітрального клапана; віддалений період ритму; збереження хордо-папілярного континууму.

 

 

Профилактика осложнений в послеоперационном периоде у больных со стенозом сонных артерий

И. С. Пуляева, В. А. Прасол, Ю. В. Иванова

Институт общей и неотложной хирургии имени В. Т. Зайцева НАМН Украины, г. Харьков

Реферат

Цель. Проанализировать результаты хирургического лечения пациентов со стенозом сонных артерий в сочетании с консервативной терапией.

Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 58 пациентов с гемодинамически значимым стенозом сонных артерий и/или наличием эмбологенной бляшки, которым с 2017 по 2019 г. в Институте общей и неотложной хирургии имени В. Т. Зайцева проводили интраоперационную сопутствующую консервативную терапию с учетом риска развития ишемии головного мозга и реперфузионного синдрома.

Мужчин было 52 (89,7%), женщин – 6 (10,3%). Средний возраст оперированных больных составил (65 ± 15) лет.

Результаты. На основании анализа литературы, данных исследования агрегации тромбоцитов пациентам в периоперационном периоде разработан алгоритм сопутствующей консервативной терапии: введение гепарина 5000 ЕД за 5 мин до пережатия внутренней сонной артерии под контролем ICT; введение цитиколина 1000 мг за 5 мин до пережатия внутренней сонной артерии пациентам с неврологическим дефицитом при неврологической пробе и использованием временного шунта. У всех больных в послеоперационном периоде не выявлено осложнений. Больным проведен контроль проходимости сонных артерий и состояния зоны ишемии на 14-е сутки, стеноза сонных артерий не выявлено. Незначительные осложнения в виде напряженной гематомы, требовавшие ревизии послеоперационной раны с гемостазом, наблюдали у 4 больных. У 2 больных послеоперационный период осложнился парезом подъязычного нерва из-за сдавления гематомой.

Выводы. Введение цитиколина перед пережатием сонной артерии при каротидной эндартерэктомии с временным шунтом позволяет снизить риск развития неврологических осложнений, а в послеоперационном периоде при реперфузионном синдроме уменьшить его проявления.

Ключевые слова: цитиколин; хирургическое лечение; стеноз сонных артерий.

 

 

Результаты лечения больных с острым холециститом и перивезикальными осложнениями

Т. И. Тамм, К. А. Крамаренко, И. Г. Зульфигаров, А. Я. Бардюк, А. П. Захарчук, Хамам Абуд, И. Н. Мамонтов

Харьковская медицинская академия последипломного образования

Реферат

Цель. Улучшить качество диагностики и результаты лечения больных с острым холециститом, осложненным формированием перивезикальных инфильтрата, абсцесса и синдромом Мириззи.

Материалы и методы. Проанализированы результаты диагностики и хирургического лечения 694 больных с острым холециститом в возрасте от 38 до 87 лет, поступивших в клинику за период с 2010 по 2019 г. Обследование включало общеклинические, биохимические исследования крови, ультразвуковое исследование желчного пузыря и внепеченочных желчных протоков, по показаниям – компьютерную томографию, папиллоскопию и эндоскопическую ретроградную холангиопанкреатографию.

Результаты. Из 694 больных с острым холециститом у 541 (78,0%) до операции диагностированы перивезикальные осложнения. У 215 (31,0%) больных сформировался перивезикальный инфильтрат, у 76 (11,0%) — перивезикальный абсцесс. У 250 (36,0%) больных острый холецистит протекал на фоне обтурационной желтухи, причиной которой у 138 больных был холедохолитиаз, у 98 больных диагностирован синдром Мириззи I типа, у 14 — синдром Мириззи II типа. Из 215 больных с острым холециститом и перивезикальным инфильтратом у 84 после курса антибактериальной терапии выполнена лапароскопическая холецистэктомия, у 131 больного — открытая холецистэктомия. Всем 76 больным с перивезикальным абсцессом выполнена холецистэктомия открытым доступом. Из 138 больных с обтурационной желтухой на почве холедохолитиаза у 82 выполнена эндоскопическая ретроградная холангиопанкреатография с одномоментной литоэкстракцией и последующей лапароскопической холецистэктомией. У 56 больных был установлен назобилиарный дренаж, который оставляли до момента отхождения камней из общего желчного протока и последующей лапароскопической холецистэктомии. Из 98 пациентов с острым холециститом и подтвержденным синдромом Мириззи I типа у 95 выполнена лапароскопическая, у 3 — открытая холецистэктомия. Из 14 больных с синдромом Мириззи II типа у 10 выполнено открытое оперативное вмешательство с санацией желчных путей и пластикой дефекта общего желчного протока, у 4 — выполнена лапароскопическая холецистохоледохолитотомия с восстановлением физиологического пассажа желчи.

Выводы. У 78,0% больных с острым холециститом выявлены перивезикальные осложнения. Из 531 больного с перивезикальным инфильтратом, холедохолитиазом и синдромом Мириззи у 321 (60,5%) выполнены лапароскопические вмешательства на желчных путях. Открытая лапаротомия выполнена у 210 (39,5%) больных. У всех больных с синдромом Мириззи обоих типов был сохранен физиологический пассаж желчи.

Ключевые слова: острый холецистит; перивезикальный инфильтрат; перивезикальный абсцесс; синдром Мириззи; ультразвуковое исследование; эндоскопическая ретроградная холангиопанкреатография; хирургическое лечение.

 

 

Вплив раннього перорального харчування на концентрацію сироваткового інтерлейкіну–6 у пацієнтів після панкреатодуоденектомії

А. В. Скумс, В. О. Кузьменко, А. А. Стасенко

Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Проаналізувати вплив раннього перорального харчування на концентрацію сироваткового інтерлейкіну–6 у пацієнтів після панкреатодуоденектомії.

Матеріали і методи. Досліджені результати панкреатодуоденектомії у 39 хворих з пухлинами головки підшлункової залози та періампулярної зони, у яких застосували різні способи нутритивної підтримки, за період з 2015 по 2017 р. З метою порівняльного аналізу імунологічної реактивності хворих розподілили на дві групи: 1-шу — 24 хворих, яким у післяопераційному періоді проводили поєднане пероральне та ентеральне харчування, і 2-гу — 15 хворих, яким застосовували тільки пероральне харчування. Вивчали концентрацію сироваткового інтерлейкіну-6 перед операцією та на 3-тю добу після операції, рівні загального білка та альбуміну на 1, 3-тю та 7-му добу післяопераційного періоду.

Результати. У пацієнтів, яким здійснювали нутритивну підтримку комбінованим способом — через мікроєюностому та пероральним шляхом, рівень інтерлейкіну-6 був вищим (р=0,05), ніж у пацієнтів, які харчувались тільки перорально в післяопераційному періоді: медіана 76,2 [51,5; 96,4] та 63,4 [43,5; 65,7] пг/мл відповідно (р=0,055). У разі застосування різних способів харчування у пацієнтів не виявили достовірних відмінностей між середніми рівнями альбуміну та загального білка крові на 1, 3-тю та 7-му добу після панкреатодуоденектомії (р > 0,05).

Висновки. Застосування комбінованого ентерального та перорального харчування у хворих після панкреатодуоденектомії не має переваг перед пероральним. Раннє пероральне харчування сприяє зменшенню імунологічної реактивності організму у відповідь  на операційну травму,  при цьому рівні протеїнів у порівнянні з комбінованим харчуванням у пацієнтів у післяопераційному періоді до 7-ї доби суттєво не відрізняються.

Ключові слова: інтерлейкін-6; панкреатодуоденектомія; ентеральне харчування; пероральне харчування.

 

 

 

Хірургічне лікування хворих з абдомінальним сепсисом з урахуванням прогнозу виконання повторних операцій

І. А. Криворучко1, М. С. Антонова1, О. В. Євтушенко1, С. А. Андреєщев2

1Харківський національний медичний університет,

2Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, Київ

Реферат

Мета. Покращення результатів хірургічного лікування пацієнтів з абдомінальним сепсисом шляхом індивідуалізації терапевтичної тактики з урахуванням вірогідності післяопераційних ускладнень та прогнозування результатів лікування.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування дорослих пацієнтів з абдомінальним сепсисом у 2009 та 2019 рр., за винятком гострого холециститу. Пацієнтів розподілили ретроспективно та проспективно відповідно до класифікації Сепсис–3. Було 130 хворих з перитонеальним, 33 – з кишковим, 38 – з панкреатогенним абдомінальним сепсисом. Оцінку результатів порівнювали з використанням сучасних систем: APACHE–II, MPI, MODS та SOFA. Показники оцінювали на 1–шу, 2–гу, 3–тю та 4–ту добу після операції до наступних наслідків первинного операційного втручання.

Результати. Системи прогнозування з площею під ROC–кривою (AUC) > 0,8 включали лише MPI для визначення показань до повторної операції: значення ROC–кривих для 1–ї групи (закрите лікування) становило 0,73, для 2–ї (повторні операції за показаннями) – 0,91, для 3–ї – 0,84 (запрограмовані повторні операції). Однак у 1 групі пацієнтів цей показник становив 0,73, що вказує на те, що він є обмеженим, щоб його застосовувати для прийняття рішення про ефективність повторних операцій у пацієнтів без клінічних ознак септичного шоку.

Висновки. Розрахунок ймовірності виникнення у пацієнта післяопераційного ускладнення та ймовірності смерті залежно від початкової тяжкості стану пацієнта дозволяє вибрати найбільш відповідну тактику хірургічного лікування. У пацієнтів з абдомінальним сепсисом та септичним шоком для зменшення частоти післяопераційних ускладнень та смертності найбільш прийнятним є тактичний підхід із виконанням повторних операцій за показаннями для контролю джерела інфекції, якщо це можливо.

Ключові слова: абдомінальний сепсис; стратифікація ризику; оцінки тяжкості; дослідження; хірургія.

 

 

Зависимость развития рецидивов от силы натяжения швов при выполнении лапароскопической крурорафии

В. В. Грубник, А. И. Ткаченко, В. В. Грубник

Одесский национальный медицинский университет

Реферат

Цель. Интраоперационное определение силы натяжения швов при выполнении лапароскопической крурорафии.

Материалы и методы. С помощью цифрового динамометра Walcom FM-204-50K измеряли силу натяжения нитей при выполнении лапароскопической крурорафии у 62 пациентов с большими грыжами пищеводного отверстия диафрагмы. Результаты измерения включали среднее значение силы натяжения каждого стежка для надежного сближения ножек диафрагмы и наличие любого расщепления мышц ножек диафрагмы  во время крурорафии.

Результаты. Средняя сила натяжения первого шва при выполнении задней крурорафии составила 2,1 N, второго — 3,2 N и третьего – 4,2 N. Выявлена положительная корреляционная зависимость между силой натяжения нитей при сшивании ножек диафрагмы и площадью поверхности пищеводного отверстия диафрагмы, а также возрастом пациента. Не было выявлено корреляционной связи между силой натяжения нитей при сшивании ножек диафрагмы и индексом массы тела пациента. Расщепление мышц ножек диафрагмы наблюдалось при силе натяжения швов более 4 N.

Выводы. Сила натяжения швов при выполнении крурорафии, превышающая по нашим данным 4,5 — 5 N, является показанием для использования сетчатых имплантатов.

Ключевые слова: грыжа пищеводного отверстия диафрагмы; лапароскопическая крурорафия; измерение натяжения швов при выполнении крурорафии.

 

 

Досвід використання тривимірної візуалізації при лапароскопічних операціях

В. М. Запорожан, А. В. Малиновський

Одеський національний медичний університет

Реферат

Мета. Вивчення перших результатів застосування тривимірної візуалізації при різних лапароскопічних операціях.

Матеріали і методи. Виконано 169 операцій: 27 трансабдомінальних преперитонеальних пластик пахових гриж, 19 інтраперитонеальних алопластик пупкових і післяопераційних вентральних гриж з ушиванням грижового дефекту, 1 ретромускулярну алопластику пупкової грижі, 6 реконструкцій передньої черевної стінки з приводу діастазу прямих м’язів живота, 103 пластики гриж стравохідного отвору діафрагми і фундоплікацій, 7 кардіоміотомій за Геллером та фундоплікацій за Дором, 1 субтотальну, 3 атипові резекції шлунка та 2 рукавні резекції шлунка з приводу ожиріння.

Результати. При виконанні трансабдомінальних преперитонеальних пластик пахових гриж тривимірна лапароскопія полегшила і прискорила вшивання парієтальної очеревини, при виконанні інтраперитонеальних алопластик пупкових і післяопераційних вентральних гриж – ушивання грижового дефекту. При пластиці гриж стравохідного отвору діафрагми і фундоплікації додатковою перевагою використання тривимірної лапароскопії була зручність маніпуляцій у складній анатомічній зоні при виконанні крурорафії. При операціях на шлунку з використанням тривимірної візуалізації були отримані аналогічні переваги. Інтра- та післяопераційних ускладнень не зафіксовано. Рецидивів гриж не спостерігали в період від 6 міс до 1,5 року.

Висновки. Тривимірна візуалізація уможливлює швидке та з високою точністю виконання складних маніпуляцій у незручних анатомічних зонах. Необхідні подальші збір матеріалу і порівняння результатів тривимірної лапароскопії і двовимірної лапароскопії в проспективних дослідженнях з використанням об’єктивних параметрів, а також вивчення доцільності селективного застосування тривимірної візуалізації, наприклад, при виконанні найскладніших етапів операції.

Ключові слова: грижа стравохідного отвору діафрагми, вентральна грижа, пахова грижа, тривимірна лапароскопія.

 

 

Порівняльна характеристика впливу неінвазивної й інвазивної вентиляції легенів на перебіг сепсису

О. В. Олійник1, 2, О. В. Емяшев3, К. Ю. Креньов4, Я. В. Олійник5, А. Сліфірчик1, Б. Перевізник5

1Київський національний медичний університет імені О. О. Богомольця,

2Вища державна школа імені Папи Римського Івана Павла ІІ в Білій Підлясці, Республіка Польща,

3Тернопільська університетська лікарня,

4Хмельницька обласна лікарня,

5Тернопільський національний медичний університет

Реферат

Мета. Порівняти вплив неінвазивної й інвазивної вентиляції легенів на перебіг сепсису, обумовленого тяжкою нейротравмою й ускладненого гострим респіраторним дистрес-синдромом легкого ступеня.

Матеріали і методи. У рандомізованому багатоцентровому дослідженні взяли участь 60 пацієнтів (усі – чоловіки) з діагнозом: гостра черепно-мозкова травма, сепсис, гострий респіраторний дистрес-синдром легкого ступеня. Середній вік пацієнтів становив (43,8 ± 8,6) року. Методом випадкового розподілу хворих було сфомовано дві групи по 30 хворих у кожній. У 1-й групі в лікуванні хворих використовували режим примусової інвазивної вентиляції легенів з контролем об’єму (Synchronized Intermittent Mandatory Ventilation – SIMV). У 2-й групі застосовували режим неінвазивної вентиляції легенів (Constant Positive Airway Pressure – СPAP). Критеріями невключення пацієнтів у дослідження були: порушення свідомості, нестабільна гемодинаміка, наявність рентгенологічних ознак пневмонії. При проведенні вентиляції в режимі SIMV дихальний об’єм встановлювали з розрахунку 4 — 6 мл/кг маси тіла хворого, тиск плато не перевищував 22,5 мм рт. ст. При цьому позитивний тиск у кінці видиху становив 6,0 мм рт. ст. При проведенні неінвазивної вентиляції легенів використовували позитивний тиск у кінці видиху 6,0 мм рт. ст. і тиск підтримки до 11,3 мм рт. ст., максимальний тиск не перевищував 22,5 мм рт. ст.

Результати. Вентиляція у режимі СРАР сприяла позитивному тиску у кінці видиху на противагу вентиляції в режимі SIMV, поліпшенню перебігу сепсису, що проявлялося зменшенням лейкоцитозу в 1,3 разу, вмісту прокальцитоніну в сироватці крові в 2 рази, частоти виникнення вентилятор-асоційованої пневмонії у 5 разів і показника смертності в 3 рази.

Висновки. Отримані дані дають підстави зробити висновок про те, що застосування неінвазивної вентиляції легенів у хворих із сепсисом та гострим респіраторним дистрес-синдромом легкого ступеня сприяє зниженню ризику виникнення вентилятор-асоційованої пневмонії і показника смертності.

Ключові слова: неінвазивна вентиляція легенів; сепсис.

 

 

Особливості оперативного лікування зоба на фоні аутоімунного тиреоїдиту

О. П. Ковальов, О. М. Люлька, В. І. Ляховський, І. І. Нємченко, А. В. Сидоренко

Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, м. Полтава

Реферат

Мета. Визначити особливості оперативної техніки при хірургічному лікуванні хворих із вузловим зобом на фоні аутоімунного тиреоїдиту.

Матеріали і методи. Наведені результати хірургічного лікування вузлового зоба згідно з матеріалами хірургічної клініки 2-ї міської клінічної лікарні м. Полтави за 2003 — 2017 рр. Оперовано 549 хворих із вузловим зобом. Чоловіків було 58 (10,6%), жінок – 491 (89,4%). Однобічний нетоксичний вузловий зоб спостерігали у 187 (34,1%) хворих, багатовузловий нетоксичний – у 322 (58,7%), багатовузловий токсичний – у 30 (5,5%), тиреотоксичну аденому – у 21 (3,8%) хворого. Зоб шийно-загрудинної локалізації був у 110 (20,0%) хворих. З приводу рецидивного зоба оперовано 21 (3,8%) хворого. Злоякісне новоутворення під час операції або при остаточному гістологічному дослідженні виявлено у 22 (4,0%) хворих. Із 108 пацієнтів, яким на підставі клінічних проявів захворювання, лабораторних даних та доопераційного цитологічного дослідження був встановлений діагноз вузлового зоба на фоні аутоімунного тиреоїдиту, при остаточному післяопераційному дослідженні макромікрофолікулярний колоїдний зоб виявлено у 41 (38%), вузловий зоб з аутоімунним тиреоїдитом – у 51 (47,2%), рак (папілярний, фолікулярний) – у 8 (14,8%). Субтотальна резекція щитоподібної залози виконана у 8 (15,7%) хворих, гемітиреоїдектомія — у 12 (23,5%), екстрафасціальна тиреоїдектомія – у 23 (45,1%). Хворим із раком щитоподібної залози виконана екстрафасціальна тиреоїдектомія, у 3 хворих – з центральною лімфодисекцією. Під час операції проводили візуальну макроскопічну оцінку щитоподібної залози й обов’язково субопераційне цито- та гістологічне дослідження видаленого препарата. В питаннях оперативної тактики ми керувались клінічними протоколами лікування хворих із хірургічною патологією ендокринної системи.

Результати. Запропоновані деякі технічні заходи для мінімізації ризику ушкоджень анатомічних утворень: нижнього гортанного нерва, паращитоподібних залоз, трахеї, судин шиї.

Висновки. Екстрафасціальна методика забезпечує візуальний контроль у зонах ризику та радикальність операції, мінімізує частоту специфічних ускладнень.

Ключові слова: щитоподібна залоза; аутоімунний тиреоїдит; хірургічне лікування.

 

 

Диференційований підхід до лікування артеріальної гіпертензії

у хворих з ішемічним мозковим інсультом

К. В. Серіков1, Л. М. Смирнова2, О. Ф. Дзигал3

1Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України,

2Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ,

3Одеський національний медичний університет

Реферат

Мета. Підвищити ефективність лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з ішемічним мозковим інсультом середнього ступеня тяжкості на тлі визначення гемодинамічного варіанта артеріальної гіпертензії.

Матеріали і методи. Проведено проспективне нерандомізоване дослідження щодо 42 хворих з ішемічним мозковим інсультом середнього ступеня тяжкості за шкалою тяжкості інсульту Національного інституту здоров’я (National Institutes of Health Stroke Scale — NIHSS). Середній вік пацієнтів становив (69,4 ± 1,4) року. Вимірювали показники центральної гемодинаміки, визначали гемодинамічний варіант артеріальної гіпертензії, оцінювали показники кисневого та гемодинамічного статусу, за результатами призначали диференційовану антигіпертензивну терапію. Всі пацієнти були розподілені на три групи в залежності від гемодинамічного варіанта артеріальної гіпертензії: 1-ша група — пацієнти з еукінетичним варіантом, 2-га група — пацієнти з гіпокінетичним варіантом, 3-тя група – пацієнти з гіперкінетичним варіантом. Гемодинамічний варіант артеріальної гіпертензії визначали за референтним рівнем серцевого індексу. Групи репрезентативні за віком, статтю, ростом, масою тіла, основною та супутньою патологією, ступенем ураження головного мозку.

Результати. У хворих з вихідним еукінетичним гемодинамічним варіантом артеріальної гіпертензії серцевий індекс коливався від 2,88 до 4,67 л × хв-1 × м-2, загальний периферичний судинний опір перебував у межах норми, рівень насичення киснем артеріальної крові не потребував кисневої терапії, індекс постачання кисню перевищував належні значення і коливався в межах від 541 до 903 л × хв-1 × м-2. В комплексі диференційованої антигіпертензивної терапії застосовували постійне внутрішньовенне введення магнію сульфату в загальнодобовій дозі 2500 — 5000 мг. Для хворих з вихідним гіпокінетичним гемодинамічним варіантом артеріальної гіпертензії характерним є низький серцевий індекс — від 1,65 до 2,08 л × хв-1 × м-2, збільшений загальний периферичний судинний опір — 2813 (від 2393 до 3403) дин × с-1 × см-5 і знижений індекс постачання кисню — від 306 до 412 л × хв-1 × м-2. Диференційовану антигіпертензивну терапію проводили урапідилом: внутрішньовенно болюсно 1,25 — 2,5 мг із подальшою інфузією 5 — 40 мг × год-1. Для гіперкінетичного гемодинамічного варіанта артеріальної гіпертензії характерні підвищений серцевий індекс — 3,75 л × хв-1 × м-2 (коливався в межах від 3,62 до 4,10 л × хв-1 × м-2), нормальний загальний периферичний судинний опір — 1189 (від 1055 до 1449) дин × с-1 × см-5 та підвищений індекс постачання кисню — 762 (від 725 до 828) л × хв-1 × м-2. Диференційовану антигіпертензивну терапію проводили лабеталолом: внутрішньовенна інфузія із швидкістю 2 — 8 мг × хв-1.

Висновки. У хворих з ішемічним мозковим інсультом середнього ступеня тяжкості проведення диференційованої антигіпертензивної терапії з урахуванням гемодинамічного типу артеріальної гіпертензії і киснево-гемодинамічної стабілізації системи кровообігу покращує результати лікування і прискорює терміни реабілітації.

Ключові слова: ішемічний мозковий інсульт; еу-, гіпо- і гіперкінетичний гемодинамічний варіант артеріальної гіпертензії; антигіпертензивна терапія; серцевий індекс; індекс постачання кисню.

 

 

Вплив неоадювантної таргетної терапії на періопераційні ускладнення у хворих з локалізованим нирковоклітинним раком

О. А. Войленко, О. Е. Стаховський, О. А. Кононенко, С. Л. Семко, М. В. Пікуль, Ю. В. Вітрук, Е. О. Стаховський

Національний інститут раку МОЗ України, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчити ефективність неоад’ювантної таргетної терапії в лікуванні локалізованого нирково-клітинного раку та визначити її вплив на частоту періопераційних ускладнень.

Матеріали і методи. Представлено результати рандомізованого дослідження, проведеного щодо 152 хворих з локалізованим нирково-клітинним раком. До основної групи включено 75 (49,3%) хворих, яким проведено неоад’ювантну таргентну терапію та оперативне лікування, до контрольної групи — 77 (50,7%) хворих, яким проведено лише оперативне лікування. Групи порівнянні за основними клінічними параметрами. Ефективність лікування оцінювали за шкалою RECIST 1.1, ускладнення — за класифікацією Clavien-Dindo.

Результати. Неоад’ювантна таргетна терапія не вплинула на тривалість операції: (95 ± 19) хв — при проведенні таргетної терапії і (108 ± 53) хв — без проведення таргетної терапії та тривалість післяопераційного лікування: (5,6 ± 1,9) і (5,2 ± 2,3) ліжко-дня відповідно. Об’єм інтраопераційної крововтрати при резекції нирки у пацієнтів основної групи був більшим у порівнянні з пацієнтами контрольної групи: (407 ± 224) і (317 ± 210) мл відповідно (р=0,013). Неоад’ювантна таргетна терапія не вплинула на частоту періопераційних ускладнень, які виникли у 7 (9,3%) хворих основної і у 8 (10,7%) хворих контрольної групи, а їх тяжкість не перевищувала 3 ступеня за класифікацією Clavien-Dindo.

Висновки. Неоад’ювантна таргетна терапія не збільшує тривалості операції, частоти періопераційних ускладнень та тривалості післяопераційного лікування, але збільшує об’єм крововтрати при виконанні резекції нирки (р=0,013).

Ключові слова: нирково-клітинний рак; неоад’ювантна таргетна терапія; періопераційні ускладнення.

 

 

Причини незадовільних результатів та помилки в лікуванні хворих з пігментним віллонодулярним синовітом (теносиновіальною гігантоклітинною пухлиною) колінного суглоба

Ю. О. Костогриз, О. А. Костогриз

Інститут травматології та ортопедії НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Виявити причини незадовільних результатів та помилки в лікуванні пацієнтів з пігментним віллонодулярним синовітом колінного суглоба з метою покращення діагностики даного захворювання, результатів лікування та реабілітації цієї категорії хворих.

Матеріали і методи. За період з 2010 по 2018 р. нами проведено ретроспективний аналіз медичної документації (історій хвороб) 77 пацієнтів з патогістологічно верифікованим діагнозом пігментного віллонодулярного синовіту колінного суглоба, які лікувалися в клініці Інституту травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України (ІТО НАМНУ), м. Київ та яким було виконано те чи інше оперативне втручання на колінному суглобі.

Результати. Причинами незадовільних результатів лікування пігментного віллонодулярного синовіту колінного суглоба є тяжкість самого захворювання, особливо його дифузної форми, та відсутність діагностично-лікувального алгоритму в діагностиці, лікуванні та реабілітації цієї категорії хворих, що призводить до діагностичних, тактичних та лікувальних помилок на всіх етапах лікувального процесу.

Висновки. Найбільш поширеною тактичною помилкою є очікувальна тактика в діагностиці та лікуванні пігментного віллонодулярного синовіту. Недостатня обізнаність травматологів у питаннях хірургії колінного суглоба також призводить до тактичних помилок. Найчастіше лікувальні помилки виникають через неготовність ортопеда-травматолога до можливого виявлення під час операції пігментного віллонодулярного синовіту колінного суглоба, а також через відсутність інтраопераційної тактики та матеріальних засобів для лікування цього захворювання і його наслідків.

Ключові слова: пігментний віллонодулярний синовіт; колінний суглоб; теносиновіальна гігантоклітинна пухлина.

 

 

Источник гнойно-септических осложнений при обтурационной непроходимости кишечника

Т. И. Тамм, В.В. Непомнящий, Е. А. Шакалова

Харьковская медицинская академия последипломного образования

Реферат

Цель. В эксперименте установить источник развития гнойных осложнений при обтурационном илеусе.

Материалы и методы. Эксперимент выполнен на 24 белых крысах линии Вистар, которым сформирована модель обтурационного илеуса.

Результаты. Получены данные о динамических изменениях гистоструктуры стенки кишки выше места препятствия и уровне ее микробной обсемененности. Через 12 ч от момента обструкции в стенке кишки происходят деструктивные изменения в виде флегмонозного воспаления слизистой оболочки, а уровень бактериальной обсемененности стенки кишки возрастает с 104 КОЕ/г ткани (исходный) до 1011 КОЕ/г. Через 36 ч существования илеуса гнойное воспаление распространяется на подслизистый и мышечные слои, происходит транслокация микрофлоры в подслизистый слой, уровень обсемененности стенки кишки в эти сроки достигает 1010-1011 КОЕ/г ткани.

Выводы. При длительно существующей обтурационной непроходимости кишечника в стенке кишки, расположенной выше места препятствия, развивается флегмонозный энтерит. После ликвидации обтурационной непроходимости, санации просвета кишки и брюшной полости основным источником гнойных осложнений является стенка кишки выше места препятствия.

Ключевые слова: экспериментальный обтурационный илеус; гнойно-септические осложнения; гнойный энтерит; острая непроходимость кишечника.

 

 

Сравнительное изучение биохимических показателей крови при экспериментальных остром билиарном панкреатите и обструктивном холестазе

И. Н. Мамонтов

Харьковская медицинская академия последипломного образования

Реферат

Цель. Сравнительное изучение уровней некоторых биохимических показателей при экспериментальных остром билиарном панкреатите и обструктивном холестазе.

Материалы и методы. На 32 крысах моделировали острый билиарный панкреатит, на 23 – обструктивный холестаз. На 1, 3, 7-е сутки изучали показатели крови: содержание общего билирубина, альбумина, мочевины, активность аланинаминотрансферазы, аспартатаминотрансферазы, щелочной фосфатазы и амилазы.

Результаты. При остром билиарном панкреатите на 2-е сутки эксперимента погибло 10 (31,3%) крыс, при обструктивном холестазе — 1 (4,3%) крыса (р < 0,01). В обеих группах животных определялись признаки холестаза, а при остром билиарном панкреатите – признаки панкреатита. На 1-е сутки при остром билиарном панкреатите в сравнении с острым холестазом отмечались повышенные значения активности амилазы (p < 0,001) и содержания мочевины (р < 0,05); на 3-и сутки — более низкие значения содержания общего билирубина (p < 0,001), более высокие значения активности аланинаминотрансферазы (p < 0,05), содержания мочевины (p < 0,01) и активности амилазы (p < 0,05); на 7-е сутки — более низкие значения содержания общего билирубина (p < 0,05), более высокие значения активности щелочной фосфатазы и аспартатаминотрансферазы (p < 0,05).

Выводы. Более выраженная гипербилирубинемия наблюдается при обструктивном холестазе. При остром билиарном панкреатите отмечаются достоверно большие значения активности аланинаминотрансферазы (на 3-и сутки) и аспартатаминотрансферазы (на 7-е сутки), содержания мочевины (на 3-и сутки), активности щелочной фосфатазы (на 7-е сутки).

Ключевые слова: экспериментальный острый билиарный панкреатит; экспериментальный обструктивный холестаз; биохимические показатели.

 

 

Сучасні аспекти діагностики та хірургічного лікування травм дванадцятипалої кишки

І. А. Криворучко1, В. В. Бойко1, 2, Р. С. Рябцев2, С. А. Андреєщев3

1Харківський національний медичний університет,

2Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМН України, м. Харків,

3Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ

 

 

Синдром интраабдоминальной гипертензии: патофизиологические аспекты и хирургические проблемы

С. А. Алиев, Э. С. Алиев, Т. Б. Садыкзаде, М. М. Керимов, Э. Г. Тагиев

Азербайджанский медицинский университет, г. Баку, Республика Азербайджан

 

 

Молекулярные подтипы рака мочевого пузыря: эволюция классификаций и клиническое значение

О. Н. Сулаева1, А. А. Селезнев1, Д. А. Шапочка1, А. Э. Стаховский2, Р. Н. Пономарчук1, П. Н. Боцюн1

1Патоморфологическая лаборатория CSD, г. Киев,

2Национальный институт рака МЗ Украины, г. Киев

 

 

Повний регрес низькодиференційованого рецидивного раку сечового міхура у відповідь на два цикли неоад’ювантної поліхіміотерапії

П. Г. Яковлев1, С. В. Сливка2, В. В. Чистяков3, І. В. Глоба2

1Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ,

2Київська клінічна лікарня № 3 на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця»,

3Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України, м. Київ

 


Статью подготовил и отредактировал: врач-хирург Пигович И.Б.

Видео:

Полезно:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Купить другую книгу из каталога

Медицинский сайт Surgeryzone

© 2010  
Информация не является указанием для лечения. По всем вопросам обязательна консультация врача.




Adblock detector