У новонароджених і дітей грудного віку наркоз проводять з використанням маятникової системи. Для зменшення опору диханню на видиху застосовують систему Ейра або ЇЇ модифі­кації (безклапанна система). У дітей старшого віку частіше за­стосовують напівзакритий дихальний контур або маятникову систему.

Підготовка до наркозу у дітей — це важливий етап анестезіо­логічного забезпечення операцій. Обов’язково проводять дослід­ження стану основних функціональних систем організму для ко­рекції виявлених порушень, що є завданням загальносоматичної підготовки.

Психологічна підготовка особливо важлива для дітей віком понад 5 років. Дітям віком до 5 років медикаментозну седацію доцільно проводити в палаті.

Необхідно пам’ятати про небезпеку аспірації шлункового вмі­сту під час наркозу у дітей в результаті блювання або регургітації. У разі планових опе­рацій рекомендують припинити годування дітей віком до 1 року: при грудному вигодовуванні за 4 год до операції, при штучно­му — за 6 год до операції; дітям віком понад 1 рік їжу припиня­ють давати за 6 год до операції.

Для виключення передопераційної гіпоглікемії та зневоднен­ня дітям усіх вікових груп призначають розчини глюкози в дозі 5—10 мл/кг, які припиняють давати за 2 год до операції.

У разі ургентних операцій хворому, незалежно від характеру оперативного втручання, обов’язково звільняють шлунок від йо­го вмісту через зонд, якщо невідомо, чи приймала дитина їжу впродовж 6 год перед операцією. У хворих із травмою живота, кишковою непрохідністю їжа може знаходитися в шлунку понад 8 год.

За підозри на “повний” шлунок його випорожнення перед наркозом у дітей є обов’яз­ковою процедурою.

Премедикація у дітей

Медикаментозна підготовка до наркозу у дітей проводиться з урахуванням психоемоційного стану дитини, її фізичного роз­витку, характеру й тривалості оперативного втручання. Прове­дення премедикації забезпечує седативний ефект, що полегшує введення в наркоз у дітей, пригнічує ваготонічні рефлекси, зменшує секрецію слизовими оболонками, але не повинна впливати на процес дихання.

Застосовують холінолітичні (атропіну сульфат, метацин), сно­дійні барбітурового і небарбітурового ряду, центральні анальгетичні (промедол, фентаніл, суфентаніл), транквілізатори (діазепам); нейролептичні (дроперидол) засоби, натрію оксибутират, кетамін за схемами.

Якщо використовують нові препарати, то їх дозу можна роз­рахувати за “дозис-фактором”. Для дітей віком до 1 року він становить 1,8; від 1 до 6 років — 1,6; від 6 до 10 років – 1,4; від 10 до 14 років — 1,2. Для визначення дози препарату для дитини (у міліграмах на кілограм) необхідно дозу для дорослого (у міліграмах на кілограм) помножити на “дозис-фактор”.

Якщо є ознаки порушення мікроциркуляції (шок, анемія, аци­доз), дози препаратів для премедикації зменшують па 25-30 %. Такі препарати перед наркозом у дітей вводять тільки внутрішньовенно.

Здебільшого дітям віком до 6 міс для премедикації використо­вують тільки атропіну сульфат або атропіну сульфат з діазепамом. З великою обережністю призначають наркотичні анальгетичні засоби (можливість пригнічення дихального центру) переважно перед травматичними операціями та антигістамінні препарати (подовження періоду пробудження).

Для запобігання розвитку геморагічного синдрому новонаро­дженим за 12—18 год до операції вводять вікасол внутрішньом’язово із розрахунку 2 мг на 1 кг маси тіла.

Препарати для премедикації можна вводити через рот, інтраназально, внутрішньом’язово, внутрішньовенно й ректально. Про­ведення операцій на органах верхнього відділу черевної порожни­ни виключає оральний шлях премедикації. Внутрішньом’язовий шлях — найпоширеніший і забезпечує позитивний ефект преме­дикації, але діти негативно ставляться до ін’єкцій.

Для посиленння ефекту від премедикації або в ургентних си­туаціях препарати вводять внутрішньовенно. Ефективної преме­дикації перед наркозом у дітей досягають шляхом уведення атропіну сульфату з діазепамом, дроперидолом, кетаміном.

Включення до премедикації кетаміну (1 — 1,5 мг/кг внутріш­ньовенно) у поєднанні з діазепамом (0,2 мг/кг) забезпечує до­статній седативний ефект і дозволяє зменшувати дози препаратів під час уведення в наркоз у дітей. У цьому випадку спостерігається плав­ний вихід з наркозу у дітей.

Застосування клонідину (від 6 до 12 — 15 мкг/кг всередину за 1,5 год до операції) забезпечує седативний ефект, посилює анальгезію і стабілізує системну гемодинаміку протягом наркозу у дітей і опера­тивного втручання.

Після проведення премедикації дитину залишають у палаті під наглядом медперсоналу, потім транспортують до операцій­ної у горизонтальному положенні, щоб уникнути иостуральних реакцій.

Ввідний наркоз у дітей

Уведення в наркоз у дітей є одним з найбільш від­повідальних етапів загального знеболювання. Ефективне введен­ня в наркоз забезпечується тільки після проведення седативної, а в дітей старшого віку й психологічної підготовки.

Ввідний наркоз у дітей проводиться з використанням інгаляційних і неінгаляційних анестетиків, які не мають стадії збудження.

Із інгаляційних анестетиків з цією метою використовують фторотан, закис азоту, севофлюран. Якщо дитина притомна, не­обхідно заспокоїти її, запропонувати “надути мішок”, потримати у руці маску; все це слід зробити до операції. Можна застосову­вати спеціальні маски-іграшки у вигляді ляльки, через які подається газонаркотична суміш.

З неінгаляційних анестетиків найчастіше використовують препарати для атаральгезії та нейролептанальгезії, барбітурати, натрію оксибутират, диприван або їх комбінації. У разі ефектив­ної премедикації для проведення базис-наркозу та досягнення хірургічної стадії необхідна менша кількість анестетиків.

Емоційно лабільних дітей варто присипляти ще в палаті, за­стосовуючи тіопентал-натрій ректально, натрію оксибутират і кетамін всередину.

Ввідний наркоз вимагає особливої уваги анестезіолога через можливість виникнення ускладнень.

Підтримка анестезії

Підтримка анестезії у дітей проводиться з використан­ням інгаляційних, неінгаляційних, місцевих анестетиків або їх комбінацій.

З інгаляційних анестетиків частіше застосовують фторотан або фторотан з закисом азоту. Склад газонаркотичної суміші: ки­сень – не менше ніж 10 /о, фторотан – не більше ніж 1 — 1,5 %. Перспективним є використання севофлюрану, який не подразнює дихальних шляхів, забезпечує швидкий вхід і вихід з наркозу.

Масковий метод анестезії інгаляційними анестетиками можна використовувати у разі нетривалих (до 60 хв) малотравматич­них операцій, таких як апендектомія та операції грижосіченчя, короткочасних болісних маніпуляцій і перев’язок, в амбулатор­ній практиці.

Нині використовують комбінований (багатокомпонентний) наркоз масковим методом. Анальгезію підтримують введенням фентанілу (0,006- 0,01 мг/кг) або промедолу. Для зменшення дози інгаляційних анестетиків використовують тіопентал-натрій, в ослаблених дітей у разі гіпотонії – кетамін.

Під час тривалих і травматичних операцій проводять наркоз ендотрахеальним методом із застосуванням м’язових релаксан­тів.

Показання до ендотрахеального наркозу у дітей.

  • операції на органах грудної порожнини;
  • операції на органах черевної порожнини, для повної релак­сації м’язів передньої черевної стінки (особливо в ділянці верх­ньої половини живота);
  • операції на органах голови, шиї, порожнини рога;
  • операції, які вимагають нефізіологічного положення, що порушує легеневу вентиляцію;
  • операції у хворих, які перебувають у важкому стані, із мо­жливим порушенням дихання, у тому числі й невідкладні стани.

Інтубацію трахеї проводять агравматично на фоні м’язової релаксації. У новонароджених її іноді можна проводити під нар­козом без застосування м’язових релаксантів. Вибір розміру ендотрахеальної трубки є важливим моментом для профілактики травми гортані і набряку підзв’язкового простору. У зв’язку з тим, що в дітей раннього віку найвужчою є не го­лосова щілина, а ділянка підзв’язкового простору, діаметр інтубаційної трубки повинен бути меншим від видимого просвіту голосової щілини. Для інтубації в дітей віком до 12 — 14 років застосовують гладенькі трубки без манжеток. Для зменшення опору диханню інтубаційна трубка не повинна виступати за лі­нію зубів більше ніж на 1 см. Довжину оротрахеальної інтубаційної трубки можна визначити, вимірявши відстань від кінчика носа до мочки вуха і збільшивши її у 1,5 разу. Інтубацію завер­шують пухкою тампонадою порожнини рота бинтом, змоченим фурациліном, і фіксацією інтубаційної трубки лейкопластирем.

ШВЛ можна проводити і з використанням ларингомаски, що дозволяє уникнути ускладнень, які виникають під час інтубації трахеї.

Для інтубації трахеї застосовують деполяризувальні м’язові релаксанти (дитилін — у дітей віком до 1 року в дозі 2 — 3 мг/кг і 1 — 1,5 мг/кг у дітей старших вікових груп). Новонародженим і дітям перших місяців життя їх, як правило, вводять тільки під час проведення інтубації трахеї.

Антидеполяризувальні м’язові релаксанти застосовують у дітей для розслаблення м’язів під час операції (ардуан, панкуроніум). Більш чутливі до них новонароджені й діти грудного віку.

Анестезія неінгаляційними анестетиками. Для мононаркозу неінгаляційні анестетики використовують під час корот­кочасних оперативних втручань або болісних маніпуляцій. З цією метою застосовують тіопентал-натрій, пропанідид.

Нині у дітей підтримку анестезії проводять в основному неінга­ляційними анестетиками в поєднанні з адекватною анальгезією. З цією метою під час тривалих травматичних операцій застосо­вують препарати для нейролеїттанальгезії (дроперидол + фентаніл), атаральгезії (діазенам + фентаніл), натрію оксибутират, кетамін, барбітурати або їх поєднання.

Під час проведення внутрішньовенної анестезії без м’язових релаксантів доцільно забезпечити дихання киснем або киснево-повітряною сумішшю.

Для забезпечення адекватної анальгезії під час операції фентаніл вводять у 1-шу годину в дозі 10 мкг/кг (2/3 цієї дози вводять до розрізу), 5 мкг/кг в 2-гу годину і 3 мкг/кг у З по юдину операції.

В ослаблених дітей під час травматичних операцій з великим операційним ризиком проводять анестезію з використанням кетаміну, натрію оксибутирату. Для забезпечення адек­ватного антиноцицептивного захисту організму під час наркозу у дітей широко застосовують тотальну внутрішньовенну анестезію (ТВА) із засто­суванням дипривану (пропофолу) та фентанілу або дипривану з кетаміном. Анестезію диприваном проводять і під час операцій в амбулаторних умовах у зв’язку зі швидким пробудженням паці­єнта і відсутністю післядії анестетика. Методика ТВА може бути забезпечена поєднанням мідазоламу та опіатів або мідазоламу та кетаміну.

Кетамін для мононаркозу використовувати недоцільно через можливість галюціногенних реакцій.

Останнім часом для забезпечення адекватної внутрішньовен­ної анестезії переходять на краплинне безперервне введення пре­паратів, що запобігає коливанням концентрації анестетиків у крові і, отже, глибини наркозу у дітей.


Статью подготовил и отредактировал: врач-хирург Пигович И.Б.

Від admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *