Результати хірургічного лікування парадуоденального (groove) панкреатиту

О. Ю. Усенко, В. М. Копчак, І. В. Хомяк, А. І. Хомяк, А. В. Малик

Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Покращити результати хірургічного лікування пацієнтів з парадуоденальним панкреатитом шляхом розробки та впровадження нових методик оперативних втручань та застосування диференційованої тактики лікування хворих.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 1261 пацієнта з хронічним панкреатитом в Інституті за період з 2014 по 2018 р., 106 із них, у яких діагностовано парадуоденальний панкреатит, включено до дослідження.

Результати. Консервативне лікування проведено 34 (32,1%) пацієнтам. Мініінвазивні втручання під контролем ендоскопічної ультрасонографії виконані 25 (23,6%) пацієнтам. Відкрите хірургічне втручання виконано 47 (44,3%) пацієнтам: дуоденозберігаючу резекцію підшлункової залози — 40 (37,8%), панкреатодуоденектомію — 7 (6,6%).

Висновки. У разі застосування мініінвазивних методів лікування та органозберігаючих операцій скорочується тривалість перебування хворих у стаціонарі з (18,4 ± 2,6) (95% довірчий інтервал — ДІ) до (14,2 ± 5,5) (95% ДІ) дня та знижується частота розвитку післяопераційних ускладнень з 42,9 до 4 — 12,5%.

Ключові слова: парадуоденальний панкреатит; groove панкреатит; хірургічне лікування; мініінвазивні хірургічні втручання.

 

 

Цитоморфологічне дослідження клітинного складу перипанкреатичних рідинних скупчень в оцінюванні тяжкості клінічного перебігу гострого ускладненого панкреатиту

В. П. Андрющенко, Д. В. Андрющенко, О. Ю. Андрушевська, Л. М. Когут

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Реферат

Мета. Вивчити характер та особливості цитоморфологічних змін клітинного матеріалу осаду перипанкреатичних рідинних скупчень (РС) як критерію об’єктивної оцінки тяжкості клінічного перебігу гострого ускладненого панкреатиту (ГУП).

Матеріали і методи. Проаналізовано результати цитоморфологічного дослідження осаду перипанкреатичних РС, добутого під час виконання інтервенційної ультрасонографії — 51 (88%) спостереження та відеолапароскопії — 7 (12%) спостережень у 58 хворих із ГУП.

Результати. У разі внутрішньочеревних РС (n=37) у 10 (27 %) спостереженнях виявлено домінування проліферуючих клітин мезотелію з їх поліморфізм, у 15 (41%) — дегенеративно-дистрофічні зміни у вигляді вип’ячувань цитоплазми, появу великих «перснеподібних» клітин, у 12 (32%) — атипово змінені клітини мезотелію з проявами анізоцитозу та анізонуклеозу, а також цитоморфологічні зміни, подібні до неопластичного процесу. У разі позаочеревинної локалізації РС (n=21) фіксували істотніші зміни ядер гранулоцитів, зокрема, у 9 (43%) спостереженнях їх структура мала незворотні порушення у вигляді  явищ каріопікнозу, каріорексису та каріолізису. Глибина структурних змін клітин мезотеліоцитів та нейтрофільних гранулоцитів залежала від ступеня тяжкості ГУП.

Висновки. Визначення глибини цитоморфологічних порушень клітинного складу осаду РС може слугувати об’єктивним критерієм оцінки ступеня тяжкості ГУП.

Ключові слова: гострий ускладнений панкреатит; рідинні скупчення; цитологічне дослідження.

 

 

Хірургічне лікування хворих з перфорацією стравоходу, ускладненою гострим гнійним медіастинітом

І. М. Шевчук1, С. С. Сніжко1, С. А. Андреєщев2

1Івано-Франківський національний медичний університет,

2Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ

Реферат

Мета. Покращити результати лікування хворих з перфорацією стравоходу (ПС), ускладненою гострим гнійним медіастинітом (ГГМ).

Матеріали і методи. Упродовж 2004 — 2018 рр. у відділенні торакальної хірургії Івано-Франківської обласної клінічної лікарні оперовано 30 хворих з ПС, ускладненою ГГМ. Вік хворих коливався від 21 до 76 років, у середньому становив (36,3 ± 3,9) року. Чоловіків було 21 (70%), жінок — 9 (30%).

Результати. Інтрамедіастинальне введення антибактеріальних препаратів та зрошення швів стравоходу сприяли швидкій ліквідації гнійно-запального процесу в середостінні. Повністю герметичні шви перфорованої ділянки стравоходу констатували у 6 (37,5%), зменшення розмірів дефекту стінки стравоходу — у 9 (56,2%) із 16 хворих.

Висновки. ПС слід зашивати для відмежування просвіту стравоходу від клітковини середостіння, локалізації гнійного процесу у середостінні і стабілізації загального стану хворого. Мініінвазивні оперативні втручання за допомогою відеоасистованої торакоскопії можуть слугувати операціями вибору у хворих з ПС та поширеним ГГМ для санації і дренування гнійно-запальних вогнищ у середостінні, стабілізації стану хворих та попередження розвитку септичних ускладнень. Інтрамедіастинальне введення антибактеріальних препаратів та зрошення швів стравоходу дають змогу покращити результати лікування, знизити ендогенну інтоксикацію (ІЕ), прискорити загоєння ПС та ліквідувати гнійний процес у середостінні.

Ключові слова: перфорація стравоходу; медіастиніт; лікування перфорації стравоходу.

 

 

Диференційований підхід до вибору способу дислокації тонкокишкового трансплантата в порожнину малого таза

В. М. Мельник, О. І. Пойда, А. А. Кадір

Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ

Реферат

Мета. Покращити результати реконструктивно-відновних операцій після колектомії з наднизькою передньою резекцією прямої кишки шляхом оптимізації методів забезпечення вільної дислокації тонкокишкового трансплантата в порожнину малого таза.

Матеріали і методи. Розроблені нові способи дислокації тонкокишкового трансплантата під час виконання реконструктивно-відновних операцій після колектомії з наднизькою передньою резекцією прямої кишки, мукозектомії хірургічного анального каналу, які передбачають мобілізацію кореня брижі тонкої кишки, пересічення судинної аркади верхньої брижової артерії (ВБА) та прямих її судин. Зазначені способи використано у 32 пацієнтів у комплексі з відомими методами в складних анатомічних умовах залежно від анатомічних особливостей брижі тонкої кишки, розташування відрізка клубової кишки, архітектоніки ВБА.

Результати. Ускладнень в ранньому післяопераційному періоді, обумовлених дислокацією тонкокишкового трансплантата в порожнину малого таза, у оперованих пацієнтів не спостерігали. В пізньому післяопераційному періоді у 1 (3,1%) пацієнта виник ішемічний резервуарит, який не був пов’язаний з особливостями техніки дислокації.

Висновки. Розроблені нові способи дислокації тонкокишкового трансплантата після резекції термінальної ділянки клубової кишки сприяють збільшенню його довжини та покращенню мобільності. Диференційований підхід до використання розроблених нових способів дислокації тонкокишкового трансплантата в комплексі з відомими методами забезпечував переміщення трансплантата в порожнину малого таза в складних анатомічних умовах, обумовлених зменшенням довжини термінальної ділянки клубової кишки, без натягу брижі тонкої кишки, суттєвого ризику виникнення його ішемії та некрозу.

Ключові слова: реконструктивно-відновні операції; товста кишка; тонкокишковий трансплантат.

 

 

Сучасні хірургічні технології у лікуванні пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу і прямої кишки

М. П. Захараш1, В. В. Балицький2,3, О. Г. Курик4

1Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ

2Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,

3Хмельницька обласна лікарня,

4Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини держаного управління справами, м. Київ

Реферат

Мета. Покращення результатів хірургічного лікування пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу і прямої кишки шляхом застосування високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin».

Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 50 пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу і прямої кишки з використанням високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin».

Результати. Застосування високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin» зменшувало тривалість операції до (15 ± 5) хв, об’єм крововтрати до (20 ± 10) мл, потребу в наркотичних аналгетиках до (2 ± 1) мл, строки стаціонарного лікування до (4 ± 1) доба.

Висновки. У разі використання високочастотного електрохірургічного апарата «KLS Martin» скорочується тривалість операції, зменшується об’єм крововтрати під час операції, а також інтенсивність больового синдрому в післяопераційному періоді. Після застосування зазначеної електрохірургічної технології глибина некрозу тканин незначна — (0,192 ± 0,12) мм, чим забезпечується косметичність операції.

Ключові слова: високочастотний електрохірургічний апарат «KLS Martin»; поєднана патологія; анальний канал; пряма кишка.

 

 

Исследование функциональных тестов печени у оперированных пациентов с ожирением

А. А. Ибрагимова, Н. Ю. Байрамов, А. М. Рустам

Азербайджанский медицинский университет, г. Баку

Реферат

Цель. Изучить связь между показателями функциональных тестов печени после операции и индексом массы тела (ИМТ) пациентов.

Материалы и методы. У 59 оперированных пациентов измеряли ИМТ и биохимические параметры печени: активность в сыворотке крови аланинаминотрансферазы (АЛТ), аспартатаминотрансферазы (АСТ), γглутамилтрансферазы (γГТ) и содержание общего билирубина. На основании показателей ИМТ всех пациентов разделили на три группы. В 1-ю группу включили 30 пациентов с ИМТ 18,5 — 24,9 кг/м2, во 2-ю группу — 20 пациентов с избыточной массой тела, показатели ИМТ 25,0 — 29,9 кг/м2, в 3-ю группу — 9 пациентов с ожирением, показатели ИМТ больше 30 кг/м2. Сывороточную активность АЛТ, АСТ, γГТ, щелочной фосфатазы, показатели билирубина, международного нормализованного отношения и C-реактивного белка определяли стандартными методами. У всех пациентов анализировали данные тестов функции печени до операции и через 1, 3, 5 дней после операции.

Результаты. В 1-й и 2-й группах показатели АЛТ, АСТ и γГТ были в пределах нормального диапазона. Изменения наблюдали в 1-й и 3-й дни после операции в 3-й группе.

Средняя активность (±SD) сывороточных АЛТ и АСТ в 1-й группе составила (25,7 ± 9,8) и (24,9 ± 7,8) U/L (p < 0,01), во 2-й группе — (32,5 ± 9,1) и (25,2 ± 7,1) U/L (p < 0,01), в 3-й группе — (46,2 ± 13,5) и (31,9 ± 10,6) U/L (p < 0,01).

Выводы. При высоком ИМТ у пациентов, которые имели жировую дистрофию печени, была значительно повышена активность печеночных ферментов по сравнению с пациентами, у которых не было жировой дистрофии печени. Повышенная активность ферментов печени в сыворотке крови связана с высоким ИМТ, следовательно, высокую частоту жировой дистрофии печени наблюдают у пациентов с повышенным ИМТ.

Ключевые слова: печень; ожирение; минимальная гепатоэнцефалопатия.

 

 

Етапність в хірургічній тактиці при багаторівневих оклюзійно-стенотичних ураженнях черевної аорти та артерій нижніх кінцівок у хворих з облітеруючим атеросклерозом

А. М. Бицай

Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Покращити результати хірургічного лікування хворих з багаторівневими оклюзійно-стенотичними ураженнями черевної аорти та артерій нижніх кінцівок (НК) на тлі критичної ішемії (КІ).

Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 135 хворих з багаторівневими оклюзійними ураженнями та КІНК. До основної групи увійшли 68 (50,4%) пацієнтів, яким виконали біфуркаційне аорто-стегнове алошунтування, поєднане зі стегно-підколінним шунтуванням, із застосуванням критерію — інтраопераційного визначення величини ретроградного кровообігу по глибокій артерії стегна (ГАС); до порівняльної групи — 67 (49,6%) хворих, яким виконали стандартно той же об’єм реконструктивних операцій.

Результати. Аналіз результатів виконаних оперативних втручань засвідчив, що застосування, крім стандартних діагностичних методів: ультразвукового дуплексного сканування (УЗДС), артеріографії, мультиспіральної комп’ютерної томографії (МСКТ), інтраопераційної дебітометрії дає змогу об’єктивізувати стан ретроградного кровообігу та своєчасно коригувати об’єм та етапність хірургічного втручання. Завдяки цьому вдалося розширити показання до виконання одночасних багаторівневих реконструкцій черевної аорти та артерій НК без збільшення частоти як операційних, так і кардіологічних ускладнень.

Висновки. Застосування розробленого гемодинамічного критерію — визначення величини ретроградного кровотоку по ГАС 80 мл/хв — дало змогу оптимізувати хірургічну тактику та значно покращити результати хірургічного лікування. Призначення препарату «Валаргін» в дозі 3000 мг/добу протягом 20 діб покращувало ангіопротекцію в найближчому післяопераційному періоді.

Ключові слова: атеросклероз; оклюзія; шунтування; реконструкція.

 

 

Результати екстраінтракраніальнoї мікрoсудиннoї реваскуляризації при симптoматичних oклюзійнo-стенoтичних ураженнях брахіoцефальних артерій

  1. Ю. Гарматіна, В. В. Мoрoз

Інститут нейрoхірургії імені А. П. Рoмoданoва НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Утoчнення пoказань дo ствoрення екстраінтракраніальнoгo мікрoсудиннoгo анастoмoза та oцінка йoгo ефективнoсті при oклюзійнo-стенoтичній патoлoгії брахіoцефальних артерій на підставі кoмплекснoї oцінки церебральнoї гемoдинаміки.

Матеріали і метoди. Прoаналізoванo ствoрення екстраінтракраніальнoгo мікрoсудиннoгo анастoмoза 14 пацієнтам з oклюзійнo-стенoтичною патoлoгією брахіoцефальних артерій, яким прoвoдили дуплексне сканування судин гoлoви та шиї, мультиспіральну кoмп’ютерну тoмoграфічну ангіoграфію, церебральну ангіoграфію. Гемoдинамічна oцінка мoзкoвoго крoвoтоку проведена за дoпoмoгoю мультиспіральної кoмп’ютерної тoмoграфічної перфузії.

Результати. Дooпераційнo у 71,4% пацієнтів виявленo мнoжинну oклюзійнo-стенoтичну патoлoгію брахіoцефальних артерій з переважнo oднoбічнoю oклюзією або стенoзoм сoнних артерій, у 14,3% — ізoльoване ураження, у 14,3% — пoрушення мoзкoвoї гемoдинаміки. Задoвільна прoхідність екстраінтракраніальнoгo мікрoсудиннoгo анастoмoза, клінічна ефективність, пoкращення перфузії гoлoвнoгo мoзку підтверджені в усіх спостереженнях за результатами нейрoпсихoлoгічнoгo тестування та кoмплекснoгo прoменевoгo oбстеження. У жoднoгo пацієнта не зареєстрoванo пoвтoрнoгo інсульту.

Виснoвки. Пoказаннями до формування екстраінтракраніальнoгo анастoмoза при oклюзійнo-стенoтичній патoлoгії брахіoцефальних артерій є симптoматичне ураження сoнних артерій, пoв’язане з пoрушеннями церебральнoї гемoдинаміки в пoєднанні з кoгнітивним дефіцитoм. Створення екстраінтракраніальнoгo мікрoсудиннoгo анастoмoза ефективно для прoфілактики інсульту у пацієнтів з даною судинною патoлoгією.

Ключoві слoва: церебральна реваскуляризація; мікрoваскулярний анастoмoз; стенoз/oклюзія брахіoцефальних артерій; нейрoрадіoлoгія.

 

 

Автоматичний режим ендовенозного електрозварювання в лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок

В. С. Горбовець¹, С. І. Саволюк¹, О. О. Дядик¹, М. М. Гвоздяк¹, А. А. Балабай²

¹Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м.Київ,

²Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ

Реферат

Мета. Вивчити ефективність застосування автоматичного режиму ендовенозного електрозварювання (ЕВЕЗ) в лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок (ВХНК).

Матеріали і методи. Автоматичний режим ЕВЕЗ досліджували на видалених сегментах великої підшкірної вени (ВПВ), визначаючи температуру, опір та морфологічні зміни. Проаналізовані результати застосування методу у 56 пацієнтів з ВХНК С2 — С5 класів (за класифікацією СЕАР — clinic, etiolody, anatоmy, pathogenesis): 21 чоловіка та 35 жінок у віці 18 — 63 років. Критерії оцінки: післяопераційний біль (ПБ), анатомічний результат, ускладнення. Втручання виконували під інфільтраційною анестезією 0,125% розчином бупівакаїну. Результати визначали під час ультразвукового ангіосканування через 14 діб, 3 і 6 міс.

Результати. Протягом автоматичного циклу ЕВЕЗ (5 — 12 с) відбувалася оклюзія ВПВ при температурі 55 — 75 °С. Визначена альтерація вени на глибину ендотеліального та субендотеліального шарів без пошкодження паравазальної клітковини. ПБ був помірний. Фіброзну трансформацію (ФТ) ВПВ через 6 міс встановили у 55 (98,2%) пацієнтів. Екхімози та парестезію спостерігали у 4 (7,1%) та 2 (3,6%) пацієнтів.

Висновки. Автоматичний режим ЕВЕЗ, який ґрунтується на взаємозв’язку електричних параметрів зварювання та опору тканин, забезпечує оклюзію ВПВ з подальшою ФТ, супроводжується низьким нагрівом вени та виключає вплив суб’єктивних факторів на результати операції.

Ключові слова: варикозна хвороба нижніх кінцівок; ендовенозне електрозварювання; автоматичне електрозварювання живих тканин.

 

 

Завершающая склеротерапия рецидивных и резидуальных варикозно расширенных вен нижних конечностей после хирургического и эндовенозных методов лечения

В. А. Мусаев

Медицинский факультет Университета Гази, г. Анкара, Турция

Реферат

Цель. Улучшение результатов лечения пациентов с рецидивными и резидуальными варикозно расширенными венами и варикозными узлами нижних конечностей (НК), развившимися после хирургического и эндовенозного лазерного методов лечения.

Материалы и методы. У 32 больных (21 женщины и 11 мужчин) в возрасте от 28 до 71 года выполнили миниинвазивную завершающую склеротерапию рецидивных и резидуальных варикозно измененных вен и варикозных узлов, развившихся после хирургического и эндовенозного лазерного методов лечения в 45 НК.

Результаты. По данным контрольной цветной ультразвуковой допплерографии установлена полная окклюзия подкожных вен и варикозных узлов во всех 45 НК без их реканализации. Транзиторный тромбофлебит развился у 3 пациентов. На чувство инородного тела в виде мелких хорд жаловались 3 пациента, парестезию и ощущение онемения — 2, экхимозы — 2. Эти осложнения не требовали специальных медикаментозных и физиотерапевтических методов лечения и спонтанно разрешились в течение 1 — 6 мес. Выраженных осложнений не наблюдали.

Выводы. У пациентов с неудовлетворительными результатами хирургического лечения хронической венозной недостаточности и варикозных узлов (частота рецидива составляет 48,1%, резидуальной патологии подкожных вен — 25,0%) требуется применение альтернативных миниинвазивных методов лечения. Комплексный подход и правильный выбор эндовенозных лазерных методов лечения позволяют достичь полной окклюзии подкожных вен у 97,37% этих пациентов, сократить частоту возникновения рецидива заболевания и выраженных осложнений до минимума. Больным с реканализацией подкожных вен, а также развитием рецидива и резидуальных явлений в НК целесообразно выполнение завершающей склеротерапии под местной инфильтрационной анестезией в амбулаторных условиях или в стационаре.

Ключевые слова: хроническая венозная недостаточность; варикозные узлы; цветная ультразвуковая допплерография; стриппинг; эндовенозная лазерная абляция; радиофрекансная абляция; склеротерапия.

 

 

Радіологічні та патогістологічні методи оцінки периферичного сегмента артеріального русла для об’єктивізації синдрому діабетичної стопи

Т. Л. Ленчук, В. М. Мацькевич, С. М. Василюк

Івано-Франківський національний медичний університет

Реферат

Мета. Підвищення інформативності мультидетекторної комп’ютерно-томографічної ангіографії (МДКТА) та гістоморфометрії судин нижніх кінцівок (НК) шляхом їх порівняння та визначення клінічної цінності кожного зокрема у пацієнтів із синдромом діабетичної стопи (СДС).

Матеріали і методи. Обстежено 80 хворих (усі чоловіки) із СДС, яким проведено передопераційну МДКТА НК та гістоморфометрію судинних структур післяопераційного біоматеріалу.

Результати. МДКТА мала нижчу чутливість (31,3%) щодо визначення виду атеросклеротичної бляшки порівняно з гістологічним дослідженням, за даними якого навіть у певній вказаній стадії чітко встановлювали початок чи зрілість названого патоморфологічного процесу. І за допомогою МДКТА, і за допомогою прямої морфометрії отримали високоінформативну кількісну оцінку анатомічних розмірів досліджуваних артерій (площа під ROC-кривою дорівнювала 0,994 та 0,875 відповідно), якщо зважати на статистично достовірні результати якості діагностичних тестів згідно з експертною шкалою класифікаторів.

Висновки. МДКТА має високу клінічну значущість у виявленні власне атеросклеротичних бляшок, але її не можна вважати «золотим стандартом» щодо диференціації стадій атеросклерозу у пацієнтів з діабетичною макроангіопатією. Пряма морфометрія артеріальних структур діабетичної стопи поступалась щодо операційних характеристик МДКТА через складність штучного відтворення гомеостазу артеріального русла, що вплинуло на стан досліджуваних анатомічних структур.

Ключові слова: діабетична макроангіопатія; мультидетекторна комп’ютерно-томографічна ангіографія; пряма морфометрія; атеросклероз.

 

 

Невідкладні стани військовослужбовців з хірургічною бойовою травмою

М. І. Бадюк1, О. О. Микита1, І. П. Семенів2, В. В. Косарчук1, О. П. Михайлик3

1Українська військово-медична академія, м. Київ,

2Клінічна лікарня «Феофанія», м. Київ,

3Військово-медичне управління Головного управління Національної гвардії України, м. Київ

Реферат

Мета. Дослідження актуальних невідкладних станів поранених військовослужбовців та обгрунтування необхідності застосування адаптованих алгоритмів і протоколів НАТО для організації хірургічної допомоги в медичному забезпеченні військ.

Матеріали і методи. Досліджено дані історій хвороб військовослужбовців, які проходили лікування в Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь», із застосуванням статистичного, бібліографічного, проспективного та ретроспективного методів аналізу.

Результати. Проведеним дослідженням встановлено основні невідкладні стани військовослужбовців, що потребують медичної допомоги за сучасними алгоритмами і стандартами. Структуру невідкладних станів у військовослужбовців аналізували, порівнюючи показники до і після початку збройного конфлікту в Україні. Доведено, що кількість військовослужбовців, доставлених у тяжкому і вкрай тяжкому стані, після початку збройного конфлікту збільшилась на 48% за рахунок бойової хірургічної травми.

Висновки. Визначені актуальні невідкладні стани поранених, що є пріоритетними на догоспітальному етапі. Для вдосконалення організації хірургічної допомоги пораненим необхідні розробка і впровадження сучасних алгоритмів і протоколів за стандартами НАТО.

Ключові слова: військовослужбовці; невідкладні стани; бойова травма; медична допомога; алгоритми; протоколи; стандарти НАТО.

 

 

Результати хірургічного лікування аноректальних вад розвитку у дітей

С. В. Веселий, Р. П. Кліманський

Донецький національний медичний університет, м. Лиман

Реферат

Мета. Оцінити віддалені результати хірургічного лікування аноректальних вад розвитку (АВР) у дітей з урахуванням анамнестичних даних.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження та хірургічного лікування 32 пацієнтів з АВР за останні 6 років.

Результати. Оперативні втручання у дітей виконували в залежності від форми аноректальної вади. Післяопераційні ускладнення спостерігали у 9 (28,1%) із 32 пацієнтів, оперованих з приводу атрезії анального отвору та прямої кишки. Померли 2 (6,3%) недоношених дітей з супутніми вадами розвитку.

Висновки. У дітей із вродженими АВР та ускладненим передопераційним періодом (недоношеність, супутні вади розвитку, внутрішньоутробна інфекція тощо) клінічний перебіг захворювання характеризувався великою кількістю різноманітних післяопераційних ускладнень у порівнянні з дітьми без обтяжливого анамнезу. Загальний стан дітей даної групи був значно тяжчим, вони потребували більш тривалої та інтенсивної передопераційної підготовки.

Ключові слова: аноректальні вади розвитку; пряма кишка; атрезія; проктопластика; діти.

 

 

Дослідження безпосередніх та віддалених результатів комплексного лікування хворих з місцеворозповсюдженим раком молочної залози з використанням системної та ендолімфатичної поліхіміотерапії в неоад’ювантному режимі

Ю. В. Думанський1, О. В. Бондар2,3, О. І. Ткаченко2, Є. А. Столярчук3, В. Ю. Єрмаков3

1Донецький національний медичний університет, м. Лиман,

2Одеський національний медичний університет

3Центр реконструктивної та відновної медицини «Університетська Клініка», м. Одеса

Реферат

Мета. Порівняти безпосередні та віддалені результати лікування хворих з місцево-розповсюдженим раком молочної залози (МР РМЗ) з використанням різних способів введення препаратів поліхіміотерапії (ПХТ).

Матеріали і методи. Дослідження проведено на основі вибіркового аналізу медичних карт 112 стаціонарних хворих з МР РМЗ стадії T4A-DN0-3M0, які отримували комплексне протипухлинне лікування на базі Донецького обласного протипухлинного центру та Університетської клініки Одеського національного медичного університету в 2000 — 2017 рр. До контрольної групи увійшли 65 (58%) пацієнток з неоперабельними формами МР РМЗ, яким у неоад’ювантному режимі була проведена системна ПХТ (СПХТ). До досліджуваної групи увійшли 47 (42%) пацієнток з неоперабельними формами МР РМЗ, яким як неоад’ювантний курс була проведена ендолімфатична ПХТ (ЕЛПХТ).

Результати. За показниками три- та пۥятирічної виживаності між контрольною і досліджуваною групами не було статистично значущої відмінності. Безпосередні результати лікування пацієнток, яким проведена ЕЛПХТ у неоад’ювантому режимі, кращі, ніж результати лікування пацієнток, яким проведена СПХТ, без статистично значущої переваги.

Висновки. Безпосередні і віддалені результати комплексного лікування МР РМЗ у разі несприятливого прогнозу пухлинного росту з проведенням ЕЛПХТ у неоад’ювантному режимі і виконанням радикального оперативного втручання кращі в порівнянні з результатами лікування за аналогічною схемою, але з проведенням СПХТ на передопераційному етапі, без статистично значущої переваги.

Ключові слова: місцево-розповсюджений рак молочної залози; комплексне лікування; ендолімфатична поліхіміотерапія; системна поліхіміотерапія.

 

 

Хірургічне лікування місцево-розповсюджених та рецидивних солідних пухлин черевної порожнини та заочеревинного простору з нефректомією ex vivo ex situ та аутотрансплантацією нирки

О. В. Васильєв, С. С. Сікачьов, О. О. Квасівка, В. І. Копецький, Д. О. Чевердюк, В. І. Дорожинський, Ю. В. Вітрук, О. Е. Стаховський, К. В. Копчак

Національний інститут раку, м. Київ

Реферат

Мета. Покращення результатів лікування хворих з місцево-розповсюдженими та рецидивними солідними пухлинами черевної порожнини та заочеревинного простору.  

Матеріали і методи. За період з червня 2015 по січень 2018 р. в Національному інституті раку виконали комбіновані оперативні втручання з нефректомією 28 хворим з приводу первинних місцево-розповсюджених та рецидивних солідних пухлин черевної порожнини та заочеревинного простору.

Результати. У 5 із 28 пацієнтів виконали нефректомію ex vivo ex situ з аутотрансплантацією нирки, у 4 — успішно. Гостре ушкодження нирок спостерігали у 6 (26%) хворих, яким аутотрансплантації нирки не виконували. Після операції померли 2 (8,7%) хворих. У пацієнтів, яким нирка була збережена, не спостерігали гострого ушкодження нирок, ніхто з цих пацієнтів не помер.

Висновки. З метою профілактики розвитку гострого ушкодження та хронічної хвороби нирок у майбутньому можливість виконання аутотрансплантації нирки у разі хірургічного лікування солідних пухлин черевної порожнини та заочеревинного простору, окрім первинного раку нирки, повинна бути розглянута щодо кожного хворого. Дану процедуру доцільно виконувати в спеціалізованих лікувальних закладах, де накопичено досвід в онковаскулярній хірургії.

Ключові слова: нефректомія ex vivo ex situ; аутотрансплантація нирки; гостре ушкодження нирок; солідні пухлини черевної порожнини та заочеревинного простору.

 

 

Оцінка ефективності використання парацетамолу в періопераційному знеболюванні під час ендовідеохірургічних втручань на органах черевної порожнини

А. І. Денисенко

Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами, м. Київ

Реферат

Мета. Оцінити ефективність використання парацетамолу в періопераційному знеболюванні під час ендовідеохірургічних втручань (ЕВХВ) на органах черевної порожнини.

Матеріали і методи. Обстежено 132 пацієнти, яким виконували ЕВХВ під загальним знеболюванням. У 1-й (основній) групі (n=66) після індукції наркозу здійснювали внутрішньовенну інфузію 1000 мг парацетамолу. У 2-й (контрольній) групі (n=66) за 20 хв до операції внутрішньовенно вводили декскетопрофен 50 мг. У післяопераційному періоді всі пацієнти отримували внутрішньовенно декскетопрофен 50 мг через 6 — 8 год упродовж трьох діб.

Результати. Рівень кортизолу крові в обох групах зростав, сягаючи максимальних значень на травматичному етапі ЕВХВ: (453 ± 46) нмоль/л — у 1-й групі та (527 ± 43) нмоль/л — у 2-й групі (р < 0,05). Надалі він знижувався, залишаючись вищим у 2-й групі (р < 0,05). Оцінка болю за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) у 1-й групі у порівнянні з 2-ю групою була нижчою через 6 год після операції на 2,1, через 12 год — на 1,4, через 24 год — на 1,6 бала (р < 0,05).

Висновки. Використання парацетамолу в періопераційному знеболюванні ефективне та має переваги над стандартним введенням декскетопрофену перед оперативним втручанням.

Ключові слова: періопераційне знеболювання; ендовідеохірургічні втручання; декскетопрофен; парацетамол; кортизол.

 

 

Особливості повторної біопсії у пацієнтів з простатичною інтраепітеліальною неоплазією

М. П. Мельничук

Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини Державного управління справами, м. Київ

Реферат

Мета. Визначити оптимальну кількість біопсійних стовпчиків у разі підозри на рак передміхурової залози (РПЗ) та оптимальні строки повторної біопсії передміхурової залози (ПЗ) у пацієнтів з простатичною інтраепітеліальною неоплазією (ПІН).

Матеріали і методи. Проаналізовано результати трирічного спостереження за 166 пацієнтами з ПІН, у яких діагноз було встановлено за допомогою біопсії ПЗ із взяттям 6 — 18 стовпчиків тканини.

Результати. Із 166 пацієнтів з ПІН у 58 (34,9%) виявили РПЗ. Найменша (23,1%) частота виявлення РПЗ була у хворих, яким виконали 12-точкову первинну біопсію. Найбільшою (62,5%) частота виявлення РПЗ була у хворих, яким виконали секстантну первинну біопсію. Після секстантної біопсії більшість спостережень РПЗ реєстрували протягом першого року. Після біопсії із взяттям тканини з 12 і більше точок найчастіше виявляли РПЗ на третьому році. У хворих після біопсії із взяттям 8 — 10 стовпчиків тканини РПЗ виявляли протягом другого року.

Висновки. Оптимальна кількість біопсійних зразків тканини — 12 стовпчиків, оптимальні строки повторної біопсії 6 — 12 міс ПЗ -після секстантної біопсії та 24 — 36 міс — після біопсії із взяттям тканини з 12 і більше точок.

Ключові слова: простатична інтраепітеліальна неоплазія; рак передміхурової залози; біопсія.

 

 

Т. М. Омельченко1, О. А. Бур’янов1, А. П. Лябах2, О. А. Турчин2

1Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ,

2Інститут травматології та ортопедії НАМН України, м. Київ

Реферат

Мета. Проаналізувати результати застосування модифікованої методики корекційної остеотомії бічної кісточки гомілки при її хибно консолідованих переломах без виражених деструктивно-дистрофічних змін травмованого гомілковостопного суглоба.

Матеріали і методи. Дослідження проведено щодо 37 пацієнтів, з них чоловіків — 16, жінок — 21, середній вік яких становив (38 ± 7) років. З моменту травми минуло від 6 до 15 міс, у середньому — (7,8 ± 1,9) міс. Під час рентгенологічного обстеження у пацієнтів виявлено післятравматичний остеоартроз гомілковостопного суглоба І-ІІ стадії за Келгреном — Лоуренсом.

Корекційна остеотомія включала поперечну остеотомію бічної кісточки гомілки на рівні суглобової щілини гомілковостопного суглоба, що уможливило виконати трьохплощинну корекцію положення кісточки та відновити співвідношення в гомілковостопному суглобі.

Функціональні результати оцінювали за шкалою AOFAS (American Orthopaedic Foot and Ankle Society Score) для гомілковостопного суглоба та заднього відділу стопи до та після хірургічного лікування. Ступінь прогресування остеоартрозу визначали за результатами рентгенографії в навантаженні згідно з класифікацією Келгрена — Лоуренса. Середній термін спостереження з аналізом результатів становив (1,9 ± 0,6) року.

Результати. Оцінка функціональних результатів за шкалою AOFAS у межах терміну спостереження зросла з (58,7 ± 2,4) до (86,2 ± 1,8) бала. Під час рентгенологічного обстеження у всіх пацієнтів спостерігали відновлення осі гомілковостопного суглоба, але у 8 (21%) пацієнтів виявили ІІІ стадію остеоартрозу, що свідчило про його прогресування.

Висновки. Модифікована методика корекційної остеотомії бічної кісточки гомілки при її хибно консолідованих переломах дає змогу відновити конгруентність та біомеханічну вісь подкодженого суглоба, значно покращити його функціональну здатність та уповільнити прогресування післятравматичного остеоартрозу.

Ключові слова: бічна кісточка; корекційна остеотомія; післятравматичний остеоартроз; гомілковостопний суглоб; наслідки перелому кісточок гомілки.

 

Ефективність вживання вуглеводного напою перед ортопедичними хірургічними втручаннями у дітей

І. В. Кисельова, А. В. Біляєв

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ

Реферат

Мета. Визначити вплив передопераційного вживання вуглеводного напою на метаболічні показники стресової відповіді на ортопедичні хірургічні втручання у дітей.

Матеріали і методи. У дослідній групі 30 дітей віком старше 1 року вживали напій, що містив 25 мг харчового вуглеводу мальтодекстрину на 100 мл води, за дві години до індукції анестезії. У контрольній групі 30 дітям призначали стандартне передопераційне голодування. Порівнювали концентрації глюкози, інсуліну, кортизолу у плазмі крові, індекси інсулінорезистентності та чутливості до інсуліну та наявність кетонових тіл у сечі після операції.

Результати. Перед операцією показники концентрації глюкози у плазмі крові в дослідній групі були вище, ніж у контрольній групі (р = 0,02). Наприкінці операції в дослідній групі були вище показники індексу чутливості до інсуліну (р = 0,01), нижче показники концентрації інсуліну у плазмі крові (р=0,008) та індексу інсулінорезистетності (р = 0,01). У контрольній групі індекс інсулінорезистентності перевищував норму у 30% хворих. Кетонові тіла в сечі в дослідній групі спостерігали у 20%, в контрольній — у 50% хворих.

Висновки. Вживання вуглеводного напою за дві години до хірургічного втручання покращувало метаболічний профіль у дітей, яким виконували ортопедичні операції, та зменшувало прояви хірургічного стресу.

Ключові слова: мальтодекстрин; вуглеводи; дитяча хірургія; ортопедія; хірургічна стресова відповідь; швидке відновлення після хірургічного втручання; діти.

 

 

Перспективи розвитку трупної трансплантації печінки

М. І. Тутченко1, Б. І. Слонецький2, Д. В. Рудик1

1Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, м. Київ,

2Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, м. Київ


Статью подготовил и отредактировал: врач-хирург Пигович И.Б.

от admin

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *